Чинного прояву. Останні три напрямки є складовими діяльності щодо індивідуального запобігання злочинності

Все викладене повною мірою стосується індивідуального рівня ("масштабу) запобігання злочинності неповнолітніх.

Особливе значення у комплексі індивідуальної діяльності має індивідуальна профілактика вчинення злочинів неповнолітніми, її значення визначається насамперед найбільш доцільним момен­том (періодом) здійснення — до формування криміногенного мо­тиву і наміру вчинити конкретний злочин. Цим зумовлюється і друга її відмінність — відносна масовість осіб, зокрема непо­внолітніх, щодо яких індивідуальна профілактика може бути потрібною. Широке коло, різноманітність таких осіб, передусім різна міра сформованості у них антисуспільної спрямованості та криміногенної мотивації, необхідність застосування залежних від цього різних форм і заходів індивідуальної профілактики подаль­шого їх небажаного формування та реалізації — все це потребує більш досконалого (передусім організаційного та методичного) упорядкування цього напрямку індивідуально-запобіжної діяль­ності.

У цьому розумінні індивідуальна профілактика злочинів непо­внолітніх, як і інших категорій злочинів, поділяється на шість складових стадій:

— виявлення осіб, стосовно яких має місце профілактичний інтерес, тобто щодо яких застосування профілактичних заходів може бути потрібним;

— вивчення цих осіб, їх особистості, поведінки, оточення з ме­ тою виявлення ознак та умов формування антисуспільної спрямо­ ваності, криміногенної мотивації, а тим самим — потреб профілак­ тики процесів їх формування;

— прогнозування ймовірності злочинного вчинку та, за підтвер­ дження прогнозу, прийняття рішення про необхідність здійснення індивідуальних заходів профілактики такого вчинку;

— планування запобіжних заходів згідно з прогнозом;

— здійснення профілактичних заходів, тобто власне профілак­ тика у вузькому її розумінні;

—      оцінка результативності здійсненої запобіжної діяльності, Можливості її припинення або необхідності продовження.

505

  Глава 6

Перша стадія — виявлення неповнолітніх осіб, стосовно яких застосування профілактичних заходів може бути потрібним, — відбувається в основному у зв'язку із вчинком підлітка, що свідчить про можливість формування у нього антисуспільної спрямованості. Такими вчинками можуть бути: антигромадська поведінка, порушення правопорядку за місцем навчання, роботи або у сім'ї; інше порушення громадського порядку або адміністра­тивне правопорушення; вчинення малозначного злочину, за який підліток звільнений від кримінальної відповідальності; зловжи­вання алкогольними напоями, наркотиками; бродяжництво, без­притульність, втеча з дому, виховного закладу та інше. За офіційними даними, за такі вчинки виявляють та становлять на облік у службах у справах неповнолітніх щороку понад 130 тис. підлітків. Неповнолітні, що потребують індивідуальної профілак­тики, можуть бути виявлені також у зв'язку з встановленням сто­совно них деяких фактів, а саме: притягнення у минулому до кримінальної відповідальності, звільнення та прибуття з спеціаль­ної виховної установи, іншої спеціальної установи для непо­внолітніх; взяття на облік у нарколога, психіатра; наявності конфліктної (ризикованої) обстановки в сім'ї, побутовому ото­ченні, в тому числі перебування там осіб, що раніше притягалися до кримінальної відповідальності та на цей час мають анти-суспільну поведінку або є членами групи антигромадського харак­теру, тощо. Важливо якомога раніше виявити підлітка зі згадани­ми поведінковими чи середовищними ознаками, щоб своєчасно зупинити процес формування антисуспільної спрямованості його особистості, криміногенної мотивації.

Зрозуміло, що вчинок або факт, які стали підставою виявлення особи, не обов'язково є свідченням формування антисуспільної спрямованості, тим паче криміногенної мотивації. Вчинок або факт можуть бути і не пов'язаними з такими особистісними зміна­ми, є нехарактерними для підлітка, можливо, ситуативними. Для з'ясування цих обставин здійснюються дії, що належать до другої стадії індивідуальної профілактики — вивчення виявлених осіб, їх особистості, поведінки, оточення, умов формування, звичних для особи ситуацій тощо. На цій стадії на підставі зібраної інформації має бути зроблений висновок про випадковість або типовість

506

  Злочинність неповнолітніх

вчинку чи факту, що став приводом для виявлення особи. Випад­ковість вчинку або факту є підставою для висновку про не­доцільність подальшої індивідуальної профілактики вчинення підлітком злочину. Проте це не означає відсутності потреби здійснення індивідуальної профілактики іншої антигромадської поведінки незлочинного характеру і загалом формування анти-суспільної спрямованості. Профілактика останньої може на ранній стадії запобігти формуванню криміногенної мотивації. Щодо запобігання вчинення злочину така профілактика є ран­ньою. Рання профілактика здійснюється з метою запобігання формуванню антисуспільної спрямованості особистості, діяльніс-ними проявами якої є антигромадські незлочинні вчинки, що за­звичай передують криміногенній мотивації, визначенню наміру вчинити злочин. Отже, між ранньою профілактикою і безпосеред­ньою профілактикою вчинення злочину може бути визначена пев­на умовна межа — формування антисуспільної спрямованості, діяльнісним проявом якої ймовірно може стати злочинний вчи­нок, зумовлений криміногенною мотивацією.

Визначенню такої ймовірності слугує третя стадія індивідуаль­ної профілактики вчинення злочину неповнолітнім — прогнозу­вання його злочинного вчинку. Прогнозування останнього здійснюється на підставі спеціальної процедури прогнозу, який має дати один з трьох варіантів висновку: 1) немає підстав очіку­вати вчинення злочину; 2) неможливо зробити певний висновок стосовно майбутньої поведінки, потрібні подальше спостереження та вивчення; 3) слід очікувати вчинення злочину, є потреба в його активній профілактиці. В разі отримання останнього варіанту вис­новку приймається рішення про необхідність здійснення індивіду­альних заходів профілактики вчинення злочину та складається план цих заходів, що належить до четвертої стадії індивідуальної профілактики.

Дані стосовно вивчення особи, в тому числі ознаки, що мають значення для прогнозу, сама процедура останнього, а також роз­роблені на його підставі заходи профілактики вчинення злочину, Результати контролю за наступною поведінкою та правові засоби Реагування на вчинені правопорушення відображуються в Карті обліку інформації про неповнолітнього правопорушника. Форма

507

  Глава 6

Карти, в тому числі переліки прогнозно значущих ознак, процеду­ра прогнозу, переліки типових профілактичних заходів для непо­внолітніх правопорушників та ще для деяких інших різновидів особи, що потребують індивідуальної профілактики, розроблені автором Курсу ще в середині 80-х рр. минулого століття¹. Де­тальніше про організаційно-методичні засади прогнозування індивідуального злочинного вчинку, практичну процедуру про­гнозу, складання Карти обліку інформації дивись у відповідній главі Книги 3 «Практична кримінологія» Курсу².

Після схвалення МВС УРСР Карти, в тому числі процедури прогнозу та методичної схеми здіснення профілактичних заходів, зокрема щодо неповнолітнього правопорушника, ця методика декілька років експериментальне впроваджувалася у практичній діяльності органів внутрішніх справ України. Вона показала свою придатність та надійність як щодо складання високоймовірних прогнозів, так і стосовно отримання позитивних результатів вико­нання профілактичних заходів, спрямованих на усунення (нейт­ралізацію) чинників, що зумовили прогноз. Результативність та корисність методики була підтверджена спеціальним досліджен­ням, висновки якого схвалені колегією МВС України. Методика викликала інтерес не лише у вітчизняних фахівців, а й у низці за­рубіжних країн, де вона була опублікована. І зараз, через понад 20 років, вона отримує схвальні оцінки, зокрема в недавній моно­графії видатного кримінолога сучасності акад. В. М. Кудрявцева³.

Проте, як зазначалося, після призначення міністром внут­рішніх справ СРСР В. В. Федорчука, який негативно ставився до виконання органами внутрішніх справ профілактичної функції, було здійснено низку заходів для ЇЇ скорочення (ліквідовано служ­бу профілактики, ведення профілактичного обліку, роботи з індивідуального запобігання злочинних вчинків тощо). В руслі цих заходів було припинено застосування методики індивідуаль-

¹ Закалюк А. П. Пропюзирсшание й предунрсжденис ипдивидуального прсстумпого повсдс- ния. - М., 1986. -С. 185-189 й др.

² Форму Карти обліку інформації па неповнолітнього правопорушника див. у додатках до Книги 3 Курсу.

¹¹ Кудрящев В. Н. Стратегии борьбьі с ирсступпостьіо. — М., 2003. — С. 252-254.

508

  Злочинність неповнолітніх

ного прогнозу та профілактики злочинної поведінки. Воно не відновлено досі.

Через це та низку інших причин профілактична діяльність, у тому числі індивідуально-запобіжна робота органів внутрішніх справ України, перебуває на низькому організаційному рівні та пе­реважно фактично не проводиться. Зокрема, не здійснюється про­гноз злочинного вчинку, не плануються та не здійснюються перед­бачені на четвертій та п'ятій стадіях системи індивідуальної профілактики індивідуально-запобіжні заходи щодо неповно­літніх та щодо інших категорій осіб, які через високу ймовірність вчинення злочинів потребують здійснення зазначених заходів. За цих умов не проводиться й формалізована оцінка запобіжної робо­ти стосовно конкретної особи (шоста стадія індивідуальної профілактики).

Обов'язки проведення роботи щодо запобігання правопору­шенням неповнолітніх у досить загальній формі покладеш Зако­ном України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» на кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (КМН) органів внутрішніх справ поряд із багатьма іншими важливими функціями, зокрема із виявлення, припинення та розкриття злочинів неповнолітніх. Дещо де­тальніше профілактичні обов'язки КМН викладені у Положенні про КМН, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни № 502 від 8 липня 1995 р. Через значний обсяг роботи з роз­криття злочинів у працівників КМН, як правило, не залишається часу на індивідуально-профілактичну діяльність, тим більше на її здійснення у рекомендованих організаційно-методичних формах. Із багатьох стадій останньої фактично здійснюється лише перша — виявлення та взяття на облік осіб, що потребують запобіжного впливу та частково подекуди друга — вивчення цих осіб. Щороку на облік в КМН береться 25-30 тис. неповнолітніх. Проте профілактична робота стосовно переважної більшості з них не проводиться, результат визначається, як кажуть, «за фактом». В Разі вчинення злочину неповнолітній притягається до криміналь­ної відповідальності, що частіше й відбувається. Якщо злочин не вчинено, неповнолітній нібито перебуває «в полі зору» КМН до Досягнення повноліття.

509

  Глава 6

У здійсненні заходів ранньої профілактики мають брати участь й інші суб'єкти соціального захисту і підтримки неповнолітніх, у тому числі колективи підприємств, відповідні установи та органі­зації. Однак через відсутність законодавчого визначення обов'язку запобігання злочинам, в тому числі неповнолітніх, організаційну невизначеність цієї діяльності, як правило, явно недостатню увагу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування до здійснення заходів індивідуальної ранньої профілактики, вони здебільшого не проводяться.

Низька якість, насамперед організаційно-методична невпоряд­кованість індивідуально-профілактичної діяльності щодо запобі­гання злочинам неповнолітніх, е однією з основних причин поширен­ня та високого рівня цих злочинних проявів, тривалої тенденції його фактичної незмінності, підвищеної кримінальної активності значної частини осіб, що не досягли повноліття.

Як зазначалося, індивідуальне кримінологічне запобігання зло­чинам неповнолітніх здійснюється не лише за профілактичним напрямком, а й через відвернення можливості реалізації сформо­ваного мотиву злочину і наміру його вчинити та шляхом припи­нення злочинного прояву, здійснення якого вже розпочалося. У главі 8 Книги 1 Курсу детально розглядалися відмінності різних напрямів індивідуально-запобіжної діяльності, в тому числі назва­них двох, за об'єктами її спрямування, сферою здійснення, сутністю та результатами запобіжних заходів. Зазначимо лише, що відверненням наміру неповнолітнього вчинити злочин, яке дося­гається переважно оперативно-розшуковими і соціально-психо­логічними засобами, мають займатися переважно підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМН). Припинен­ня розпочатого неповнолітнім злочину — обов'язок всіх служб та підрозділів органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, включаючи органи прокуратури, передусім тих, які вико­ристовують криміналістичні та процесуальні засоби. Саме із застосуванням останніх здійснюється припинення вже розпоча­тих злочинів, чим досягається запобігання настання злочинного результату останніх.

Як зазначалося, законодавством України до системи органів, що мають здійснювати функцію соціального захисту і профілакти-

510

  Злочинність неповнолітніх

_кя правопорушень неповнолітніх, віднесені також суди і спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань. Кримінально-процесуальний кодекс України (глава ЗО) визначає особливості провадження в справах _Про злочини неповнолітніх, а Кримінально-виконавчий кодекс України (глава 21) — особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми. І це зрозуміло. Адже від правильно визначеного покарання, викорис­тання інших правових засобів як наслідків вчинення непо­внолітнім злочинного (протиправного) діяння, а також від умов та належної спрямованості заходів щодо їх реалізації значною мірою залежить як перевиховання і виправлення самого неповнолітньо­го, так і загальнопревентивний вплив і профілактичне застережен­ня стосовно інших підлітків, що мають антисоціальну поведінку та ймовірно здатні до криміногенної мотивації.

На Заході давно вже прийнято виокремлювати законодавство щодо реагування на правопорушення, у тому числі злочинні про­яви неповнолітніх, та практику його застосування судами і вихов­но-виправними закладами в окрему галузь — ювенальну юстицію. Реалізуються окремі програми і заходи щодо впровадження юве­нальної юстиції й в Україні, у тому числі у здійсненні правосуддя. Адже щорічно українські суди засуджують за вчинення злочинів приблизно 20 тис. неповнолітніх осіб. Станом на кінець 2006 р. в 11 українських спеціальних виховних установах для непо­внолітніх перебувало понад 2,2 тис. осіб, засуджених до позбав­лення волі, з них більше половини — за крадіжки, четверта части­на — за грабежі та розбійні напади і лише 10 % — за нанесення тяж­ких тілесних ушкоджень та умисні вбивства. Серед них віком від 14 до 16 років — 13 %. Третина з них засуджена на строк від одно­го до трьох років позбавлення волі. Виникає питання, а чи справді в усіх випадках позбавлення волі було єдиним можливим заходом покарання?

Показник засудження неповнолітніх зростає із року в рік, і то­му немало суддів підставко вважають за необхідне так спрямову­вати судову практику, щоб вона оптимально враховувала причини й умови цих вчинків, особистість винуватця та здійснювала поряд

511

  Глава 6

з покаранням позитивний запобіжний вплив¹. Цю думку неодно­разово висловлювали й науковці. Міжнародні документи, зокрема: Конвенція ООН про права дитини (1989), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо не­повнолітніх (1985), Рекомендації Ради Європи з проблем суспільної реакції на злочинність серед неповнолітніх (1987) та щодо нових способів роботи з неповнолітніми правопорушниками і ролі правосуддя у справах неповнолітніх (2003) та інші — орієнтують на те, щоб система правосуддя та виконання покарань спрямовувалися стосовно виховного впливу на підлітка-правопо-рушника, враховували його особистість, пов'язаність її змісту з соціальними умовами формування, в жодному разі не піддавали його жорстоким, нелюдським, принижуючим гідність заходам².

Детальний аналіз кримінального законодавства постсоціа-лістичних країн та інших держав Європи, порівняно з Криміналь­ним кодексом України стосовно кримінальної відповідальності не­повнолітніх, засвідчує існування підстав та потреб удосконалення відповідних норм українського законодавства³. Про необхідність удосконалення судової практики його застосування щодо непо­внолітніх, зокрема у врахуванні їх особистісних вікових особливо­стей, впливу на них оточення, передусім дорослих, а також інших соціальних умов ішлося і в узагальненні, здійсненому Судовою па­латою у кримінальних справах Верховного Суду України⁴. Верхов­ний Суд України протягом 2004 р. двічі звертався до практики судів та приймав постанови щодо розгляду справ про втягнення не­повнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність (№ 2 від 27 лютого) та про злочини неповнолітніх (№ 5 від 16 квітня). У 2005 р. спільними зусиллями фахівців — науковців і практиків — розроблений проект «Концепції створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні», яка ставить питання про розробку і запровадження за сучасних умов нової прогресивної системи став-

¹ МачужакЯ. В. Узагальнення судової практики про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну та іншу протиправну діяльність / Ювенальна юстиція і Ювенальні суди в українському судочинстві: Посібник для тренерів. — К.: ЮНІСЕФ, 2003. — С. 8.

² Хавронтк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи. - С. 421.

³ Там само. - С. 422-433.

⁴   Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність: ЬПрДакоп 1. гасІа.§оуиа/с§і-Ьіп/]а\У5/таіп.с§і.

512

  Злочинність неповнолітніх

дення держави, суспільства до дітей, що схибили у своїй поведінці щодо закону та моральних норм. У центрі цієї системи як її ключо­ва мета ставиться соціальна реабілітація таких дітей, що має здійснюватися через підвищення рівня правового захисту непо­внолітніх, запобігання і зменшення їх злочинності, підвищення відповідальності держави і суспільства за створення належних умов для зростання і розвитку підростаючого покоління. Провідною ідеєю ювенальної юстиції щодо судочинства визнається підпорядкування останнього забезпеченню соціалізації дітей і підлітків, що потрапили в орбіту його дії, виховного впливу на них у напрямку прищеплення їм законослухняності та загалом громадянських якостей членів суспільства. На ювенальну юстицію покладаються функції: 1) забезпечення судового захисту непо­внолітнього як потерпілого, підсудного, засудженого, зменшення розміру покарання з огляду на неповноліття, надання переваги виховному впливу перед примусовими заходами; 2) відновлення порушених прав і свобод жертви злочину або потерпілого від пра­вопорушення, усвідомлення правопорушником суспільної шкоди від його поведінки, необхідності відповідати за неї та відшкодувати завдану шкоду, досягнення порозуміння між сторонами конфлікту, гострої ситуації, судового протистояння; 3) реабілітація непо­внолітнього, що постраждав від жорстокого поводження, недбало­го ставлення осіб, які мають піклуватися про нього, або правопо­рушника, який поряд з покаранням повинен бути повернутий до нормального соціального статусу та життєдіяльності.

Важливішим елементом Концепції є положення про створення інституту пробації для неповнолітніх. Елементи цього інституту вже запроваджуються в Україні, про що докладніше йтиметься у наступній главі. Тепер передбачається, що орган пробації на підставі детального досудового вивчення особи неповнолітнього, умов його формування, обставин, що сприяли вчиненню злочину або іншого правопорушення, буде подавати суду рекомендації що­до оптимального реагування стосовно останнього, способу вихов­ного і профілактичного впливу на винного, запобігання з йогс бо­ку повторному правопорушенню, а також сприятиме наступній соціальній адаптації та реінтеграції неповнолітнього. Реалізація Концепції, очевидно, може позитивно вплинути на зміну ставлен-

17 7-328                                                   513

  Глава 6

ня до неповнолітнього правопорушника в суді. Проте слід усвідо­млювати, що суд є лише однією, та не найпершою ланкою держав­ного і суспільного механізму, де виявляється ставлення до непо­внолітнього, його формування, де має проявлятися турбота про його належний фізичний, моральний, духовний розвиток, про запобігання (та якомога раніше) всіляким збоченням у його по­ведінці. Без забезпечення системного вирішення цих проблем, на­самперед без справжньої турботи про це з боку держави, її органів, службовців, а також численних громадських організацій, без підвищення рівня їх загальної та правової культури і моральності, у тому числі, безперечно, й суддів та працівників правоохоронних органів, навряд чи можна розраховувати, що неповнолітній право­порушник дійсно зміниться у соціальному відношенні під впли­вом гуманного ставлення до нього в суді. Тим більше, що таке став­лення має бути виключно індивідуальним, з огляду на вчинене правопорушення, його мотиви, наслідки, міру соціальної збоче­ності особистості винного та інше. Поки ж реалізація Концепції передбачається в основному в інституційному напрямку щодо створення ювенальних судів, спеціальних умов адаптації молодих людей, що звільнилися з установ виконання покарання тощо.

Науковий аналіз кримінально-виконавчого законодавства та практики його виконання дає підстави для висновків, що з прий­няттям нового Кримінально-виконавчого кодексу України не ліквідовано передумови, які перешкоджають діяльності служб і ви­ховних установ для неповнолітніх засуджених у досягненні мети виправлення та ресоціалізації останніх. Особливості виконання і відбування ними покарання зводяться лише до можливості отри­мання більшої кількості посилок, передач, бандеролей, витрачання більшої частини коштів для власних потреб, отримання коротко­строкового побачення тощо. Тому потрібні додаткові заходи щодо більш рішучої зміни доктрини і практики виконання покарань сто­совно неповнолітніх¹ та й стосовно засуджених інших вікових кате­горій, про що докладніше йдеться у наступній главі.

¹ Стадних В. Правове регулювання виконання кримінального покарання у виді позбавлен­ня волі щодо неповнолітніх // Право Украпи. — 2005. — № 5. — С. 95-97.

514

  Злочинність неповнолітніх