А. Європейська філософська традиція

Німецька класична філософія і філософське осмислення історії (Й.Г. Фіхте, натурфілософія Ф.В.Й. фон Шеллінга про історію, Г.В.Ф. Гегель про філософію історії. Філософсько-історичні ідеї філософії Л. Фейєрбаха).

«Романтична» філософія історії: французька течія (Ф. Гізо, О. Тьєррі, Ф. Міньє, Ж. Мішле); німецька течія (Ф. Шлегель, Ф. Шеллінг, Ф. фон Гарденберг (Новаліс), Ф.Шлейєрмахер та його герменевтика).

Домарксовий соціалізм: філософсько-історичні концепції К.А. де Сен-Сімона, Ф.М.Ш. Фур’є, П.Ж. Прудона та Р. Оуена.

Позитивізм і філософія історії у Франції (класична позитивістська філософія історії О. Конта, позитивістський натуралізм «культурно-історичної школи» І. Тена і Ф. Брюнетьєра, еволюціонізм і емпіризм філософо-історичного позитивізму Е. Лавіса, інституціоналізм Ж. Ренара), Німеччині (В. Вундт), британський (Джон Стюарт Міль (засновник британської течії з його «історичним» (зворотньодидуктивним) методом), Г. Спенсер, Г.Т. Бокль,), Росії (матеріалістично тлумачний позитивізм: соціально-економічна концепція П.Г.Виноградова, генетично-соціологічна концепція М.М. Ковалевського, М.І. Карєєв, революційно-народницька течія (суб’єктивно-соціологічний метод М.К. Михайлівського та П.Л. Лаврова).

Релігійний різновид позитивізму О. Конта в Росії (Вільям Фрей (В.К. Гейнс), В.І. Герье (ранній), И М. Гревс).

Течія «фізіологічного ідеалізму» у філософії історії (К.Д. Кавелін, М.М. Стахов, М.М. Троїцький).

Російська релігійна філософія історії кінця ХІХ – початку ХХ ст. (К.М. Леонтьєв, В.В. Розанов, релігійний екзистенціалізм Л.І. Шестова, інтуїтивний персоналізм М.О. Лосського, релігійний екзистенціалізм і персоналізм М.О. Бердяєва).

Вплив екзистенціалізму Серена К’єркегора на розвиток філософії історії.

Біологізаторська концепція філософії історії Ж.А. Гобіно («Дослід про нерівність людських рас»).

Прагматична філософія історії кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. («прагматична віра» Ч.С. Пірса та філософія історії, «радикальний прагматизм» В. Джеймса, теорія інструменталізму Дж. Дьюї, «гуманізм» Ф. Шиллера).

Модерний персоналізм у ПАСШ. Трансцендентальний емпіризм (прагматично-процесний персоналізм) Б.П. Боуна, Дж. Ройс.

Герменевтика і філософія історії (Ф.Д. Шлейєрмахер про герменевтику як загальну теорію розуміння; «психологічна» герменевтика В. Дільтея, герменевтична феноменологія М. Гайдеггера).

Феноменологія (трансцендентально-феноменологична концепція історії Е. Гуссерля; М.Гайдеґґер, М.Мерло-Понті, Е.Левінас, «герменевтична феноменологія» або «герменевтична діалектика» Г.Г. Шпета).

Класичний еволюційний матеріалізм (діалектичний та історичний  матеріалізм, або функціональній матеріалізм, К. Маркса і Ф. Енгельса). Матеріалізм Й. Діцгена. Початки адепт-марксизму (діадохи марксизму: К. Каутський, Е. Бернштейн, Г.В. Плеханов, П. Лафарг, А. Лабріола; епігони марксизму: В.І. Ленін, Л.Д. Троцький, Р. Люксембург, А. Бебель, Р. Гільфердінг, Ю.О. Мартов).

Філософія історії у світлі посткласичної філософії: 1) неокантіанства (баденская школа: В. Віндельбанд, Г Ріккерт, Е. Ласк; марбурзька школа: Г. Коген, П. Натовп, Е. Кассирер; російське «академічне неокантіанство» (російська соціологічна школа неокантіанства) О.І. Введенського, І.І. Лапшина, С.І. Гессена, Л.І. Петражицького, П.Б. Струве, А.С. Лаппо-Данилевського, Ф.А. Степуна, П.І. Новгородцева, В.М. Хвостова, Б.В. Степуна (трансцендентальний інтуїтивізм) та його представників в Україні – Г.І.Челпанова, Б.О. Кістяковського, В.В. Зеньковского), 2) неогегельянства (німецько-скандинавська гілка – Роберт Кронер, Генрі Ларссон; італійськка – Бенедетто Кроче, Джованні Джентіле; «абсолютний ідеалізм» Френсіса Бредні та Джеймса Ройса; французька – Жан Валь, Андре Коржев, Жан Іпполіт; російська – І.О. Ільїн, М.Ф. Федоров, філософія Всеєдності В.С. Соловйова (історія як Боголюдяний процес) та еволюція її філософсько-історичної концепції у працях С.М. Трубецького, Є.М. Трубецького, С.М. Булгакова (релігійний матеріалізм), С.Л. Франка, П.О. Флоренського, Л.П. Карсавіна (історіософія Всеєдності).); 3) «розуміючої соціології» Е. Дюркгайма, М.К.Е. Вебера, Г. Зіммеля; 4) емпіріокритицизму як «другого позитивізму» (Р.Авенаріус, Е.Мах, А. Риль, А. Пуанкаре); 5) махістських рефлексій на грунті марксизму (російський революційний махізм В.О. Базарова і М.В. Валентинова, емпіріомонізм і технократизм О.О. Богданова (Малиновського), емпіріосимволізм П.С. Юркевича); 6) «філософії життя» («біологічна» течія: Ф. Ніцше, інтуїтивістська течія А. Бергсона; «історіоцістична» течія – О.А.Г. Шпенглер (культурофільсько-антицивілізаційна течія), В. Дильтей (психологічна течія); Г. Зиммель (академічна течія), Ф.К.Э.В.Л. Клагес, Т. Лессінг (течія дієвого песимізму), ранній X. Ортега-и-Гасет (течія радикальної реальності).)

Неотомізм і філософія історії. Ортодоксальний неотомізм Е. Жільсона. Неатомістичний інтегральний гуманізм Ж. Марітена.Екзистенційно-феноменологічна модернізація неотомістської «філософії буття» К.Войтилою. Ю.-М. Бохеньський.

Філософсько-історична думка в Україні ХІХ - початку ХХ ст. Універсально-історична концепція М.М. Луніна. Історичний позитивізм «руської школи» (І.В. Лучицького). Теоретичні проблеми історії в працях О.П. Рославського-Петровського. Національно-орієнтована концепція всесвітньої історії М.І. Петрова. Філософсько-історичні погляди М.І. Костомарова та В.Б. Антоновича. Філософсько-історична концепція М.С. Грушевського. Консервативна філософія історії В.К. Липинського.