Життя і творчість Бориса Грінченка

Борис Дмитрович народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту у збіднілій дворянській родині. Його дід, колишній сотник Сумського полку, далекий родич відомого художника І.Айвазовського, був одружений з двоюрідною сестрою письменника

Г.Квітки-Основ’яненка. У сім’ї Грінченків була велика бібліотека, часом збиралось освічене товариство, у якому бував П.П.Гулак-Артемовський.

Дитинство маленького Бориса пройшло на хуторі Кути. Він навчався у середній школі. Хлопець захопився творами І.Котляревського, Т.Шевченка, познайомився із забороненою літературою, за що в 16 років потрапив за грати.

Після його звільнення двері школи були для нього назавжди зачинені. Але Грінченко посилено займався самоосвітою і склав іспити на звання народного вчителя у Харківському університеті. Так почалася така жадана, але важка праця вчителя-просвітителя. Спочатку він поїхав працювати в село

Введенське Зміївського повіту Харківської губернії, згодом переїздить у село Нижня Сироватка Сумського повіту. Працювати доводилося в нестерпних умовах. Крім того, він зазнав переслідувань за демократичні погляди та пропаганду української мови.

Найдовше за часом учителював Грінченко в селі Олексіївна Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (тепер Перевальського району Луганської області). Туди у 1887 році його запросила дружина відомого банкіра, підприємця, засновника металургійного заводу Христина Данилівна Алчевська – відома діячка народної освіти, талановитий педагог, віце-президент Міжнародної ліги освіти, яка з великими труднощами, переборюючи перепони жандармів і чиновників, відкрила у1879 році школу для дітей сільської бідноти.

Так почалася педагогічна діяльність Б.Д.Грінченка на Катеринославщині.

Працюючи в Олексіївці, він розпочав роботу над «Граматикою української мови», своєрідним підручником для першого класу. Використані у книзі прислів’я, приказки, загадки, дитячі пісеньки стали основною частиною так званої «Настиної читанки», над якою Б.Грінченко працював упродовж 1890 – 1891 років.

За період роботи на Луганщині Борисом Дмитровичем було написано близько 200 творів різних за жанрами.

У педагогічній діяльності Б.Грінченко реалізовував ідею національної школи, сприяв формуванню національної свідомості. Крім того,він разом з дружиною займався просвітницькою роботою серед мешканців села Олексіївка. Суть її полягала в систематичному читанні та обговоренні української літератури, особливо ж класичної спадщини.

Через брак друкованих видань Борис Грінченко та Марія Загірня складали рукописні збірки віршів, переписували їх, і такі книжки могли читати і діти, й дорослі.

На Луганщині митець жив та працював з осені 1887 по вересень 1893 року.

З 1894 по 1902 рік – Чернігівський період життя Грінченка. Тут Борис Дмитрович працює на різних посадах у земстві, віддаючи все дозвілля літературній роботі. Він став натхненником нелегальної «Чернігівської

громади», що влаштовувала науково-популярні бесіди, відзначала ювілеї Котляревського, Шевченка, Франка. Грінченко організував своє видавництво й налагоджував в умовах жорстокої заборони «бібліотеку українських книжок».

Переїхавши до Києва, Борис Дмитрович стає одним з організаторів української преси. У 1905 році він редагує першу в Росії щоденну українську газету «Громадська думка», а в 1906 стає редактором журналу «Нова громада» та одним з організаторів товариства «Просвіта».

У 1907-1909 роках у Києві виходить «Словарь української мови» у чотирьох томах. Словник містить понад 68 тисяч реєстрових слів з перекладом або тлумаченням їх російською мовою. У ньому представлена лексика літературної мови ХІХ століття.

Останній період життя Б.Д.Грінченка. Навчаючись у Львівському університеті, його дочка Настя вступає у соціал-демократичну організацію, бере активну участь у революції 1905-1907 років, за що була заарештована. У тюрмі вона тяжко занедужала, а після другого арешту зовсім злягла. Щоб донька не померла у в’язниці, Борис Дмитрович домагається заміни її ув’язнення домашнім арештом. До самої смерті біля неї чергували жандарми.

Слідом за Настею пішов із життя її крихітний синок Воля, єдиний онук Грінченка. Всі ці події підірвали здоров’я письменника, і він змушений був їхати на лікування до Італії.

Тяжкі звістки з України прийшли й туди: смерть матері та закриття товариства «Просвіта». Це були останні краплі, що переповнили чашу терпіння.

6 травня 1910 року Б.Д.Грінченко помер.

Зараз на подвір’ї Олексіївської школи на Луганщині – стара будівля, перед якою височить пам’ятник талановитому педагогу, видатному письменнику і публіцисту, критику і мовознавцю, видавцю та громадському діячу – Борису Дмитровичу Грінченку. Його було урочисто відкрито разом з музейною кімнатою28 листопада 1988 року до 125-річчя від дня народження славетного діяча української культури. Автор пам’ятника – луганський скульптор І.М.Чумак. У 1992 році музеєві було присвоєно звання «народний».

Тепер у музеї проводяться літературні читання, екскурсії, уроки рідної мови і літератури. Зібране в музеї – не просто експонати, що розповідають про минуле, а інформація для роздумів про сьогоднішній день української школи, про її майбутнє.