Сума теології

За законом своєї природи людина приходить до умопостигаемому черезчуттєве, бо усе наше пізнання бере свій витік в чуттєвихсприйняттях (Сума теол., I, q. 1, 9 c). Шлях доказу може бути двояким. Або він виходить з причини ітому називається "propter quid", грунтуючись на тому, що первинне само пособі; або він виходить із слідства і називається "quia", грунтуючись на томущо первинно у відношенні до процесу нашого пізнання. Насправді, кольскоро яке-небудь слідство для нас прозоріше, ніж причина, то мивимушені осягати причину через слідство. Від якого завгодно наслідкиможна зробити висновок до його власної причини (якщо тільки їїнаслідки відкритіші для нас), бо, якщо слідство залежить відпричини, за наявності слідства йому з потреби повинна передуватипричина. Звідси витікає, що Буття Божий, якщо воно не являєтьсясамоочевидним, повинно бути нам доведено через свої доступні нашому пізнаннюнаслідки (Сума теол., I, q. 2, 2 с)......Буття Божого може бути доведене п'ятьма шляхами. Перший і найбільш очевидний шлях виходить з поняття руху. У самомусправі, не підлягає сумніву і підтверджується свідченнями почуттів, що в цьомусвіті щось рухається. Але усе, що рухається, має причиною свого рухущось інше: адже воно рухається лише тому, що знаходиться в потенційномустані відносно того, до чого воно рухається. Повідомляти ж рух щосьможе постільки, поскільки воно знаходиться в акті: адже повідомляти рух єне що інше, як переводити предмет з потенції в акт. Але ніщо не можебути переведено з потенції в акт інакше, як через посредство деякійактуальній суті; так, актуальна теплота вогню примушує потенційнутеплоту дерева переходити в теплоту актуальну і через це приводить дерево взміна і рух. Неможливо, проте, щоб одне і те ж булоодночасно і актуальним, і потенційним в одному і тому ж відношенні, вономоже бути таким лише в різних стосунках. Так, те, що являєтьсяактуально теплим, може одночасно бути не потенційне теплим, нолишьпотенційно холодним. Отже, неможливо, щоб щось булоодночасно, в одному і тому ж відношенні і одним і тим же чином ірушійним, і рухомим, -- іншими словами, було б само джерелом свогорухи. Отже, усе, що рухається, повинно мати джерелом свогорухи щось інше. Отже, якщо рухомий предмет і самрухається, його рухає ще один предмет, і так далі. Але неможливо, щоб тактривало до безкінечності, бо у такому разі не було б перводвигателяа отже, і ніякого іншого двигуна; бо джерела руху другогопорядку повідомляють рух лише постільки, поскільки самі рухомі первиннимдвигуном, якось: палиця повідомляє рух лише постільки, поскільки самрухомий рукою. Отже, необхідно дійти до деякого перводвигателяякий сам нерухомий нічим іншим; а під ним усі розуміють Бога. Другий шлях виходить з поняття виробляючої причини. Насправді, мивиявляємо в чуттєвих речах послідовність виробляючих причин;проте не виявляється і неможливий такий випадок, щоб річ була своєювласною виробляючою причиною; тоді вона передувала б самій собіщо неможливе. Не можна помислити і того, щоб ряд виробляючих причинйшов в нескінченність, бо в такому ряду початковий член є причинасереднього, а середній -- причина кінцевого (причому середніх членів може бутимножина або тільки один). Усуваючи причину, ми усуваємо і наслідки.Звідси, якщо у ряді виробляючих причин не стане початкового члена, нестане також кінцевого і середнього. Але якщо ряд виробляючих причин йшли бу нескінченність, була б відсутня первинна виробляюча причина; а в такомувипадку були б відсутні і кінцеве слідство, і що проміжні виробляютьпричини, що очевидним чином помилково. Отже, необхідно покластидеяку первинну виробляючу причину, яку усі іменують Богом. Третій шлях виходить з понять можливості і необхідності і зводиться донаступному. Ми виявляємо серед речей такі, для яких можливо і бутиі не бути; виявляється, що вони виникають і гинуть, з чого виявляється, щодля них можливо і бути, і не бути. Але для усіх речей такого роду неможливовічне буття; якщо щось може перейти в небуття, воно коли-небудьперейде в нього. Якщо ж усе може не бути, коли-небудь ні у світі чого небуде. Але якщо це істинно, вже зараз нічого немає; бо те, що несе не приходить добуттю інакше, як через щось суще. Отже, якби не було нічого сущогонеможливо було б, щоб що-небудь перейшло в буття, і тому нічого не булоби, що очевидним чином помилково. Отже, не усе суще випадково, але у світіповинно бути щось необхідне. Проте усе необхідне або має деякузовнішню причину своєї необхідності, або не має. Між тим неможливощоб ряд необхідних сутей, що обумовлюють необхідність один одногойшов в нескінченність (так само, як це відбувається з тими, що виробляютьпричинами, що доведено вище). Тому необхідно покласти деяку необхіднусуть, що необхідну саме по собі, не має зовнішньої причини своєїнеобхідності, але саме складову причину необхідності усіх інших; позагальній думці, це є Бог. Четвертий шлях виходить з різних мір, які виявляються вречах. Ми знаходимо серед речей більш менш досконалі, або істинні, абоблагородні; і так йде справа і з іншими стосунками того ж роду. Але пробільшій або меншій мірі говорять у тому випадку, коли є різнанаближеність до деякої межі: так, теплішим є те, щобільш наближається до межі теплоти. Отже, є щось в граничній міріщо має істину, і досконалість, і благородство, а отже, ібуттям; бо те, що найбільшою мірою істинно, найбільшою мірою єяк сказано в II кн. "Метафізики", гл. 4. Але те, що в граничній мірімає деяку якість, є причина усіх проявів цієї якості:так, вогонь, як межа теплоти, є причина усього теплого, як сказано втій же книзі. Звідси витікає, що є деяка суть, що являється дляусіх сутей причиною блага і усілякої досконалості; і її ми іменуємоБогом. П'ятий шлях виходить з розпорядку природи. Ми переконуємося, що предметипозбавлені розуму, які природні тіла, підкоряються доцільності. Цевиявляється з того, що їх дія або завжди, або в більшості випадківспрямовані до найкращого результату. Звідси витікає, що вони досягають мети невипадково, але будучи руководимы свідомою волею. Оскільки ж самі вонипозбавлене розуміння, вони можуть підкорятися доцільності лише остількиоскільки їх направляє хтось обдарований розумом і розумінням, як стрілецьнаправляє стрілу. Отже, є розумна істота, що вважає метадля усього, що відбувається в природі; і його ми іменуємо Богом (Сума теол,).