Хеджування відсоткового ризику

 

Використання такого методу управління відсотковим ризиком, як хеджування, дає змогу повністю або частково нейтралізувати ризик зміни вартості активів чи зобов'язань у майбутньому за допомогою впровадження в обіг похідних фінансових інструментів (строкових угод). Використання строкових угод дає можливість отримати виграш (компенсацію) у випадку фінансової втрати в основній (балансовій) операції. І, навпаки, якщо за основною операцією банк отримає прибуток спекулятивного характеру (в разі сприятливих змін відсоткових ставок), то виконання строкової угоди буде пов'язане з втратами. Тобто хеджування полягає у створенні позабалансової позиції, яка дає змогу компенсувати фінансові втрати за балансовою позицією в разі реалізації відсоткового ризику.

Хеджування (hedge) - це спосіб зниження ризику втрат, зумовлений несприятливим для банків коливанням ринкових цін чи відсоткових ставок. Суть хеджування полягає в одночасному укладанні банком двох протилежних угод: однієї на продаж коштів, а іншої - на їх купівлю з поставкою у майбутньому. При цьому програш в одній з угод компенсується виграшем в іншій, і таким чином фінансові ризики мінімізуються.

Залежно від масштабів застосування виокремлюють два види хеджування:

мікрохеджування - хеджування прибутку за окремими активами і зобов'язаннями, або певної комбінації з них. Мікрохеджування використовується для захисту прибутку банку за окремими великими позиціями й угодами;

макрохеджування - хеджування прибутку в цілому або чистого відсоткового доходу.

У процесі хеджування відсоткового ризику банк укладає строкові фінансові угоди в обсягах і на строки, які дають можливість збалансувати відсоткові активи та зобов'язання. Хеджування відсоткового ризику здійснюється за допомогою таких строкових угод, як форвардні контракти, ф'ючерсні контракти, опціони та свопи.

Форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання банку придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни (відсоткової ставки) продажу під час укладання форвардного контракту.

Укладання форвардних контрактів захищає учасників від зміни відсоткових ставок протягом форвардного періоду. Одним з учасників такої угоди є банк, а другим - клієнт, який звернувся до банку з метою отримання кредиту. Форвардні угоди можуть бути укладені й за депозитними операціями, при цьому фіксується відсоткова ставка за депозитом, який буде розміщено в банку на визначену дату в майбутньому. У разі укладання форвардного контракту будь-яка сторона має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди другої сторони контракту або у випадках, визначених чинним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого форвардного контракту. Продавець (емітент) форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з другою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.

Більш дійовим інструментом управління валютним ризиком є строкові контракти, що обертаються на біржі, тобто ф'ючерсні контракти та опціони. Використання цих строкових угод дає банку можливість оперативно відреагувати на відхилення у співвідношеннях відсоткових активів і пасивів та вчасно звільнитися від взятих за контрактом зобов'язань шляхом проведення протилежної за змістом біржової операції.

Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін (відсоткових ставок) на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Використання ф'ючерсних контрактів аналогічне до форвардних, але відбувається за стандартизованими умовами: здійснюється тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа чітко визначає обсяг операції, строк та відсоткову ставку). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерс може перепродаватися на біржі. Як правило, ф'ючерсні контракти укладаються на короткостроковий період.

Опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) кошти на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни (відсоткової ставки) на час укладання такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу коштів на умовах укладеного опціонного контракту. Покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання коштів. Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону.

Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії. Опціон, що дає право його власнику на купівлю іноземної валюти, називається кол-опціоном, а на продаж - пут-опціоном.

Вартість опціону (премія) визначається продавцем і сплачується покупцем під час продажу опціону до виконання опціонного контракту незалежно від того, чи буде він взагалі виконаний. Опціонна премія (ціна опціону) є покриттям ризику емітента, що виникає під час здійснення опціонної угоди і не підлягає поверненню незалежно від дій покупця. Своєчасна сплата премії - єдине зобов'язання покупця опціону, на відміну від емітента, який має надати чіткі гарантії реалізації права власнику опціону у вигляді застави грошей. На ціну опціону впливають такі фактори:

ринкова ціна фінансових інструментів;

час, що залишається до закінчення строку опціону;

розмір відсоткових ставок, які виплачуються за цими фінансовими інструментами.

Своп (як метод хеджування відсоткового ризику) - це обмін відсотковими платежами, коли одна сторона (кредитор) зобов'язується сплатити другій стороні відсотки, одержані від позичальника за ставкою LIBOR (чи плаваючою) в обмін на зворотну виплату за фіксованою ставкою. Інакше кажучи, своп є операцією тимчасової купівлі з гарантією наступного продажу через певний час відсотків. При використанні своп-угод виграє сторона, яка краще спрогнозує динаміку ставок.

Виокремлюють такі види відсоткових свопів:

) прості, або "ванільні" (vanilla), свопи, які передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

) базисні свопи, у результаті яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

При укладанні угоди своп дата виконання ближчої у часі операції називається датою валютування, а дата виконання віддаленої у часі зворотної операції - датою завершення свопа.

Своп відсоткових ставок - це спосіб зміни загального рівня чутливості активів чи пасивів банку до зміни ринкових ставок. Своп також дає змогу досягти збалансованості строків активів і зобов'язань, а отже, одержати стабільні грошові потоки.

Сутність більшості відсоткових свопів полягає в тому, що позичальник із нижчим кредитним рейтингом одержує довгостроковий кредит за фіксованою відсотковою ставкою, яка значно нижча за ту, що її він міг би одержати на ринку самостійно, не укладаючи угоди своп.

Метод хеджування відсоткових ризиків широко використовується банківськими менеджерами в розвинутих країнах. В Україні, на жаль, ринок похідних інструментів ще не сформовано. Вітчизняні банки з метою хеджування відсоткового ризику можуть використовувати лише ф'ючерсні контракти та свопи. Найбільш поширеними є операції своп. Використання ф'ючерсів гальмується відсутністю чіткого законодавства щодо регулювання ф'ючерсних операцій.

Тому в сучасних умовах, коли фінансовий ринок далекий від досконалості, а прогнозування відсоткових ставок ускладнене, більш прийнятною для банків є орієнтація на стратегію фіксації спреду, яка знижує відсотковий ризик.

 

Висновок

 

. Опціонними контрактами торгують як на біржах, так і на позабіржовому ринку, тобто є біржові та позабіржові опціони. Біржові опціони - це стандартні контракти із зазначенням виду опціону (кол чи пут), ціни страйк, встановленої дати виконання, обсягів контракту, величини премії. Біржовий опціон зазвичай надається банком, а опціонний контракт складений так, щоб задовольняти потреби клієнта. Клієнт може визначати суму валюти, ціну та дату виконання і тип опціону (американський чи європейський). За умовами біржових опціонів є лише обмежений вибір валютної суми, ціни виконання і дати закінчення контракту.

Стандартизація необхідна для забезпечення відповідної ліквідності на біржових опціонних ринках. Біржові опціони, як правило, використовуються банками, включаючи ті, які шукають спосіб компенсувати торгівлю позабіржовими опціонами, наданими клієнтам.

Біржові опціони можуть не виконуватися. Оскільки умови опціонного контракту стандартні й угоди мають знеособлений характер, то продавці і покупці можуть анулювати власні зобов'язання, закривши свою позицію шляхом укладання угоди протилежного характеру.

Торгівля опціонами на біржі проводиться за тими самими правилами, що і торгівля ф'ючерсами. При здійсненні угоди покупець опціону перераховує суму премії на рахунок біржі (Клірингової палати), яка потім переводить її на рахунок продавця.

Клірингова палата щодня розраховує, який додатковий прибуток чи збиток (крім суми премії) мали б учасники опціонної торгівлі під час виконання контракту в цей день. Якщо розрахунки показують, що є додатковий прибуток у кого-не-будь з учасників торгів, то він переводиться на рахунок цього учасника. За наявності додаткового збитку Клірингова палата вимагає від учасника внесення цієї суми (так званої додаткової маржі) на рахунок біржі - Клірингової палати.

Для забезпечення гарантій того, що збитки будуть оплачені учасниками торгів, Клірингова палата вимагає від них внесення визначених грошових сум, що називаються початковою маржею, чи гарантійними депозитами. Обсяг гарантійного депозиту встановлюється Кліринговою палатою з урахуванням ризику, властивого цьому контракту, і валютного курсу.

Якщо учасник опціонних торгів вчасно не вносить суму додаткової маржі, Клірингова палата закриває позиції учасника, використовуючи як покриття можливих збитків суму гарантійного депозиту. На учасника торгів можуть накладатися додаткові стягнення аж до відсторонення його від подальшої участі в торгах.

Опціонні валютні операції укладаються не тільки на біржі, а й на позабіржовому ринку (позабіржові опціони) у великих фінансових центрах. Найбільші угоди укладаються у Нью-Йорку і Лондоні, де середній обсяг контракту становить 15- 25 млн дол. США, а великий - 50-100 млн дол. Великими центрами опціонної торгівлі є Франкфурт, Амстердам, Стокгольм, Гонконг, Сінгапур, Сідней, Токіо, Торонто, Лос-Анджелес.

Внаслідок ризику неплатежу опціонні контракти на позабіржовому ринку укладаються в основному тільки великими банками і фінансовими корпораціями, кредитоспроможність яких не викликає сумніву.

Позабіржові опціонні контракти не мають стандартних умов. Розмір премії залежить лише від взаємної згоди сторін. Узгоджується також і строк дії опціонного контракту, що може бути продовжений за згодою сторін.

У контракт можуть включатися додаткові умови, наприклад, за погіршення кон'юнктури може бути надане право із закінченням строку дії контракту купити і продати валюту за середньою ціною ринку, що сформувалася за минулий період.

Велику роль під час укладання опціонних контрактів на позабіржовому ринку відіграють брокерські контори, що є посередниками між фірмами чи банками, які бажають купити і продати валютний опціон. Після досягнення відповідної домовленості між сторонами в угоду вступає четверта сторона - фірма-індосант, що є гарантом виконання сторонами своїх зобов'язань. До функцій індосанта входить проведення взаєморозрахунку між сторонами угоди шляхом одержання заставного внеску від продавця опціону і премії покупця. На біржі функції індосанта виконує Клірингова палата. У процесі позабіржової торгівлі не завжди відбувається поділ посередницьких індосаторських функцій, іноді їх може виконувати та сама брокерська фірма чи банк.

Опціонні угоди на позабіржовому ринку можуть укладатися і без посередників. Погодивши деталі угоди між собою по телефону, партнери підтверджують її телексом зазвичай у той же день. Однак з огляду на значний ступінь ризику опціонні угоди укладаються тільки між партнерами, що мають давні фінансові зв'язки і першокласну кредитну історію.

Ф'ючерси й опціони є двома найважливішими та найліквіднішими інструментами ринку термінових угод, тому необхідно виокремити основні відмінності між ними.

Покупець (продавець) ф'ючерсу зобов'язується оплатити й одержати (отримати оплату і поставити) товар у майбутньому за заздалегідь погодженою ціною, а власник опціону має право, але не зобов'язання, купити чи продати (залежно від типу опціону) ту чи іншу кількість товару (включаючи фінансові інструменти) різної якості у визначений проміжок часу чи до встановленого періоду в майбутньому. Якщо покупець опціону бажає скористатися своїм опціоном, то продавець зобов'язаний виконати його. Для придбання цього права покупець опціону платить премію.

Таким чином, купуючи ф'ючерсний контракт, його покупець бере на себе повний ризик несприятливої для нього зміни ціни з необмеженими збитками. У випадку з опціонами, якщо ціна товару змінилася у несприятливий для покупця бік, його ризик обмежений тільки сплаченою ним премією.

Торгівля опціонами відбувається як на біржі, так і на позабіржовому ринку, а ф'ючерсами - виключно на біржовому ринку.

Якщо трейдер купує опціон, то платить тільки премію, але не платить ніякої маржі. Однак якщо він продає опціон, то зобов'язаний внести на рахунок маржі суму, що дорівнює максимально можливому розміру збитку за один день (ця величина розраховується за допомогою спеціальних програм, що будують моделі зміни ціни опціону під впливом тих чи інших факторів).

 

Література

 

1. Дубницкий В. И., Пилюшенко В. Л. Инфраструктура товарного рынка: Учеб. пособие. - Донецк, 2001. - 531 с.

.   Ермакова М. А., Якубов А. Б. Биржи и их роль в рыночной экономике. - М.: СОМИПТЭК, 1997.

.   Інфраструктура товарного ринку: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. I. В. Сороки - К.: НМЦВО МВОІН України, НВФ» Студцентр», 2002. - 608 с.

4. Постанова Національного банку України "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України" від 31.08.2007 N 309 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/RE14371.html>.

.   Федько В. П., Федько Н. Г. Инфраструктура товарного рынка. Серия» Учебники, учебные пособия». - Ростов н/Дону: Феникс, 2000. - 512 с.