Форми влади і впливу. Теорія лідерства. Типологія стилів керівництва

В умовах організації, звичай­но, є п’ять різновидів влади: легітимна, винагороджувальна, примусова, референтна та експертна6.

Легітимна влада. Легітимна влада - це влада, надана згідно з організаційною ієрархією людям, які займають відповідні посади за організаційною структурою. Ме­неджер може дати завдання своєму підлеглому, а підлеглий, який відмовиться вико­нати його, може отримати догану або навіть бути звільненим. Такі наслідки є резуль­татом законної влади менеджера, якою він наділений у цій організації. Отже, легітимна влада є офіційною. Всі менеджери мають законну владу над своїми підлеглими. Однак саме володіння законною владою ще не означає, що ця особа є лідером. Деякі підлеглі виконують лише ті накази, які безпосередньо випливають з правил і політики їхньої організації. Якщо ж їх попросити зробити щось, що виходить за межі їхніх безпосе­редніх обов’язків, то вони або відмовляються, або виконують роботу недбало. Мене­джер таких підлеглих у цьому випадку застосовує владу, однак не виявляє лідерства.

Винагороджувальна влада. Винагороджувальна влада - це влада давати або утримувати нагороди. До нагород, які може контролювати менеджер, належать під­вищення заробітної платні, преміальні виплати, рекомендація для просування по служ­бі, похвала, визнання, а також цікаві завдання. Загалом, чим більшу кількість нагород контролює менеджер, і чим важливіші ці нагороди для підлеглих, тим більшою є вина­городжувальна влада. Якщо підлеглі визнають цінність лише формальних організа­ційних винагород, що їх надає менеджер, то такий менеджер не є лідером. Однак якщо підлеглий, окрім цього, визнає неофіційні нагороди менеджера, такі як похвала, вдячність і визнання, то це свідчить про наявність у менеджера лідерських рис.

Примусова влада. Примусова влада передбачає досягнення згоди шляхом психо­логічної, емоційної чи фізичної загрози або тиску. В минулому фізичний примус в організаціях був доволі звичним явищем. Сьогодні ж його обмежено словесними чи письмовими доганами і зауваженнями, дисциплінарними стягненнями, штрафами, переведенням на нижчу посаду і непоновленням угоди про працевлаштування. Деякі менеджери час від часу вдаються до словесних образ, висміювання і психологічноготиску з метою маніпулювання підлеглими; та більшість людей, звичайно, вважають, що це не є прикладом достойної поведінки менеджера. Джеймс Датт, колишній виконавчий директор фірми Beatrice Company, одного разу сказав своєму підлеглому таке: якщо його дружина і сім’я стоять на перешкоді його роботі, яка триває двадцять чотири години на добу сім днів на тиждень, то в такому випадку він повинен позбутися їх7. Чим більше каральних засобів має у своєму розпорядженні менеджер і чим важли­вішими вони є для підлеглих, тим більшою примусовою владою він володіє. З іншого боку, чим частіше менеджер вдається до примусової влади, тим більше він має шансів викликати ворожість, а отже, менше шансів бути лідером.

Референтна влада. На відміну від легітимної, винагороджувальної і примусової влади, які порівняно конкретні і ґрунтуються на об’єктивних аспектах організаційного життя, референтна влада є абстрактною. Вона полягає в ототожненні, наслідуванні, лояльності або харизмі. Сподвижники можуть з прихильністю ставитися до лідера, який має подібні риси характеру, підготовку, освіту або життєву позицію, оскільки вони певною мірою себе з ним ототожнюють. У деяких ситуаціях сподвижники мо­жуть наслідувати лідера, який має референтну владу, одягаючи подібний одяг, пра­цюючи так само наполегливо або дотримуючись тієї ж філософії менеджменту. Рефе­рентна влада може також набувати форм харизми, характерних рис лідера, що надихає на лояльність і ентузіазм. Отже, менеджер може мати референтну владу, однак ця влада перш за все асоціюється з лідерством.

Експертна влада. Експертна влада ґрунтується на інформації або спеціальних знаннях. Менеджер, який знає як повестися з ексцентричним, проте важливим клієнтом, учений, що здатний досягти важливого технічного прориву, про який інші компанії можуть тільки мріяти, чи секретарка, яка знає як подолати бюрократичну тяганину, -всі вони мають експертну владу над будь-ким, хто потребує їхньої допомоги. Чим важливіша інформація і чим менше людей мають до неї доступ, тим більшу експертну владу має та чи інша особа. Як звичайно, ті особи, які є одночасно і лідерами, і мене­джерами, зосереджують у своїх руках значну експертну владу.

Теорія лідерства

Теорія лідерських якостей являється найбільш раннім підходом в вивченні та визначенні лідерства. В цьому напрямку були проведені сотні досліджень, що створили занадто довгий список виявлених лідерських якостей. Була змога узагальнити і згрупувати всі раніше виявлені лідерські якості. Були сформовані основні п`ять якостей, які характеризують лідера:

розум та інтелектуальні здібності;

панування та домінування над іншими;

впевненість в собі;

активність та енергійність;

знання справи.

Однак, ці п`ять рис повністю не пояснюють виникнення лідера. Багато людей з цими якостями так і залишались послідовниками. Більш пізнє вивчення привело до виділення чотирьох груп лідерських якостей: фізіологічні, психологічні чи емоціональні, розумові чи інтелектуальні та особистісно-ділові.

До фізіологічних відносять такі якості людини, як зріст, вага, статура, зовнішній вигляд чи показність, енергійність рухів та стан здоров`я. Звичайно, в якійсь мірі може існувати зв`язок між наявністю цих якостей та лідерством. Однак бути фізично вище та крупніше, ніж середня людина в групі, ще не дає ніякого права бути в ній лідером. Ті, хто ще вірить в пріоритет фізіологічних якостей, покладаються в своїх судженнях в значній мірі на використання сили в зайняті лідерської позиції, що не є характерним для ефективного лідерства.

Психологічні чи емоціональні якості проявляються на практиці головним чином через характер людини. Вони мають як спадкоємну, так і виховну основи. Вроджені задатки - це першооснова психічних якостей, які, в свою чергу, бувають двоїстого характеру:

психічні якості, які не або слабко піддаються корекції (прагнення до лідерства, схильність до ризику, темперамент);

психічні якості, які піддаються удосконаленню (рівень та структура інтелекту, довільна пам`ять, адаптабельність)

Удосконалюються психологічні якості під впливом досвіду, що його набуває людина в процесі свого життя і діяльності.

Вивчення розумових чи інтелектуальних якостей і їх зв`язки з лідерством проводилось багатьма вченими, і загалом їх результати співпадають в тому, що рівень цих якостей у лідерів вище, ніж у нелідерів. Основними інтелектуальними здібностями для лідера повинні бути: прагнення до постійного самовдосконалення, схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, панорамність мислення (системність, широта, комплексність) і професійна предметність (знання деталей і тонкощів управління), здатність до самоаналізу.

Особистісно-ділові якості носять в основному характер набутих та розвинутих у лідера навичок та вмінь у виконанні своїх функцій. Сюди можна віднести діловитість, постійний вияв ініціативи, підприємливість, мистецтво приймати нестандартні рішення.

Теорія лідерських якостей зазнає ряд недоліків. Перелік потенційно важливих лідерських якостей виявився практично безкінченим. З цієї причини стало неможливим створити “єдиний вірний” образ лідера, а одже - закласти якісь основи теорії. Підхід, який вивчає лідерські якості цікавий, але на жаль, не приніс користі практиці. Він, однак, послужив поштовхом до виникнення й розвитку інших концепцій лідерства.

Стилі керівництва

Характеристика стилів керівництва