Специфіка мови як одного із засобів політики

Специфіка пол..мови полягає в тому вона є матеріалізована форма фіксації пол.. ідей, практики влади, в якій одночасно виявляється і приховується їх достеменний зміст.

Причини прихованих змістів політичної мови:

1.        Політики за доп. мови не прагнуть пошуку істини, а прагнуть пошуку підтримки з боку громадян

2.        Пол. мова має корпоративний характер

3.        Мова – засіб владного впливу

Функції політичної мови: мобілізуюча, пізнавальна, реклами

Основні риси пол..мови:

1.        Повідомлення оцінок для передачі інформації про факти;

2.        Перевага заг.формулювань, абстракцій над реальними фактами;

3.        Заміна певних визначень, висловів умовними, беззмістовними формулюваннями

4.        Домінування у повідомленнях коментарів над інформацією про події;

5.        Вплив на емоції, почуття домінує над впливом на інтелект

Різновиди політичної мови (за сферами застосування):

         мова законодавства та адміністративно-правового управління (регламентуюча функція);

         мова управління (регуляція практичної діяльності);

         мова спілкування та переговорів (забезпечення порозуміння, з’ясування позицій, вирішення конфліктів);

         мова політичного виховання;

         мова політичної пропаганди;

 

Основні методи політичного прогнозування.

Метод – це сук-ть прийомів та операцій практ. й теор. освоєння дійсності.

Пол.прогнозування — наук.дос-ння(передбачення) перспектив конкр. пол..S, пол..ситуації та пол..процесу загалом.

Методи:

1 група: інтуїтивно-логічні методи

•         Метод аналогії. Метод співставлення прогнозованого явища чи процесу з чимось вже відомим. Найважче в аналогії схопити моменти змін.

•         Метод колект. експертизи (експерт. оцінок). Полягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо розвитку внутр. і зовн. політики або окремих її сфер, а також щодо розвитку пол.. явищ, котрі неможливо перевірити ін. засобами, наприклад, експериментом.

 

•         Метод «Делфі». Відрізняється від звичайних засобів групової взаємодії експертів: а) анонімністю експертів; б) використанням результатів попереднього туру опитувань; в) статистичною хар-кою групової відповіді.

•         Метод сценаріїв: сценарій – описова картина майбутнього і шляхів його досягнення

•         Метод мозкового штурму. Генерація нових ідей

•         Метод імітаційних ігор: «людина - людина», «людина-машина», «машина-машина»

Принцип екстраполяції: мислене продовження відомої тенденції розвитку того чи ін. явища або процесу в минулому і теперішньому часі.

2 група: формально-математичні

•         Пол.моделювання. Модель – умовний образ певного реального об’єкта або процесу, за доп. якого отримують нове знання про реальний об’єкт. Типи моделей: статистичні (відображають будову, структуру певного явища); прості динамічні (на основі статики відтворюють функції, зв’язки між елементами); складні динамічні (будова-функціонування-розвиток)

3 група: змішані

 

Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.

Пол. рішення (як результат) – певні документи, де фіксуються ці пол..рішення.

Полі. рішення (як процедура) – процес визначення завдань пол.. дії, етапів, способів їх досягнення у зв’язку з реалізацією влади.

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення (за Саймоном):

1.        Інформаційна активність – дослідження вирішуваної проблеми;

2.        Конструктивна діяльність (розробка намірів по вирішенню проблеми);

3.        Альтернативна діяльність (оцінка і вибір конкретного варіанту рішення);

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення (за Симоновим):

1.        Оцінка ситуації;

2.        Виявлення проблеми;

3.        Постановка та розробка проблеми;

4.        Вибір мети та засобів її досягнення;

5.        Вибір методу прийняття рішень;

6.        Прийняття рішень;

Методи: Ч.Ліндбльом. З точки зору пізнання і реалізації:

1) кореневий метод (раціонально-універсальний). Спрямований на ухвалення раціон.рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей та на чітких процедурах. Виконавець має чітко дотримуватись на кожному з етапів прийняття рішень розроблених процедур. Метод передбачає наявність у розробників рішень об’єктивної інформації, а також їх неупереджене ставлення до проблеми.

2) метод гілок (обмежених послідовних порівнянь). Полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим їх зіставленням, порівнянням з реальними потребами, настановами суспільних груп, політичних сил, тощо. Цей метод виходить з неможливості “робити політику раз і назавжди”, і тому пропонує постійне корегування політичного курсу.

3) змішано-скануючий метод. Своєрідне поєднання 1) і 2). Він уможливлює раціон. аналіз найважл., ключових моментів і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації пол..ї сис-ми до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов.