Психологія людей зрілого віку

Зрілий вік — це вік звершень, творчості, реалізації мрій та сподівань, продуктивності особистості. Цей вік також не минають зміни та кризи. Наприклад, у ранньому зрілому віці (22-40 років) людина починає усвідомлювати обмеженість своїх можливостей, коригувати свої плани, життєву програму, стиль життя. Їй притаманне загострене почуття власної гідності. У цей період молодь менше фантазує, діє більш активно і мислить реально, приземлено; бажає бути неповторною і оригінальною, у кожній справі виявити свою індивідуальність; будує плани на майбутнє. Саме в цей період є найвищою продуктивність праці, переважають професійні інтереси та запити, яскраво виявляється статевий потяг як у чоловіків, так і в жінок, прагнення відшукати свою половину, кохати і бути коханим.

У цьому віці є теж певні психологічні проблеми: у жінок постає вибір між сім'єю та кар'єрою; у чоловіків — між сім'єю та власними захопленнями, інтересами.

У середньому зрілому віці (40-60 років) деякі люди зазнають кризи — у них виникають почуття невдоволення, вони намагаються проаналізувати своє минуле, картають себе за те, що не все зроблено. Однак більшість живе майбутнім, вдосконалює особисті риси та майстерність, урізноманітнює свої інтереси, стосунки з людьми. Секс і кохання дещо відходять на другий план.

У 50 років більше цінують кожний день, своїх близьких і друзів, усвідомлюють мудрість життя. Приходять до розуміння того, що смерть неминуча.

Чоловіки роблять переоцінку значення фізичної сили, стають більш стриманими у навантаженнях на організм, прихильнішими до сім'ї, інтерес до спорту у них не зникає.

Як для жінки, так і для чоловіка у зрілому віці успіхи та досягнення в роботі є прекрасним стимулом до життя, невдачі зумовлюють депресії, внаслідок яких людина втрачає самоповагу, хоча вияви ці дуже індивідуальні.

Час біжить швидко, непомітно приходить старість. Головна мета людей пізнього зрілого віку (після 60 років) — це «спокійно пожити» і завершити гідно свій земний шлях, підвести підсумки і переконатися, що недаремно прийшов у цей світ. У кожної людини є свої інтереси. Цей період важливий для очищення душі, виконання обов'язків перед дітьми, сім'єю, іншими людьми. Цей час прекрасний для виховання онуків, передачі їм багатющого досвіду, написання мемуарів, допомоги тим, хто поруч. Плідно живе в цей період той, хто більше думає про інших, а не про себе. Звичайно відбувається корекція цінностей особистості, на перший план виступає здоров'я і сім'я.

Слід пам'ятати, що кожен період життя по-своєму прекрасний.

Поняття про особистість.

Психологів здавна цікавив такий феномен, як особистість. Ми знаходимо різні його тлумачення у вітчизняній та світовій психології. Розрізняють чимало понять «індивід», «людина», «особистість», «індивідуальність». Не можна нехтувати поняттям «індивід», оскільки людина — перш за все, земна істота, якій притаманні певні фізіологічні функції, що залежать від біосферних механізмів. Людина є індивідом з моменту народження.

Індивід — окрема істота, живий організм, що існує самостійно. Індивід є генотипним утворенням, що розвивається впродовж усього життя.

Людина як унікальний індивід належить до класу ссавців типу homo sapience, тобто людина розумна, мисляча, це власне те, що відрізняє людину від тварини. І справді, індивіда, індивідуальність як своєрідну, неповторну істоту характеризує цілий комплекс фізичних, фізіологічних, біологічних, психічних властивостей і якостей. Все це вимагає гідної оцінки кожної людини як унікальної. Сенека наголошував: «Людина — предмет для іншої людини священний...»

Людина — наймінливіша загадкова істота. Потенційні властивості її — невичерпні. І.Павлов на основі фактів з галузі вищої нервової діяльності людини зробив висновок: «Людина є, звичайно, система... у вищій мірі саморегульована, яка сама себе підтримує, відновлюється, виправляється і навіть вдосконалюється». Хоча були й такі погляди на людину, які нівелювали її цінність. Наприклад, Ж.Ламетрі стверджував, що людина — це машина з двигуном, відповідними механізмами. Матеріалісти вважали, що людина — це фізичне тіло, яке зі смертю зникає безслідно. Без сумніву, з точки зору сучасних досліджень таке трактування — примітивне.

Г.Гегель вважав людину духовною істотою, продуктом світового розуму. Л.Фейєрбах вбачав у людині істоту, сутність якої визначається ставленням до ближнього. Співзвучними є й думки Фіхте: «...навколо людини облагороджуються душі; чим більше хтось — людина, тим більше і ширше діє вона на людей, і те, що носить істинну печать людяності, буде завжди оцінено людством, кожному чистому прояву гуманності відкриється кожне людське серце...»

С.Лазарєв, дослідник з Санкт-Петербурга, вважає, що людина — це дуже складна енерго-інформаційна система, яка лише на кілька відсотків складається з фізичного тіла та свідомості і на 95-98% — з інформаційно-енергетичних шарів підсвідомості, настільки ж невідомих нам, як і Всесвіт.

Людині притаманні і сильні, і слабкі риси. Однак все, що дано людині природою, — доцільне. Ф.Прокопович стверджував, що людина — це повнота досконалостей, рівна цілій природі. Від народження люди дуже різні. Навіть ідентичні близнюки — з однаковим зростом, волоссям, очима, кольором шкіри — мають різні відбитки пальців, думки, звички. За Шекспіром, кожна людина — це неповторне чудо.

Отже, людина — це найбільш досконала система, яка сама себе регулює, навчає, змінює, а також є найскладнішою і найзагадковішою з усіх систем, наявних у живому й неживому світі.

Людина — це самостійний, загадковий світ.

Як біологічна система, людина строго керується певними законами, зобов'язана працювати чітко й безперервно. Головне у ній — внутрішній світ. Щоб зрозуміти людину, слід розпізнати її зсередини. У цьому випадку мова йтиме про особистість.

Особистість, якою ми стаємо у процесі персоналізації (становлення), відображає суть кожної реальної людини як свідомої істоти.

Особистість — це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим.

Термін особистість походить від латинського слова persona, яке з початку означало вбрання людини, її вигляд, образ, який вона представляла на сцені. Згодом це слово зазнало видозмін і врешті стало означенням поняття особистості.

У різні періоди історичного розвитку суспільства цінувались різні риси особистості, наприклад, у Спартанській державі найважливішою рисою вважали доблесть (мета — виховання воїна-захисника), в Афінах — індивідуальність (мета — виховання гармонійно розвиненої особистості), у Стародавньому Римі — інтелектуальні здібності, у капіталістичному суспільстві — вміння вести бізнес. У нашій молодій державі найціннішими рисами особистості є позитивне ставлення до демократичних перетворень, активна участь у розвитку та зміцненні суверенної держави, патріотизм. Німецький філософ Ф.Лерш стверджує, нібито є два шари людської особистості: нижній, глибинний, який він називає ендотимним ґрунтом (внутрішні почуття), і персональна надбудова (мислення та вольові процеси).

Внутрішні риси, суть особистості є невидимими, зовнішні — явними. Аналіз різноманітних життєвих ситуацій допомагає пересвідчитись в цьому. Часто риси особистості є суперечливими. В людині можуть поєднуватись добро і зло, любов і ненависть, лагідність і жорстокість, доброзичливість і заздрість тощо. Тому важливо не лише спостерігати зовнішні вчинки, але й вміти проаналізувати їх внутрішні причини. Отже, «Я» зовнішнє — це наші вчинки й поведінка, «Я» внутрішнє — це значно більше. Чимало суперечок точиться довкола співвідношення понять «особистість» та «людина» й «індивідуальність». Особливо суперечливим є питання, чи вважати всіх людей особистостями.

А.Макаренко зазначає: «Проблема особистості може бути вирішеною, якщо в кожній людині бачити особистість». К.Роджерс, американський психолог, один з найяскравіших представників гуманістичної психології, вірить, що в кожній людині закладені ресурси продуктивних змін і особистісного росту. Однак реалізуються вони лише за певних умов: повного прийняття чи безумовного позитивного ставлення до особистості; адекватного емпатичного розуміння почуттів людини та ставлення до них, вміння розуміти внутрішній стан особистості. На жаль, наше спілкування перевантажене раціоналізмом. Замість того, щоб слухати і чути іншого, ми конструюємо його внутрішній світ. Ми більше вивчаємо людину, ніж безпосередньо сприймаємо її. У К.Роджерса оригінальний підхід до тлумачення понять «людина» та «особистість». Він бачить у людині суб'єктивно вільну особистість, яка сама робить вибір, творить себе, відповідає за своє «Я» і.здійснює самоконтроль. Та людина, яка зуміла реалізувати свої потенції, досягла успіхів у самостійній творчості, на думку американського психолога А.Маслоу, є «самоактуалізованою особистістю». Вона не агресивна, здатна до глибоких симпатій, незалежна, вміє відстояти свої принципи.

Особистість не може сформуватись поза суспільством. Особистість, яка відсторонюється від суспільства та «існує сама по собі», або навіть завдає йому шкоди, деперсоналізується (втрачає особистісні якості). Очевидно, саме на цій підставі окремі психологи стверджували, що не всі люди (зокрема, психічно хворі, антисоціальні елементи) є особистостями. При всьому цьому слід пам'ятати, що у світі немає нічого ціннішого, що вимагало б більшої уваги, ніж вільна людська особистість. Особистість не є стабільним і незмінним явищем, вона — динамічна та багатогранна, мінлива. Видозміни відбуваються під впливом багатьох чинників: спадковості, середовища, вольових зусиль особистості.

На думку Г.Мері, кожна особистість в одних випадках подібна до всіх інших людей, в інших випадках — схожа на окремих людей, а ще в інших — зовсім ні на кого не схожа. Кожну особистість слід приймати такою, якою вона є, з її позитивними й негативними рисами. Отже, не варто нам підганяти особистість під загальні мірки, штампи, шаблони, бо індивідуальність — найцінніше, що є в особистості.

Індивідуальність — це неповторний духовний світ людини, її найвищі цінності, можливості, те, що робить її унікальною. Поняття індивідуальності виникло в античній філософії. У філософському тлумаченні — це співвідношення загального й особливого, в соціології — співвідношення понять «індивідуальність» і «група», «колектив»; в біології — взаємозалежність між генотипом та фенотипом; у психології — оригінальна, неповторна самобутня особистість. Кожен з нас є унікальною істотою з особливими обдаруваннями, можливостями, потребами та інтересами.

Що найцінніше в індивідуальності? Чимало різних думок існує з цього приводу. Кожна особистість має щось загальнолюдське, суспільно значуще. Найціннішим у кожному з нас є внутрішній світ. Ми можемо пересвідчитись у цьому на прикладах. Байкар Езоп був на вигляд потворою. Незважаючи на це, він удостоївся кохання прекрасної Родопсис. Побачивши красуню, Езоп зупинився, одразу створив експромт і з глибоким почуттям продекламував віршований комплімент. Це й полонило її.

Історичні джерела свідчать, що Клеопатру не можна було назвати незрівнянною, хоча саме так про неї говорили. Кому пощастило з нею спілкуватися, переконувався в її неперевершеному красномовстві і захоплювався її чарівними манерами.

Отже, найважливішим у кожному з нас є наше духовне багатство, наші ціннісні орієнтації.

Теорії особистості.

Існує чимало різних теорій, спроб визначити основні типи особистості. Грецькі філософи та фізіологи розвинули так звану гуморальну (рідинну) теорію особистості. Наприклад, особистість, за Емпедоклом, складається з космічних елементів: повітря (тепло і вологість), землі (холод і сухість), води (холод і вологість). їх утотожнювали зі здоров'ям, вони відповідали Гіппократовим рідинам, які лежать в основі темпераменту (ми розглянемо це питання в розділі «Темперамент»). За теорією грецьких філософів емоційна стабільність особистості, як і загальне здоров'я, залежить від певного балансу чотирьох тілесних рідин. Дисбаланс спричинює емоційні зриви особистості, розлади здоров'я тощо.

За морфологічною теорією, поєднаною з біохімічною, типи особистості залежать від форми тіла (соматотип). Основоположником цієї теорії був психіатр Е.Кречмер. У книзі «Форма (конституція тіла) і характер», вперше опублікованій у 1921р., він писав, що серед його пацієнтів слабкої (астенічної) будови тіла, так само, як і серед осіб з мускулястою (атлетичною) будовою, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами (пікнік) — маніакально-депресивні типи. Він узагальнив свої спостереження і розвинув теорію, що худі, тендітні фізично — інтроверти, а повні, короткі тілом (циклотомічні) — екстраверти.

Однак висновки Е.Кречмера не підтвердилися при емпіричних дослідженнях. Наприклад, доктор Чиказького університету В.Шелдон спробував класифікувати 400 студентів за теорією Кречмера і виявив, що лише 112 з них підходять під певні параметри, інші ж 288 залишилися в групі асиметричних (диспластичних). Шелдон дійшов висновку, що спробу класифікувати усіх за трьома типами (пікнік, атлетик, лептосом) «можна порівняти зі спробою створити мову з трьох прикметників». Водночас Шелдон виявив певну залежність між пропорціями тіла та психічними моделями. Однак це питання й сьогодні залишається недослідженим.

Більшість психологів вважають, що залежність між конституцією тіла і рисами характеру є дуже індивідуальною і має чимало варіантів.

Були спроби встановити залежність між рисами характеру та рисами обличчя. Наприклад, високочолі — інтелектуали; рідкозубі - емоційні, пристрасні; красиві - тупі тощо. Існує навіть псевдонаука фізіогномія, яка вивчає ці питання. Однак серйозні та об'єктивні психологічні дослідження свідчать, що будь-який зв'язок між рисами обличчя та рисами характеру особистості відсутній.

Сучасне вивчення особистості та її типів пов'язане, насамперед, з чотирма основними течіями. Спробуємо схематично розглянути їхні ключові позиції щодо цієї проблеми.

Психоаналітик 3. Фройд і неофройдисти, представники першої течії — сформулювали теорію структури особистості, її розвиток і стосунки з іншими. Основними структурними елементами особистості є: ego, super ego, id, які виявляються через свідомість, надсвідомість і підсвідомість: id — є підсвідомістю, ego — більшою мірою є свідомістю, хоча поєднує підсвідомі та надсвідомі елементи; super ego містить у собі усі три елементи.

Представники другої основної течії — персоналістичної — Г.Олпорт, Г.Айзенк, Р.Кеттел вважають, що риси особистості — це такі внутрішні структурні елементи, які спрямовують нашу поведінку в специфічній, унікальній для індивідуальності манері. Вони виділяли загальні та унікальні риси.

Г.Айзенк на основі аналізу різних рис особистості дійшов висновку, що існує два основних види особистості:

1) інтроверти — екстраверти (описані задовго до нього К.Юнгом).

Інтроверти — сором'язливі та замкнуті, орієнтовані на свій внутрішній світ, мало цікавляться іншими; екстраверти — виявляють інтерес до людей, об'єктів та всього, що відбувається навколо них; розкуті й комунікабельні.охарактеризував їх так: інтроверти — обережні, замкнуті, малокомунікабельні, контролюють свої емоції; екстраверти — активні, комунікабельні, експресивні, хоробрі;

2) стабільність-нестабільність особистості (іноді називається нейротизм).

Стабільна особистість — гармонійна, спокійна, розкута й доступна. Нестабільна, чи невротична особистість, — людина настрою, тривожна, напружена, норовиста, темпераментна (рис.1).

Представники біхевіористичної течі ї, зокрема Б.Скіннер, А.Бандура, стверджують, що основні характеристики особистості залежать від зовнішніх впливів і є їх наслідком. Зовнішні впливи більше, ніж внутрішні (стабільні), формують особистість.

За основною концепцією Скіннера, поведінка визначається її наслідком, тобто, якщо ми заохочуємо позитивну поведінку, то вона закріплюється.

В.Мішел у 1973 р. запропонував п'ять особистісних змінних складових як важливих структурних елементів:

• здібності (інтелектуальні, фізичні, артистичні — впливають на можливості та наміри діяльності особистості);

• стратегія кодування й конструювання досвіду (отриманої інформації), тобто специфіка сприймання;

• очікування (сподіваємося на наслідки вчинків чи поведінки, якщо чекаємо позитивних наслідків, то відповідно й поводимося);

• цінності (те, на що ми орієнтуємося в житті та поведінці);

• система саморегуляції та плани (поєднує наші цілі, стандарти, з якими узгоджуємо нашу поведінку).

Представники гуманістичної теорії К.Роджерс, А.Маслоу вважають, що особистість має можливість розвиватися, самоактуалізуватися, здійснювати вибір. Вони бачать особистість як комплекс потенцій, які постійно розширюються та розкриваються в процесі самоактуалізації.

НЕСТАБІЛЬНИЙ

мінливий зворушливий

неспокійний тривожний

ригідний агресивний

розсудливий збудливий

песимістичний мінливий

стриманий імпульсивний

некомунікабельний оптимістичний

тихий активний

ІНТРОВЕРТ ЕКСТРАВЕРТ

пасивний товариський

обережний відвертий

вдумливий говіркий

спокійний відповідальний

стриманий доступний

надійний сильний

врівноважений яскравий

тихий лідер

СТАБІЛЬНИЙ

Рис.1. Виміри особистості за Г.Айзенком

Отже, як ви переконалися, єдиних поглядів на структуру особистості не існує. Кожна течія розглядає у своєму вченні ті чи інші окремі риси особистості. Особистість же — це цілісна гармонійна істота.

Спробуємо дати порівняльну характеристику розглянутих теорій.

Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями: