Принципи та методи вимірювання

Для точних вимірювань фізичних величин у метрології розроблені способи використання принципів і засобів ви­мірювальної техніки, застосування яких дозволяє вилучи­ти із результатів вимірювань ряд систематичних і випад­кових похибок і позбавити експериментатора необхідності вводити поправки для їх компенсації, а в деяких випадках взагалі одержувати вірогідні результати. Багато способів використання так і залишаються лише способами, їх зас­тосовують лише в окремих, небагатьох випадках. Проте є й такі способи використання, які необхідні при численних ви­мірюваннях багатьох величин. Коли вони стають загаль­ними, їх називають методами вимірювань.

Принцип вимірювання — фізичне явище або сукупність фізичних явищ, які покладені в основу вимірювання певної величини. Наприклад, вимірювання температури за допо­могою використання термоелектричного ефекту, зміни елек­тричного опору терморезисторного перетворювача чи зміни тиску термометричної речовини газового термометра та ін

Засіб вимірювальної техніки — технічний засіб, який застосовується під час вимірювань і має нормовані метро­логічні характеристики.

Метод вимірювання — сукупність способів викорис­тання засобів вимірювальної техніки та принципів вимі­рювань для створення вимірювальної інформації.

Вимірювальна інформація — інформація про вимірю­вані величини та залежності між ними у вигляді сукуп­ності їх значень.

У метрології у процесі вимірювань найширше застосо­вуються прямі методи вимірювання, що забезпечують ви­значення шуканої величини за експериментальними даними.

До прямих методів вимірювання відносяться: метод безпосередньої оцінки, метод порівняння з мірою, метод проти­ставлення, нульовий (компенсаційний), диференційний та ін.

Метод безпосередньої оцінки полягає в тому, що ви­мірювана величина визначається безпосередньо за показ­никами шкали вимірювального приладу (наприклад, зва­жування на циферблатних вагах, вимірювання тиску пру­жинним манометром).

Вимірювання цим методом проводяться дуже швидко, просто і не вимагають високої кваліфікації, оскільки не потрібно ускладнювати вимірювальний прилад і викону­вати складні обчислення. Проте точність таких вимірювань невисока через вплив зовнішнього середовища та розмірів шкали приладу.

При проведенні точніших вимірювань слід користува­тися методом порівняння з мірою, який полягає в тому, що вимірювана величина порівнюється з величиною, відтво­реною мірою. Результат вимірювання визначається як сума значень порівняльної міри та показів вимірювального при­ладу або приймається рівним значенню міри (наприклад, аналітичні ваги).

Метод протиставлення — це метод порівняння з мі­рою, коли вимірювана і відтворена мірою величини одно­часно діють на прилад порівняння, за допомогою якого ви­значається співвідношення між цими величинами. Значен­ня шуканої величини визначається після досягнення рівно­ваги за значенням зрівноважуючої величини. Наприклад, на важільних вагах маса зваженого вантажу визначається за масою поставлених ваг.

Нульовий (компенсаційний) метод полягає у порівнянні вимірюваної величини з мірою, а результуючий ефект дії величин на прилад доводиться до нуля. Цей метод широ­ко використовується в автоматичних вимірювальних при­ладах: автоматичних мостах, потенціометрах, аналізаторах рідин, газів та ін. На результати вимірювань, як правило, майже не впливають зовнішні чинники і джерело живлення вимірювальних електричних схем.

Диференціальний (різницевий) метод полягає в тому, що вимірювальним приладом визначається різниця між ви­мірюваною величиною і величиною-мірою. Наприклад, ви­мірювання надмірного тиску в апаратах відносно атмо­сферного тиску за допомогою диференціального манометра типу ДМ.

Метод збіжності є різновидом методу порівняння з мірою і полягає в тому, що різниця між шуканою і відтвореною мірою величинами вимірюється за збігом шкал або періодичних сигналів. Цей метод використовується при вимірюванні точних сигналів часу, частоти обертання тощо. Крім перелічених методів, у метрологічній практиці використовуються багато інших: інтерферентний — для точних вимірювань лінійних величин, фотоелектричний — у машинобудуванні та ін.

 

Глава 3

Національна стандартизація

Національний стандарт ДСТУ 1.0:2003

Установлює мету, принципи та основні завдання стандартизації, суб'єкти та об'єкти стандартизації, нормативні документи у сфері стандартизації (далі — НД) та види стандартів, правила позначання НД та організацію робіт зі стандартизації.

Положення цього стандарту застосовують, виконуючи роботи зі стандартизації, використовуючи її результати, усі суб'єкти стандар­тизації та суб'єкти господарювання незалежно від форми власності та виду діяльності, а також громадські організації.

 

Нормативні посилання

У цьому стандарті є посилання на такі нормативні документи: ДСТУ 1.1:2001. Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяльності. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ 1.2:2003. Національна стандартизація. Правила розроблен­ня національних нормативних доку ментів.

ДСТУ 1.3:2003. Національна стандартизація. Правила розроблен­ії и, побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та ншначення технічних умов.

ДСТУ 1.5.2003. Національна стандартизація. Правила побудови, микладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів.

ДСТУ 1.6:2003. Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів.

ДСТУ 1.7:2001. Національна стандартизація. Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів.

ДСТУ 1.8*. Національна стандартизація. Правила розроблення програми робіт зі стандартизації

ДСТУ 1.9*. Національна стандартизація. Правила розроблення та шіровадження міждержавних стандартів

ДСТУ 1.10*. Національна стандартизація. Державні класифікато­ри соціально-економічної інформації. Основні положення, правила розроблення, ведення та скасування.

ДСТУ 1.13:2001. Національна стандартизація. Правила надаван­ня повідомлень торговим партнерам України.

ДСТУ ІSО/ІЕС Guide 59: 2000. Кодекс усталених правил стан­дартизації.

ДК 003-96. Класифікація видів економічної діяльності.