Досліди

ГЛАВА 4

ГЛАВА 3 Про ТЕ, ЩО ТОЧНА ІСТИНА НЕЗБАГНЕННА

ГЛАВА 2 ПОПЕРЕДНІЙ ОГЛЯД

ПРО ВЧЕНЕ НЕЗНАННЯ

ГЛАВА 1Про ТЕ, ЩО ЗНАННЯ Є НЕЗНАННЯ У усіх речах ми помічаємо природне прагнення, що дарувало Богом існувати якнайкраще, який тільки доступний природі даноговластивості. З тією ж метою діють, маючи в розпорядженні потрібні знаряддя, істотияким природжена та, що відповідає завданню пізнання здатність судженнязавдяки чому їх прагнення не залишається марним і досягає спокою вбажаній основі власної природи. Якщо іноді відбувається інакше, то цеобов'язковий наслідок привходящих обставин, наприклад, коли від хворобизбочується смак або від помилкових думок -- розум. Тому ми говоримо, щоздоровий вільний інтелект схоплює в любовних обіймах і пізнає істинуяку ненаситно прагне досягти, озираючи весь світ в невпинному бігу, і несумніваємося в істині того, з чим не може сперечатися жоден здоровий розум. З іншого боку, усі дослідники судять про невідоме шляхомрозміряючого порівняння з чимось вже знайомим, так що усе досліджується впорівнянні і через посредство пропорції. Коли шукане порівнюється при цьомуіз заздалегідь відомим шляхом короткої пропорційної редукції, що пізнаєсудження нескрутне, і, навпаки, коли вимагається багато проміжнихланок, виникають трудності і неясності, як відомо в математиці, депочаткові положення редукувати до перших самоочевидних принципів простіше, анаступні важче, тому що потрібно обов'язково проходити через тіпочаткові. Отже, всякий розшук полягає в більш менш важкомупорівнюючому розміряє. З цієї причини нескінченне, як такевислизаючи від всякої співмірності, залишається невідомим.Збираючись говорити про вище мистецтво незнання, я обов'язково повиненрозібрати природу самій по собі максимальності. Максимумом я називаю тебільше чого нічого не може бути. Але таке преизобилие властиве єдиному.Тому максимальність співпадає з єдністю, яка є і буття. Якщотака єдність універсальним і абсолютним чином височіє над всякоювідносністю і конкретною обмеженістю, то йому нічого і непротилежно по його абсолютній максимальності. Абсолютний максимум є теєдине, яке є усе; у нім усе, оскільки він максимум; а оскільки йомуніщо не протилежне, з ним співпадає і мінімум. Тим самим він перебуваєу усьому; як абсолют він актуальний усе можливе буття і невизначається нічим речовим, тоді як від нього -- усе. Цей максимум, вякому, поза сумнівом, і бачить Бога віра усіх народів, я постараюся підводійством Того, Хто один мешкає в неприступному світлі, досліджувати якнезбагненність, що перевищує людський розум, у своїй першій книзі. По-друге, як абсолютна максимальність є абсолютне буттязавдяки якому усі речі суть те, що вони суть, так універсальнеєдність буття --, що йде від нього, теж максимум, витікаючий від абсолюту ітому існуючий в конкретній визначеності як Всесвіт;відповідно, його єдність визначилася в множину, поза якою не можеіснувати. Хоча своєю універсальною єдністю цей максимум охоплюєусе, так що усе одержуюче буття від абсолюту -- в нім і він -- в усьомупроте він не має самостійного існування поза множиною, в якувін визначився, тобто поза конкретністю, від якої він невід'ємний, його немає.Цей максимум, Всесвіт, я коротко опишу в другій книзі. Нарешті, в нашому третьому міркуванні піде мова про явленностимаксимуму. Оскільки Всесвіт самостійно існує тільки в конкретномумножині, серед самої цієї множини ми розшукуватимемо єдиниймаксимум, в якому Всесвіт як у своїй кінцевій меті актуально існуємаксимальним і досконалим чином і який тому з'єднується забсолютом, загальною межею. Про цей максимум, останню досконалістьщо перевищує всяку нашу здатність розуміння, разом конкретному іабсолютному, якому ім'я Ісус вічно благословенний, я теж додамнебагато, дивлячись по тому, що сам Ісус вселить.З самоочевидної несумірності нескінченного і кінцевого абсолютноясно також, що там, де ми маємо справу з перевищуваним і таким, що перевищує, не можнаприйти до простого максимуму: перевищуване і таке, що перевищує кінцеві, а такиймаксимум необхідно нескінченний. Тим самим для будь-якої цієї речі, окрім цьогомаксимуму просто, явно мыслима і велика. Оскільки в рівності ми тежбачимо східці -- серед подібних речей одна більше дорівнює іншій, чим третьоюдивлячись по схожості і відмінності роду, виду, місця, впливу і часу, -- тозвичайно, не можна знайти ні декількох, ні навіть двох речей, таких подібних ірівних один одному, щоб вони не могли нескінченно ставати ще більшподібними. Відповідно міра і виміряне при будь-якій їх рівності тежзавжди залишаться різними. Наш кінцевий розум, рухаючись шляхом уподібнень, не може тому вточності осягнути істину речей. Адже істина не буває більше і менше, вонаполягає в чомусь неділимому і, окрім як самою ж істиною, нічим вточності виміряна бути не може, як круг, буття якого полягає в чомусьнеделимом, не може бути виміряний не-кругом. Не будучи істиною, наш розумтеж ніколи не осягає істину так точно, щоб вже не міг осягати їївсе точніше без кінця, і відноситься до істини, як багатокутник до круга:будучи вписаний в круг, він тим йому подобнее, ніж більше кутів має, але навітьпри множенні своїх кутів до безкінечності він ніколи не дорівнюватиме кругуякщо не дозволиться в тотожність з ним.АБСОЛЮТНИЙ МАКСИМУМ, СПІВПАДАЮЧИ З МІНІМУМОМ, РОЗУМІЄТЬСЯ НЕЗБАГНЕННО Абсолютний максимум перебуває в повній актуальності, будучи усім, чимвін може бути, і з тієї ж причини, по якій він не може бути більше, він неможе бути і менше: адже він є все те, що може існувати. Але теменше чого не може бути нічого, є мінімум. Значить, раз максимум такийяк сказано, він очевидним чином співпадає з мінімумом. Усе це для тебе проясниться, якщо представиш максимум і мінімум вкількісному визначенні. Максимальна кількість максимально великамінімальна кількість максимальна мало; звільни тепер максимум і мінімумвід кількості, винісши подумки за дужки "велике" і "мало", і ясно побачишзбіг максимуму і мінімуму: максимум перевершує усе і мінімум тежперевершує усе; абсолютна кількість не більш максимальна, ніж мінімальнотому що максимум його є через збіг разом і мінімум.

МИШЕЛЬ ДЕ МОНТЕНЬ (1533--1592)

Якщо троянди і фіалки, як стверджують деякі садівники, рісшипоблизу від лука і часнику, і справді пахнуть приємніше і сильніше, томущо ті витягають із землі і всмоктують в себе усе, що немає в нійсмердючого, то чом би і заскнілим в злочинах людям моєї округитакож не всмоктати в себе усієї отрути з мого повітря і мого неба і своїмсусідством зі мною не зробити мене настільки чистіше і краще, щоб я не загинувостаточно і безповоротно? В цілому це не так, але дещо в цьому роді усеже можливо: наприклад, доброта прекрасніша і привабливіша, коли вона --рідкість, а ворожість і несхожість усього оточення посилює ізміцнює прагнення робити добро, запалюючи душу і необхідністюборотися з перешкодами, і жаданням слави. Грабіжники самі по собі не проявляють до мене особливої ворожості. А хібая не відповідаю їм тим же? Надумайся я взятися за них, і мені б довелося матисправа з множиною людей. Ті, у кого однаково зла воля, як би ні буловідмінність в їх положенні, таять в собі однакову жорстокість, ганебністьграбіжницькі схильності, і усе це в кожному з них тим огидніше, чимвін трусливее, чим упевненіше в собі і чим вправно уміє прикриватися законами.Я у меншій мірі ненавиджу злочин явний, здійснений в запалі боротьбичим скоєне зрадницький, тихою сапою. Наша лихоманка напала на тілоякому вона ніскільки не пошкодила; у нім тлів вогонь, і ось спалахнулополум'я; більше шуму, чим справжньої біди. <..> До чого ці високо взнесенные вершини філософії, якщо жодномулюдській істоті все одно до них не добратися, і до чого ці правилаяким не підкоряються наші звичаї і які людям не по плечу? Я частобачу, як нам пропонують такі зразки життя, наслідувати які не мають ніщонайменшої надії -- і, що ще гірше, полювання -- ні той, хто їх пропонує, нійого слухачі. Від того ж аркуша паперу, на якому він тільки що накресливзвинувачувальний вирок у справі про перелюбство, суддя відриває клаптик, щобнаписати любовний лист дружині свого співтовариша, і та, до кого ви прийдетещоб насолодитися з нею забороненою любов'ю, незабаром потім, у вашому жприсутності, обрушиться на такі самі гріхи якої-небудь зі своїхтоварок, та ще з таким обуренням, що куди до неї самій Порції. Ітакий-то засуджує на смерть за злочини, які рахує в душі не більшчим провиною. У моїй юності мені довелося бачити, як деякий дворянин водну і ту ж мить протягнув народу однією рукою вірші, видатні яксвоєю привабливістю, так і розбещеністю, а іншу -- найгарячіше викриття вбезбожнику і розпусті, якого вже давно не доводилося вислуховувати світу. Такі люди. Законам і заповідям надається жити своїм життям, миже живемо своєю; і не лише внаслідок розбещеності устоїв, але частенько ітому, що дотримуємося інших поглядів і дивимося на речі іншими очима.Послухайте яке-небудь філософське міркування -- багатство думкикрасномовство, точність висловлювань приголомшують ваш розум і захоплюють вас, але вйому ви не виявите нічого такого, що б сколихнуло або хоч би зачепиловашу совість, -- адже звертаються не до неї. Хіба не так? Аристон говоривщо і банячи і урок -- даремні, якщо вони не змивають бруду і після нихлюдина не стає чистіше. Чому ж! Можна гризти і саму кістку, алеспочатку з неї слід висмоктати мозок: адже і ми, лише вливши в себе добревино з чудового кубка, починаємо розглядати викарбуваний на німмалюнок і судити про роботу майстра.

*

Було б бажано встановити розумніше співвідношення потрібним і здійснимим; адже мета, досягти якої неможливо, іпоставлена, очевидно, неправильно. Немає жодної чесної людини, яказіставивши свої вчинки і думки з веліннями законів, не дійшов би висновкущо упродовж свого життя він добрий десяток разів заслуговував на шибеницю, іце відноситься навіть ктем, карати і страчувати яких було б і оченьжалко

зважаючи на приношувану ними користь, і украй несправедливо.

А інший, може трапитися, і не порушує законів, та все ж негіднийпохвали за свої доброчесності, і філософія поступила б цілком справедливоякби його як слід висікла. Взаємини тут украй складні ізаплутані. Ми не можемо і подумувати про те, щоб вважати себе поряднимлюдьми, якщо станемо виходити із законів, встановлених для нас господомбогом; ми не можемо претендувати на це і виходячи з наших законів. Людськерозсудливість ще ніколи не піднімалася до такої висоти, яку воно собінаказало; а якби воно її і досягло, то наказало б собі щось вищедо чого б завжди тягнулося і чого жадало; ось до чого наша сутьворожа всякій стійкості. Людина сама себе примушує впадати вгріхи. Зовсім не розумно викроювати для себе обов'язки не по своїймірці, а за міркою когось іншого. Кому ж наказує він те, що по його жвласному розумінню нікому не під силу? І невже він творить щосьнеправе, якщо не здійснює того, чого не в змозі зробити? Закони прирікають нас на неможливість виконувати їх веління, і вони жсудять нас за невиконання цих велінь. Якщо потворна наша свобода виявляти себе з різних сторін --діяти по-одному, міркувати по-іншому -- і простима, на худійкінець, тим, хто говорить про що завгодно, але тільки не про себе, то для тих, хтоговорить виключно про себе, як я, вона рішуче недопустима; моєму перуличить бути таким же твердим, як тверда моя хода. Громадське життяповинна відбивати життя окремих людей. Доброчесності Катону були для його століттянадмірно суворими, і, беручись наставляти інших, як людинапризначений для служіння суспільству, він міг би сказати собі, що йогосправедливість якщо і не остаточно несправедлива, то щонайменшезанадто суєтна і несвоєчасна. І мої устої, які відрізняються відзагальноприйнятих усього на який-небудь волосок, нерідко відновлюють менепроти мого століття і перешкоджають моєму зближенню з ним. Не знаю, обгрунтованачи моя неприязнь до суспільства, в якому я повинен обертатися, та зате я дужедобре знаю, наскільки з мого боку було б необгрунтовано скаржитися нате, що воно відноситься до мене неприязненнее, чим я до нього. Доброчесність, потрібна для керівництва мирськими справами, єдоброчесність з опуклостями, виїмками і вигинами, щоб її можна булоприкладати і приганяти до людських слабкостів, доброчесність небездомішкова і не проста, не пряма, не безвадна, нестійка, не незаплямована. Одного з наших королів докоряють за те, що вінзанадто нехитро наслідував добрі і праведні умовляння свого

сповідника.