2015-04-06
869
- Повага — це не що інше, як запорука дружніх та здорових стосунків. Чи було б можливе існування суспільства без взаємоповаги? Ні.
Має велике значення також проявлення поваги не тільки до людей, а й до природи і до всього, що може нести будь-яку цінність для когось.
- Уявімо кількість конфліктів за час існування людства яким би не судилось вирішитись, якби одна з ворогуючих сторін не проявляла толерантності.
- До чого би дійшли особисті стосунки без чесності?
Цей список можна продовжувати до безкінечності.
Добро і зло — два полюси, які ведуть за собою всі категорії етики з їхніми антонімами: добро — зло, честь — безчестя, справедливість — несправедливість.
Повчальним для нас є саме полярність етичних категорій. Чому саме повчальним? Знову пригадується відома приказка: — ” Маємо — не цінуємо, а втративши — плачем”.
43. Проблема добра за Аристотелем.
«Добро для человека — это активное использование способностей его души в соответствии с высоким достоинством или добродетелью» (Аристотель).
Власне основною проблемою добра протягом історії людства, опираючись на думку Аристотеля, є недосконалість людської душі. Якщо спробувати розібратися що саме визначає недосконалість душі, то виникає цілий ряд негативних рис які можна знайти у будь якої людини.
Добро як вважав Аристотель не може існувати саме по собі, воно існує у вчинках, думках, завдяки добрим людям. Але чи так вже однозначне поняття «добро»? «Добро» по своїй суті має бути безкорисливим та не мати за мету навіть найменшої винагороди. Це можливо лише при наявності в ідеальної людини не менш ідеальної душі, гідності, чеснот і т.п.
Але це лише уявлення про утопічний світ, насправді важко в повсякденному житті знайти таку людину, коли ми робимо добро ми навіть несвідомо але чекаємо у відповідь яке не будь благо. Чи можна в такому випадку назвати те що ми робимо – добром? Аристотель розглядав цю проблему ще глибше – він шукав сенс життя, одна з його думок що сенс життя це служити іншим і робити добро.
В наш час ідея Аристотеля більш відома під назвою «альтруїзм», але чи справді це приносить добро?
Людина робить все для інших, нехтуючи власними інтересами заради інтересів інших – в чому полягає добро? Оточуючі займають споживацьку позицію, а сама людина своїми добрими справами заганяє себе до глухого кута. Тобто перш ніж ставати ідеально доброю та безкорисливою людиною треба зібрати біля себе певне оточення з таких самих людей – це перша сходинка до теорії створення утопії.
Власне не виключено що Аристотель вважав що через сотні або тисячі років всі ми будемо саме такими ідеальними, на жаль або на щастя людство вибрало інший шлях. «Добро» у розумінні сучасної більшості набуло значення ринкових відносин, тому перш ніж зробити – ми ретельно зважуємо що отримаємо від того чи іншого вчинку, і лише одиниці вчинять заради добра інших.
Це один лише з варіантів розвитку подій – ми можемо ігнорувати потреби оточуючих, хоча нам вони можуть нічого не коштувати, але коли потреба з’являється у нас самих ми перевертаємо все навколо бо не бажаємо щоб нас так само ігнорували (бо десь на підсвідомості ми вже автоматично поставили себе вищими за інших). Тобто поняття «добро» як служіння іншим не має в сучасному світі права на існування. Можливо з часом коли на зміну жадібності і гонитві за вигодою прийде розуміння вічного і ціннісного — теорія Аристотеля знов стане актуальною.
Поки наш світ не усвідомлює тонкої грані між добром і злом, багато хто помиляється у своїх міркуваннях, але є й ті хто не бажає над цим думати…
Приклад – всі ми бачимо маленьких, брудних та голодних дітей в підземних переходах, метрополітені, біля церков та супермаркетів, у більшості з нас зжимає серце і ми тягнемось до кишені щоб бодай пару гривень покласти в маленьку долоньку (деякі справді жалкують дитину, деякі рахують що вони просто супер герої раз так вчинили) і тільки одиниці реально розуміють в чию долоню потраплять ці гроші… Не стане цій малечі від них краще, ці гроші ще раз впевнять «працедавця» що він таки вірно обрав метод і місце… Чим більше ми «допомагаємо» таким чином тим більше таких дітей стає – тобто своїм добром ми породжуємо зло.
І навпаки людину яка скоїла правопорушення ув’язнюють — по відношенню до самої людини скоюється зло (позбавлення волі), але по відношенню до інших ізоляція такої людини є добром. Тобто зло в свою чергу може породжувати добро.
В деяких свої міркуваннях Аристотель називав «добро» природним для людини, а «зло» протилежним «добру» — але на прикладах ми бачимо що вони взаємопов’язані і як всі протилежності притягуються. Саме баланс між «добром» і «злом» і є людською гармонією, і відхилення в одну або іншу сторону несе для людини страждання.
Саме суспільство теж не розмежувало добро і зло – те що громада однієї країни називає добром, в іншій являється сто відсотковим злом і навпаки. Власне майже диким і первісним методом можна вирішити суперечку з власною совістю – перетнути кордон двох держав. І те що було «зло» стане якщо і не абсолютним «добром», то принаймні не буде засуджуватися законами та громадою. З цього виходить що людина будучи частиною громади сама собі вже забезпечила спокійну совість і зручні чесноти.
Наскільки життєздатне таке суспільство покаже час, але перші результати вже досить помітні – з суспільства ми перетворюємось на біомасу, зайняту лише своїми побутовими проблемами. З таким оточенням залишається лише крихта надії на те що навіть в цій біомасі є люди, і раптом нестандартна ситуація (поза уявою основного потоку) — хоча б один з тисячі, сотні, десятка – не пройде повз зайнятий осмислюванням глобального питання «чому світ з кожним роком жорстокіший».
Аристотель підняв питання про проблеми добра, але не дав людству відповіді на запитання що є «добро», не винайшов і ліків від тотальної байдужості і жорстокості. Лише самопізнання і відвертість людини перед собою, та жорстке дотримання власних гуманних принципів зможе зупинити повальну деградацію людських чеснот – тих що дають нам можливість називати себе Людиною.
44 Поняття морального добра.
Доброю ми називаємо людину, котра несе людям добро, яке розуміється як любов, допомога, благовоління. Добра людина не несе в собі зла, заздрість, помсту, ніколи не буде тиснуті на людину. Доброта це-одна з найголовніших якостей людини, добра людина завжди тебе зрозуміє, підтримає у складному становищі, добра людина завжди допомагає людині а в замін ніколи, нічого не попросить.
Дуже часто зустрічаються злі, жорстокі але добрі в серці, я думаю такого не може бути, якщо людина добра в серці вона добра і зовні, не можна грати дві людини, ти повинен бути чесним з собою, не примушувати себе робити добрі вчинки переступаючи через себе, добро повинно іти з серця, тоді така справа дійсно буде щира і піде людям на користь. Доброта полягає в тому що ти змушений поступитися своїм амбіціям, змінити сенс життя, тоді твоя доброта піде на користь. Добро це моральне та духовне виховання, правильність життя, відданість своїм пріоритетам.
Кожна людина відчуває правильність і чесність добра. З цього приводу Святий Августин написав: «Наше серце, Господи є не вгамованим до часу коли воно знайде відпочинок у Тобі». Бажання добра робить людину щасливою все життя, тому що вона розуміє цінність зробленого добра. Бажання людини бути доброю, робити добро, робить її людиною високоморальною людиною. Добро людини відноситься, лише до високоморальної людини, тільки людина зрозуміє цінність морального, духовного життя. Тільки людина зможе чинити безкорисне добро уникаючи зла. Потрібно розуміти поняття добро і зло, робити завжди правильний вибір в житті. Добро є одним з найголовніших понять виховання, з самого народження вчать дитину розрізняти добро і зло, ніколи і нікому не робити не відповідати злом, завжди допомагати навіть коли тобі відповідаю злом. Зло псує наше життя, зло приносить смуток, розчарування, душевну та моральну втому, завжди потрібно пам’ятати, що зло повернеться злом а добро добром. Добро найвища людська цінність в кожному житті. Кожен уявляє собі добро по різному, кожна людина робить добрі вчинки, які на її думку є найважливішими на даний час або на все життя.
Щоб спромогтися на добрі вчинки, потрібно розуміти їх значення та цінність, особливо для того кому вони підуть на користь. Добрий вчинок не завжди виділяється грошовим еквівалентом, добро може бути зроблене своїми руками, чи гарним словом в потрібний момент. Коли ти розумієш, що ти декілька хвилин тому допоміг людині, твій настрій змінюється, підносишся, виникає натхнення, завдяки таким моментам, вчинкам світ зманюється. Межа між добром і злом дуже тонка, потрібно відчувати цю межу, щоб не накоїти шкоду людині. Ніколи не потрібно відповідати злом на добро, злі вчинки не приносять ніякої користі, вони руйнують наше життя та суспільство.
Добро наповнює життя людини сенсом, сенс який буде тебе супроводжувати протягом всього життя. Історія України та всього світу показує нам не вірне уявлення про добро, державно службовці примушували людей робити вчинки проти їх волі, або переконували їх, що ці поняття є правильними яке обернулося злом для всього народу(війна, голодомор, інквізиція, фашизм та ін). З’ясовувати поняття зло та добро є дуже важливим, так я у кожного зло і добро має різне значення. З Розвитком суспільства сформувалися різні поняття, що до добра і зла. Деякі люди стверджують, що зло не може перейти в добро і навпаки, хоча люди змінюються, зміни в пріоритетах залежить від самої людини те, що для неї є важливіше. Зло часто ототожнюють з матеріальної точки зору, а добро з духовної точки зору. Дивлячись на людей різного часу та рівня життя, вони мають різні думки, що до добра і зла в житті кожної людини.
У розумінні добра людина показує свої найбільші інтереси, пріоритети, побажання, плани на майбутнє, які виступають у вигляді ідей на змінну свого життя. За допомогою добра люди можуть зрозуміти інтереси, плани, вихованість деяких людей. Завдяки таким принципам добро набуває конкретного поняття, що таке-добро. Добро це ідеальна форма життя, яке ми хочемо бачити, але ми бачимо зовсім іншу картину нашого життя.
На мою думку люди стали розчаровуватися в тому, що добро ще існує, тому що с кожним днем ми все частіше стикаємося з несправедливістю, кожен сам за себе, майже нікому не важлива твоя доля, кожен намагається зробити собі краще. Навіть на сьогоднішній час які б не були люди, з вищою освітою чи без кожен розуміє розуміння добро і зло, навіть люди які мають владу(не політика) не хочуть допомогти бідним, малозабезпеченим людям, хворим які дійсно потребують допомогу в своєму житті, але їхня сила волі вражає всіх, їхнє прагнення до життя, віру в краще майбутнє, віру в добро, багатьох надихає, щоб інші ніколи не здавалися, вірили в краще, вірили, що добро існує.
Я думаю віра в добро віра, що все налагодиться змінює людей на краще, коли ми віримо, ми йдемо до цього і досягає своєї мети, ми не повинні зупинятися ми змушені йти до своєї мрії, не забуваючи свої моральні ти етичні цінності.
Люди повинні перемагати зло у собі вірою в добро.
Віра в добро не повинна зникати, зло не повинно затьмарювати добро, так як зло не найкраща ціль і віра в житті людини.
В наш час добро затьмарює і брехня, люди почали обманювати заради своєї користі, хоча кожен знає, що нічого доброго з цього не вийде.
Моральне добро завжди було и буде існувати в нашому житті, особливо якщо ми будемо вірити, а ми віримо.
45. Концепції походження зла.
Зло – поняття моральності, є протилежністю до поняття добра, означає навмисне, свідоме заподіяння шкоди та страждань.
Зло включає негативні стани людини, a також сили, які викликають ці стани. Даний термін відносять до всього, що осуджується людьми, отримує їх негативну оцінку. У тісному сенсі зло позначає страждання живих істот, a також порушення ними ж морального порядку. Пагони страждання та зла були без жодних сумнівів першими результатами і наслідками проявленого Всесвіту.
Ми часто зустрічаємо, як у повсякденній життєвій практиці, так і в історії культури концепції зла, що з різних сторін змальовують його сутність.
Я пропоную розглянути релігійну концепцію, адже, на мою думку, вона є найцікавішою.
Отже, якщо звернутися до релігійного, а саме до християнського світогляду, то ми помічаємо, що зло виступає перед усім як гордість. Адже саме вона є визначальною рисою Люцифера, підданого божого ангела, бунтівника, який, бажаючи самоутвердження, порушив цілісність небесного універсаму, повставши проти свого володаря, за що був назавжди скинутий в пекло. Диявол (Люцифер) за власним бажанням опинився у полоні зла, бажаючи стати рівним Богу.
Разом за ним прослідували й інші ангели, які, піддавшись спокусі, перетворилися на бісів, демонів. Цей крок у непроглядну пітьму вони зробили з власної волі, адже Бог наділив кожне живе створіння вільною волею, тобто правом на вибір. Свобода була дана для того, щоб людська істота, перебуваючи в оточенні добра, могла онтологічно долучитися до нього, тобто добро не повинно залишатися чимось даним ззовні, а, навпаки, ставати власним надбанням, душевним багатством.
Після зради Люцифера, Бог, за своєю подобою та образом, створив Чоловіка, а потім і Жінку. Він наділив їх свободою вибору: слідувати заповідям божим або ж йти гріховним шляхом. А тому, після того як Адам і Єва забажали уподібнитися Богові і дізнатися істинну добра і зла, після того, як вони впали в гріх гордині, зло поширилося у світ людей.
Повстання Люцифера, а в результаті і його падіння, християнство розглядає як жахаючий приклад для людських душ, які здатні впасти у гріх погорди, ставши на стежину зла.
А зараз я пропоную перейти від християнської містики до реалій соціального буття останніх століть, де ми зможемо розглянути схожі, проте більш реальні приклади походження зла.
Згідно із марксистською концепцією, соціальний клас спроможний породжувати позитивні моральні цінності, а також робити свої внески у загальнолюдську мораль до того часу, поки збігаються його інтереси із загальними інтересами суспільного розвитку. А коли ж ця гармонія зникає, то даний клас зосереджується на власному самоствердженні, стає гальмом на шляху до подальшого прогресивного розвитку і починає генерувати злом.
А тепер давайте звернемося до нашого звичайного реального життя, до повсякденних людських стосунків. Насамперед, ми називаємо злою ту людину, яка байдужа до проблем ближнього, до їх страждань, яка здатна використовувати їх слабкості за для власної користі. Це – холодні, абсолютно черстві егоїсти. Зло зазвичай асоціюється з брехнею, вбивством, глибинним егоцентризмом, маніпуляцією тощо. Воно поділяється на три види: соціальне зло (породжується під впливом людської діяльності, але не може нею контролюватися), природне зло (епідемії, стихійні лиха, які не залежать від волі людини) та моральне зло (виникає під впливом свідомості, моральності, волі).
Відомий німецький філософ, мислитель та психолог Фрідріх Ніцше говорив, що зло вкоренилося в людську природу, воно є проявом бажання володарювати над кимось, властивим всьому живому (бути злим – означає утверджуватись). Я думаю, що зло в людині викликають дві протилежні причини, дві крайності: порожнеча, яка утворилася в омертвілій, не здатній до співпереживання душі викликає притягання зла, або ж це може бути пристрасть, яка стала такою собі «ідеєю фікс», що витісняє співчуття та перероджується у щось злісне та егоїстичне.
Проте сама по собі пристрасть ще не є злом, але вона може перероджуватись при втраті свободи в результаті підпорядкування їй. І тоді одне, навіть зовсім крихітне зло дуже легко породжує інше. Отже, з усього вище сказаного ми бачимо, що коли людина не чинить опору своїм згубним пристрастям і негативним нахилам, врешті вона має одне і з двох: перше – психічну та фізичну нездатність протистояти злу як «анти благу», а друге – свідоме чи несвідоме потурання своїм «слабостям», самоствердження в них. Таким чином, ми розглядаємо проявлення зла як не просто волю суб’єкта, а самовизначення, яке спрямоване в результаті на самоствердження.
Отже, якщо підсумувати усе вище сказане, то зло постає перед нами як самоствердження людиною всупереч інтересам інших. Основна суть походження зла була у виборі, який був зроблений абсолютно з власної волі людини. Ми не можемо непевне стверджувати, що християнська концепція є правдивою, ніхто напевне не знає, як зло прийшло у наш світ, проте вона хоч у доволі таки фантастичному, навіть міфологічному контексті пояснює, що людина сама зробила цей вибір, без жодного примусу, це було її власне бажання, власна пристрасть, з якою вона не змогла впоратись.
Але не дивлячись на це, кожен з нас сам має можливість вибирати власний шлях – слідувати моральним правилам, можна навіть сказати «заповідям», або ж поринути у світ спокус та пристрастей і розплачуватись потім за свої «гріхи» перед Богом. І тому завжди потрібно замислюватись над своїми вчинками, продумувати їх, щоб потім не шкодувати про вчинене, а тим більше не звинувачувати когось.
46 Взаємозв’язок добра та зла.
Одним із загальних понять категорії етики та моралі є «добро». Спосіб розуміння, тлумачення та аргументації добра і зласуттєво впливає на інші категорії в етиці і всю концепцію етичних вчень у цілому, адже категорії є основними та фундаментальними. В них виражається особливість моралі, адже за допомогою категорій «добро» та «зло» наголошується, виокремлюється моральне явище. Тобто моральне ставлення однієї людини до поведінки та почуттів інших людей, а також їх ставлення до навколишнього середовища.
Категоріальний зміст «добра» співставляють іноді із сутністю моралі в загалом, хоч деякі вчені розглядають добро як позитивно-моральне начало, а зло – як негативне моральне начало. Добро є вищою людською цінністю, залученість до якого людське життя наповнює змістом та сенсом.
Людина постійно вникає до різновиду категорій «добра» та «зла», тому що без проникнення та співвіднесення з цими категоріями, громадська думка і свідомість не буде критерієм та джерелом вимог моралі. Для того, щоб наважитись на реалізацію добра, потрібно знати, яким воно є насправді. В протилежному випадку будь-які спроби здійснити це, будуть всього лиш механічною дією. Такі уявлення про зло і добро призводили в історії до жахливих наслідків.
Тому виявлення сутності і природи походження добра і зла є значущим, визначним та досить важливим ділом. З розвитком етики, як науки, сформувалися різні точки зору щодо проблеми змісту добра та зла. Їх як правило поділяють на дві основні групи: моральний релятивізм та моральний абсолютизм.
В поглядах релятивістської концепції поняттям моралі надається відносне та умовне значення, що спричинює суб’єктивність в поясненні моральних суджень та понять.
Релятивісти бачать тільки те, що моральні уявлення і поняття окремих народів, людей чи соціальних груп, будучи у взаємозв’язку з потребами, уподобаннями й інтересами, мають істотні відмінності та залежні від місця, часу і життєвих ситуацій. На їхню думку зла в світі не існує.
Помилка релятивізму полягає в небажанні або ж нездатності розкривати вселюдське, абсолютне в моралі та її тенденції розвитку.
Представники абсолютистської концепції надають статусу буття добру та говорять, що зло є чимось негативним, це те, що протистоїть та спотворює буття. Зло та добро протиставляють, наголошують на тому, що добро при будь-яких умовах не може перейти у зло, і навпаки. Ці дві категорії розглядають як істинні, незмінні.
Добро часто співставляли з духовним зародженням, а зло в свою чергу – з тілесним та матеріальним. Душа має божественне начало, а тіло блокує душу різними пристрастями. Тіло має потяг до собі подібного – напоїв, їжі, грошей (матеріальних надбань), а душа – до нематеріальних цінностей (істини, ідей). Пізнання при цьому постає, як шлях до моральних чеснот і протистоїть наживі та насолоді, порочному і хибному шляху.
Сократ стверджував, що мудрість — це головна доброчесність, а моральним головним недоліком є незнання. Мудрість і невігластво є несумісними. Проте людська моральність залежить також від ступеня причетності до соціальної системи зв’язків. Тому ігнорування чи недооцінка погляду моралі,є суттєвим недоліком в даній концепції.
Добро варто розглядати як перебіг процесу, якому притаманні стадії розвитку, такі як: ідея добра; доброзичливість як стан самосвідомості особистості; як спосіб людського буття (доброчесність); духовна та матеріальна культура людей, в якій накопичується потенціал доброти (культура людини). Оскільки мораль є все проникною, то добро є не чітко окреслене в часі та просторі. Зате його можна віднайти (виявити). Добро можна пізнати завдяки громадським думкам. Але за однієї умови, що індивід не буде беззастережно та безумовно довірять громадським думкам, хоча і змушений прислухатися до них.
Французький мислитель Жан-Поль Сартр (1905-1980 рр.) говорив так: «Людина – спочатку з’являється у світі, існує і лише після цього визначається», себто набуває сутності. Вона «є лише такою, якою робить себе сама». Створюючи сутність свою, людина опирається на культуру світу, особливо на ідею добра людей. Проте ідея надходить їй не в адекватній формі, тому є психологічно і логічно недостовірною. Це зумовлено тим, що вимоги моралі адресують індивіду в формі оцінки (суджень). Наприклад: говори тільки правду, бо вона є добром, егоїстом не будь, тому що — це зло. Оскільки поняття про «добро» та «зло» в буденності не є визначеними, то моральні припущення не є психологічно надійними та правдивими.
Образ Прометея найчіткіше виражає ідею добра в психологічних аспектах. Однак головною умовою осяяння є те, що силу та енергію добра можна відчути та пережити насправді. Але важливим є той факт, що силу та енергію добра можна відчути, лише творячи його самим. Демокріт говорив: «Що коли б дітей не примушували працювати, то вони б не знали ні музики, ні грамоти». Людині необхідно виробляти звичку в собі творити добро, в протилежному разі таємниця ідей добра лишиться незбагненою. Тому для осягнення таємниць добра необхідне практичне приєднання до процесу творення добра.
Важливим є те, який характер має зло і яку роль відіграє деструктивну чи конструктивну. Френсіс Бекон казав: «Не існує того, хто б коїв зло заради зла, але всі його творять заради задоволення або вигоди, честі чи чогось подібного.»
Отже, сутність добра та зла зумовлено ідеалом етичної досконалості: добром є те, що приближує нас до ідеалу, зло – це те, від нього віддаляє.
47 Обов’язок як етична категорія.
Обов’язок не входить в перерахування й усталені моральні норми. В моралі можна говорити тільки про таке поняття як борг, але обов’язок не можна виключати з етичних норм. Борг і обов’язок слова синоніми, але їх трактування абсолютно різне. Борг це скоріше поняття глобальне, воно фактично обов’язкове для виконання і відчуття.
Наприклад,»борг перед Батьківщиною», повинен виконувати кожен, поважаючий себегромадянин, і не тільки чоловічої статі. Борг перед батьками — це основа етичної норми, та сама духовна сторона кожної вихованої людини, її внутрішні відчуття, які можуть виражатися в абсолютно різних формах, але вони мають бути виконані.
А обов’язки — це особистий вибір кожного. Обов’язок — пов’язаний з рівнем виховання, виховання внутрішнього світу: почуттів, емоцій, інтелекту, самовиховання, тобто ми повинні відповідати нормам моралі. Філософ Цицерон говорить про дві основи обов’язків: «… справедливість і доброчинність — щедрість…». Кожна людина по мірі свого виховання самостійно змальовує кордони своїх обов’язків. Може вибирати собі систему і манеру поведінки. Справедливість це – тотожні поняття до естетичних норм як» обов’язок «. Але вони не такі обширні, це поняття можна розглянути тільки як вимога до самого себе, на відміну від «справедливості»; справедливість застосовується швидше до громади. А ось щедрість та благодійність, це аспекти громадських і особистих обов’язків, такий дуалізм поняття як» обов’язок «, говорить про важливість поняття як етичної норми.
Ще одна відмінність між наскільки схожими поняттями – це» … не страх покарання, а поняття справедливості на чуттєвому рівні». Поняття обов’язків можна диференціювати на: обов’язки» застосовні до себе». Ми люди всі різні але у кожного з нас є певні принципи, свої емоційні аспекти всіх етичних норм. Своє розуміння життя, мудрість, традиції — все це складає картину нашого життя. Відповідно, обов’язок перед самим собою — це не змінювати жодному зі своїх внутрішніх законів,принципів. Наший обов’язок — «це бути щасливим», а щаслива людина — це основа будь якої моралі суспільства, що є одним з підтверджень «обов’язків» як етичної норми.
І» обов’язок перед іншими людьми» — це в точності вторить всім існуючим в природі моральним і етичним нормам, тобто ми можемо зробити висновок про те, що обов’язок — це сукупність етичних норм, але для кожної людини, обов’язок складається з його високоморальних аспектів. Але обов’язки як етичні норми, можуть існувати і для різних спільнот. Для підтвердження цієї думки можна навести конкретний приклад: а саме, близьке співтовариство для мене на даний момент – це студентство; на цьому прикладі і розглянемо поняття обов’язку як етичної норми в дії.
Етичні цінності та конкретне поняття» обов’язок», як норми поведінки — це основа для удосконалення якості знань, підвищення рівня освіти та підготовки студентів, як активних громадян, відповідальних лідерів, знаючих фахівців.
Ми повинні виражати довіру, чесність, повагу та гідність — ось що є основними цінностями спільноти студентів.
Взаємовідносини в будь-якому студентському співтоваристві, виходячи з поняття «обов’язок», з викладачами, з співробітниками та адміністрацією повинні ґрунтуватися на взаємоввічливості та коректності, повазі, бажання і можливості взаємодопомоги.
Студент зобов’язаний заперечувати поведінку, яка принижує честь і гідність інших людей, в тому числі некоректне спілкування, образливі форми вираження та нецензурну лексику.
У спільноті студентів має визнаватися право всіх людей на самостійну думку, самовираження та самореалізацію в рамках моральних норм.
Всі перераховані етичні закони і норми у спектрі поняття» обов’язок «, ми можемо віднести до диференційованої групи» обов’язок перед самим собою «, адже кожна молода людина, яка є представником студентства, може вимагати виконання всього вище переліченого тільки від себе. І тут же ми можемо підтвердити виділену нами підгрупу» обов’язок перед іншими людьми», адже тільки в ключі взаємодії, тобто,» якщо я сам готовий зажадати від себе виконання подібних обов’язків і вони не йдуть в розріз з моїми принципами та відповідають етичним нормам, я в праві вимагати від інших того ж «.
Етична норма – це завжди взаємодія, а на прикладі поняття» обов’язок» взаємодія проглядається найкраще. Адже ми ніколи не можемо зобов’язати інших людей на дотримання моралі і присутності виконання етичних норм, якщо самі не дотримуємось даних моральних понять.
З вище сказаного випливає, що» обов’язок» як етична норма підтверджує важливість і взаємодію з різними принципами моралі і є основою для розвитку особистості та підвищення духовного рівня людини в цілому.
48. Совість як категорія етики.
