Література. Гаджиев Н.С. Гражданское общество и правовое государство// Мировая экономика и международные отношения.-І99І.- № 9

Гаджиев Н.С. Гражданское общество и правовое государство// Мировая экономика и международные отношения.-І99І.- № 9.

Кочетков А.П. Гражданское общество: проблема исследования и перспективы развития //Вестник МГУ,сер.12.-1998.- № 4.

Основи політології: Навч.пос.-К.:Либідь,1995,розділ IX.

Політологія /за ред.0.1. Семківа. – Львів: Світ,І994,розд.6,стор.261-268, 279-287.

Романов Р.М. Понятие и сущность парламентаризма//Социально-политический журнал.-1998.- № 4.

Рябов С. Політологічна теорія держави/Політологічні читання.-1995.- № 3.

Тарасов Е.Н. Государство как институт политической системы// Социально-политический журнал.-1994.- № 1-2.

Тихомиров Ю.А. Государство на рубеже столетий//Государство и право.-1997.- № 2.

Розділ IX. Партії в політичній системі суспільства.

План

1. Сутність, структура, класифікація, функції політичної партії.

2. Типологія партійнихсистем.

3. Партійна система України, особливості формування, тенденції транс-формації.

В різних політичних системах, які існували в історії, люди організовувались з метою захисту своїх інтересів і нав’язування своєї волі в якості пануючої. В цьому розумінні політичні партії існували вже в епоху Античності та Середньовіччя. Однак лише в XIX столітті мільйони людей отримали право голосу в межах лібераль­ної демократії, виникли партії як організації для завоювання, утри­мання, або зміни існуючої політичної влади.

В визначенні сутності політичної партії в політології існують три підходи:

- ліберальний – партії – це групи людей, які додержуються однієї і тієї ж ідеологічної доктрини /Б.Костан/;

- марксистський – політична партія є виразником інтересів певного кла­су /Маркс-Енгельс-Ленін/;

- інституціональний – партії як організації, що діють в системі держа­ви /М.Дюверже/,

Видатні американські політологи Ж.Лапаламбара та М.Вейнер в роботі "Політичні партії та політичний розвиток" визначають чотири основні ознаки партії:

1/ як суб’ект певної ідеології або особливої світоглядної орієнтації;

2/ як організація, об’єднання людей на різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного;

З/ мета партії – завоювання та здійснення влади /хоча бувають партії, які вбачають свій обов’язок у пробудженні сучасної думки навколо актуальних, на її погляд, проблем/;

4/ кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу – від го­лосування за неї до активного членства.

На відміну від різних громадських рухів та формувань, партії прагнуть оволодіти владою, претендують на роль виразників інтересів широких верств населення, мають чітку організаційну структуру. Разом з тим існує тенденція трансформації суспільно-політичних рухів в політичні партії.

Підсумовуючи наведені вище точки зору стосовно визначення суті політичної партії, а також враховуючи відмінність від інших організацій, можна дати таке визначення:

Партія – це політична організація, яка відображає інтереси будь якого класу або громадського прошарка, об’єднує їх найбільш ак­тивних представників, керує ними в досягненні визначеної мети та ідеалів, створюється для захисту особливих політичних інтересів і нав’язування своєї волі, та оволодіння політичною владою.

Політичні партії, як правило мають наступну внутрішню струк­туру:

-лідер /лідери/ або керуюча група /штаб/;

-бюрократичний /управлінський/ апарат;

-активні члени;

-пасивні члени.

Слово "партія" в перекладі з латинської означає частину більш великої спільнотиабо цілісності. Термін "партія" для визначення політичної організації використовувався вже в Стародавньому світі. Цицерон і Платон використовують термін "партія" та "фракція" для визначення неблагородних, поганих спілок. Подібне тлумачення "пар­тії" увійшло в історію і саме слово "партія" тривалий час асоцію­валось зі злом.

Перші політичні партії, відомі історії, виникли в Стародав­ній Греції. Це були небагаточисельні, вузькі за своїм складом угрупування, які не відрізнялися стійкістю і організаційним оформ­ленням. Такого ж характеру партії існували і в Середньовіччі.

Виникнення партій як особливих, які відрізняються високим ступенем інституціоналізації політичних рухів відноситься до кінця ХVIII-ХХ ст. Перші партії, які є прообразом нині існуючих політичних партій, виникли в Європі у зв’язку з становленням буржуазного парламентаризму.

Процес становлення політичних партій як необхідних елемен­тів політичної структури суспільства відображає залучення до політики все більш широких прошарків населення. Макс Вебер виді­лив у розвитку партії три періоди:

1. В ХVІ-ХVІІ ст.ст. партії в Європі являли собою аристократичні угрупу-вання, які об’єднували небагаточисельних представників полі­тичної еліти;

2. В ХVІІ-ХІХ ст.ст. існували політичні клуби, які намагали­ся залучити до активної політичної діяльності людей, які мали вплив не тільки в політиці, але й в інших сферах життя.

З. В ХІХ-ХХ ст.ст. формуються сучасні масові політичні пар­тії. Першою масовою партією було засноване у 1861р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. У 1863р. виникла перша масова робітнича партія – Загальний німецький робітничий клас, за­снований Ф.Лассалєм.

Історично будь-яка партія прогресує від простого до склад­ного. На початку виникає гурток, група політичних лідерів, які беруться виразити та теоретично оформити інтерес визначеної со­ціальної групи. На наступному етапі розвитку, включаючись у по­літичну боротьбу, партія оформлює себе організаційно і висуває функціонерів-професіоналів. Гурткова демократія з’єднується з централізмом організації. Основним фактором є боротьба за владу. При цьому колишня функція-лідерства – не зникає, а входить в нову систему. Для правлячої масової партії пріоритетною є функція інтеграції, консолідації суспільних сил.

Усі три вищезазначених етапи пройшли в своєму розвитку тіль­ки дві партії Великої Британії – ліберальна /віги/ і консервативна /торі/, які сформувалися в Англії у ІІ половині ХVIIIст. Різниця між ними носила взагалі релігійний характер /віги-пуритані, торі-англікани і доповнювались династичними перевагами-віги-супротивники Якова II, торі – його прибічники/.

Політичні клуби часто виникали як центри нової буржуазної ідеології. Так, торі у 1831р. заснували "Чарльтон клуб", а віги у І836р,-"Реформ клуб".

Слід зазначити, що торі висловлювали інтереси земельної буржуазії, віги – ліберальної буржуазії. Історія інших політичних партій значно коротша: більшість з них одразу сформувались як масові. Отже етапи котерії і клубу можна вважати попередньою історією політичних партій.

Друга половина XIX ст. – це період, коли в країнах Західної Європи були створені масові політичні партії, а основними причинами появи масових партій були:

-розповсюдження виборчих прав;

-розвиток робітничого руху, організаційне оформлення робітничого класу.

Основні риси політичної партії:

-наявність ідейно-політичної програми;

-зв'язок партії з класами, або їх частинами;

-завоювання та утримання влади в суспільстві, вплив на рішення державних органів;

-залежність форм та методів діяльності партії від конкретних умов політичної боротьби.

В сучасному суспільстві політичні партії виконують наступні функції:

1.Виявлення, формулювання та обгрунтування інтересів великих соціальних груп /функція політичної артикуляції/.

2.Активізація і інтеграція великих соціальних груп.

3.Формування політичної ідеології та політичних доктрин.

4.Участь у формуванні політичних систем, а саме їх принципів, елементів, структур і т.д.

5.Участь у здійсненні державної влади.

6.Участь у боротьбіза владу в державі і створенні програм соціаль­них перетворень, діяльності держави.

7.Формування громадської думки.

8.Політичне виховання суспільства в цілому або його певної час­тини /класа, соціальної групи, прошарка/.

9.Підготовка і висунення кадрів для апарату держави, професій­них спілок, громадських організацій і т.д.

Виконання цих функцій робить партії однією з найважливіших складових життєдіяльності суспільства, яка значно впливаєнафункціонування його політичної системи.

На процес формування партій впливають наступиі фактори:

1.Загальноісторичні умови. Ліберальні політичні партії найбільш швидко розвиваються в США, де феодалізм ніколи не мав глибоких коренів. В США відсутність згуртованого робітничого руху, слаб­кість європейської ідеологічної традиції призвели до того, що партії частіш за все отримують характер виборчих коаліцій, різ­номанітних за складом.

В XX ст. в процесі зростання визвольної боротьби народів політичні партії нерідко виростали з національно-визвольних рухів – Індійський національний конгрес, Фронт національного визво­лення Алжиру та ін.

2.Вплив політоко-правових умов. В залежності від політичної сис­теми партії можуть бути легальними, напівлегальними та нелегаль­ними. Все це накладає відбиток на стратегічні цілі і тактику тієї чи іншої партії.

3.Вплив загального ідеологічного клімату, який визначає ідеологіч­ний і прагматичний вигляд партії. Існує багато критеріїв класи­фікації партій. Західні політологи класифікують партії в залежності від внутрішньої анатомії партії – відмінностей в організаційному устрої, в характері членства і способі відбору політичної еліти.

На підставі цих факторів сучасні політичні партії класифі­куються таким чином:

І. Політичні партії в залежності від свого класового характеру поділяються на:

- класові партії. В багатьох країнах з розвинутими партійними сис­темами діють партії, які представляють інтереси робітничого кла­су /комуністичні та соціалістичні, інтереси селянства /Селянсь­ка партія Фінляндії/, інтереси великого бізнесу /Християнсько-демократична партія в Італії, партія об’еднання за підтримку Республіки у Франції, Християнсько-демократичний союз і Християнсько-соціальний союз у Німеччині.

-міжкласові партії. У багатьох країнах діють партії, які від­стоюють інтереси великих і середніх землевласників, частини промислової буржуазії, промислового і фінансового капіталу, по­міщиків та титулованого дворянства /Данія, Норвегія/.

- партія класоподібних груп, партії різних груп інтелігенції.

II. В залежності від типу організаційної структури партії по­діляються на:

-кадрові децентралізованого типу – консервативні та ліберальні партії Західної Європи та США;

-масові партії, які можуть бути з крихкою організаційною струк­турою /соціалістичні партії Західної Європи/ та з міцною організаційною структурою /комуністичні партії/.

Ш. В залежності від домінуючої ідеології партії можна розподілити:

-на ідейно-політичні-праворадикальні /фашистські/, консервативні, ліберальні, буржуазно-реформістські, соціал-демократичні, ліво-ооціалістичні, комуністичні.

-на прагматичні, виборчі партії. Яскравим прикладом таких партій є Республіканська та Демократична партії США.

ІV. Типи партій в залежності від висловлення тих чи інших соціаль­них інтересів:

-національні партії, які створюються, коли народ бореться за націо­нальне визволення;

-релігійні партії, де релігійний фактор превалює над усіма інши­ми факторами громадського життя - /рух мусульман-фундаменталістів в арабських країнах/;

-демографічні партії і рухи партійного типу /наприклад, феміністські партії та ін./.

Визнаючи те, що соціальні інтереси дуже різноманітні, то й партій, які висловлюють ці інтереси, може бути велика кількість.

V. З точки зору функцій, які виконуються, і внутрішньої організації партії розподіляються на:

- виборчі, які обмежують свої дії періодом довиборчої кампанії і виборів;

- парламентські партії, які створюють свої фракції в парламентах та муніципалітетах. Фракції запроваджують в життя партійні програми і установки, але й одночасно захищають і інтереси виборців. Проявляється принцип подвійної відповідальності депутата: і перед виборцями, і партією, причому відповідальність перед вибор­цями вважається пріоритетною. Більшість парламентських партій діють в Західній Європі.

- партії цільового призначення, які створюються для досягнення визначених цілей характер клубів або асоціацій. Наприклад, партії "зелених", які захищають екологію, антивійськові рухи – які виступають за мирна планеті; є партії, які захищають права дітей, захисту тварин і т.п. Ці партії - відрізняються відкритістю, гласністю внутріпартійного життя, від­мовою від професійного апарату.

- авангардні партії /кадрові/, високоорганізовані організації, які вимагають від своїх членів не тільки строгої дисципліни, але й активної участі в житті країни. Авангардні партії виника­ють в країнах з тоталітарним політичним режимом, а також у країнах, які розвиваються, де відбувається процес створення нової політичної системи.

V І. Партії з урахуванням ролі і місця у політичній системі:

-безмежно пануючі в політичній системі, коли діє одна правляча і єдина партія.

-на правлячі, ті які входять до складу правлячої коаліції. Пар­тії, які отримали більшість місць в парламентах, яким доручаєть­ся формування уряду;

-на опозиційні партії, які в данний час не є правлячими, але відіграють активну роль в політичному житті країни;

-на нелегальні партії, які заборонені законом і не можуть відкрито займатися політичною діяльністю.

Там, де партії існують тривалий час і взаємодіють на правовій основі, виникають партійні системи.

Партійна система – політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаемовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базі цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодженності цих поглядів у ході реалізації ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності /Див.:Політологічний енциклопедичний словник.-К.,1997, с.243/.

Таким чином, партійну систему слід розуміти як сукупність політичних партій, характер їх взаємодій, місце і вплив їх в політичній системі суспільства.

В сучасній політичній науці існує декілька варіантів у визначенні типологіїпартійних систем:

1.Трьохтипова схема відомого французького політолога Моріса Дюверже, згідно якої партійні системи підрозділяються на однопартійні, двопартійні та мультипартійні;

2.Трьохтипова система Б.Гаврилишина, який розподіляє партійні сис­теми на олігархічні, систему протиставлень /боротьбаза владу/, систему колегіальну /співдружність при владі/.

З.Найбільш відома семитипова схема італійсько-американського су­часного політолога Джованні Сарторі, який у праці "Партії та партійні системи," дав типологію партійних систем: однопартійна, гегемоністська, система з домінуванням однієї партії, двопартій­на, система обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму, атомізована система.

Класифікація Дж.Сарторі, на відміну від інших класифікацій, не тільки розподіляє партійні системи за кількістю функціонуючих в політичній системі партій, але й враховує характер їх взаємо­дії, рівень політичного впливу на суспільство в цілому і на полі­тичну систему зокрема.

Однопартійна система. В такій системі конституційно закріплюється керівна роль однієї партії, відбувається зрощування партійного і державного апарату, відбувається заборона на утворення інших партій. Саме така партійна система існувала у фашистській Італії і Німеччині, а також в Радянському Союзі. Сьогодні така система діє в Китаї, Північній Кореї, на Кубі, в Ірані, окремих країнах Африки /Кенія, Сомалі, Лівія та ін./

Гегемоністська система. Така система характеризується пануючим положенням однієї партії при відсутності партійної конкуренції, а також – при наявності декількох партій, які мають органі­заційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії. Така система існувала в соціалістичних країнах у Східній Європі.

Система домінування партій. Ця система передбачає наявність декількох партій, одна з яких на протязі тривалого часу перема­гає на виборах і самостійно формує уряд. Така партійна система в основному розповсюджена в Швецїї та Японії. Наприклад, в Швеції, де з 1932-по 1976р.р., а також з 1982 – по 1991р.р. правила Соціал-демократична робітнича партія, і в Японії, де Ліберально-демократична партія з 1955 року незмінно формує уряд.

Двопартійна система. Така система, при якій відзначається домінування двох значних політичних партій, одна з котрих зна­ходиться при владі, а інша – в опозиції. Класичними країнами з дво­партійною системою є Велика Британія, США, Канада. Республікансь­ка та демократична партії в США, Консервативна та Лейбористська партії у Великій Британії, Консервативна та Ліберальна партії в Канаді змінюють одна іншу при владі, ці партії перемагають в політичних системах цих країн.

Система обмеженого плюралізму. Система характеризується наявністю декількох партій, але в уряді і в парламенті представ­лені лише деякі зних, замежами цієї системи опозиція відсутня. Система обмеженого плюралізму залежить від механізму формування уряду і поділяється на однопартійну, двоблокову і мультипартійну. У першому випадку уряд формується партією, яка отримала абсолют­ну більшість голосів на парламентських виборах, хоч інші партії також представлені в парламенті. Двоблокова коаліція. Така система передбачає формування уря­ду двома політичнимисистемами, як, наприклад, у ФРН, де з 1982 року по 1998р. уряд формувався блоком ХДС та ХСС, а з вересня 1998 року блоком СДПН та партією зелених. Мультипартійна коаліяція. При такій системі уряд формується з представників декількох політичних партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті та у відповідності з резуль­татами виборів, як, наприклад, в Швейцарії, Бельгії, Нідерландах та ін.

Система поляризованого плюралізму. Така система призводить до загострення боротьби між політичними силами. Вона перредбачає наявність партійного центру, який формує уряд, і наявність опозиції. Подібна система існувала в різні роки у Франції, де роль партійного центру виконувала соціалістична партія /ФСП/ і об’єд-нання у підтримку республіки /ОПР/, лівої опозиції – комуністи /ФКП/, а правої - неофашисти /НФ/, а також в Італії, де головна роль нале­жала християнським демократам /ХДПІ/, роль лівої опозиції – комуністам /ЛКП/, правої – італійському соціальному руху – національним пра­вим силам /ІСР-НПС/.

Атомізована система. Вона характеризується наявністю багатьох маловпливових, небагаточисельних політичних сил.

Вона поділяється на систему крайнього плюралізму і авторитарної псевдопартійності. Перша система існувала в Атомізована посткомуністичних краї­нах до виборів на багатопартійній основі і частково зберігається в деяких з них /Україна, Росія, Казахстан/. Інша система прита­манна деяким країнам Латинської Америки, де існує багато партій, між якими відбувається гостра політична боротьба, а реальна вла­да знаходиться в руках військової верхівки.. /Див.: Додаток 1 “Поріняльна характеристика партійних систем”/.

В чому ж полягають особливості формування партійної системи незалежної України? Слід відзначити, що в Україні після краху комуністичного режиму почалась трансформація однопартій­ної системи у демократичну плюралістичну партійну систему. При цьому слід підкреслити, що однопартійна система була части­ною тоталітарної радянської держави. Отже багатопартійність бу­ла об'єктивною потребою суспільства, яке поставило собі за мету здійснення переходу від тоталітаризму до демократії. В процесі цього переходу і формувалась нова плюралістична партійна систе­ма незалежної України.

Загальний процес пройшов такі етапи: підготовчий, або протопартійний /середина 1988 року – середина 1990р./, домінантний, або етап багатопартійності, коли в суспільстві ще домінувала КПРС /весна 1990р. – серпень 1991р./; Початком третього етапу ста­ли події серпня 1991 року, які призвели до падіння комуністич­ного режиму.

Прискоренню процесу багатопартійності в нашій країні сприя­ли наступні обставини:

-криза КПРС та інших офіційних масових організацій колишнього Радянського Союзу;

-розвиток гласності, вільне функціонування в суспільстві соці­альної інформації;

-поява на базі зростання нових форм власності нових соціаль­них прошарків: кооператорів, арендаторів, акціонерів, лібераль­ної інтелігенції та ін.

-вплив подій у Східній та Цетральній Європі, крах комуністичних режимів в цих країнах;

-прагнення вивчити і скоріш втілити досвід країн західної де­мократії;

-поява на політичній арені багатьох лідерів,яким були необхідні громадські формування і політичні партії для підтримки і за­твердження їх впливу в суспільстві.

Особливістю багатопартійності в нашій країні є те, що знов створені нолітичні організації, за виключенням окремих, були малочисельні, зі слабкими структурами, і відповідно, обмеженим впливом на суспільство.

Для нашого суспільства характерна орієнтація на східний. а не на західний тип політики, коли перевага віддається не прог­рамам партії, а людям, якіїх пропонують. В період незалежності на політичній арені виникло багато лідерів з числа депутатського корпусу, частина з яких стала керівниками партій, громадсько-політичних рухів, що виникають. Багато партій взагалі створювались і створюються під конкретного лідера. Саме цим пояснюється наявністьмайже однаковихза назвою і орієнтацією партій.

Особливу групу серед керівників партій складають колишні лідери дисидентського підпілля, з одного боку,а,з другого, кожний другий керівник сучасних партій України в минулому був членом КПРС.

Наявність широкого спектру політичних партій, об’єднань та рухів робить невідкладною проблему створення механізму уз­годження їх позицій.

На 01.01.2000 року в Україні було зареєстровано більш 90 політичних партій, але жодна з них немає достатнього впливу у загальнонаціональному масштабі, нездатна очолити поступаль­ний рух суспільства.

Українські дослідники С.Гелей та С.Рутар вказують на те, що для об’єктивного дослідження партійного процесу в Україні необхідно враховувати наступні моменти:

-критерії типологізації партій на підставі врахування сучасних зарубіжних методологій, скоригованих відповідно до особливос­тей українського партійного життя;

-аналіз програмних документів партій, та всієі їх поточної до­кументації;

-специфіку регіональних партійних структур;

- ментальний рівень лідерів та рядових членів партії;

-вплив громадської думки на вибір тих, або інших ідеологічних цінностей;

-соціальний склад партій;

-партійну діяльність у владних структурах;

-відносини між партійним апаратом та членами партій;

-критерії добору кандидатів для депутатської та адмістративно-управлінської діяльності;

-процедуру роботи різних ланок партій /Див.:С.Гелей, С.Рутар.Основи політології. – К.: Тов-во "Знання",1999, с.174-175/.

Врахування цих аспектів дало б можливість врахувати концеп­туальну модель партій в Україні з фактичною інформацією про них. На жаль, дослідження ще відсутні в нашій країні, але є окремі публікації на сторінках журналів "Нова політика", "По­літична думка".

Серед політологів України ще немає єдиної думки щодо ти­пології партій, відносно їх ідеологічних засад та політичних платформ. Складність відображення змісту партійного життя в Україні характеризують такі обставини:

-недостатність методологічних та методичних досліджень;

-невизначеність ідеологічних пріоритетів, їх часта зміна в партійних платформах, або регіональних розбіжностях в структурі однієї партії.

Виходячи з зазначеного вище, політичні партії України сьо­годні умовно можна розділити по таким напрямкам: комуністичний - /лівий/ - Комуністична партія України /КПУ/; Соціалістична партія України /СПУ/, Селянська партія України /СельПУ/; ліберальний /лівоцентристський/-Ліберальна партія України /ЛПУ/, Соціал-демократична партія України /СДПУ/, Народно-демократична партія України /НДПУ/; неоконсервативна /правоцентристський/ - Народний Рух України /НРУ/, Українська республіканська партія /УРП/, Християнсько-демократична партія України /ХДПУ/; націоналістичне /праворадикальне/ - Українська національна асамблея та Україн­ська національна самооборона /УНА-УНСО/, Українська консерва­тивна республіканська партія /УКРП/, Організація українських націоналістів в Україні /ОУН/, Конгрес українських націоналістів /КУН/.

Не зважаючи на таку різноманітність партій та напрямків політичного життя все ж можна стверджувати, що політичний плю­ралізм партійної системи в Україні створює регулюючий вплив на соціально-політичне життя нашого суспільства, забезпечує формування політичних відносин громадського суспільства, допомагає усвідомленню окремим соціальним групам своїх інтересів. Це яск­раво проявилось на виборах народних депутатів України у березні 1998 році, коли у виборчий кампанії прийняли участь тридцять партійних і виборчих блоків. По багатомандатному загальнодержавному округу пройшли 8 партій, які перебороли 4 процентний бар’єр: /КПУ-24,68%, НРУ-9,40%, Виборчий блок “За правду, за народ,за Україну” /СПУ-СельПУ/-8,64, Партія зелених України-5,46, НДП-4,99, "Громада"-4,68, Прогресивна соціалістична партія-4,04, Соціал-демократична партія /об’єднанна/-4,02/.

Такий чином, можна стверджувати сьогодні, що в Україні скла­лась "атомізована партійна система",яка характеризується наяв­ністю багатьох маловпливових партій і формуванням уряду на по­запартійній основі. Дж.Сарторі характеризує "атомізовану партій­ну систему" як нестабільну і неефективну у порівнянні з іншими. В таких системах центральне місце займає "партія влади", під якою розуміється таке політичне об’єднання, яке складається з прагматично зорієнтованих та деідеологізованих правлячих кіл державної номенклатури, представників державного апарату, за­собів масової інформації, керівників традиційних секторів промислового і сільського господарства. "Атомізована система" завж­ди має тенденцію трансформуватися в інші системи. Разом з цим, історичний досвід вказує на те, що можуть бути два варіанти:

прогресивний, коли проявляється еволюція в бік багатопартійних демократичних систем, та регресивний – трансформація атомізованої партійної системи в авторитарну однопартійну.

Досвід створення партійної системи в Україні показує, що проявляється тенденція прогресивного варіанту. З точки зору відомого політолога А.Білоуса, “партійнасистема України сьогод­ні петредбачає на перехідній стадії від атомізованої до так зва­ноїсистеми поляризованого плюралізму. Особливостями партійної системи України є відсутність правлячої партії або коаліції: апарат хоча і "партизується", проте поки що є самодостатнім; наявність впливової лівої опозиції до правлячого апарату... Через 4-6 років партійна система України, ймовірно, набуде контурів поляризованого плюралізму” /Див.:Нова політика.-1999.-№1,с.4-5/.

Становленню повнокровної багатопартійності, формування прогресивної партійної системи буде сприяти прийняттю Закону про партії, в якому повинні бути відображеніяк світовий дос­від багатопартійності, так і особливості партійної системи в Україні, в тому числі і таке положення,як державне фінансуван­ня політичних партій за результатами парламентських виборів, як зроблено в багатьох сучасних демократичних країнах.

Таким чином, партійна система в Україні знаходиться на стадії переходу від атомізованого до поляризованого плюралізму. Виходя­чи з цього перехідного періоду можна сформулювати і характерні риси нинішньої української партійної системи:

1/Слабка взаємодія партій із соціальними групами, відсутність стратегії вибору власного електорату.

2/Розрив між партійним керівництвом і масами, відсутність ме­неджерського принципу внутріпартійного управління.

3/Суперечність між стратегічними цілями і тактичними засобами.

4/Дефіцит у партійних рядах управлінських та політичних кадрів.

5/Слабкий інноваційний потенціал політичних лідерів.

6/Наслідування багатьма партіями оргайізаційної структури КПРС, ОУН-УПА, що не сприяє реалізації політичних потенцій особистос­ті.

7/Недостатня фракційна діяльність партій в органах представниць­кої влади.

8/Законодавче обмеження умов для піднесення престижу партійної діяльності, відсутність стимулювання партійної конкуренції.

9/Неспроможність партій розробити конкретні механізми реалізації власних програмних засад.

Нове законодавство про партії повинно створити правові умо­ви трансформації сучасної партійної системи України в партії сучасного типу.