Рекомендована література 2 страница

Кримінологічну характеристику рецидивної злочинності поч­немо з рецидивних злочинів. Кожний різновид злочинності має свої особливості, які визначаються не лише кількісними показни­ками, прийнятими для вимірювання злочинності загалом. Уявлен­ня про ці особливості суттєво доповнює кримінологічна характе­ристика злочинів цього різновиду. Особливості злочинності та її різновидів з часом змінюються. Деякі втрачають свою особливу визначеність, інші, навпаки, заново або більш виразно проявля­ються. Через це розрізняють особливості, що проявляються трива-

528

  Рецидивна злочинність

лий час і набувають якості закономірностей, та такі, що характерні лише для певного періоду.

В Україні кримінологічна характеристика та особливості реци­дивної злочинності вивчалися у різні періоди, у тому числі: колекти­вами під керівництвом П. П. Михайленка (1964-1965 рр.), А. М. Но-сенка (1972-1975 рр.), а також А. Ф. Зелінським (1979-1980 рр.), В. П. Філоновим (1996-1997 рр.), І. М. Даньшиним (2000-2001 рр.), автором цього Курсу (1984-1986 та 2003-2004 рр.). Тому є мож­ливість визначити кримінологічні закономірності рецидивної зло­чинності, які діють тривалий час та зберігають своє значення донині, а також ті, що проявилися лише тепер.

Серед кримінологічних особливостей рецидивної злочинності, визначених дослідниками під керівництвом П. П. Михайленка, що зберігають своє значення як закономірності до сьогодні, назвемо такі:

— найбільша рецидивонебезпечність крадіжок, особливо квар­ тирних, а також певною мірою — грабежів;

— висока рецидивонебезпечність раннього віку початку зло­ чинної діяльності, особливо до 18 років та значною мірою — до 25 років;

— значна питома вага (майже половина) серед рецидивних зло­ чинів припадає на вчинені особами після умовно-дострокового звільнення;

— переважання серед тих, що вчинили рецидивні злочини, осіб, які не зайняті суспільне корисною працею (за сучасних умов ця особливість отримала дещо інший контекст);

 

— вчинення значної частини нових злочинів невдовзі після звільнення з установ позбавлення волі (через півроку, рік-два);

— основний приріст (до 50 %) рецидиву злочинів за рахунок раніше засуджених один раз.

До закономірностей рецидивної злочинності можемо віднести такі її особливості, визначені А. Ф. Зелінським наприкінці 70-х рр. минулого століття¹:

~ корислива спрямованість першого злочину визначає ана­логічну спрямованість й нових злочинів;

У^ті далі не повторюються особливості, що були визначені до цього автора.

529

  Глава 7

— скорочення «інтервалу» між першим і новими злочинами за­ лежить від раннього віку, відсутності сім'ї;

— тяжкість нових злочинів зростає до третього засудження.

Із особливостей рецидивної злочинності, визначених В. П. Фі-лоновим у середині 90-х рр. минулого століття, зберігають зако­номірне значення такі:

— втягнення рецидивістами у вчинення злочинів неповно­ літніх, за рахунок чого збільшується тривалість злочинної діяль­ ності перших;

— зростання професіоналізму при вчинені рецидивних зло­ чинів (зберігається частково, лише серед невеликої частини реци­ дивістів).

І. М. Даньшин, який опублікував результати вивчення зако­номірностей рецидивної злочинності порівняно недавно (2002 р.), доповнив їх такими особливостями, що мають значення нині:

— три та більше судимостей має кожний сьомий рецидивіст;

— три чверті злочинів рецидивістів є неоднорідними;

— показник участі рецидивістів у злочинних групах незначний, багато злочинів вчиняються ними поодинці.

Вивчення автором Курсу особливостей нинішньої рецидивної злочинності в Україні дало підстави для висновку, що за сучасних умов деякі традиційні ознаки та властивості останньої втратили чи зменшили своє значення або набули іншої забарвленості, одно­часно виявилися деякі нові 'її риси та відтінки.

Відмічається різке скорочення спеціального рецидиву злочинів та їх однорідності, за винятком корисливої. Значно звузилася сфе­ра рецидиву з елементами професіоналізму, із дотриманням та відродженням злочинних традицій, кримінальної культури. В за­гальній масі скорочується питома вага насильницької рецидивної злочинності, але та, що залишається, нерідко характеризується дріб'язковим приводом, непомірною жорстокістю, тяжкістю наслідків, часто поєднується із застосуванням зброї, у тому числі без достатньо мотивованих підстав. Рецидиву насильницьких зло­чинів нерідко передує «полювання» за вогнепальною зброєю, боєприпасами, службовими, як правило, міліцейськими посвідченнями, атрибутикою, форменим одягом. Згадані риси охоплюють 10-12 % сфери рецидиву.

530

  Рецидивна злочинність

В іншій частині рецидив стає більш масовим, але менш _кваліфікованим, він підкорюється здебільшого елементарній ко­рисливій мотивації. Саме за рахунок останньої відбувається зрос­тання рівня рецидиву загалом, різко змінюється співвідношення між різними його мотиваціями на користь корисливої, передусім через вчинення крадіжок. Корислива мотивація зумовлена пере­важно прагненням до задоволення матеріальних потреб, значною мірою — У харчуванні, елементарних умовах побуту. Проте у значній частині проявів — і для здобуття коштів з метою придбан­ня наркотиків, алкогольних напоїв, підтримання «шикарного» способу життя. Зазначена мотивація зумовлює вчинки все більшої частини «невлаштованих» неповнолітніх, підкорює їх дорослим рецидивістам. На фоні проблеми безробіття у суспільстві корис­лива мотивація нерідко сполучається з труднощами отримання роботи із більш-менш задовільним заробітком. Такої роботи або немає, або її не надають, або проявляється особисте небажання об­народувати при влаштуванні на роботу наявність минулої суди­мості. Як і раніше, але більш гостро позначається, у першу чергу у соціально-побутовому відношенні, відсутність позитивних суспільних зв'язків, передусім сім'ї, родинного середовища, їх підтримки, а також недовіра і пересторога, навіть відверто непри­язне ставлення благополучного «ситого» оточення. За нинішнього дефіциту у суспільстві доброзичливості, милосердя, співчуття раніше засуджений, особливо якщо він одинак, найімовірніше не­вдовзі знову опинитися за ґратами.

Наведене дає підстави виокремити у сучасному українському суспільстві два різних (типових) варіанти спонукання та вчи­нення рецидиву злочинів: перший — традиційний, який охоплює не більше десятої частини його сфери, та другий, більш масовий, Що визначається суспільними, передусім матеріальними та мо­рально-психологічними, негараздами. Ці типові відмінності ре-Цидивної злочинності в сучасній Україні зумовлюють різний зміст кримінологічної характеристики її основних різновидів та різні підходи до визначення основних напрямків і засобів за­побігання їм.

Особа рецидивіста. Особисті якості людини, що вчиняє зло­чин, особливо тієї, що робить це повторно, завжди привертали ува-

531

  Глава?;'.!,- ч«я>-. •?••••

гу кримінологів. Нерідко саме з особистими властивостями люди­ни пов'язували зумовлення повторних злочинних вчинків. В Ук­раїні особистість рецидивістів входила до тематики вже перших кримінологічних установ 20-х рр. минулого століття, її вивчення розгорнулося з поновленням кримінологічних досліджень на по­чатку 60-х рр. Вже у згадуваному першому системному дослі­дженні рецидивної злочинності в Україні в середині 60-х рр. XX ст. під керівництвом П. П. Михайленка були визначені деякі особливості особи рецидивіста, пов'язані із раннім віком початку злочинної діяльності, незайнятістю суспільне корисними заняття­ми, невикористанням для припинення злочинної активності гу­манного акту умовно-дострокового звільнення тощо. Відмічалося також, що у рецидивістів часто набувають більш стійкого характе­ру такі властиві для злочинців риси, як байдужість до можливого покарання та сподівання його уникнути; нехтування вимогами за­кону та правилами моралі, особливо у спілкуванні, що нерідко стає звичкою; побутова невитриманість, розпущеність, потяг до алкогольних напоїв і наркотиків; нестійкість характеру, слабкість волі, податливість зовнішньому негативному впливові, відчуття відсутності (реальної або навіяної) життєвої перспективи.

Багато уваги вивченню особистості рецидивіста приділив у 70-80-х рр. минулого століття А. Ф. Зелінський, надаючи їй зна­чення «не лише обов'язкової, але й визначальної лінії рецидивно­го зв'язку»¹. Водночас він правильно вважав безперспективними спроби «відшукати в особистості людини, яка неодноразово пору­шувала кримінальний закон, будь-яку специфічну універсальну якість, яка б пояснила всі випадки рецидиву»². Він пропонував ви­користовувати для розуміння цієї особистості прийняту в психо­логії загальну структуру останньої, що включає, крім спрямова­ності (наразі антисуспільної), також психологічні властивості (вміння, навички, звички), дефекти форм психічного відображен­ня (особливості інтелектуальних, вольових, емоційних процесів, пам'яті, сприйняття), а для пояснення зв'язку між злочинами пря їх рецидиві не відкидати й індивідуальні, біологічно зумовлені

¹ Зелипський А. Ф. Рецидив преступлсний (структура, связи, пропюзироваїїие). — С. 32.

² Там само. — С. 37.

532

  Рецидивна злочинність

властивості темпераменту, задатки, інстинкти, органічні патології психіки тощо. На той час більшість пропозицій А. Ф. Зелінського _не була підкріплена на емпірико-статистичному рівні і мала зна­чення наукових гіпотез, проте згодом багато з них знайшли _під_ТВердження у дослідженнях та на практиці.

Значно ширша кримінологічна характеристика особи, що вчи­нила злочин після минулого засудження, в тому числі і з низки ознак, запропонованих А. Ф. Зелінським, була отримана у дослі­дженні, проведеному під керівництвом автора Курсу в середині 80-х рр. XX ст.¹ Серед соціально-демографічних характеристик досліджених осіб проявилася висока питома вага таких ознак: чо­ловіча стать (96,1 %); належність до вікових категорій 16-17 років та 25-29 років (відповідно 15,0 %та 3,5 % на один рік віку), непо­вна середня освіта (60,0 %); відсутність постійної зайнятості робо­тою або навчанням (46,2 %), а також професії (54,9 %), сім'ї (78,0 %); проживання одинаком або з чужими людьми (майже по­ловина). Серед рис характеру цих осіб (порівняно з іншими кате­горіями правопорушників та контрольною групою несудимих) різко зросла поширеність негативних рис, особливо помітно — злобності, зухвальства, цинізму, егоїзму, жадоби, жорстокості, при-творності, ледарства, а серед тих, хто до вчинення рецидивного злочину перебував під адміністративним наглядом, також брехли­вості та зверхності. З вольових якостей багато з тих, хто вчинив новий злочин, проявили сильну волю, рішучість, наполегливість у досягненні мети. Серед емоційних якостей найбільш помітно про­явилися неурівноваженість та образливість. Серед соціальне ко­рисних інтересів у середньому лише один із семи досліджених проявляв їх до корисних занять у вільний час, зокрема до твор­чості, читання, спорту, оволодіння здобутками культури. Зовсім інша картина спостерігалася щодо інтересів та прагнень, які не схвалюються суспільною мораллю. Найбільш поширеним серед них виявилося прагнення до пияцтва (82,8 %). Друге місце посіла схильність до пустого марнування часу (67,4 %), яка виявилася більш поширеною серед тих, хто перебував під адміністративним

окалюкА. П. Прогнозирование й предупреждение индивидуального преступного ІІовсде-ния. - м, 1986. - С. 58-84.

533

  Глава?

наглядом. Різко зросло порівняно з вперше засудженими та з кон­трольною групою несудимих прагнення до спілкування з особами з антигромадською поведінкою. В декілька разів зріс інтерес до на­живи, здирництва. Таким чином, антисуспільний зміст інтересів та прагнень, що загалом характерний для осіб, які стають на зло­чинний шлях, у рецидивістів поглиблювався та охоплював їх більшу частину.

Про морально-психологічні якості особистості, як правило, дає достатнє уявлення характеристика поведінки та ставлення до оточення у трудовому (навчальному) колективі. Серед осіб, які вчинили новий злочин, порівняно з уперше засудженими та кон­трольною групою несудимих, відповідно у два та чотири рази ско­ротилася питома вага тих, хто мав позитивну характеристику (3,9 %). Зате різко зросла питома вага осіб з негативною характе­ристикою (47,5 %). Наведена тенденція ще більш виразно прояви­лася в оцінці поведінки за місцем проживання. Особи, що вчини­ли новий злочин, дуже рідко мали тут позитивну характеристику (1,5 %), трохи частіше задовільну (8,9 %), а переважно (77,7 %) — негативну. Підставою негативної характеристики найчастіше було пияцтво, а також нерідко — сварки, конфлікти, бійки, інша амо­ральна поведінка. Характеристику культури та моралі особи сут­тєво доповнює ставлення до дружини (чоловіка), дітей, батьків. Вище вже зазначалося, що переважна більшість осіб, які вчинили новий злочин, не мали сім'ї, а половина — неповнолітніх дітей. Се­ред тих, у кого була сім'я та діти, майже половина мали в сім'ї не­доброзичливі, а то й ворожі відносини, переважало байдуже став­лення до дітей, таке ж і навіть неприязне ставлення до батьків.

Наведене дозволяє зробити висновок, що морально-психо­логічна характерства осіб, які вчинили новий злочин, здебільшого негативна, чим вони помітно відрізнялися від уперше засуджених та ще помітніше від контрольної групи несудимих. Суспільне неба­жаний та антисоціальний зміст характеристики більш виразно проявлявся у домінуючих рисах характеру, інтересах, стосунках, у тому числі ще виразніше — в основних сферах життєдіяльності. Майже всі наведені характеристики погіршувалися у раніше засу­джених з розвитком криміногенної мотивації, що призвів до реци­диву злочинів.

534

  Рецидивна злочинність

У наступних публікаціях кримінологічна характеристика особи оецидивіста була доповнена деякими рисами та ознаками. Зокре­ма, В. П. Філонов у 1997 р. додатково відмітив такі її риси, як праг­нення до частої зміни місця роботи та проживання; зростання досвіду злочинної діяльності, застосування прийомів та способів підготовки злочину опрацьованих заздалегідь, приховування за­собів його вчинення, слідів, предметів, здобутих злочинним шля­хом; проповідування колективізму у вигляді «кругової поруки», а також прояви неповаги до іншої людини, некритичне ставлення до себе та своїх вчинків, неадекватне співвідношення потреб та способів їх задоволення, переважання матеріальних цінностей над духовними; підвищена емоційна збудженість, слабкий самоконт­роль, значна залежність поведінки від ситуації, стійка анти­соціальна спрямованість та інше¹.

І. М. Даньшин у публікації 2002 р. навів деякі нові особистісні характеристики рецидивістів, наближені до сучасного періоду. Серед них новими виявилися такі:

—     більш виразні негативні особистісні риси у рецидивісток, ніж у чоловіків-рецидивістів, що пов'язано з алкоголізмом та нарко­ манією, втратою соціальне корисних зв'язків, глибокою моральною деградацією, відчуженням від нормальних суспільних відносин;

— відсутність інтересу до підвищення культурно-освітнього рівня під час перебування в УВП, опір зусиллям адміністрації у за­ лученні до навчання;

— ухилення від працевлаштування під приводом неприязного ставлення до звільненого та незадовільних умов роботи;

— пропагування кримінальної субкультури, «блатної» романти­ ки, специфічного жаргону тощо².

Відмічені також глибокі деформації правової свідомості реци­дивістів, які виявляються у виправданні скоєних злочинів: корис­ливих — матеріальними труднощами, насильницьких — поперед­ньою поведінкою потерпілого, що поєднується з незгодою з при­значеним судом покаранням, несприйняття загалом принципів

^ Кршинология / Под рсд. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. - К„ 1997. - С. 235-236. Даньшин І. М. Усталені форми злочинності: Кримінологічний нарис. — X., 2002. —

535

  Глава 7

права та його соціального призначення. Серед загальносоціальних ознак та рис відмічені: безумовна пріоритетність власних бажань та готовність досягнути їх будь-якою ціною; вчинення двох третин рецидивних злочинів у нетверезому стані, а ще трьох четвертих — задля здобуття спиртних напоїв та наркотиків; егоїзм та егоцент­ризм, викривлене уявлення про справедливість, добро і зло. Відмічаючи більшу поширеність у рецидивістів, ніж у вперше засуджених, примітивних та соціально шкідливих мотивів поведінки, І. М. Даньшин називає інший, ніж звичайно, розподіл останніх: користь (26 %), помста, ревнощі, заздрість (10,1 %), хулі­ганські спонукання (26 %). Відмічається підвищений рівень спе­цифічних «злочинно-професійних» знань у злочинців-«автори­тетів» та загальне зростання серед рецидивістів кримінального професіоналізму. Наведені також дані щодо поширення відхилень психіки (очевидно, в межах осудності. — А. 3.) серед експертне об­стежених рецидивістів, що вчинили вбивства — (близько 40 %), інші злочини (15-20 %). Робиться загальний висновок, що наве­дені риси й особливості особи рецидивіста відтворюють «портрет» одного з «найбільш суспільне небезпечних представників сучас­ного злочинного світу»¹.

Проте сучасний аналіз рецидивної злочинності, зокрема змін, що відбулися за останні роки у структурі рецидиву злочинів, складі осіб, які їх вчинили, та мотивації останніх щодо викорис­тання злочинних засобів задоволення особистих потреб, про що йшлося у попередньому параграфі глави, не дозволяє обмежувати­ся в кримінологічній характеристиці цих осіб загальними для усіх них рисами та властивостями і, тим більше, однаково оцінювати їх особистість високою мірою суспільної небезпечності.

Нагадаємо, по-перше, що у рецидиві злочинів питома вага вчи­нення останніх понад два рази (тобто двох нових після одного ми­нулого) за останні роки постійно зменшувалася та у 2005 р. стано­вила лише 10 %. Інакше кажучи рецидив злочинів сьогодні — це переважно вчинення одного нового злочину після попереднього. По-друге, питома вага рецидивних злочинів проти життя і здо-

¹ Даньшип І. М. Усталені форми злочинності: Кримінологічний нарис. — X., 2002. С. 82-83.

536

  Рецидивна злочинність

оов'я, зокрема умисних вбивств, умисних тяжких тілесних ушко­джень та інших насильницьких злочинів, включаючи бандитизм, зґвалтування, розбій, вимагання і хуліганство, за всі останні роки, у тому числі у 2003 р., коли їх рівень був найвищим, разом не пе-р_ЄВИщувала 10,8 % (у 2006 р. — 8,9 %). Інакше кажучи, до останніх належав лише один з дев'яти-десяти вчинених рецидивних зло­чинів. По-третє, у складі рецидивних злочинів та відповідно осіб, які їх вчинили, більше половини становили крадіжки і злодії, що їх скоїли. Тільки у 2006 р., після відомих змін у законодавстві що­до оцінки «дріб'язковості» крадіжок, питома вага крадіжок у структурі рецидивних злочинів знизилися до ЗО %. Серед крадіжок лише 15 % становили з квартир, магазинів, складів, баз, менше 7 % — кишенькові, близько 4 % — незаконне заволодіння транспортними засобами, зброєю, боєприпасами та вибуховим ре­човинами, а разом 26 %. Вчинення саме цих злочинів відрізняється певним кримінальним досвідом, наполегливістю, злодійською витонченістю та іншим небезпечними ознаками, які множаться зі зростанням кратності рецидиву. Але інші майнові злочини, пере­дусім більшість крадіжок, мають не таку характеристику. Серед них значне місце посідають крадіжки з дрібних торговельних то­чок, кіосків, аптек, у продавців на ринках, їх предметом є, як пра­вило, продукти харчування, ліки, одяг, гроші, а також дрібні при­краси, електронні та автодеталі, мобільні телефони, парфумерні вироби тощо. Кількість та питома вага таких крадіжок зростає. У багатьох випадках особи, що їх вчинили, небезпідставно поясню­ють крадіжки матеріальними труднощами, пов'язаними в основ­ному з відсутністю роботи, яка б забезпечувала пристойну оплату праці. Протягом останніх років поширилися факти пояснення крадіжок примусом злочинного «авторитету». Ці пояснення хоча й не виправдовують крадіжок, але по-іншому характеризують їх мотиви. Адже відомо, що значна частина населення України пере­буває за межею бідності, має вкрай скрутне матеріальне станови-Ще та не може його поліпшити працею з пристойним заробітком, Що забезпечував би бодай прожитковий мінімум. Зрозуміло, що за таких умов раніше засуджені мають ще менші, а фактично мізерні Можливості подолати матеріально-побутову скруту власними пра­вомірними засобами. Проте подібні пояснення з боку притягнутих

537

  Глава 7 >а; ^;.-'ка- :.•'•.>'

до відповідальності за крадіжки раніше засуджених, як правило, не беруться до уваги та не перевіряються ні на досудовому слідстві, ні в суді, ні, як бачимо, навіть при кримінологічному дослідженні. Раніше засуджені, як правило, не мають коштів, щоб за допомогою адвоката довести підставність своїх пояснень та пом'якшити вину. Винесення за таких умов жорсткого судового вироку та ще й на тривалий строк позбавлення волі (адже Кримінальний кодекс беззаперечно визначає рецидив злочинів обтяжуючою обставиною та кваліфікуючою ознакою для посилен­ня покарання) часто викликає у засудженого почуття несправед­ливості, образи, а то й озлобленості, які він переносить не лише на суд, а й на суспільство і державу, яких в його очах уособлює суд. Це нерідко зумовлює мотивацію нехтування «їх несправедливими» законами та порядками.

Є низка свідчень останнього часу того, що багато особистісних показників, передусім морально-психологічних, характерологічних та й соціально-демографічних і соціально-ролевих, осіб, які вчини­ли новий майновий злочин, передусім крадіжку, наближуються за своїми значеннями до аналогічних, що належать вперше засудже­ним, а за проявленим у злочині прагненням до виживання як провідним мотивом — і до характеристики мотивації поведінки переважної частини населення. Проблема сучасної різної осо-бистісної характеристики та мотивації осіб, що вчиняють по­вторні злочини, потребує загалом більш детального, дифе­ренційованого дослідження, яке за часів суверенної України ще не проводилося.

З наведеним тісно пов'язана проблема типологізації особис­тості осіб, які вчиняють рецидивні злочини. Дослідники, що вивчали особистість останніх, прагнули типологізувати її за основними змістовими ознаками, передусім суспільною небез­печністю, ймовірністю рецидиву, з метою диференціації виправно-перевиховних та запобіжних заходів. Після відновлення криміно­логічних досліджень у середині 60-х рр. уявлення про типові гру­пи рецидивістів складалося в основному на підставі досліджень російських кримінологів. Спочатку О. М. Яковлєв (1964) запропо­нував розділити особистість рецидивістів на два типи: анти­соціальний та асоціальний. Згодом М. О. Стручков (1970) та

538

  Рецидивна злочинність

В. Солопанов (1971) більш детально характеризували ці типи, •зокрема, перший виділили за наявністю антисуспільної установки Сспрямованості). А. І. Алексєєв (1975) розділив останню за харак-_тером вчиненого злочину на універсальну, корисливу та насиль­ницьку Крім того, виділив ще один тип — ситуативного реци­дивіста, у якого відсутня антисуспільна установка, та відніс до нього більшість осіб, що вчиняють нові злочини¹. П. П. Михайлен-_ко у своєму дослідженні рецидивної злочинності (1964-1965 рр.) цієї проблеми не торкався. А. Ф. Зелінський, мабуть, першим з ук­раїнських кримінологів глибоко зайнявся проблемою структури-зації рецидиву та рецидивістів. У спеціально присвяченій цьому монографії (1980), розглядаючи наведені групування, в яких реци­дивісти були віднесені, як правило, до особливого розряду злісних злочинців, він правильно відмічав, що «вони суттєво відрізняють­ся між собою та потребують власної класифікації», у зв'язку з чим запропонував поряд із диференціацією за спрямованістю особис­тості проводити її й за психологічними властивостями останньої. Беручи до уваги домінуючі риси характеру, запропонував на підставі психологічної класифікації особи А. Ф. Лазурським² розділити злочинців-рецидивістів на чотири підтипи: розсудливі, слабовільні, імпульсивні та емоційні — і розглядати їх на двох рівнях загальної психічної активності: нижчому та середньому³.

У подальшому (І. М. Даньшин, В. В. Голіна, В. П. Філонов та інші) типологічну диференціацію рецидивістів проводили, як пра­вило, лише за глибиною та стійкістю антисуспільної спрямова­ності. При цьому повторювалося розділення на типи: антисоціаль­ний як послідовно криміногенний; асоціальний з нижчою суспільною небезпечністю; ситуативний з нестійкими ціннісно-моральними засадами. А. Ф. Зелінський, розвиваючи теорію кримінальної психології, визначив подальшу диференціацію та ха­рактеристику психологічних типів рецидивістів: розсудливого як лицеміра чи відвертого егоїста; слабовільного як непристосовано-го або апатичного; імпульсивного у різновидах афективного і не-

Ллексеев А. Й. Индизидуальная профилактика рсцидива престушісиий. — М,, 1975. — ^ 20-29.

1^Лаз№ськийА. Ф. ЮІассификация личностей. - Л., 1924. - С. 85-193. ' Зєлинский А. Ф. Вказ. праця. - С. 51-52.

539

  Глава 7

впорядкованого; емоційного з виділенням енергійного, озлобле­ного та спотворено жорстокого.

Останнім часом робиться спроба довести, що рецидивні злочи­ни жінок, крім більшої виразності деяких особистісних рис ос­танніх, мають й інші кількісні та якісні відмінності порівняно з «кримінальним чоловічим рецидивізмом» і дають підстави ви­окремити ці злочини в особливий різновид рецидиву — «жіночу рецидивну злочинність»¹. Пропонується навіть вивести окреме поняття особистості жінки-рецидивістки². Уважний розгляд ознак, запропонованих як підстави виділення «жіночого реци­дивізму», показує, що значуща відмінність є лише в одному показ­нику — питомій вазі наркозлочинів у структурі рецидивних зло­чинів жінок і чоловіків. У перших вона майже вдвоє вища (28-30 % проти 11-12 %). Одразу зазначимо, що ця відмінність не є специфічною лише для рецидивних злочинів. Вона просте­жується й у первинних наркозлочинних та пояснюється декілько­ма обставинами: жіночою специфічністю діянь, передбачених статтями 310 та 317 КК, де ця відмінність найбільше прояв­ляється; більш пізнім, ніж чоловіки, початком вживання нарко­тиків жінками, що у сполученні з більшою фізичною сталістю та витривалістю жіночого організму дозволяє жінкам триваліше вес­ти наркоманійний спосіб життя, у тому числі повторно вчиняти злочини³; збут наркотиків для жінок є не таким трудомістким, а водночас прибутковим заняттям (ст. 307 КК), що дозволяє при­наймні мінімально забезпечувати існування. Що стосується інших наведених В. С. Батиргареєваю ознак рецидивних злочинів жінок, значення їх показників у рецидивних злочинах чоловіків майже однакові або відрізняються у межах декількох відсотків, що за пра­вилами математичної статистики не є суттєво значущим. Загалом слід відмітити відсутність теоретичних передумов для існування якісних відмінностей між рецидивними злочинами чоловіків і

¹ Батир/.ареєва В. С. Жіноча рецидивна злочинність в Україні: кримінологічний аналіз су­ часного стану // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — №3 (42). — С. 2006.

² Будз В. Визначення поняття особистості жінки-рсцидивістки: деякі проблеми // Право України. - 2006. - № 10. - С. 104.

³ Наркоялочшшість: Кримінологічна характеристика і запобігання / За ред. А. П. Закалю- ка. - К„ 2006. - С. 82.

540

  Рецидивна злочинність

жінок та й між первинними їх злочинами. У них однакова кримінально-правова характеристика, крім статевої приналеж­ності суб'єкта злочину. Злочини жінок не мають будь-яких особ­ливих «жіночих» кримінологічних чинників, як, скажімо, злочини неповнолітніх або рецидивні злочини. У них однаковий з чо­ловіками механізм вчинення, окрім можливих особливостей моти­вації, безпосередніх приводів до злочину, віктимного фактора та ситуації загалом. Проте останні зумовлені більшою чи меншою ви­разністю деяких особистісних рис, пов'язаних саме з «жіночим по­ходженням», які мають розглядатися у межах особливостей харак­теристики особи жінки як суб'єкта злочину та її особистості і які явно не створюють підстав для виділення окремого різновиду жіночої злочинності як первинної, так і рецидивної.

Слід зазначити, що диференціації особистості рецидивістів, як і інших категорій злочинців, як і будь-яких сукупностей осіб, про­ведені за будь-якою їх ознакою, дозволяють структурувати осо­бистість, піддати останню структурному аналізу, пізнати її якості, властивості, визначені з різних сторін погляду на неї, мають право на існування. Потрібно лише чітко дотримуватися методології та технології структурування, особливостей типологізації та кла­сифікації, повно, системно та послідовно визначати структурні елементи, їх спільні, в тому числі типові, та властиві лише цьому типу (класу) ознаки, сфери та межі вияву останніх. Важливо при цьому, щоб диференціація не лише визначала належність її пред­мета до вищого за рівнем або родового типу (класу) структури-зації, а й розкривала сутнісну специфіку саме цього предмета, зокрема особистості рецидивіста. Наведене дає підстави зазначити з приводу згаданих вище варіантів її диференціації таке: