2014-02-03
619
До теми 3. Правове забезпечення раціонального природокористування як форма охорони навколишнього природного середовища. Правові методи управління і контролю в області охорони навколишнього природного середовища.
Право природокористування являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини по використанню корисних властивостей природних природних ресурсів.
Законодавчі вимоги до раціонального використання природних:
- вимоги по охороні природних об'єктів;
- дбайливе відношенню до природних багатств;
- дотримання закономірностей функціонування екологічних систем і природних взаємозв'язків природних компонентів;
- ощадливе використання джерел природної сировини і забезпечення максимального виходу продукції з них;
- використання передових технологій при розробці й освоєнні природних ресурсів.
Раціональне природокористування – це максимальне ефективне використання природних об'єктів і їхніх ресурсів у процесі виробничо-господарських і інших видів діяльності з урахуванням закономірностей функціонування екологічно взаємозалежних природних систем при неодмінній умові постійного поліпшення і забезпечення охорони навколишнього природного середовища.
Принципи природокористування:
1.Принцип похідності права природокористування від права власності.
2.Принцип цільового використання природних ресурсів.
3.Принцип раціонального й ефективного природокористування.
4.Принцип комплексного природокористування.
5.Принцип стабільності і стійкості права природокористування.
6.Принцип безкоштовності загального і платності спеціального природокористування.
7.Принцип экосистемного підходу до регулювання природокористування.
Види природокористування по природних об'єктах:
- право надрокористування;
- право водокористування;
- право лісокористування;
- право користування тваринним світом;
- право користування рослинним світом;
- право користування об'єктами природно-заповідного фонду;
- право користування ресурсами виняткової морської економічної зони, морського дна і континентального шельфу;
- право користування атмосферним воздухом. і т.д.
Види природокористування по суб'єктах використання природних ресурсів:
-природокористування фізичних осіб
-природокористування юридичних осіб
Природокористування в залежності від кількості суб'єктів природопользователей тим самим природним об'єктом:
- відособлене
-спільне
Природокористування по термінах використання природних об'єктів:
-постійне
-тимчасове
Природокористування по ознаках значимості і приналежності природних об'єктів:
- загальнодержавного значення
- місцевого значення
Право загального природокористування Згідно ч.2 ст.38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетитичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством. Право загального користування являє собою використання природних об'єктів і їхніх корисних властивостей без закріплення за окремими особами і надання відповідних дозволів на їхнє використання. Характерною ознакою загального природокористування є те, що воно здійснюється без права володіння. Характеризується загальнодоступністю.
Право спеціального природокористування згідно ч.3 ст.38 Закону України «Про навколишнє природне середовище»,громадянам, підприємствам, установам і організаціям, надаються у володіння, користування або в оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої й іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством – на пільгових умовах.
Ознаки спеціального природокористування:
- наявність спеціального дозволу на використання природних ресурсів;
- виділення у відособлене володіння і користування природного об'єкта або його ресурсових компонентів;
- строго цільове використання наданого природного об'єкта;
- реєстрація у встановленому порядку відповідного виду спеціального природокористування;
- внесення плати за спеціальне використання природних об'єктів і ресурсів; і т.д.
-
Право спеціального природокористування – це постійне або тимчасове володіння і користування природними об'єктами для здійснення виробничо-господарських і інших видів діяльності, у тому числі на умовах оренди або концесії, на підставі спеціальних дозволів і на платних умовах з метою витягу корисних властивостей природних ресурсів.
Правовий зміст природокористування містить у собі права й обов'язки фізичних і юридичних осіб, що здійснюють як загальне, так і спеціальне природокористування.
Підстави виникнення, зміни і припинення права природокористування:
1. адміністративні акти органів державної влади і місцевого самоврядування:
а).рішення
б).дозвіл
в). ліцензія
2.юридичні факти у виді дій, спрямованих на породження права природокористування і події не вольового характеру.
3. цивільно-правові підстави виникнення права природокористування.
Керування в екологічній сфері – це урегульована правовими нормами організаційно-виконавча діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування й об'єднань громадян, спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища і забезпечення екологічної безпеки.
Ціль керування в екологічній сфері – це дотримання вимог екологічного законодавства, забезпечення екологічних прав людини і попередження екологічних правопорушень.
Правова основа керування в екологічній сфері – законодавство й інші норми інших галузей права, що створюють нормативно-правову базу для діяльності державних і інших органів, зв'язану з виконанням ними управлінських повноважень.
Функції керування в екологічній сфері по основних напрямках діяльності умовно поділяються на двох груп: загальні і спеціальні.
До загальних функцій керування належать всі організаційно-контрольні функції, такі як
- планування;
- прогнозування;
- координація;
- організаційна діяльність;
- облік;
- екологічний контроль;
- нагляд.
Спеціальні функці::
- стандартизація і нормування;
- видача ліцензій і лімітів на природокористування;
- екологічний моноторинг;
- екологічна інформація;
- екологічна експертиза;
- ведення державних природоресурсовых кадастрів;
- екологічна сертифікація;
- ведення Червоної і Зеленої Книг України;
- ведення кадастрів екологічно небезпечних об'єктів і територій і реєстру потерпілих від надзвичайних екологічних ситуацій;
- екологічної виховання й утворення і.т.д.
Екологічні функції керування характеризують основні напрямки організації і діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і суспільних формувань у сфері використання природних ресурсів, охорони екологічного середовища і забезпечення екологічної безпеки людини і навколишнього природного середовища. Вони здійснюються у визначених організаційно-правових формах і різних методах.
Органи керування в області охорони навколишнього природного середовища- це юридично відособлені державні, самоврядні і суспільні інституції, уповноважені в межах загальної або спеціальної компетенції здійснювати владні або інші функції в області використання й охорони об'єктів екологічного права і забезпечення екологічної безпеки.
У залежності від території органи державного керування в екологічній сфері поділяються на центральних, регіональних і місцеві, від повноважень – на органи загального і спеціального керування, від сфери – на органи в області охорони навколишнього природного середовища, в області використання окремих природних ресурсів і охорони інших об'єктів і територій, а також сфер екологічної діяльності.
Об'єктами суспільного контролю в області охорони навколишнього природного середовища є охорона і використання землі, її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тварини світу, природних об'єктів і територій, що підлягають особливій охороні і т.д.
Червона книга України – офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо збереження і відтворення.
До теми 4: Законодавчі основи екологічної експертизи. Еколого-правова освіта та формування екологічної куьтури.
Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпеченя екологічної безпеки.
Задачами законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в області екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав і інтересів громадян і держави.
Цілями екологічної експертизи, є попередження негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.
Організаційно-правові форми екологічної експертизи:
Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення про подальшу реалізацію об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.
Висновки суспільних і інших видів експертиз носять рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень по подальшій експлуатації об'єкта екологічної експертизи.
Державне регулювання в області екологічної експертизи в основному здійснюється Верховною Радою України.
Державне керування в області екологічної експертизи в нинішніх умовах є важливим видом діяльності органів державної виконавчої влади. Його здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- Уряд Автономної Республіки Крим;
- Місцеві Ради;
- Органи виконавчої влади на місцях;
- Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів.
- Інші органи державної виконавчої влади відповідно до законодавства (Міністерство охорони здоров'я і.т.д.)
-
Суспільна участь в області екологічної експертизи закріплено у формі визначення компетенції статутних органів об'єднань громадян і інших суспільних формувань в області екологічної експертизи. Еколого-експертна діяльність об'єднань громадян і суспільних формувань повинна бути передбачена в їхніх статутних документах і повинна відповідати вимогам діючого законодавства.
Експертні і консультативні ради екологічної експертизи. Експертні і консультативні ради екологічної експертизи можуть утворюватися на добровільних засадах при державних еколого-експертних органах, об'єднаннях громадян і інших формувань із працівників науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, висококваліфікованих фахівців-практиків народного господарства, представників громадськості і засобів масової інформації. Типове положення про експертні і консультативні ради екологічної експертизи затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів.
Експертами екологічної експертизи можуть бути фахівці, що мають вище утворення, що відповідає спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, що володіють навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також мають практичний досвід роботи у відповідній галузі не менш трьох років.
Стадії екологічної експертизи:
- підготовча. Включає перевірку наявності і повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи і створення еколого-експертних комісій або груп відповідно до вимог законодавства;
- Основна. Має на увазі аналітичну обробку матеріалів екологічної експертизи, при необхідності натурні обстеження і проведення на їхній основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності й ефективності екологічних обґрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи;
- Заключна. Узагальнення окремих експертних досліджень отриманої інформації і результатів діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи і представлення його зацікавленим органам і особам.
Еколого-правове утворення (юридичне екологічне утворення) як екологічна функція держави – самостійний напрямок діяльності в області правового регулювання використання природних об'єктів і охорони навколишнього природного середовища. Воно являє собою важливу функцію державного керування в сфері природокористування і природоохорони. Його змістом є система знань про правове опосередкування взаємодії суспільства з природою на визначеному етапі суспільного розвитку.
Еколого-правове виховання – систематичний і послідовний вплив на свідомість людини і суспільства з метою формування поваги до еколого-правових норм і вироблення переконань у необхідності дотримання їхніх вимог у процесі взаємодії з природним середовищем.
На першій стадії результатом еколого-правового виховання повинен стати високий рівень природоохоронних законопроектів з відповідними експертизами, а також якість прийнятих законодавчим органом законів.
На другій стадії (стадія виконавчо-розпорядницької діяльності) еколого-правове виховання повинне виявлятися в забезпеченні посадових осіб відповідними текстами природоохоронних нормативно-правових актів і підвищенні їхньої відповідальності за не виконання еколого-правових норм.
На третій стадії доцільне збільшення числа узагальнень і роз'яснень судових інстанцій з питань застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища, організація навчання суддів і поглиблення їхньої екологічної спеціалізації. Необхідно широке залучення суспільної уваги до судової практики і формування суспільної думки навколо екологічних справ.
Еколого-правова свідомість (екологічна правосвідомість) являє собою систему еколого-правових поглядів, ідей і представлень про правове регулювання екологічних відносин, зміст природоохоронного законодавства, його обґрунтованості, справедливості й ефективності правозастосовчої діяльності.
Повсякденна (побутова) еколого-правова свідомість являє собою безпосереднє відображення правової дійсності в сфері взаємодії суспільства з природою у свідомості людини, і відповідає рівневі емпіричної свідомості.
Професійне (систематизоване) еколого-правова свідомість – це представлення про екологічне право, що формується в юристів, працівників правоохоронних і спеціальних природоохранительных органів, на основі знання і досвіду застосування природоохранительного законодавства, глибокого усвідомлення і розуміння його вимог.
Теоретична (наукова) еколого-правова свідомість припускає більш глибоке, ґрунтовне і научно-обоснованное усвідомлення екологічних інтересів і потреб людини і суспільства, більш глибоким розумінням ролі права в їхньому забезпеченні. Еколого-правова свідомість на науковому рівні представлено широким спектром поглядів, ідей і представлень, спрямованих на створення й удосконалювання природоохоронного законодавства.
Еколого-правова культура – це социально-значущий, врегульований нормами права спосіб творчої діяльності в сфері пізнання і впливу на природу, що включає ефективну охорону і раціональне використання природних ресурсів, у динамічному зв'язку з її результатами, опосередкованими в цінностях, еколого-правових нормах і засобах освоєння людьми цих норм.
Еколого-правова культура формується на основі еколого-правового утворення й еколого-правового виховання.
До теми 5: Засади та види юридичної відповідальності за порушенняекологічного законодавства.
