Порівняльна характеристика основних теорій особистості

Назва теорії, представники	Предмет вивчення	Детермінованість поведінки	Основний фактор розвитку особистості	Стабільність чи змінність характеристик
Психоаналіз (психодинамічна) З.Фройд, А.Адлер	Підсвідомість	Детермінована, перебуває поза контролем особистості	Спадковість	Стабільність
Персоналістична (теорія рис особистості) Г.Айзенк, Г.Олпорт	Риси особистості	Детермінована	Сім'я, спадковість	Стабільність
Біхевіоризм (теорія навички, поведінки) А.Бандура, Л.Росс	Воля	Поведінка детермінована її наслідком	Умови, середовище	Гнучкість, мінливість
Гуманістична течія К.Роджерс, А.Маслоу	Свідомість	Свобода у виборі поведінки особистості в житті	Спадковість і середовище	Модифікація поведінки

1. СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, які орієнтують поведінку й діяльність людини відносно незалежно від конкретних умов.Спрямованість особистості характеризується домінуючими потребами, інтересами, переконаннями, ідеалами, світоглядом. Розрізняють три основні види спрямованості:

- спрямованість на взаємодію (вчинки людини визначаються потребою у спілкуванні, у спільній діяльності, хоча її фактичний внесок у виконання завдання може бути мінімальним);

- спрямованість на завдання, або ділова спрямованість (відображає перевагу мотивів, які породжуються діяльністю: інтерес до процесу праці, безкорисливе прагнення до опанування нових навичок, домагання найбільшої продуктивності праці);

- спрямованість на себе, або особиста спрямованість (переважають мотиви досягнення особистого добробуту, така людина байдужа до колег, своїх обов’язків).

Спрямованість особистості — це її ціннісні орієнтації, внутрішні спонукальні сили: переконання, потреби, інтереси.

Переконання — це погляди особистості, які відповідають рівню її свідомості, життєвим домаганням.

Люди, які мають стійкі переконання, за будь-яких обставин залишаються їм вірними. Переконання є засобом психологічного впливу на інших людей. Сила впливу на ту чи іншу особистість залежить від приналежності її до конформістів (людей, схильних до навіювання) чи нонконформістів (людей зі стійкими переконаннями).

Конформність — некритичне прийняття чужої думки, навіть за умови, що вона суперечить принципам життя та цінностям суспільства, особистісним переконанням, здоровому глузду. Результати досліджень американського психолога С.Аша свідчать про те, що значна кількість людей є конформістами. В експериментальній групі С.Аша вони становили третину рецепієнтів. Суть експерименту полягала ось у чому: групі людей було запропоновано порівняти дві лінії за довжиною (лінії були різними). Усі члени групи — підставні особи — стверджували, що лінії однакові (оскільки вони отримали таку вказівку). Одна особа, не ознайомлена з процедурою експерименту, мала ствердити чи заперечити це. Переважно ця особа схилялася до думки більшості, не маючи власної. Конформісти — люди зі слабкою волею, здебільшого не об'єктивні, не вміють висловлювати та відстоювати свої погляди.

Про велику силу навіювання свідчить хоча б такий факт: наприкінці 60-х років популярний журнал «Знання — сила» жартома повідомив, що жирафа — вигадана тварина, плід людської фантазії. Як наслідок, десятки листів обурених читачів прийшли до редакції журналу зі скаргами та претензіями, що журналісти стільки років вводили в оману довірливих людей, публікуючи фотознімок тварини, якої ніколи не існувало в природі.

Наші переконання реалізуються в нашій діяльності. Виходячи з них, ми ставимо перед собою цілі.

Мета життя — перспектива, потрібна для реалізації та самоактуалізації особистості. Німецький філософ Г.Зіммель зазначав, що «на фізіологічному рівні життя є постійним відтворенням і тому жити означає водночас більше, ніж життя: мету, що несе в собі і цінність, і сенс. Ця властивість життя сягає чогось більшого, ніж воно саме, не є в ньому привнесеною, це — його справжнє існування, взяте в своїй безпосередності».

М.Мамардашвілі і його послідовники вважали, що життя — це, перш за все, пошук сенсу, «концепція свого майбутнього». Мета життя, домагань кожної особистості — різні залежно від рівня її свідомості, самопізнання, самобутності. Мета тісно пов'язана зі засобами її досягнення. Вона має бути теоретично обґрунтованою, практично досяжною, а шлях до досягнення мети — оптимальним. Співробітник Інституту психології АПН України М.Андрос зауважив: «Побутує думка, що людина, яка не відшукала унікальності сенсу існування та істинних цінностей життя, є психічно хворою». Мета життя визначає рівень досягнень особистості.

Американський Інститут охорони громадського здоров'я провів обстеження 5000 осіб, які прожили до 100 років, і виявив у них одну спільну особливість — життєву активність. Джерелом активності є наші потреби.

Потреба — нестача, відсутність чогось, що порушує наш спокій і рівновагу, спонукає нас до діяльності. Через потреби ми встановлюємо і підтримуємо зв'язок з навколишнім світом. Однак, маючи ті чи інші потреби, потрапляємо в залежність від них: без одних речей не можемо існувати, без інших — жити.

Першу класифікацію людських потреб запропонував Епікур:

- природні необхідні: їжа, сон, вода;

- природні, але не основні: статевий потяг тощо;

- не природні і не основні: слава,честолюбство, надмірність бажань, що переросли в пристрасть.

За загальноприйнятою класифікацією в психології розрізняють вітальні (життєві або біологічні) й соціальні (ідеальні, духовні) потреби. Вони закладені в людині від природи, існують незалежно одна від одної від народження.

Біологічні потреби властиві і людині, і тварині. Однак людські потреби є соціалізованими, тобто вони трансформуються через наші внутрішні погляди, переконання, рівень культури, статус. Біологічні потреби становлять основу життя людини — потреби у свіжому повітрі, воді, їжі, одязі, житлі. У наших генах закладена потреба в збереженні та відновленні власних сил.

Сексуальні потреби теж належать до біологічних — це потреби в емоційному задоволенні та продовженні роду людського. Усі перелічені потреби є життєво необхідними, але не домінують, інакше ми б уподібнилися до тварин. Життєві факти свідчать про те, що щастя не в задоволенні матеріальних потреб, надмірний потяг до матеріального не дає свободи особистості.

Домінуючими для духовно багатих особистостей є соціальні, або соціогенні, духовні потреби, тобто ті, які сформувалися в процесі розвитку особистості, її діяльності. Духовні потреби — це потреби в спілкуванні, пізнанні, досягненні мети життя, у праці, красі, оцінці та визнанні цінностей власної індивідуальності, у самозбереженні й реалізації вроджених здібностей і власних захоплень з найменшими втратами і невдачами.

О.Петровський наголошував, що слід «виділити ще одну соціогенну потребу індивіда, а саме потребу бути особистістю, потребу в персоналізації». Відколи існує людина, понад усе вона хотіла завжди одного — розуміння. В.Джеймс стверджував, що глибоким принципом людської натури є пристрасне бажання отримати визнання своєї цінності.

Основні людські потреби спробували сформулювати З.Фройд, Ф.Ніцше, А.Маслоу, Е.Фромм. У ранньому дитинстві переважає потреба в захисті, бо діти відчувають себе безпомічними у великому суперечливому світі й потребують тепла та ласки. У підлітковий період найважливішою є потреба в самоствердженні. Підліток прагне довести цінність, значущість своєї особистості. Потреба пізнати суть життя і себе, як особистість, знайти себе — переважає в юнацькому віці. У зрілому віці потреба в самореалізації є основною, оскільки кожному хочеться досягти певних цілей, здійснити свої задуми та мрії. Духовно багата особистість має на меті задовольнити не лише власні потреби, а й залишити після себе певний творчий доробок. У людей похилого віку найважливішою є потреба в спілкуванні та розумінні.

Потреба в досягненні певної мети ґрунтується на бажанні перевірити свої можливості. Завдяки цій потребі особистість долає труднощі та перешкоди, формує характер, виявляє фізичну й розумову активність.

Зміст потреб особистості залежить не лише від віку, але й багатьох інших чинників: стану здоров'я, статусу, ерудиції, рівня домагань тощо.

Австрійський психіатр В.Франкл на основі досліджень переконливо доводив, що людська особистість досягає досконалого розвитку за умови, що вона дбає не лише про задоволення власних потреб, вигод, але й досягнення мети, зумовленої суспільними потребами. При цьому не зважає на час, сили, здоров'я, бо має сенс життя. Впродовж усього життя потреби постійно змінюються: одні відходять, інші — з'являються. Вони тісно пов'язані з інтересами та ідеалами: до чого ми прагнемо, тим і цікавимося, у тому й відчуваємо потребу.

Інтерес — прагнення людини пізнати глибше якийсь об'єкт, спрямування діяльності на певні предмети та явища.

Інтереси тісно пов'язані з емоціями: ми отримуємо велике задоволення при реалізації наших інтересів, у протилежному випадку переживаємо негативні емоції.

Потреби та інтереси — стимул до активності. П.Гольбах зазначав, що інтерес — єдиний мотив людської діяльності. Інтерес є важливою умовою духовного та фізичного розвитку особистості, спонукає людину до збагачення своїх знань, розширення кругозору, вдосконалення своєї особистості. К.Гельвецій називав інтерес всесильним чарівником, якому під силу змінити вигляд будь-якого предмета.

Залежно від інтелекту особистості, її здібностей, загального розвитку інтереси можуть бути глибокими, широкими, різнобічними або поверховими, вузькими. Широке коло інтересів характеризує духовно багату особистість.

Кожна особистість характеризується специфічними інтересами, що свідчить про особистісні цілі життя, прагнення тощо. Ці інтереси не завжди зрозумілі. Так, король Франції Карл IX (1550-1574) розважався тим, що на бенкети запрошував найуміліших кишенькових злодіїв. Він потішався, спостерігаючи, як злодії витягали гаманці з грішми, крали коштовності. Карл дозволяв шахраям залишати собі все, що їм вдалося поцупити.

У деяких людей одні інтереси змінюються іншими, захоплення якимось об'єктом є миттєвим, нетривалим, тобто ці інтереси — нестійкі. Є особистості, які все життя присвячують одному інтересу. Коли Мікеланджело запитали, чому він не одружений, митець відповів, що в нього є дружина, яку він дуже любить, це мистецтво, а діти — це його твори, які він залишить нащадкам.

Іноді особистість, завдяки своїм інтересам, докорінно змінює власне життя. Діоклетіан (римський імператор 284-305) добровільно зрікся влади і переїхав у сільську місцевість. Коли римляни прийшли його просити повернутися, він сказав: «Якби ви побачили, яку капусту я виростив, ви б мене зрозуміли». Покликання кожної людини — займатися справою, яка відповідає її інтересам і потребам, ідеалам, рівню здібностей тощо, тоді успіх її діяльності забезпечений.

Особистість повинна вміти відстояти свої інтереси, що цілком природно. Наша поведінка спрямована на те, щоб заслужити повагу й вдячність. Іноді це домагання переростає в егоїзм, що докорінно змінює інтереси людини.

Отже, особистість керується власними потребами та інтересами у житті, тому й виникають протиріччя між свідомістю та поведінкою. Сократ наголошував, що найголовніша таємниця людини в тому, що вона знає різницю між добром і злом і чинить зло.

Кожен з нас робить вибір відповідно до своїх інтересів, потреб, ідеалів.

ТЕМИ ДЛЯ ДИСКУСІЙ

1. Аргументуйте або спростуйте твердження: «Вікові життєві кризи є неминучі».

2. Спробуйте пояснити, чому новонароджені найбільше відрізняються за своїм рівнем розвитку?

3. Чи погоджуєтеся ви з твердженням: «Сумління — це хусточка, яка забруднюється, але її завжди можна випрати»?

4. На думку О.Уальда: «Інші люди жахливі. Спілкуватися можна лише з собою». А як ви вважаєте?

5. Дайте аргументовану відповідь на запитання, яке хвилює багатьох людей: «Чи важливим є в ставленні до мене з боку інших те, що я про себе думаю, як я себе оцінюю?»

6. Чи часто в житті ви дотримуєтесь засади: «Де згода, там перемога»?.

7. У чому ваше призначення у цьому житт

Рекомендована література:

1. Дрозденко К.С. «Загальна психологія в таблицях і схемах» с.184-215.

2. Дубравська Д.М. «Основи психології» с.169-191.

3. Скрипченко О.В. «Загальна психологія» с.290-315.

4. Цимбалюк І.М. «Загальна психологія» с.212-246.

 

Термінологічний словник:

Індивід — окрема істота, живий організм, що існує самостійно.

Людина — це найбільш досконала система, яка сама себе регулює, навчає, змінює, а також є найскладнішою і найзагадковішою з усіх систем, наявних у живому й неживому світі.

Особистість — це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим.

Індивідуальність — це неповторний духовний світ людини, її найвищі цінності, можливості, те, що робить її унікальною.

Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, які орієнтують поведінку й діяльність людини відносно незалежно від конкретних умов.

Переконання — це погляди особистості, які відповідають рівню її свідомості, життєвим домаганням.

Потреба — нестача, відсутність чогось, що порушує наш спокій і рівновагу, спонукає нас до діяльності.

Інтерес — прагнення людини пізнати глибше якийсь об'єкт, спрямування діяльності на певні предмети та явища.

                                                                 

4. ПЕРЕЛІК НАВЧАЛЬНО – МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Основна література:

1.1. Веракіс А.І. «Основи психології».

1.2. Дрозденко К.С. «Загальна психологія в таблицях і схемах».

1.3. Дубравська Д.М. «Основи психології».

1.4. Скрипченко О.В. «Загальна психологія».

1.5. Цимбалюк І.М. «Загальна психологія».

 

 

2. Додаткова література:

2.1. http://posibnyky.vntu.edy.ua/psiholoqiya.

2.2. http://studentbooks.com.ua.