Золоте правило моральності

Оформлення моралі в її сучасному смислі пов’язано з формулюванням «золотого правила моральності», яке незалежно виникає в різних культурах світу. Вважається, що вперше золоте правило вжив Ахікар, який служив при ассірійському цареві Синахвриба (705-681 рр до н.е.), кажучи «Син, що тобі здається поганим, ти не маєш робити також товаришам».

В Конфуція (552-479 до н.е.) «Лунь Юй» (XV, 24) воно звучить так: «Цзи Гун спитав: чи є одне таке слово, яким можна керуватися все життя? Учитель відповів: Це слово – взаємність (в інших перекладах - співчуття, великодушність, «піклування про людей»). Не роби іншим того,що не бажаєш собі». В «Махабхараті» (пам’ятник давньоіндійської культури V ст. до н.е.) воно звучить: «Ті вчинки інших, які людина для себе не бажає, що їй не приємно, нехай не робить іншим людям» (Кн. XII, гл. 260). У Будди (VI-V вв. до н. э.): «Як він повчає іншого, так нехай чинить і сам» (Дхаммапада, XII, 159). Золоте правило представлене в давньоіудейських текстах та в мусульманстві. Знаходимо його і в давньогрецьких мудреців VII-VI ст. до н.е.: «Що обурює тебе в ближньому, того не роби сам» (Піттак) та відповідь на питання про те яке життя найкраще та найсправедливіше «Коли ми не робимо самі того, що засуджуємо в інших (Фалес). Його згадують Аристотель, Сенека та інші. Найширше, позитивне формулювання Золотого правила було озвучено в християнстві в Нагірній проповіді Ісуса Христа «І як хочете, щоб з Вами чинили люди, так і Ви чиніть з ними» (Мф 7, 2, Лк 6, 31). Воно займало розум філософів в Середньовіччя та Новий час. Таким чином золоте правило моралі було сформовано приблизно в один і той самий час в різних культурах, зовсім різними мислителями. У Золотому правилі було сформульовано етичний спосіб діяльності протилежний уявленням первісного суспільства. По-перше золоте правило утверджує рівність всіх людей не залежно від їх приналежності до певного роду; по-друге, утверджується принцип індивідуальної, а не колективної відповідальності. Золоте правило не дає можливості висувати якісь моральні вимоги до інших, воно цілком націлено на самого індивіда, а точніше на його дії. Золотим правилом можна користуватися лише у власній діяльності. Не завжди наше бажання співпадає з бажанням інших. Воно увійшло у повсякденний вжиток і іноді його навіть ототожнюють загалом з мораллю. Більше того, сьогодні у повсякденному житті їм користуються люди, які ніколи не чули про те що є таке Золоте правило. Золоте правило глибоко вкоренилося в реальному досвіді міжособистісних стосунків і стало успішним регулятором поведінки людей.

35 Мораль як система регуляції поведінки людини.

Основною функцією моралі є регуляція поведінки людини, її стосунків з іншими людьми та зі світом загалом. Ця функція узгоджує особисті та суспільні інтереси. Суспільство не може існувати без певних норм поведінки його членів. Правила поведінки та співжиття людей у суспільстві потрібні так само як і правила дорожнього руху для автомобілів на дорозі. Інакше на людей чекає зіткнення егоїстичних інтересів, свавілля та хаос. Англійський філософ Т. Гоббс (1588-1679) такий гіпотетичний стан існування людей поза будь-якими нормами назвав «війна всіх проти всіх». Зрозуміло, що жити в таких умовах дуже важко, тому на його думку, люди змушенні були домовитися та укласти такий собі соціальний договір, угоду яка гарантує реалізацію основних прав людини (в першу чергу права на життя), але відповідно і обмежує менш важливі права кожного індивіда. Так Гоббс пояснює створення держави та закону.

Мораль відноситься до неінституційних форм регуляції поведінки. Мораль пов’язана із здатністю людини до саморегуляції. Кожна людина автономно регулює свою поведінку орієнтуючись на моральні цінності. В критичних ситуаціях, в ситуаціях вибору людина, як правило, не спирається на закони та авторитетів, а в першу чергу прислухається до власної совісті та опирається на власне розуміння моральності. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах діяльності. Така саморегуляція особистостей призводить і до саморегуляції соціуму загалом. Мораль підтримує певні суспільні устої, або вимагає їх зміни.

Регулятивна функція моралі пов’язана із нормативністю моралі. Мораль представляє собою норми поведінки, які мають вигляд приписів, відповідних загальним законам поведінки. Моральні норми вимагають певних дій. Коли йде мова про те, що слід робити, або ж не слід робити, щоб чинити правильно то мова йде про нормативне значення моралі. Моральна норма (від лат. norma — керівне начало, правило, взірець) – елементарна форма моральної вимоги, взірець поведінки, сформульований у вигляді одиничного припису, що відображає загальні закони поведінки. За змістом моральна норма може щось приписувати або забороняти. За формою відповідає найпростішому виразу морального обов’язку: «всі люди мають робити ось так…». Прикладами моральних норм є «десять заповідей» із Старого Заповіту («не вбивай», «не кради»), заповіді Христа («любіть ворогів ваших»), категоричний імператив Канта.

Норми, правила, приписи, вимоги, заборони програмують поведінку людини, визначають спрямованість її дій. Нормативність є способом відтворення у суспільстві типових стосунків через одиничні дії, вчинки індивідів, засіб зв'язку між людьми різних поколінь чи епох. Нормативність моралі виражає моральну необхідність, що існує у суспільстві, у дотриманні відповідних норм, правил, вимог для досягнення необхідного результату у стосунках між людьми.

Моральні норми мають обов’язковий характер, вони є імперативними. Імперативність — це форма вираження повелінь (приписів, вимог) та спосіб їх реалізації, що орієнтує особистість на дотримання встановлених суспільством стандартів поведінки. При цьому імперативність моральних норм має категоричний характер, про що вже йшлося, коли ми розглядали ідеї І.Канта. Моральні норми є обов’язковими для кожного і не припускають «подвійного стандарту». У свідомості людини вони мають ієрархічний характер, тому не зважаючи на загальну обов’язковість та безумовність кожної норми вони можуть розглядатися, як більш, або менш важливі. Тому у реальній життєвій ситуації іноді людина змушена відмовлятися від виконання певних норм моралі, заради реалізації інших. Трапляються випадки, коли людина заради порятунку життя має вкрасти шматок хліба. І вона дійсно має це зробити. Але навіть в тому випадку, коли людина вимушено відмовляється дотримуватися вимог певної моральної норми, ця норма не перестає бути загальнообов’язковою. Змушена крадіжка, не перестає бути крадіжкою. Вимушений-крадій має усвідомлювати, що він переступає межі моралі.

Хоча етика і є вченням про мораль, в той же час, вона є і частиною моралі, оскільки досліджуючи мораль вона і перетворює її. Нормативність науки етики виявляється саме в тому, що її судження носять морально зобов’язуючий характер. Засновник науки етики Аристотель зазначав, що люди вивчають чесноти не для того, щоб знати що це таке, а для того, щоб бути доброчесними (ЕМ, 11,21103 b).

36 Мораль та інші види регуляції людської поведінки.

Мораль є однією з форм нормативної регуляції людської діяльності, але це не єдина форма. Нормативними також є право, етикет, звичаї, релігія тощо.

Мораль та право. Моральна регуляція поведінки людини суттєво відрізняється від правової. Право спирається на авторитет держави, а мораль на переконання та почуття людини і, в першу чергу, на совість людини. Правова регуляція поведінки здійснюється на основі визначених написаних та формалізованих законів, мораль же не має такого кодифікованого переліку законів, яких чітко має дотримуватися людина. Мораль може бути і неписаною. Право практично не враховує мотиваційну складову вчинку. Натомість мораль спрямована не на формальний, а на змістовий бік вчинків.

Існує ціла система штрафних санкцій та покарань за недотримання правових законів. В арсеналі права є посадовці, які інтерпретують закони та встановлюють відповідні санкції. Моральні санкції більш гнучкі. Порушення норм моралі тягне за собою докори сумління та осуд суспільства, але не фізичне чи матеріальне покарання. За те, що людина, наприклад, когось обманула її не ув’язнять і не накладуть штраф. По-перше, її мучитимуть докори сумління; по-друге, якщо обманутий, або хтось інший, про це дізнається – її вчинок буде засуджений; і тоді, по-третє, їй буде соромно. «Моральні санкції» пов’язані з самооцінкою індивіда. По-різному у моралі та праві інтерпретується відповідальність. Якщо правова відповідальність – це головним чином покарання за порушення правових норм, то в моральному смислі відповідальність виступає скоріше не як покарання, а як впевненість у своїх діях, здатність «відповісти за те що ти робиш». Правові норми забезпечують певний мінімум регулювання поведінки людей, який є умовою можливості їх співіснування. Вони спрямовані на встановлення обов’язкового рівня рівності та справедливості у суспільстві. На захист базових, або природних прав людини. Тоді як сфера морального регулювання є значно ширшою і включає в себе не тільки обов’язкове, але і над-обов’язкове. Наприклад, до меж морального входить співчуття, милосердя, дружба, любов тощо. Реалізація моралі можлива тільки через моральну свободу людини.

Мораль та етикет. Поняття «етикет» походить від французького слова étiquette, яке перекладається, як етикетка, напис, квиток і означає належні норми та правила поведінки у суспільстві. Вважається, що в такому значенні слово «етикет» вперше було використане в XVII столітті при дворі короля Франції Людовика XIV. На одному придворному прийомі гостям роздали карточки, на яких були перераховані певні правила поведінки. Ці карточки на французькій мові називалися «етикетками» і саме від цієї назви утворилося слово «етикет». Пізніше це слово увійшло у мови інших держав. Хоча певні правила поведінки існували вже з давніх часів. Багато сучасних норм етикету спочатку мали зовсім інше значення, ніж мають сьогодні. Наприклад, рукостискання найймовірніше походить від звичаю демонструвати те долоні один одному, щоб показати, що у них немає ніякої зброї. У часи Римської імперії звичка ховати кинджал у рукаві стала на стільки розповсюдженою, що римляни розробили потискання зап'ясток на рівні поясу, яке стало звичним вітанням. В сучасності потискання зап'ясток трансформувалося у рукостискання і отримало зовсім інше смислове навантаження. Сьогодні – це звичний жест, певний ритуал вітання та прощання, метою якого є демонстрація поваги та довіри один одному. Таким чином, хоча норми етикету демонструють повагу та ввічливість до інших, які є сферою морального, все ж таки для етикету характерна зовнішня обрядовість. Норми етикету пропонують правила зовнішньої поведінки у суспільстві, тоді як етика досліджує внутрішні та зовнішні аспекти регуляції поведінки людини, загальні правила співжиття людей. Етика оперує такими категоріями, як добро і зло, свобода, совість, обов’язок, справедливість тощо.

37 Проблема моральної свободи людини.

З появою перших людей на землі почалася нова епоха в історії людства. Первісні люди не обмежувалися тими нормами і законами, що дійшли до сьогодення.
Сучасна людина має як і свої права так і обов’язки. Людина – це не повторна особистість, яка має право на вільний вибір чи власну думку.

Важливою складовою частиною діяльності (моральної) – є свобода індивіда, можливість власного, морального самовизначення та самоутвердження. Якщо ж вона не має такої можливості, то про я моральність може вестись розмова? Про ту, яка насамперед слугує механізмом для регуляції людських відносин?

В XI столітті сучасна людина оточена з усіх боків необхідностями (напр. правильна поведінка). Вона підпорядковується як фізіологічним так і соціальним законам суспільства, у якому безпосередньо перебуває, його правилам та нормам. З усіх боків вона оточується певними загальноприйнятими нормами поведінки, традиційними дійствами і ритуалами. А також важливим аспектом є врахування й економічної необхідності.

З цього контексту і з вище сказаного випливає запитання: «А чи є вільною людина у своїх діях?»

А що ми взагалі розуміємо під поняттям моральної свободи. Протягом розвитку людства існували різні пояснення та думки на рахунок даного поняття.
На думку філософів: «Свобода – це пізнана необхідність». Людина перш за все повинна пізнати все те, що її оточує. Всю навколишню дійсність.
Особисто я вважаю, що людина повинна мати свободу вибору. Вона вільно вибирає те, чим вона займатиметься, як вона буде поводити себе в тій чи іншій ситуації.

Наприклад. Коли справа стосується честі та гідності. Це питання може розглядатися з багатьох сторін. Зі сторони моральності можна говорити про правове втручання. Здається що тут такого. Справа також може вирішитися за допомогою мирного врегулювання конфлікту. Та в силу якихось причин одна зі сторін конфлікту може почати агресивно поводитися. Тоді постає питання про правильність вибору: зробити так, як вимагає моральна норма суспільства, або вчинити на власний розсуд. Як кажуть за велінням серця.

Пізнаючи необхідність в її істотних зв’язках та проявах має важливе значення, тому що людина яка не володіє інформацією про сьогодення, про стан тих чи інших речей, може перебувати у стані ілюзії, носити на собі рожеві окуляри, нав’язані сучасним телебаченням, інтернетом та засобами масової інформації.

Отже, можна сказати, що перед нами стоїть необхідність, пізнання якої полягає лише в умові людської свободи і не вичерпує її суті.
Людина пізнає про все безпосередньо на практиці. Здобуває практичний досвід для того, щоб не залежати від когось чи від чогось. Щоб її світ не залежав від рабства речей та явищ. Вона повинна самостійно обрати свій особистий шлях (добра або зла).

Свобода – це передусім воля людини діяти згідно своїх інтересів, йти шляхом до намічених цілей, спираючись на той практичний досвід, який вона здобула раніше.

Кожен день людина ходить на роботу не задля якогось абстрактного бажання чи певної необхідності, а задля конкретного втілення необхідності у вигляді не видуманих а реально існуючих норм.

Виходячи з вище сказаного свобода не є абсолютним поняттям, вона є відносною, тому і її реалізація в житті кожної людини відбувається шляхом певного логічного вибору або заздалегідь наміченого плану дій.

Варто зазначити, не завжди моральність може бути доречною в тій чи іншій ситуації.
Наприклад, людина вбила іншу людину. За своєю суттю це є аморально, адже за законами суспільства ніде не пропагувалися подібні дії. І знову ж можна згадати про занавіску, що накладена на очах людей сучасними комунікаціями.

Отже, коли людина усвідомить сенс знаходження власної свободи дії – настане можливість реалізувати певний задум чи намір, досягти до власної мети, доходячи до консенсусу, до тієї конкретної точки використовуючи відповідні методи та засоби.
Необхідно також виділити певні умови, які будуть сприяти на вибір людиною дії, яка йтиме власне від самої людини. Щоб вона відчувала свою моральну вільність, не скованість.

По-перше, для того, щоб людина вільно йшла до реалізації своєї мети, вона не повинна відчувати на собі примус чи заборону.
По-друге, щоб людина відчула необхідність та правильність саме в тому рішенні, яке вона прийняла. Потрібно дати їй змогу побачити всі можливі та реально існуючі варіанти. І тоді вона зупиниться на тому, що є найбільш адекватним і правильним.

Також вибір може відбутися лише в тому випадку, коли людина має певні орієнтири або людину, з якої вона бере приклад. Орієнтирами можуть виступати – цінності, ідеали і т. д.

Можна сказати, що моральну свободу можна показати у такому ракурсі, який би показував єдність моральної та об’єктивної, а головне – добровільної поведінки людини, яка б володіла і керувала своїми власними, а не нав’язаними вчинками. Лише в такому випадку можна говорити про моральну свободу людини, яка знайшла свій правильний шлях.

38 Проблема морального вибору

У всі часи проблема вибору, совісті, моральності повставала перед людьми різних народів і поколінь. Кожен відповідно до свого століття обирав свій шлях. Проблеми морального вибору змінювались відповідно до часу існування людьми в суспільстві, її особистісного розвитку, складу розуму.

В давнину люди не мали особистої думки, їм заборонялось її оголошувати на загальний осуд, існували загально прийняті правила поведінки, кожен мав знати своє місце: вищий світ-править, нижчий підкорюється. Люди не мали права відмовити у бажанні інших, так званих людей «з блакитною кров’ю», інакше за відмову несли покарання, в залежності від побажання господаря.

До нашого часу також дійшли так звані моральні принципи, порядки та правила, порушивши які людина автоматично стає вигнанцем з суспільства, її осуджують якщо вона порушує правила придумані для загалу. Отже, якщо людина мислить не так як загально прийнято, вона відповідно стає як мінімум не адекватною.

Моральність у кожного різна, вона впливає на життя людей по різному і тут кожен обирає для себе на скільки в нього дозволяє моральність, моральні принципи здійснювати ті чи інші вчинки.

Моральний вибір це частина життя кожної людини. Він здійснюється відповідно до виховання, способу життя індивіда. Всі люди індивідуальні, кожного дня люди займаються своїми справами, вирішують проблеми з якими вони зустрічаються кожного дня. Саме тоді моральність повстає перед людиною, вона самостійно обирає рішення. В цьому рішенні будь-яка людина обирає тим самим між добром і злом.

Поняття добра і зла для кожного різне, хтось може вбити людину, штовхнути в транспорті, нагрубити, обізвати і тд., до того ж буде вважати це цілком нормальною поведінкою. Наведу приклад з власного досвіду: «Спустившись ввечері після занять в метро ми з подругами зіштовхнулись з не прекрасним прикладом моральності так званої сильної статі — чоловіків, не дивлячись на те, що перед ним стоїть дівчина чоловіки запросто штовхнули дівчину, а замість того, що б вибачитись, розповіли багато нецензурних слів.

В нашому суспільстві, стало нормальним грубити дівчині, хапати незнайому людину за руки, та мало не зіштовхувати вниз по ескалатору». Так само можна навести багато прикладів глибокого, міцного сну чоловіків в транспорті, особливо міцно вони засипають коли перед ними стоїть вагітна, людина похилого віку, пасажир з дитиною. Таких прикладів достатньо багато, ми зіштовхуємось з ними на кожному кроці, але навіть не наділяємо їм великого значення, не вбачаючи в цьому нічного аморального та незвичайного.

Звісно проблеми моральності стосуються не тільки чоловіків, але і жінок. Кожна жінка повинна перш за все бути леді, матір’ю, господинею і просто так званою порядною жінкою. А що таке порядна жінка, всі знають що вона повинна бути проте мало хто може похвалитись своєю репутацією чи досягненнями. На думку суспільства порядна жінка, — це жінка, яка не має шкідливих звичок, вона має моральні принципи та переконання, вона вже особистість, вона може і піклується про свою родину, чоловіка дітей.

Так, це так, але не всі жінки в нашому суспільстві підпорядковуються цьому опису, не всі відповідають стандартам порядності, як зовні так і в середині.
Кожна з них індивідуальна, кожна має щось своє, свої окремі риси зовнішності, характеру, морального вибору. Осудити людину завжди легше, ніж замислитись над тим, що змусило її вчинити певний вчинок.

Візьмемо до уваги жінок легкої поведінки, не можна сказати що ця так звана «давня професія» відповідає моральним нормам сьогоденного суспільства, проте ніхто і ніколи не замислювався над тим, що і які обставини змусили їх цим займатись. Звісно виправдовувати їх ми не будемо, проте і звинувачувати теж не варто, адже це також вибір, обрання свого шляху в житті. Дійсно, обставини в житті бувають різні, але за статистикою тільки в Києві 9 тис. представниць цієї професії.

Вони могли обрати будь яку іншу професію, яка б відповідала етичним нормам, проте так не сталось і обвинувачувати їх ми не маємо права. В бік жінок цієї специфічної професії летить багато звинувачень особливо з боку чоловіків, проте певний відсоток цих же чоловіків періодично користуються їх послугами, тим самим порушуючи свою глибоко моральну поведінку. Отже осуджувати когось ми не в праві.

Всі люди індивідуальні, так само і жінки. Загально прийнятим поняттям є також моральність жінки педагога. Зазвичай поняття педагога, вчителя, вихователя порівнюється з загальноприйнятим образом та стилем в манері поведінки, одязі, зачісці, макіяжі, одним словом зовнішності. На думку багатьох це жінка похилого віку з прибраним волоссям, без макіяжу у довгій спідниці і зі злим виразом обличчя.

Так, звичайно в практиці трапляються саме такі, але ж знов ж таки люди індивідуальні, і педагоги зовсім різні за своєю значимістю, зовнішнім виглядом та пріоритетами. Не можна кожну людину зробити подібною іншому чи одному і тому ж стандарту. Зараз дуже часто можна почути, що вихователь, педагог повинен бути педагогом не тільки під час роботи, робочого часу, але і в не робочий час.

Люди, які підтримують цю думку не розуміють, що педагог, не робот, це жива людина, індивід, яка має свої потреби, бажання, захоплення і вона в змозі і в праві займатись улюбленою справою. Звісно бажання педагога не повинні за рамки прийнятого аж занадто сильно. Але елементарно відпочити з друзями та знайомими в вільний від роботи час людина може.

Якщо брати до уваги моральний вибір добра, можна зауважити, що саме добра люди не помічають. Елементарно поступитись місцем в транспорті, поступитись в суперечці, де як мінімум обидва з суперечки не праві, не вважається добром. Добра на відміну від зла сучасне суспільство не помічає і не пам’ятає. Це зовсім не означає, що людина, щоб її запам’ятали повинна прославляти себе поганими вчинками, грубим, негативним відношенням до оточуючих, проте це також має значення про розгляді моральності у сьогоденні.

Доброта-це те, що притаманне людині чи ні. На мою думку, якщо людина робить добрий вчинок з точки зору того, що їй за це щось буде, з корисливих поглядів, а особливо ще не з чистим серцем та душею, цей вчинок на сто відсотків не можна вважати добрим. Доброта має відходити від серця з добрими, намірами чистим сумлінням, тільки в тому випадку можна вважати доброту справжньою, і перед собою і перед людиною для якої ти це робиш и перед соціумом. Чисте серце, чисті погляди, переконання, це вже основа моральності, тих переконань які буди передані з покоління в покоління з генами та через виховання сім’ї.

Наші моральні значимі проблеми закладаються на сам перед сім»єю, з дитинства, таж сама моральність закладається разом з вихованням, вихованістю. Але і в даній ситуації бувають винятки з загальноприйнятих правил. На приклад, родина може буди інтелігентною, забезпеченою, майже зразковою, а в такій родині може вирости маньяк-вбивця, а все чому, тому що батьки через свою надмірну зайнятість чи навпаки опіку давлять на ще не сформовану психіку дитини, адже всі відхилення починаються з дитинства, коли дитина ще не в змозі висловити свої почуття, а їй вже починають нав’язувати думку оточуючих і вчити абсолютно не потрібним речам, або ще гірше, компенсувати батьківську увагу, авторитет грошима, які більшість дітей використовують не за призначенням.

І навпаки в абсолютно асоціальній сім’ї може вирости розумна дитина зі своїми принципами, розумом, цілями за для яких вона зробить все по чесному, але так, щоб досягти поставлених цілей, не повторюючи долю своїх батьків. Знов ж таки це все залежить тільки від вибору людини.

Повертаючись до проблеми вибору людиною того, чи іншого добра чи зла, можна сказати, що людина повинна самостійно обирати те що їй близько до серця. Роблячи людям зле, ми повинні пам’ятати, що саме зло має особливість ефекту бумеранга повертатись, та запямятовуватись, закарбовуватись у пам’яті оточуючих.

Ну, а що стосується добра, можливо його не запам’ятають всі, кому ми з чистим помислом і сумлінням його зробили, проте для тих хто має таке ж чисте і відкрите серце, Ваше моральне, доброзичливе ставлення та гуманна поведінка стануть кращим подарунком. А Що краще робити в житті, яку мораль обирати справа кожної особистості.

39 Моральна відповідальність людини.

Кожен людський вчинок в різних ситуаціях порушує інтереси суспільства. Моральна відповідальність — це зв’язок людини з суспільством в результаті якого людина має нести відповідальність за будь-які свої вчинки.

Відповідальність розрізняють внутрішню та зовнішню.

Внутрішня відповідальність, така як совість, дає змогу людині передбачити результат своїх вчинків, та діяти згідно норм моралі. Зовнішня відповідальність це санкції суспільства на дії людини.

Відповідальність — це здатність усвідомлювати, розуміти потреби людей як свої власні. Коли людина поважає себе, тоді вона обов’язково буде поводитись з відповідальністю до інших. Відповідальна людина завжди в різних ситуаціях зможе керувати своєю поведінкою, при цьому не зашкоджуючи іншим людям.

Відповідальна поведінка — це почуття які можуть виступати в негативній та позитивній формі.

Позитивна форма — це почуття доброти, стриманості, допомоги іншим людям. Негативна форма — це страхи людини, невпевненість в собі. Людський вибір завжди залежить від його дій. Якщо людина не мала свободи свого вибору або свободи своїх дій, вона не змогла відповідати за свої вчинки. Оскільки людина має свободу вибору своїх дій, вона мусить нести відповідальність за свої вчинки.

Людина повина адекватно усвідомдювати стан суб’єкта, його дій, різні варіанти поведінки. Для моральної людини сенс життя — це власне сумління, адже джерелом страху не може бути моральна поведінка. Христос заповідав любити ближнього, і це є найважчим, але коли в людині є сумління, вона обовязково не завдасть страждань та незручностей для інших людей. Це свідчить про моральну доброту, повагу до людей.

У моральній відповідальності кожне наше рішення залежить від ризику, адже можна завдати болючі відчуття іншій людині. Тому ніколи не потрібно забувати про моральну відповідальність людини.

40 Етичні цінності

Етичні цінності — це норми поведінки, які встановлювались на протязі всього життя людства. Це неписані правила поведінки людини. Без них не склались нормальні відносини в суспільстві.

Є етичні цінності які склались історично. Кожну дитину з дитинства виховують батьки, розповідаючи їй які повинні бути моральні норми поведінки, показують власним прикладом, як вона повинна себе вести в суспільстві, виховують вихователі вдитячому садку, вчителі в школі, та все одно, в будь яких ситуаціях вона вибирає сама, як їй поводитися, вибирає ті моральні цінності, які їй підходять, або подобаються. Людина має прагнути бути етичним, та високоморальною особистістю. Та намагатися самостійно виховувати в собі найкращі моральні якості.

На мою думку, однією із важливих етичних цінностей є поважне та чемне ставлення до людей. Терпіти їх недоліки, розуміти, що всі ми люди. Що не існує поганих людей, є люди яких ми не розуміємо. Поважати людей, які досягли професійних висот. Поважати людей похилого віку.

Наступна цінність – справедливість. Людина повинна намагатись бути чесною по відношенню до себе і до інших. Робити вірні висновки з будь-яких ситуацій, розцінювати їх. Я вважаю, що справедливість — це необхідна якість викладача, вихователя. Вчитель повинен завжди справедливо відноситись до своїх учеників, студентів. Поважати їх як особистість. Вірно оцінювати їх перемоги або поразки. Особливо у дітей молодшого шкільного віку. Велику роль в нашому житті відіграє особисте відношення до будь кого, будь чого. Але це не повинно відбиватись у професійній сфері «дружба дружбою, служба службою». Вчитель не має права виділяти «улюбленців». До всіх дітей вихователь має ставитись однаково справедливо.

Сміливість – дуже важлива якість людини, яку я прагну надбати. Це вміння не боятись відстоювати свої права, висказати свою думку. Це дуже корисна якість вміти довести свою правоту. Але при цьому сміливість не повинна перерости в наглість. Треба вміти себе поводити поважно, чемно і сміливо водночас.
Ще одна важлива цінність це самообладання. Вміти себе тримати в руках,не виходити з себе, мати ясний розум, та спокійний стан в будь-яких життєвих ситуаціях. Вміти тримати свої емоції при собі. Зробити так, щоб твій настрій ніяк не відбивався на твоїй поведінці, відношенню до інших людей, щоб потім, згодом не було соромно за свої емоції, бо вони пройдуть, ти заспокоїшся, а інша людина із-за цього може потім переживати. Це одна з важливих якостей педагога. Залишати свої проблеми, завжди бути в доброму гуморі. Та в спокійному стані. Це надзвичайно важлива якість для будь-якої людини.

Співчуття. Важлива якість для людини. Вміти вислухати, співчувати, намагатись допомогти. Мабуть без цього не існували дружні стосунки. Люди повинні допомагати один одному. У кожного повинна бути людина, якій вона може поскаржитись, а та зможе її вислухати, і при нагоді допомогти.

Дуже важливими є етична поведінка на роботі. Особливо етичних норм повинні дотримуватись керівні посади. Керівник не має права підвищувати свої повноваження, не справедливо ставитись до працівників. Вимагати від них більше, ніж є у працівника в обов’язках. Робити зауваження привселюдно не завжди є вірно, так як це може зіпсувати стосунки в колективі, особливо коли йде річ про викладача. Неможна робити зауваження викладачу при дітях. Так як вчитель може втратити свій авторитет в їх очах. Це треба робити особисто.

Важливо бути доброю людиною. Намагатись робити добро. Не відповідати злом на зло. Тому що багато чого може повернутися. Намагатись щиро співчувати та допомагати батькам, родичам, друзям.
Теж важливою якістю є цілеспрямованість. Людина повинна мати певну ціль, мету і впевнено йти до неї. Те заради чого буде хотітись щось робити, що буде являтися сенсом життя. Людина повинна розвиватись духовно, інтелектуально, морально та фізично. Розвиватись все своє життя, намагатись досягти своєї цілі. Але робити це треба згідно морально-етичним нормам. При досягненні своєї мети, не перестати бути етичною людиною. Не заважати іншим людям досягти своєї мети, навіть якщо у вас вони однакові. А прагнути навпаки допомогти.

Є важливим дотримання етичних правил в суспільстві. Це норми, які склались історично. Вітатись з знайомими людьми. Завжди відповідати взаємністю, коли привітались з тобою. Знімати головний убір у приміщенні. Поводити себе в транспорті, за столом, на роботі по правилам гарного тону.

Як сказав А.П.Чехов «в человеке должно быть все прекрасно». Людина має досягти успіху та розвитку в усіх аспектах свого життя: в духовному, моральному, професійному, сімейному. Людина повинна бути успішною та розвиненою в усіх цих сферах життя, ніколи не зупинятися на осягненому, а постійно розвиватись, цікавитися новими світовими тенденціями в різних галузях, а на сам перед у своїй професії, навчатись чомусь, бути обізнаною. І звісно вона завжди, в будь яких життєвих ситуаціях повинна залишатися етичною. Знаходити для себе якості які подобаються в інших людях, книжкових або кінематографічних героях. Удосконалювати вже набуті якості. Бути соціальною людиною. Вірним другом, цікавим співрозмовником, розвинутою особистістю. І завжди йти вперед.

41. Моральна оцінка вчинку.

Цінність — це властивість певних явищ, процесів чи предметів. які відбуваються з метою задовольнити потреби людини. Людина розподіляє цінності на матеріальні і відносини між людьми. Перші вона здобуває за допомогою обміну предметів, купівлі чи продажу. Відносини між людьми характеризуються дружбою, коханням чи простою розмовою між незнайомими людьми. У системі цінностей значну роль посідають моральні цінності.

Мораль — це певна система норм, оцінок та уявлень, які складають людську поведінку в суспільстві. Щоб існувати в соціумі людина завжди обирає два шляхи, чорне чи біле, погане чи хороше: любити чи не любити; довіряти чи недовіряти; вимогливість чи егоїзм; обов’язок чи гордість. Все це — моральний вчинок особистості.

За походженням моральний вчинок є соціальним, тому що він розвивається і формується тільки в суспільстві. Він відбувається при взаємодії людей. Вчинок проявляється у милосерді, любові, співчутті, співпереживанні, культурі поведінки.

З моральної точки зору людей можна умовно поділити на два види. Перший — це людина з розвинутим почуттям совісті. Таких людей легко можна розпізнати серед інших. Характерними для них є: відповідальність, чуйність і уважність, доброзичливість. Їм притаманне глибоке почуття моралі. Совісна людина поводиться пристойно.

Інший вид — це безсовісна людина. Такі люди дотримуються принципів, які самі собі визначають і яких дотримуються. Це самозакохані люди. які не здатні до співчуття чужому горю чи порадіти за чуже щастя. Навпаки вони будуть насміхатись. Але і таких людей можна зрозуміти, поспівчувати і, певною мірою, пробачити.
Вижити у сучасному світі дуже важко.

Кожного дня ми стикаємось із недоброзичливими людьми, які ладні на все тільки, щоб захистити себе. Якщо нам роблять погано, ми хочемо зробити ще гірше. І тоді починаємо «бідкатись» на погане самопочуття, негаразди у сім’ї, навіть не задумуючись, що причина у всьому – звичайнісінькі слова. Здавалось би, при чому тут слова. Вони несуть за собою велику силу. Інтонація чи вимова, з якою ми їх вимовляємо залишають невидимий слід на душі. Добродушних людей і вчинків, нажаль, майже не залишилось. Їх ніби витісняють із суспільства.

Будь-які вчинки людської діяльності складають її внутрішній, так і зовнішній світ душі. Не можна оцінити людину по її поступках, бо ніхто не знає чому саме людина вчинила так.

Вчинок, який робить людина – це якась фізична дія, певною мірою, мотивована і свідома. Це ніби захист від зовнішніх факторів суспільства. Можна привести приклад: відмова в наданні допомоги людині, яка перебуває в важкій ситуації. Тут можна допомогти або не допомогти, але і те, і друге буде вчинком, який підлягає оцінці моралі.

Тому, сама по собі дія, як і протилежна її сторона, є тільки носієм вчинку, його «зовнішністю», коли його сутність – це сенс і зміст моралі.
В іншому випадку, невмотивована крадіжка чи акт вандалізму, які не потребують певних мотивів для їх вчинення, можуть опинитися без моральної оцінки. Тому, щоб оцінити вчинок з моральної точки зору, не так важлива його зовнішня сторона, а саме характер дії.

Таким чином, щоб оцінити вчинок, не можна схилятися тільки на зовнішню чи внутрішню дію, а на їх цілісність.
Щодня люди, навіть не задумуючись, осуджують інших людей або їхні поступки, спираючись на свій досвід, почуття та інтуїцію, при цьому не розуміючи основних складових моральної оцінки.

При здійсненні якогось вчинку існують певні умови, які або можуть сприяти йому, або бути нейтральними, або не переробними. Моральна цінність вчинку бути тим вища, чим важка перешкода і яким чином її долають; які людина проявить вміння, волю чи, навіть, совість. Це людина, яка замислюється над своїми поступками, легко може розкаятись чи виправитись.

Але існує і протилежна сторона. Вчинок, який «нашептав» злий голос, або зроблений з корисливого наміру або бездумно, не відповідає вимогам моралі і буде трактований як злочин. При чому він оцінюватиметься в залежності від підступності, хитрості і спритності, які було використано при його вчиненні.
Якщо поставити перед собою питання: на що більше спиратись в оцінці вчинку – на цінність намірів і мотивів чи на цінність отриманого результату?

Зміст першої позиції можна виразити словами І. Канта: «Сенс справи не у вчинках, які бачимо ми, а у їх внутрішніх принципах, які не бачимо ми».
Друга ж позиція звертається до справжнього життя, коли людина прикладає певні зусилля, які не сходяться з ціллю виконання певного вчинку.

Ми творці нашого життя, яке будуємо по цеглинках. А цеглинки – це дрібнички повсякденного життя, які здаються нам не такими важливими, щоб над ними замислюватися чи звертати на них увагу. Але ці незначні дрібнички, це стіна, яку ми називаємо життям. Її дуже важко збудувати і так легко зруйнувати.

Моральна оцінка вчинку не може бути простою і односкладною, вона за своєю будовою незрозуміла і складна. Вона буде справедливою і правильною тільки тоді, коли буде доведеною. Наприклад «вона вчинила благородно, але її допомога виявилась непотрібною». І через це у людини буде стимул робити благородні і справедливі вчинки.

42 Основні етичні категорії.

Етичні категорії — це основа будь-яких соціальних стосунків, а також зв’язку людини з природою. Етично можуть поводитись люди, просто знаючи правила. Та, як на мене, етичність визначається рівнем духовності.

Існує дуже багато, інколи, разюче різних уявлень про сенс буття. Покоління філософів то наповнюють, то спустошують змістовну чашу існування, поки їхні власні, як і кожного з нас, чаші життя спустошуютьсяплином часу. Кожному відомо: найчастіше люди жалкують про накоєну шкоду, невірний вибір, аналізують і картають себе саме в момент загрози спустошення цієї чаші. І лише обраним вдається, уникаючи внутрішніх конфліктів, прожити який завгодно відрізок і не шкодувати у момент кульмінації ні про що. Кожен з нас повинен обрати одну дорогу з безлічі, при цьому, впевненості у будь-якій з них нам ніхто не може забезпечити.

Призначення людей на світі — річ досить примарна. Можливо, ні в нашому існуванні ні у світі — немає жодного сенсу. Але чи подобається нам так думати?
Люди — різні: в кожного своє добро і своє поняття про щастя. У кожного по-різному суворий внутрішній цензор. Але всі ми об’єднані одним призначенням: залишити за собою корисне для цього світу.

У сьогоднішні дні особливо загострене питання про збереження моральних цінностей. На превеликий жаль світом правлять гроші. І тим, хто ними володіє вигідно перетворювати велику частину людей на справжніх рабів. Задіяні у цьому процесі, безсумнівно, телебачення та інтернет, через які нас намагаються “завербувати”. “Рабство” це полягає в тому, що нам не залишають вибору, окрім як підкорятися штучній системі та поклонятися матеріальному. Тільки духовним людям відомі більші цінності. І саме ці люди, стараючись, перш за все, створити світ без несправедливості, світ, в якому правлять добро і чесність, тримають з величезним терпінням і наснагою весь світ “на плаву”. Вони чинять так, борячись за ідею.

Мораль закладена в кожному з нас. Але одним притримуватись її – це не робити нічого, а іншим потрібні чималі зусилля і зовнішня підтримка. Люди з внутрішніми конфліктами часто звертаються до якоїсь релігії. Я не відношу себе до жодної з релігій, але радію з їхнього існування, так як вони допомагають рости морально тим людям, яким непросто боротись зі спокусами зла. Всі релігії світу мають однакову змістову основу, в них ми знайдемо не що інше як етичні категорії:

-добро та зло;
- повага до всього живого;
- співчуття до постраждалих, і обділених;
- толерантність із гордими;
- чесність зі всіма;
- виконання обов’язків;
- звертання до сумління (внутрішнього цензора);
- справедливість у вчинках.

Всі етичні категорії неповноцінні одна без одної. Вони є структурою моралі. Не можна дотримуватись однієї або декількох, інакше структура буде недоцільною і не дасть можливості себе виправдати.

Добро і зло протистоять одне одному, але зло існує лише для того, щоб створити контраст, щоб кожен міг зрозуміти наскільки все просто, гармонійно, наскільки ми щасливі, коли нас оточує добро.

Тотожно з відомим висловом Альберта Ейнштейна – “ Темрява — це відсутність світла “, зло — це відсутність добра. І, зважаючи на це, людина, яка чесна сама перед собою, ПОВИННА замислитись над своїм життям, бо життя одне, і воно минає.