2015-05-15
303
Експертиза – це спрямоване на вирішення певних питань дослідження, що провадиться із застосуванням спеціальних знань з боку компетентних осіб – експертів на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, яка перебуває у провадженні органів досудового та судового слідства.
Вивчення спеціальної літератури, слідчої та експертної практики дозволило автору зробити висновок, що типовими експертизами під час розслідування господарських злочинів, пов’язаних із підробленням документів, є наступні види експертиз:
– технічна експертиза документів;
– комп’ютерно-технічна (комп’ютерної техніки та програмних продуктів);
– почеркознавча.
Типовими вважаються експертизи, які, як правило, призначаються під час розслідування певного виду злочину або ж щодо конкретної ситуації розслідування.
Досить часто під час розслідування кримінальних справ про господарські злочини, пов’язані з підробленням документів (наприклад, про незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення; про підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів тощо), виникає необхідність у призначенні експертизи, для вирішення питань якої необхідні знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У таких випадках призначаються комплексні експертизи, до проведення яких, у разі потреби, залучаються фахівці установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інші фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах [1].
При вирішенні питання про призначення певного виду експертизи під час розслідування господарських злочинів, пов’язаних із підробленням документів, слідчий керується вимогами кримінально-процесуального закону про всебічність, повноту та об’єктивність дослідження обставин справи.
Звичайно, що суспільство в цілому та його окремі інститути не є сталими структурами та явищами. Їм притаманна динамічність і мінливість. Через певний час на місті неефективних та застарілих елементів суспільних інститутів утворюються нові, робляться висновки за результатами невдалих експериментів, від останніх відмовляються взагалі або доопрацьовують їх, засоби їх реалізації тощо. Як відомо, не є виключенням і кримінальне судочинство України, яке у теперішній час знаходиться в стадії реформування. Так, 13 квітня 2012 р. був прийнятий новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який набуває чинності 19 листопада 2012 р. [2]. Відповідно, практика застосування кримінально-процесуальних норм (зокрема про призначення експертиз під час розслідування кримінальних справ) і проблеми, які з’являються в зв’язку з цим, потребують нових наукових підходів і відповідних практичних рішень.
|
Тобто законотворець фактично продублював норму КПК 1960 р., у якій були визначені випадки обов’язкового призначення експертизи (ст. 76).
Категоричність КПК 1960 р. та КПК 2012 р. щодо цього питання приводить до того, що під час призначення експертиз виникають певні проблеми. Зокрема, під час розслідування злочинів у сфері господарської діяльності, пов’язаних із підробленням документів (ст. 199 – виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; ст. 200 – незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення; ст. 216 – незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок; ст. 223-1 – підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів; ст. 223-2 – порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів; ст. 224 – виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів), практика визнає за необхідне проведення експертиз для встановлення факту підроблення певних документів. Це може бути один чи декілька видів типових для такої категорії справ експертиз або ж комплексні експертизи.
Також категоричність цих статей КПК України можна вважати не зовсім доречною, тому що у деяких випадках зазначені у законі експертизи є нездійсненними. Наприклад, до тяжких тілесних ушкоджень належить незгладне спотворення (непоправне знівечення) обличчя. До компетенції судового-медичного експерта належить лише встановлення факту непоправності ушкодження, а питання щодо його спотворення, знівечення належить до правових питань, які є компетенцією слідчого і суду.
Цікавими є норми КПК 2012 р. (ст. 243, ст. 244) про залучення експерта. Так, сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.
У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта особа, що заявила відповідне клопотання, має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді. До клопотання також додаються: копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання та копії документів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.
Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п’яти днів із дня його надходження до суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов’язковою.
Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо особа, що звернулася з клопотанням, доведе, що:
1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте:
а) сторона обвинувачення не залучила його або
б) на вирішення залученого стороною обвинувачення експерта були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або
в) існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;
2) вона не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.
До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі. При задоволенні клопотання про залучення експерта слідчий суддя у разі необхідності має право за клопотанням особи, що звернулася з клопотанням про залучення експерта, вирішити питання про отримання зразків для експертизи. Висновок експерта, залученого слідчим суддею, надається особі, за клопотанням якої він був залучений [2].
Підсумовуючи, зазначимо, що автором наведена лише частина проблемних питань, які виникають під час призначення експертиз у справах про господарські злочини, пов’язані із підробленням документів, та, зокрема, можуть виникнути після набуття чинності новим КПК України.
Список використаних джерел: 1. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз: затв. наказом М-ва юстиції України від 8.10.1998 № 53/5 [Електронний ресурс.]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98/page. 2. Кримінальний процесуальний кодекс України: від 13.04.2012 [Електронний ресурс.]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/4651-17.
Одержано 26.09.2012
Статья посвящена определению круга типичных экспертиз, назначаемых при расследовании хозяйственных преступлений, связанных с подделкой документов, исследованию особенностей их назначения и выявлению проблемных вопросов, возникающих в связи с их назначением и проведением в свете нового уголовного процессуального законодательства.
Ключевые слова: назначение экспертизы; техническая экспертиза документов; компьютерно-техническая экспертиза; почерковедческая экспертиза; комплексные экспертизы; хозяйственные преступления; подделка документов.
Article is dedicated to the development of terms of typical examinations prescribed for the investigation of economic crimes of forgery, the study of features of their assignment and identification of problems arising in due to their function and in light of the new criminal procedure law.
Keywords: destination expertise, technical examination of documents, computer forensics, handwriting examination, comprehensive examination, economic crimes, forgery.
L
УДК 343.13(477)
Володимир Юрійович Калугін,
доцент кафедри кримінального процесу
факультету з підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання
Одеського державного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук, доцент
Інститут зупинення досудового розслідування за новим КПК
Ефективність діяльності слідчих підрозділів визначається тим, якою мірою практичні результати цієї діяльності відповідають досягненню завдань, визначених кримінальним законодавством. Рішення слідчих у ході розслідування знаходиться в прямій залежності від успіху збирання доказів, встановленні достовірних обставин, визначених предметом доказування.
Одним з найважливіших завдань кримінального судочинства, є те, що в ході розслідування повинна бути встановлена особа, яка вчинила кримінальне правопорушення. У противному випадку досудове розслідування закінчено бути не може, оскільки не має реалізації функція кримінального переслідування, яка знаходить своє віддзеркалення в оголошенні про підозру та обвинувальному акті, при направленні кримінального провадження до суду. Проте в ході досудового розслідування можуть виникнути різні обставини, які не дають слідчому можливість забезпечити участь підозрюваного і тим самим виникають реальні перепони до закінчення у встановленому законом порядку досудового провадження. Ці обставини можуть бути як результатом умисних дій особи, що причетна до вчинення кримінального правопорушення так і результатом інших обставин. Зазначене обумовлює існування інституту зупинення досудового слідства.
Чинний КПК та прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс не містить визначення поняття «зупинення досудового розслідування». Немає єдиної думки з даного питання і в науковому світі.
Більшість процесуалістів під зупиненням досудового розслідування розуміють тимчасову перерву в досудовому провадженні з причин (підставам), вказаних в кримінальному процесуальному законі [3, с. 13; 4, с. 4].
H. A. Громов і С. І. Анненков, визначають зупинення досудового розслідування як «врегульовану законом, оформлену рішенням слідчого, прокурора тимчасову перерву у провадженні по кримінальній справі, під час якої ці органи вживають заходів до усунення обставин, що викликали зупинення провадження по справі» [5, с. 19].
На їхню думку, зупинення досудового розслідування це перерва в розслідуванні під час якої слідчий зобов’язаний як безпосередньо, так і через органи дізнання вжити заходів до розшуку підозрюваного, до встановлення особи, яка причетна до вчинення злочину, хоча і без проведення слідчих дій.
Л. М. Рєпкін пише, «зупинення досудового слідства - це перерва, що регламентується законом, у провадженні справи, протягом якої орган дізнання, слідчий і прокурор в межах своєї компетенції вживають активних заходів по усуненню обставин зупинення» [6, с. 12].
В. М. Тертишник зупинення досудового розслідування визначає як вимушене припинення процесуальної діяльності внаслідок появи обставин, які не дозволяють здійснити подальше провадження і закінчити слідство [7].
Є. Г.Коваленко, В. Т. Маляренко визначають зупинення досудового слідства як тимчасову перерву в провадженні розслідування по справі, перерву в процесуальній діяльності, яка не виключає за необхідності проведення розшукових та оперативно-розшукових заходів, з метою розкриття злочину і розшуку обвинуваченого [8, с. 408].
Ст. 280 Кримінального процесуального кодексу України прийнятого Верховною Радою 13.04.2012 визначає, підстави до зупинення досудового розслідування після повідомлення особі про підозру у разі, якщо:
1) підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком;
2) підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме;
3) наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва [1].
|
Існуючі статистичні дані свідчать про значну кількість кримінальних справ, зупинених у зв’язку з невстановленням особи що їх вчинила. Так, тільки в Одеській області за 2011 рік було зупинено за п. 3 ст. 206 КПК України (в редакції 1961 р.) 10408 кримінальних справ.
Кримінальне правопорушення залишається не розкритим не дивлячись на прийняті слідчим заходи. Як було зазначено, причини, не встановлення особи, що вчинила злочин одних випадках, носять об’єктивний характер, в інших - суб’єктивний. Перші нерідко обумовлені надзвичайною складністю розслідування, особливо в сучасних умовах пов’язаною з витонченістю способу вчинення злочинів і протидії їх розкриттю. Учасники таких діянь часто є членами організованих груп і різного роду злочинних формувань, що використовують новітні технології прир вчиненні кримінальних правопорушень і прихованню слідів.
Суб’єктивний характер причин, через які не розкриваються злочини, пов’язаний, як правило, з тим, що слідчий не повною мірою використовує надані законом можливості і засоби для викриття осіб причетних до вчинення кримінального правопорушення. Найтиповіші недоліки пов’язані з помилками процесуального, організаційного і тактичного характеру, що допускаються при огляді місця події, проведенні обшуку і виїмки, висуненні і перевірці слідчих версій, організації взаємодії слідчого з оперативними підрозділами в доведенні результатів їх діяльності.
У цілях розкриття злочину слідчий повинен активно використовувати всі можливі процесуальні форми передбачені кримінальним процесуальним законом, і має право проводити гласні та негласні слідчі (розшукові) дії, а у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини направляти доручення оперативним підрозділами для проведення заходів направлених на встановлення особи, що вчинила злочин. Слідчий не повинен усуватися від провадження у справі і повинен приймати заходи щодо виправлення причин, які викликали її зупинення, повинен реалізувати весь комплекс необхідних розшукових і інших процесуальних дій по збиранню відомостей направлених на встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.
Можливо відсутність такої підстави, як невстановлення особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення для зупинення досудового розслідування законодавець пов’язує з порядком визначенням строків досудового розслідування, які починають свій відлік з моменту оголошення особі про підозру,то б то з моменту встановлення її особи, або з інших причин. Тоді постає реальне питання, що робити слідчому з тією масою нерозкритих проваджень, за якими він проводить розслідування, адже у зв’язку з новим порядком початку досудового розслідування кількість матеріалів у провадженні слідчого збільшиться в
декілька разів.
Знається є слушною думка Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко стосовно того, що у разі не встановлення особи, що вчинила злочин, при умові, що всі можливі слідчі та процесуальні дії проведені, провадження досудового слідства повинно бути зупиненим і в подальшому мають проводитися оперативно-розшукові заходи направлені на встановлення особи яка вчинила злочин [8, с. 410].
Крім цього, виконання вимог ст. 280 нового КПК, стосовно неможливості проведення слідчих дій по зупиненому кримінальному провадженню, з одного боку, і необхідності використання заходів, направлених на усунення обставин, що призвели такого вимушеного зупинення, з іншого, наводить на думку про характер тих дій. Безперечно, діяльність слідчого повинна бути направлена на збір інформації, необхідної для своєчасного відновлення кримінального провадження. Ця діяльність є важливим засобом досягнення цілей призначення кримінального судочинства.
В юридичній літературі з даного приводу існують протилежні точки зору. Одні автори вважають, що після зупинення слідства вся діяльність по розкриттю і розслідуванню злочину повинна носити непроцесуальний характер, на думку інших, необхідно діяти тільки процесуальним шляхом [9, с. 170].
Враховуючи викладене доцільно внести пропозиції до змісту ст.280 Кримінального процесуального кодексу України доповнивши підставою до зупинення – не встановлення особи, що вчинила кримінальне правопорушення та розширити частину 5, доповнивши її положенням про непроцесуальну діяльність слідчого по зупиненому кримінальному провадженню наступного змісту: «Після зупинення досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій не допускається, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного та особи яка вчинила кримінальне правпорошення, ця діяльність слідчого повинна носити непроцесуальний характер».
Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України»: станом на 22 трав. 2012 р. – К.: Алерта, 2012. – 304 с. 2. Кримінально-процесуальний кодекс України: закон України від 1 квіт. 1961 р. № 902 // Відомості Верховної Ради України. – 1961 – № 2. 3. Попoв A. M. Проблемы усовершенствования оснований и условий приостановления предварительного следствия: автореф. дис.... канд. юрид. наук / Попoв A. M. – Саратов, 2004. 4. Шатило К. Д. Приостановление дознания и предварительного следствия / К. Д. Шатило. – М., 1963.
5. Громов H. A. Понятие, основания и условия приостановления предварительного следствия /
H. A. Громов, С. И. Анненков // Следователь. – 2001. – № 3. – С. 19. 6. Репкин Л. М. Приостановление предварительного следствия: учеб. пособие / Л. М. Репкин. – Волгоград: ВСШ МВД РФ, 1971. – С. 12.
7. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: підручник / В. М. Тертишник. – 4-те вид., доповн. і переробл. – К.: А.С.К., 2003. – 1120 с. 8. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: підручник / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с. 9. Вандишев B. B. Уголовный процесс: конспект лекций / B. B. Вандишев. – СПб., 2002.
Одержано 29.09.2012
L
УДК [343.132:343.3/7](477)
Артем Іванович Карпов,
здобувач кафедри криміналістики Національної академії внутрішніх справ,
підполковник міліції запасу
Перспектива використання негласних слідчих (розшукових)
дій під час розслідування шахрайств
З прийняттям Верховною Радою України 13 квітня 2012 р. Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК 2012 р.) відкриваються нові перспективи ефективності досудового розслідування кримінальних злочинів та доказування у кримінальному провадженні.
Під час досудового розслідування шахрайств може виникнути необхідність перевірки обставин справи, які не можливо встановити процесуальним гласним шляхом. Прикладом може бути наявність показів свідка про наявність у підозрюваного/обвинувачуваного предметів або документів, які підозрюваний/обвинувачуваний приховує від органів досудового розслідування та не повідомляє про їх місце знаходження або своїми показами чи діями намагається спрямувати хід розслідування у хибному напрямку. За наявності такої протидії з боку підозрюваного/обвинувачуваного слідчі дії, передбачені діючим КПК 1960 р. як накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку огляд, обшук або виїмка можуть бути не ефективними.Відповідно до діючого законодавства України, проведення негласних дій віднесено до оперативно-розшукової діяльності, у зв’язку з чим їх результати носять, переважно, не процесуальний характер та потребують проходження окремої процедури легалізації для використання в якості кримінально-процесуальних доказів, а частина інформації, отриманої не процесуальним шляхом, взагалі може бути не використана в якості доказів.
Новим КПК 2012 р. вирішення цієї проблеми покладається на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (Розділ III (Досудове розслідування) Глава 21 (Негласні слідчі (розшукові) дії). Відповідно до ст. 246 КПК 2012 р. негласні слідчі (розшукові) дії – різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим КПК.
Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила неможливо отримати в інший спосіб.
Застосування норм негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесі дасть можливість слідчому та іншим, уповноваженим особам, використовувати як гласні, так і не гласні заходи, спрямовані на документування та розкриття кримінального злочину або розшуку злочинця, які на теперішній час доступні лише при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, такі як негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи та ін. Хоча, за результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві (ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992) на практиці, як правило, протоколи та інші результати цих заходів не в повному обсязі використовуються під час досудового розслідування, а у випадку розшуку обвинуваченого/підсудного їх використання у кримінальному провадженні більше виключення ніж правило.Законодавець передбачає проведення негласних слідчих дій на підставі рішення слідчого судді у кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо-тяжких злочинів. Відповідно, під час кримінального провадження у справах про шахрайство, проведення негласних слідчих (розшукових) дій можливе у випадках відкриття кримінального провадження за ч. 3 та 4 ст. 190 КК України. Також, слідчий, за погодженням з прокурором, або прокурор можуть прийняти рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії у невідкладних випадках до постановлення ухвали слідчого судді, пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо-тяжкого злочину, передбаченого розділами I,II,VI, VII (ст. 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини КК України. У такому випадку прокурор зобов’язаний невідкладно після початку негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.
Під час кримінального провадження щодо шахрайств можуть бути застосовані усі види негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених КПК 2012 р., яким передбачено наступні негласні слідчі (розшукові) дії:
|
– інші види негласних слідчих (розшукових) дій (параграф 2 гл. 21), до яких відносяться: обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267); установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268); спостереження за річчю або місцем (ст. 269); аудіо-, відео контроль місця (ст. 270); контроль за вчиненням злочину (ст. 271); виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272); негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274); використання конфіденційного співробітництва (ст. 275).
Як бачимо, новий КПК 2012 р. переводить в кримінально-процесуальну площину засоби та методи, які використовувались в оперативно-розшуковій діяльності. ст. 256 передбачає, що протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватись в доказуванні на тих самих підставах, що і результати інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.
Важливим елементом в розслідуванні шахрайств є можливість допиту осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення (ст. 256 КПК 2012 р.). Такі особи могли стати свідками певних дій, спостерігати певні події, висвітлення яких може бути важливим під час доказування у кримінальному провадженні. Законодавець передбачає можливість допиту цих осіб із збереженням відомостей про них та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.
Водночас слідчому дана можливість допитати осіб, з приводу дій, або контактів яких проводились такі дії (ст. 256 КПК). При цьому слідчий може не повідомляти одразу про проведення негласних (розшукових) дій щодо цих осіб. Таке повідомлення повинно бути здійснене в обсязі, який зачіпає права та інтереси цих осіб та в час із врахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Однак терміни надання такого повідомлення, в той же час, обмежуються дванадцятою місяцями або зверненням до суду з обвинувальним висновком.
Відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК 2012 р. негласні слідчі (розшукові) дії має право проводити не лише слідчий, а за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України.
Слідчий або прокурор у відповідності до ч. 4 ст. 246 КПК 2012р. можуть також залучити до проведення негласних слідчих (розшукових) дій інших осіб. Коло таких осіб не визначено нормами кримінально-процесуального кодексу, у зв’язку з цим такими особами можливо вважати будь-яку особу, на яку не розповсюджується пряма заборона щодо проведення нею негласних слідчих (розшукових) дій. Згідно аналізу діючого законодавства не допустимим буде залучення до проведення слідчих дій осіб, яким законом надано право не свідчити стосовно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а саме їх близьких родичів, захисників, законних представників, а також осіб, які зобов’язані зберігати таємниці цих осіб, які стали їм відомі під час здійснення своєї професійної діяльності.
Цікавим є те, що законодавець не обмежує час доби щодо здійснення негласної слідчої (розшукової) дії, проте обмежує строк дії ухвали слідчого судді на її проведення двома місяцями з можливістю подальшого продовження за умови, що загальний строк дії ухвали слідчого судді не буде перевищувати максимальних строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 КПК. У разі, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться з метою встановлення місцезнаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді чи суду, та оголошена в розшук, вона може тривати до встановлення розшукуваної особи.
