2015-05-15
412
- час роботи від батареї: до 5 годин;
- габарити: 240х200х100 мм;
- вага 5 кг [2].
Рис. 1. Лазерний сканер FARO® Laser Scanner Focus3D (США)
Рис. 2. Комплекс FARO® Laser Scanner Focus3D (США)
Сканування місця ДТП проводиться з декількох позицій, більш ніж одна. Кількість точок сканування (позицій) на пряму залежіть від розташування об’єктів один від одного, що необхідно зафіксувати при документуванні ДТП. Перед початком сканування сканер необхідно виставити за показами вбудованого нівеліру, таким чином, щоб він не відхилявся відносно вимог зазначених датчиків. Поміж сканером та об’єктом, що необхідно задокументувати повинні бути відсутні перешкоди (рис. 3)
Рис. 3. Лазерне сканування ділянки дороги експертом-автотехніком під час огляду місця ДТП
Перед початком сканування необхідно в полі зору, в межах сканування, встановити сфери білого кольору, таким чином, щоб дані сфери потрапляли в поле зору сканеру хоча б з двох позицій сканування. Зазначені сфери в подальшому служать орієнтирами, які дозволяють програмному забезпеченню з’єднати отримані скани з різних позицій в одне ціле, створюючи при цьому 3D картинку (рис. 4). Сканування можливо проводити як в кольорі, отримуючи при цьому кругову фотопанораму на 3600, так і без кольору.
|
|
|
Рис. 4. Отриманні зображення при лазерному скануванні місця ДТП
Залежно від якості сканування, процес сканування з однієї позиції може тривати від 2 до 30 хв. Середній час сканування ДТП займає біля 9–15 хв. Далі отриманні файли зі сканеру копіюються в ноутбук з програмним забезпеченням Scene 5.0., де за допомогою зазначеної прогарами всі отримані скани з’єднуються в одне ціле. Слід зазначити, що проводити сканування та обробку інформації після сканування може як той самий фахівець, так і різні незалежні один від одного фахівці у будь якому місці та у будь який час.
Технологія лазерного сканування дозволяє виконувати вимірювання відстаней безпосередньо по хмарі сканованих крапок, оскільки кожна крапка має свій набір координат X, Y, Z. Таким чином, можна, наприклад, одержати розміри деформації автомобіля, що брав участь в ДТП, або довжину і ширину слідів юза, подряпин на асфальті, відстань від орієнтиру і базової лінії до об’єктів ДТП. На сканованому зображені програма задані відстані показує у вигляді пунктирної лінії та прапорцю, на якому нанесені розміри у метрах (рис. 5, 6).
Рис. 5. Кінцевий результат у вигляді 3D-зображення після з’єднання сканів
за допомогою програмного забезпечення
Теоретично при використовуванні сканера немає необхідності складати схему ДТП на місці події, вимірювати рулеткою вибрані відстані з подальшою вказівкою розмірів в масштабі, оскільки тепер всі вимірювання з більш високою точністю можна виконувати безпосередньо по хмарі сканованих крапок (рис. 6).
|
|
|
Програмне забезпечення, що входить в комплект сканера здатне не тільки візуалізувати тривимірні зображення сканованого місця, але також змінювати положення точки огляду місця ДТП довільним чином. Це дозволяє створити віртуальний тривимірний вид картини пригоди, включаючи різні види зверху, знизу, з боків, а також з середини автомобіля і потім детально проаналізувати ситуацію.
Окрім вказаного вище слід зазначити, що маючи результати сканування місця ДТП експерт, слідчий, або суддя, мають можливість не тільки "повернутися" на місце ДТП для встановлення розташування тих чи інших об’єктів на місці події вже після огляду, але вони мають можливість виявити слідову інформацію, що не була знайдена під час огляду. При цьому будь які сліди, об’єкти можуть бути вивчені більш детальніше (рис. 7).
Технологія лазерного сканування здатна скоротити час дослідження місця ДТП. Спеціаліст, що займається оглядом місця події, стикається з проблемами вже при описі і складанні протоколу і схеми місця події. Наприклад, йому доводиться надавати увагу не тільки крупним об’єктам події - автомобілю, але і всіляким слідам на дорозі та невеликим фрагментам. Навіть якщо фахівці по розслідуванню намагаються зосередитися на обставинах події, вони все одно можуть бути необ’єктивними і неточними. В протилежність фотографічним і графічним методам, при яких експерти роблять знімки і фіксують графічно об’єкти вибірково, узгоджуючись з власним баченням ситуації на місці події, метод лазерного сканування припускає повне покриття зйомкою всього місця події. Тому технологія лазерного сканування може з успіхом застосовуватись при аналізі ДТП, особливо у разі масштабних і складних автокатастроф, з великою кількістю учасників, пошкодженнями дорожньої інфраструктури і транспортних засобів.
Рис. 6. Скановане зображення, що покладено у основу схеми ДТП
з відповідним 3D-зображенням
Рис. 7. Сканований слід гальмування автомобіля після збільшення
Таким чином, лазерне сканування дозволяє у декілька разів збільшити інформативність зібраних даних на місці події, надає наочну і зручну візуалізацію в тривимірному вигляді, що дозволяє досягти високої ілюстративної якості, схожої з фото- і відеозображенням. З’являється можливість проводити більш точні вимірювання відстаней і об’єктів по координатах сканованих крапок. При цьому час огляду місця ДТП скорочується в рази від декількох годин до декількох десятків хвилин. Проводити сканування може лише одна людина, в той час як традиційно, вимірювання проводить мінімум дві людини, а за правильністю проведення таких вимірювань спостерігають ще двоє понятих. Сканування можливе проводити у темний час доби, що не впливає на результати отримані під час такого сканування. Відпадає необхідність в складанні масштабних схем місця ДТП, оскільки отримана 3D картинка після сканування зберігає реальні розміри об’єктів. Тому у найближчому майбутньому, традиційні протоколи огляду місця і схеми ДТП можуть бути доповнені або навіть замінені інформативними тривимірними зображеннями, одержаними за допомогою лазерних сканерів. Для цього необхідно розробити експертну методику автоматизованого складання схеми ДТП на підставі результату лазерного сканування.
Список використаних джерел: 1. Перлін С. І. Системи лазерного сканування. Документування обставин дорожньо-транспортних пригод / С. І. Перлін, С. О. Шевцов. – НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області, 2011. – 45 с. 2. Центр Сапр [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://center-sapr.com/ua/products/?Producer=13#Product=41.
|
|
|
Одержано 01.10.2012
Обговариваются возможности использования технологий лазерного сканирования при исследовании обстоятельств дорожно-транспортных происшествий.
Ключевые слова: дорожно-транспортное происшествие, осмотр места ДТП, лазерное сканирование, схема ДТП.
The paper discusses a possibility of using modern technologies of laser scan-out for the analysis of traffic accidents.
Keywords: accident, examination of the accident place, laser scan-out, accident chart.
L
УДК 343.13
Анастасія Володимирівна Даниленко,
старший викладач кафедри кримінального процесу
факультету з підготовки слідчих
Харківського національного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук
Можливості обмеження конституційних прав і свобод людини
у кримінальному судочинстві відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України
Розглядається можливість обмеження конституційних прав та свобод людини відповідно до положень нового Кримінального процесуального кодексу України.
Ключові слова: права та свободи людини, обмеження прав та свобод, особиста недоторканність, запобіжний захід, заходи кримінально-процесуального примусу.
Права та свободи людини є одним з найважливіших соціальних та правових інститутів, адже саме він у повній мірі відображає досягнення суспільством певного рівня розвитку, стан захищеності особи в цілому, її життя та здоров’я, честі та гідності, безпеки та недоторканності. Дотримання прав та свобод особи є головною передумовою здійснення будь-якого виду діяльності, адже людина, за справедливим твердження давньогрецького філософа Протагора, є мірою всіх речей.
Дане положення знайшло своє втілення і в чинному законодавстві, насамперед у ст. 3 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Таким чином, захист прав та свобод людини визнається однією з найголовніших функцій держави, реалізація якої забезпечується через діяльність державних органів, у тому числі і правоохоронних в рамках здійснення ними кримінально-процесуальної діяльності, яка, в свою чергу, повинна не лише захищати інтереси людини, суспільства і держави від злочинних посягань, а й забезпечувати захист самих прав та свобод людини. Разом з тим цілком закономірним є те, що закон, встановлюючи тимчасове обмеження прав і свобод людини, тим самим гарантує їх захист [1, с. 219–220]. Адже успішне виконання завдань кримінального судочинства є можливим лише при умові застосування примусових заходів, якими, як правило, можуть обмежуватись певні групи прав та свобод людини. І в першу чергу ці обмеження стосуються особистісних та фізичних прав особи, наприклад, права на повагу до гідності (ст. 28 Конституції України), права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), права на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України), права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), права на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32 Конституції України). Окрім цього, необхідно зазначити, що під час провадження по кримінальній справі можуть обмежуватись й інші групи конституційних прав та свобод людини, наприклад, політичне право бути обраним до органів державної влади (ст. 38 Конституції України), економічне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України) тощо.
|
|
|
Аби забезпечити існування оптимального балансу між проголошеною Конституцією України недоторканністю прав і свобод людини та можливістю їх тимчасового обмеження під час провадження по кримінальній справі, в кримінальному процесі існує система процесуальних гарантій, складовою якої є процесуальні принципи.
Кримінальний процес ґрунтується на таких загальноправових принципах, як недоторканність особи; повага до честі та гідності особи, а також невтручання в її особисте та сімейне життя; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Однак здійснення кримінально-процесуальної діяльності в багатьох випадках вимагає втручання у особисту сферу, обмеження свободи пересування особи, отримання інформації особистого характеру тощо. І це сприймається як нормальне явище для діяльності правоохоронних органів. Саме тому, загальноправові процесуальні принципи, що діють в сфері кримінального судочинства, як керівні засади покликані визначати та затверджувати здійснення провадження по кримінальній справі у такий спосіб, при якому одночасно забезпечується ефективне функціонування системи кримінального процесу та захист конституційних прав і свобод людини. При цьому останнє досягається за допомогою виключення можливості незаконного звуження їх обсягу, а саме шляхом установлення у законі підстав, порядку та меж обмеження конституційних прав і свобод особи.
|
застосування заходів процесуального примусу. При цьому законність та обґрунтованість обмеження даного конституційного права особи досягається завдяки суворому дотриманню порядку застосування подібного роду заходів. На даних засадах також стоять і положення міжнародно-правових актів з прав людини. Так, відповідно до ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини «жодна людина не може бути позбавлена волі інакше як у таких випадках та в порядку, встановленому законом: a) законне ув’язнення особи, засудженої компетентним судом; b) законне затримання чи арешт особи за невиконання винесеного у відповідності із законом рішення суду чи з метою забезпечення виконання будь-якого зобов’язання,передбаченого законом; c) законне затримання чи арешт особи, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або у випадку, коли є достатні підстави вважати, що необхідно запобігти вчинення нею злочину чи перешкодити їй зникнути після його вчинення; d) затримання неповнолітньої особи на підставі законної постанови для виховного нагляду чи її законний арешт, здійснений з метою забезпечення її присутності перед компетентним органом; e) законне затримання особи з метою запобігання розповсюдження інфекційних захворювань, а також законне затримання психічно хворих осіб, алкоголіків. наркоманів чи бродяг; f) законне затримання чи арешт особи, здійсненні з метою запобігання її незаконного в’їзду до країни чи особи, стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції» [2].
Саме тому «процесуальний порядок (або механізм), з одного боку, сприяє результативності й ефективності застосування заходів процесуального примусу, а з іншого – максимально забезпечує дотримання прав, свобод та інтересів осіб, до яких вони застосовуються, захищаючи їх від надмірного, неприпустимого примусу» [3, с. 58]. Зокрема, кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні (ч. 2 ст. 207 КПК України). Затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, може провадитись уповноваженою службовою без постанови слідчого судді, суду лише у таких підставах: 1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі і потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на, що саме ця особа вчинила злочин (ч. 1 ст. 208 КПК України. До того, ж затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, має певні часові межі, а саме, не може тривати більше 72 годин, що є ще однією гарантією дотримання цього конституційного права людини.
Також особливого порядку вимагає застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке може бути застосоване лише до підозрюваного чи обвинуваченого при наявності встановлених у законі умов і лише за рішенням слідчого судді, суду. По-перше, даний запобіжний захід можна застосовувати: 1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує; 2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; 3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, - виключно у разі, якщо прокурором буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; 4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років; 5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки; 6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку (ч. 2 ст. 183 КПК України). По-друге, метою застосування даного запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого
підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч. 2 ст. 177 КПК України) І, по-третє, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити зазначені вище дії (ч. 3 ст. 177 КПК України). Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України. Окрім того при обранні запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язані оцінити у сукупності і такі обставини як: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (ст. 178 КПК України). Тримання під вартою є обмеженням природного права людини на свободу та особисту недоторканність, а тому для захисту цього права закон встановлює певні часові межі, у яких даний запобіжний захід може застосовуватись. Так, відповідно до ст. 197 КПК України на стадії досудового розслідування застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою можливе максимально строком до 12 місяців.
Разом з тим, у новому КПК України проблемним залишається питання про порушення конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність, що може бути викликане тривалим судовим розглядом кримінальних справ стосовно осіб, які перебувають під вартою, адже строк тримання під вартою таких осіб законом не визначено. Так, відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов’язаний до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру розглянути питання про подовження строку тримання обвинуваченого під вартою. За наслідками розгляду цього питання суд може прийняти рішення про подовження строку тримання під вартою на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд також зобов’язаний повторно розглянути питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове провадження не було завершено до його спливу. Але кінцевий строк на який може бути подовжено строк тримання під вартою обвинуваченого законом не визначено.
Однак не лише затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмежують конституційне право особи на свободу та особисту недоторканність. Необхідно також указати на ще один примусовий захід – привід, який може бути застосований до свідка, підозрюваного та обвинуваченого (ст. 140 КПК України) у разі неявки їх до органу досудового розслідування чи суду з неповажних причин. Фактичною підставою для застосування приводу є саме неявка особи з неповажних причин за викликом до органів досудового розслідування чи суду, юридичною ж підставою його здійснення слугує ухвала слідчого судді чи суду. Даний захід процесуального примусу також тимчасово обмежує свободу людини та її особисту недоторканність, але лише на час доставки до органів досудового розслідування чи суду. Крім того відповідно до ч. 4 ст. 143 КПК України у випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику. До того ж привід є важливим засобом впливу правоохоронних органів на неналежну поведінку учасників кримінального судочинства і дуже часто - єдиним способом забезпечення їх явки для проведення слідчих, судових та інших процесуальних дій. Так, згідно з даними судової статистики неявка в судове засідання учасників процесу є основною причиною, що призводить до тривалого перебування справ на розгляді судів. Зокрема станом на 1 січня 2011 р. через неявку підсудних, свідків, захисників та інших учасників процесу було відкладено розгляд 15,2 тис. справ, що на 13,8 % більше, ніж на 1 січня 2010 р., із них – 7,3 тис., або 29,5 %, – через неявку свідків чи потерпілих; 4,9 тис. справ, або 20 %, – підсудного. Суди приймали рішення про привід свідка чи потерпілого під час розгляду 39,7 тис. справ [4].
Нажаль, розглянути усі можливі випадки обмеження конституційних прав та свобод людини в рамках даної роботи неможливо, але й з викладеного можна зробити висновок, що кримінальне судочинства як специфічний вид діяльності потребує певного обмеження відповідних прав та свобод людини, але будь-які обмеження повинні відбуватись лише у випадках, на підставах та в строки визначені законом.
Список використаної літератури: 1. Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність. Частина I: підручник / О. М. Бандурка. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту. внутр. справ, 2002. – 336 с. 2. Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини: прийн. 4 листоп. 1950 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.echr.ru/documents/doc/2440800/2440800-002.htm. 3. Назаров В. В. Конституційні права людини та їх обмеження у кримінальному процесі України: монографія / В. В. Назаров. – Х.: Золота миля, 2009. – 400 с. 4. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2010 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс] / [опрац. Г. І. Рудник та О. О. Апанасенко]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/4034B350D7EB0B50
C22578AF00236E6D?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=4034B350D7EB0B50C22578AF00236E6D&Count=500&.
Одержано 30.09.2012
Рассматривается возможность ограничения прав и свобод человека в соответствии с положениями нового Уголовного процессуального кодекса Украины.
Ключевые слова: права и свободы человека, ограничение прав и свобод, личная неприкосновенность, мера пресечения, меры уголовно-процессуального принуждения.
In this article the author researched the possibilities of restriction of human’s rights and liberties according to the new Criminal Procedure Code.
Keywords: human’s rights and liberties, restriction of the rights and liberties, personal immunity, preventive punishment, measures of criminal procedure compulsion.
L
УДК 343.1
Анатолій Анатолійович Дворник,
прокурор Ленінського району м. Луганська
СПІВВІДНОШЕННЯ прокурорського нагляду,
судового та відомчого контролю за законністю
розслідування кримінальних правопорушень,
що вчиняються У процесі банкрутства
Стаття присвячена дослідженню організаційних та процесуальних аспектів співвідношення прокурорського нагляду, судового та відомчого контролю за законністю розслідування кримінальних правопорушень, що вчиняються в процесі банкрутства, у відповідності до нового КПК України.
Ключові слова: прокурорський нагляд, судовий контроль, відомчий контроль, банкрутство.
Основними інструментами забезпечення законності розслідування кримінальних правопорушень, в тому числі тих, що вчиняються в процесі банкрутства, новий КПК України, як і попередній кримінально-процесуальний закон, визначає прокурорський нагляд, судовий та відомчий контроль (останній зазнав термінологічних змін). Враховуючи, що КПК України від 13.04.2012 р. змінив правовий статус прокурора та керівника органу досудового розслідування, запровадив інститут слідчого судді, потребують переосмислення види діяльності, що здійснюються ними в процесі досудового розслідування, з метою визначення їх належного співвідношення та забезпечення чіткого функціонування механізму дотримання законності у цій сфері.
За новим КПК України прокурор «здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням», будучи наділеним при цьому досить широким спектром повноважень (ст. 36). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. № 4652-VI внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру», де передбачено, що нагляд має своїм завданням сприяти: 1) розкриттю кримінальних правопорушень, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних та кримінально протиправних посягань; 2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; 3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; 4) охороні прав і законних інтересів осіб при здійсненні кримінального провадження; 5) здійсненню заходів щодо запобігання кримінальним правопорушенням, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню. У ст. 30 нової редакції Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор вживає заходів до того, щоб органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування (дізнання та досудове слідство): 1) додержували передбачений законом порядок початку та проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення, закриття кримінального провадження, а також додержували строки здійснення досудового розслідування та тримання осіб під вартою; 2) не допускали порушення законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування; 3) виявляли причини вчинення кримінальних правопорушень і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.
Керівник органу досудового розслідування згідно нового КПК України «організовує досудове розслідування» (ст. 39). На відміну від ст. 114-1 КПК України 1960 року, де передбачалося, що «начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм», новий кримінально-процесуальний закон не оперує стосовно цього суб’єкта терміном «контроль». При цьому, за своїм змістом значна частина процесуальних повноважень із попереднього перейшла до нового кодексу, зберігши по суті контрольну спрямованість, що в умовах адміністративної (відомчої) підпорядкованості і службової залежності між слідчим та керівником органу досудового розслідування дає підстави для висновку про фактичне збереження за останнім частини контрольних функцій стосовно процесуальних дій своїх підлеглих, з урахуванням встановлених законом обмежень.
