2015-05-15
269
У цьому контексті відмітимо позицію В. Б. Ісакова, який виділяє фактичні (юридичні) склади, що відрізняються від групи фактів тим, що елементи складу певним чином пов’язані у просторі та часі, взаємообумовлені, а правовий наслідок настає лише за наявності усіх
елементів складу в сукупності [4, с. 39–42]. І як зазначає А. В. Андрушко, щодо виникнення службових правовідносин з державними службовцями, підставою цього є фактичний склад, елементами якого виступають юридичні факти, порядок акумуляції яких чітко визначений
у законі [5, с. 7].
Отже, стосовно розуміння стадійності процесу проходження державної служби зазначимо, що він відображає трансформацію (отримання розвитку, зміни один одного) відповідних фактичних (юридичних) складів, що і обумовлює виникнення, зміну, розвиток і припинення державно-службових відносин або іншими словами – процес проходження особою служби в ОВС України. А значення стадійності полягає в тому, що кожна попередня стадія (етап), наприклад, вступ (прийняття) особи на службу, під час її реалізації закладає умови для появи та успішної реалізації наступної стадії (етапу), зокрема, присвоєння особі чинів, спеціальних звань тощо. У свою чергу, кожна наступна стадія (етап) не тільки базується на попередній, а й виконує контрольні функції стосовно попередньої.
Таким чином, стадійність в умовах її нормативно-правового опосередкування, яке забезпечує встановлення порядку здійснення, виконання або оформлення, наприклад, прийняття на службу, пов’язується з відповідними процедурами, завдяки яким і знаходить своє втілення та реалізацію процес проходження державної служби. Відповідно, одночасно з етапами проходження служби у процесі їх правового оформлення слід вести мову і про процедури, що корелюють цим етапам, зокрема процедуру вступу (прийняття) на службу, яка й відповідає стадії проходження служби в ОВС України з такою само назвою.
Таким чином, виникнення правовідносин стосовно вступу особи на службу в ОВС України відбувається лише за наявності цілої низки юридичних фактів (фактичного складу), які пов’язані між собою, а тому попередньо зазначимо, що метою введення процедур слід вважати: встановлення наявності визначених у законі юридичних фактів для вчинення юридичнозначущих дій; проведення їх перевірки та оцінки їх змісту; прийняття законного та обґрунтованого управлінського рішення на основі цих юридичних фактів.
Відповідно, встановивши значення впливу фактора системності на формування структури проходження служби в ОВС України (етапів, юридичних складів, зв’язків між ними), більш докладно висвітлимо це питання стосовно процедури прийняття на службу до ОВС України, який є першою стадією (етапом) її проходження, адже саме з цього моменту виникають державно-службові відносини між особою та ОВС України.
Що ж стосується самої процедури прийняття на службу до ОВС України, то вона пов’язується з певним юридичним складом, який виступає основою для виникнення відносин між особою і державним органом. Своє нормативно-правове відображення елементи цього юридичного складу знаходять у чинному законодавстві. Стосовно останнього аспекта, то на основі аналізу КЗпП України, Законів України «Про державну службу», «Про міліцію», Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України», можна виявити елементи цього юридичного складу. На наш погляд, до них слід віднести:
1. Добровільність вступу особи на службу до ОВС України як прояв вільного вибору нею професії, роду занять і роботи (ст. 1 КЗпП України, п. 3, 4 Постанови КМУ від 29 липня 1991 р. № 114). Вважаємо, що цей аспект потребує свого чіткого закріплення на рівні Закону «Про міліцію», а не підзаконного акта, адже служба в ОВС України є окремою формою реалізації права особи на державну службу, а право може бути реалізовано тільки добровільно, де його регламентація повинна відбуватися тільки в законі.
2. Рівність трудових прав громадян України незалежно від будь-яких обставин, що забезпечується забороною необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, службу (ст. 1, 22 КЗпП України, ст. 4 Закону України «Про державну службу»). Враховуючи викладене в 1-му та 2-му пунктах, пропонуємо в розділ IV Закону України «Про міліцію» включити статтю з назвою «Служба в міліції» в наступній редакції: «Служба в міліції будується на добровільних засадах шляхом вільної реалізації громадянами України права на державну службу незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, за умови одержання ними відповідної освіти і професійної підготовки та проходження у встановленому порядку конкурсного відбору, або за іншою процедурою, передбаченою цим Законом».
3. Встановлення відповідності кандидата вимогам щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я (ст. 22 КЗпП України, ст. 4 Закону України «Про державну службу», ст. 17 Закону України «Про міліцію», п. 3 Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114). Як свідчить аналіз чинного законодавства, відповідні статті, зокрема Закону України «Про міліцію», потребують свого упорядкування в частині більш чіткого визначення вимог до кандидатів на службу в ОВС України.
4. Подання кандидатом на службу необхідних і достатніх відомостей для ухвалення рішення про його прийняття, що забезпечене гарантією заборони вимагати від кандидатів відомостей і документів, подання яких не передбачено законодавством (ст. 25 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про державну службу»). Однак, вказані положення не знайшли свого належного відображення як у Законі України «Про міліцію», так і в Постанові КМУ від 29.07.1991 № 114. І з метою приведення їх змісту у відповідність із КЗпП України та Законом України «Про державну службу» пропонуємо внести відповідні доповнення до ст. 17 Закону України «Про міліцію» та Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114, останню слід також доповнити пунктом, який би передбачав перелік документів, які зобов’язаний надати кандидат на службу.
Зокрема, пропонуємо ст. 17 Закону України «Про міліцію» викласти в наступній редакції:
«На службу до міліції приймаються на основі трудового договору (контракту) громадяни, які досягли 18-річного віку, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім та освітньо-кваліфікаційним рівнями, рівнем фізичної підготовки та станом здоров’я виконувати покладені на міліцію обов’язки.
Прийняття на службу до міліції здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України. При проведенні конкурсу забороняється вимагати від кандидатів на службу до міліції відомості та документи, подання яких не передбачене законодавством України.
При підготовці фахівців для органів внутрішніх справ до вищих навчальних закладів МВС за державним замовленням на денну форму навчання приймаються особи, які мають повну загальну середню освіту, віком від 17 років. Вік кандидатів на навчання обчислюється станом на 31 грудня року вступу до вищих навчальних закладів МВС».
5. Виконання вимог щодо обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, у тому числі і в ОВС України (ст. 25 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про державну службу», ст. 17 Закону України «Про міліцію»). Ця обставина є дуже важливою, адже не тільки забезпечує прийняття на службу дійсно гідних осіб, вона також є умовою забезпечення дотримання персоналом ОВС дисципліни та законності. Однак, на відміну від Закону України «Про державну службу», Закон України «Про міліцію» обмежується лише вказівкою на одну обставину (особа, яка раніше засуджувалась за вчинення злочину), не включаючи низку інших, хоча обставини, вказані у ст. 12 Закону України «Про державну службу», також мають значення для досягнення вказаних вище цілей.
Тому з метою приведення Закону України «Про міліцію» у відповідність із Законом України «Про державну службу» пропонуємо доповнити його статтею із назвою «Обмеження, пов’язані з прийняттям на службу в міліцію» з наступним змістом: «Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які: раніше засуджувались за вчинення злочину; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України».
6. Проходження у встановленому порядку конкурсного відбору, або участь в іншій процедурі, передбаченій Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону України «Про державну службу», п. 43 Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114). У цьому контексті слід погодитися із К. Ю. Мельником, який вказує, що оскільки проведення конкурсу дозволяє залучити до правоохоронних органів найбільш досвідчених та кваліфікованих службовців, то таку процедуру слід передбачити для вирішення питання про прийняття на службу до всіх без винятку правоохоронних органів [7]. Відповідно, свого впровадження та відповідної нормативно-правової регламентації потребує питання удосконалення процедур конкурсного відбору
на службу до ОВС України, основу для опрацювання якого слід закласти в Законі України
«Про міліцію».
7. Випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається (ст. 26 КЗпП України, ст. 18 Закону України «Про державну службу», п. 3, 8 Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114). Як юридичний факт ця обставина має своє значення, адже згідно із п. 3 Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114 під час прийняття на службу може бути встановлено іспитовий строк тривалістю до одного року, а наслідком його невиконання є дострокове звільнення особи із ОВС України (п. 8 Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114).
8. Прийняття Присяги кандидатом на службу до ОВС України (ст. 17 Закону України «Про державну службу», ст. 17 Закону України «Про міліцію», п. 11 Постанови КМУ від
29.07.1991 № 114). Вираховуючи значення факту прийняття присяги як ключового моменту у становленні молодого працівника як повноправного члена колективу, основи моральної відповідальності працівника [8, с. 126], то це питання має бути врегульоване на рівні закону, до того ж у п. 11 Постанови КМУ від 29.07.1991 р. № 114 вказано, що питання прийняття Присяги регулюються відповідно до законодавства. Тому з метою посилення виховного впливу Присяги працівника ОВС України і надання їй більш високого статусу пропонуємо передбачити закріплення її тексту, який зараз міститься в постанові КМУ «Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України» від 28.12.1991 № 382, в Законі України «Про міліцію».
9. Оформлення факту прийняття кандидата на службу в ОВС України (ст. 21, 24, 241 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про державну службу», ст. 17 Закону України «Про міліцію», п. 4 Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114). Мається на увазі оформлення трудового договору або контракту, причому є всі підстави вважати, що з працівником ОВС України обов’язково слід укладати контракт у письмовій формі. Це, наприклад, можна пояснити вимогою постанови КМУ «Про встановлення письмової форми трудових договорів з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею» вiд 16.11.1994 № 779, яка передбачає, що трудові договори з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею, укладаються у письмовій формі. А як випливає зі змісту ст. 8 Закону України «Про державну таємницю», до інформації, що може бути віднесена до державної таємниці, відноситься інформація у сфері державної безпеки та охорони правопорядку. До такої інформації мають стосунок переважна більшість працівників ОВС України, що й обумовлює потребу у письмовому оформленні трудового договору. Письмова форма є не тільки елементом відповідної процедури, як прояв її формального характеру, це також є гарантією прав особи (виконувати роботу, визначену цією угодою, а не взагалі будь-яку) та роботодавця (виконувати внутрішній трудовий розпорядок тощо). Тому цей момент повинен бути в законі відображений більш чітко, наприклад, шляхом посилання на відповідні статті глави ІІІ КЗпП України, що можна закріпити у відповідних пунктах Постанови КМУ від 29.07.1991 № 114.
Отже, як бачимо, юридичний склад підстав прийому на службу до ОВС України являє собою доволі розгорнуту сукупність окремих обставин, кожна з котрих сама по собі є юридичним фактом (наприклад, досягнення певного віку, проходження випробування, відсутність судимості тощо). Таким чином, виявлення під час прийняття на службу до ОВС України усього комплексу вимог юридичного складу, який охоплює перший етап проходження служби, є умовою забезпечення в майбутньому належного виконання працівником цього правоохоронного органу завдань, функцій і повноважень держави. Забезпечення досягнення такого результату можливе лише за умови наявності певного засобу впорядкування, систематизації та оформлення відповідних відносин, засобу, що надає їх розвитку стабільності та усталеного, заздалегідь визначеного напрямку розвитку, забезпечує певну передбачуваність результату, що очікується. І таким засобом слід визнати процедуру, яка охоплює процес реалізації першого етапу проходження служби – прийняття на службу в ОВС України, адже саме вона здатна нормативно врегулювати відповідні відносини з приймання на службу, створює можливість офіційно встановити певний порядок відповідних дій, забезпечити належне оформлення їх результату.
Вирішуючи питання щодо формування процедури прийняття на службу в ОВС України, слід врахувати значення низки моментів, які б забезпечували комплексний погляд на це явище та сприяли його належному включенню в механізм управління проходженням служби. Так, до цих моментів віднесемо: значення системно-структурного підходу до формування процедури; визнання стадійності проходження служби; послідовність характеру нормативно-правового регулювання державно-службової діяльності працівників ОВС України; значення змісту юридичного складу прийняття на службу. І якщо комплексно взяти до уваги відмічені аспекти, то можемо сформулювати низку визначальних рис, що будуть характеризувати власне процедуру прийняття на службу до ОВС України як офіційно встановлений та усталений порядок виявлення та оформлення юридичного складу першого етапу проходження служби.
Розкриті вище аспекти акцентують увагу як на тому, що діяльність, яка характеризується як процес (проходження служби), повинна мати притаманні їй засоби впорядкування у вигляді відповідних процедур, так і на тому, що такий засіб, як процедура, є найбільш доцільною і прийнятною формою впорядкування відносин, що виникають у процесі проходження служби.
А тому доходимо висновку, що прийняття на службу до ОВС України має відбуватися лише за допомогою встановлених у законах та підзаконних нормативно-правових актах процедур, у тому числі процедури прийняття на службу, яка, у свою чергу, повинна становити окрему частину загальної адміністративної процедури проходження служби в ОВС України. Саме таке вирішення цього питання здатне забезпечити належне виконання
першим етапом проходження служби в ОВС України його основного призначення. І підтвердженням цього висновку є положення Стратегії реформування системи державної служби в Україні, в якій прямо вказано, що для запобігання рецидивам непрофесіоналізму та некомпетентності під час формування кадрового потенціалу необхідно розробити більш досконалі, прозорі та об’єктивні процедури прийняття на державну службу, запровадити єдиний порядок проведення відкритого конкурсу та стажування із складанням іспиту [8]. В цьому контексті наше дослідження і спрямоване саме на вдосконалення існуючої процедури прийняття на службу до ОВС України.
Список використаних джерел: 1. Лавріненко О. В. Правове регулювання прийняття на службу до органів внутрішніх справ України: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Лавріненко О. В. – Х., 1998. – 24 с. 2. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2 т. Т. 1. Загальна частина / ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). – К.: Юрид. думка, 2004. – 584 с. 3. Бахрах Д. Н. Административное право: учеб. для вузов / Д. Н. Бахрах. – М.: Бек, 1996. – 355 с. 4. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве / В. Б. Исаков. – М.: Юрид. лит., 1984. – 144 с. 5. Андрушко А. В. Виникнення трудових правовідносин з державними службовцями: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Андрушко А. В. – К., 2003. – 20 с. 6. Мельник К. Ю. Конкурсний відбір до правоохоронних органів [Електронний ресурс] / К. Ю. Мельник // Право і Безпека. – 2010. – № 1 (33). – Режим доступу. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/pib/2010_1/PB-1/PB-1_25.pdf. 7. Одегова С. М. Напрями вдосконалення системи мотивації співробітників правоохоронних органів України з боку керівництва / С. М. Одегова // Держава та регіони. Серія: Право. – 2009. – № 3. – С. 125–129. 8. Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні: указ Президента України вiд 14.04.2000 № 599/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 16. – Ст. 665.
Одержано 02.10.2012
Исследована процедура принятия на службу в органы внутренних дел как часть общего порядка обеспечения развития государственно-служебных отношений с участием сотрудников органов внутренних дел Украины.
Ключевые слова: органы внутренних дел, государственно-служебные отношения, прохождения службы.
Researched the procedure for recruitment to the police as part of the general order of development of state-business relations with employees of the Internal Affairs of Ukraine.
Keywords: police, public-service relationship, the service.
L
УДК 343.98
Hіна Iванівна Клименко,
професор кафедри правосуддя
Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
доктор юридичних наук, професор
Проблемні питання судової експертизи в кримінальному процесуальному кодексі України
Розглянуті деякі статті, що регламентують проведення судових експертиз в новому кримінальному процесуальному кодексі України. Внесені пропозиції щодо усунення прогалин
законодавства.
Новий кримінальний процесуальний кодекс (далі – КПК) України вводить багато новел в кримінальний процес: встановлюється процесуальна рівність та змагальність сторін; підвищуються права підозрюваних; розширюються права потерпілого; оновлюється процедура досудового розслідування; удосконалюється процедура судового контролю; забороняється повернення справ на додаткове розслідування, удосконалюється процедура оскарження судових рішень.
У кодексі враховано деякі пропозиції державних органів, які здійснюють правозастосовну діяльність у сфері кримінальної юстиції, та провідних вищих навчальних закладів України.
Проте проблемними залишаються багато питань правового регулювання судово-експертної діяльності в кримінальному провадженні, на які і раніше зверталася увага в спеціальній літературі, і які потребують вирішення.
Так, ст. 69 КПК «Експерт» слід переробити в аспекті внесення наступних змін і доповнень. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу», та внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.
У ст. 70 КПК «Відповідальність експерта» установлено, що «за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, передбачену законом», а в п. 2 ст. 102 КПК «Зміст висновку експерта» указано, що у висновку експерта обов’язково має бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. У той самийчас експерт може бути залучений під час досудового провадження або стороною обвинувачення чи захисту. Якщо сторона обвинувачення наділена всіма правами стосовно попередження експерта про кримінальну відповідальність, то сторона захисту – ні. Тому порушується принцип рівності і змагальності сторін перед законом. Вважаємо, що ці функції мають належати слідчому судді у разі звернення сторони захисту з клопотанням про призначення експертизи.
Слід доповнити ст. 101 КПК «Висновок експерта» окремими пунктами такого змісту: «Експертиза проводиться в суді або під час досудового провадження». «У разі необхідності в справі може бути призначено первинну, додаткову, повторну експертизу, яка може бути одноосібною, комісійною або комплексною». Далі надати визначення вказаним видам експертиз. Потребує уточнення ст. 245 КПК «Отримання зразків для експертизи»: В ній зазначено, що зразки відбираються стороною, яка звернулася за проведенням експертизи. Функції з відбирання зразків мають бути пов’язані з повноваженнями слідчого судді в процесі призначення ним експертизи за клопотанням сторони захисту.
Ст. 243 КПК «Порядок залучення експерта» треба також доповнити пунктами такого змісту: «У разі звертання експерта державної спеціалізованої установи, її керівник, одержавши ухвалу про призначення експертизи, розглядає отримані матеріали та доручає конкретному експерту, указаному в ухвалі, чи відповідному структурному підрозділу установи організувати проведення експертизи. Керівник експертної установи має право доручити проведення експертизи одному або декільком експертам, які дають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність».
У ст. 356 КПК «Допит експерта у суді» слід теж ввести зміни. Останнє речення п. 1 викласти в наступній редакції: «Після цього головуючий під розписку попереджає експерта про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань під час допиту». В статті змішуються поняття висновку експерта в суді з поняттям показань, отриманих під час його допиту. Усунути ці суперечності можна введенням окремої норми щодо порядку призначення та проведення експертизи в суді.
|
у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод
та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому ст. 247 КПК цього Кодексу, – голова чи за його призначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції призначається зборами суддів зі складу суддів цього суду». Необхідна ще окрема стаття «Слідчий суддя», яка б передбачала його основні функції та порядок їхнього здійснення, у тому числі у процесі призначення та проведення судової експертизи на стадії досудового провадження. Зараз вони мають місце «уривками» в різних нормах Кодексу.
Отже, вирішення вказаних проблемних питань в КПК буде сприяти дотриманню принципів змагальності і рівності сторін в судочинстві і підвищенню ефективності розгляду кримінальних справ.
Одержано 26.09.2012
Рассмотрены некоторые статьи, регламентирующие проведение судебных экспертиз в новом уголовном процессуальном кодексе Украины. Внесены предложения по устранению пробелов законодательства.
Some articles, regulating the leadthrough of judicial examinations in the new criminal judicial code of Ukraine, are considered. Borne suggestion on the removal of blanks of legislation.
L
УДК 343.98
Світлана Олександрівна Книженко,
доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії
факультету з підготовки слідчих
Харківського національного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук, доцент
Криміналістичні технології розслідування злочинів
Розглянуте поняття криміналістичних технологій розслідування злочинів, його співвідношення з тактикою слідчих дій та методикою розслідування злочинів.
Ключові слова: технологія, технологія слідчої дії, методи розслідування, технології розслідування.
До теперішнього часу у криміналістиці відсутня єдина теорія розслідування злочинів. Криміналістами використовуються різні терміни для визначення процесу розслідування. Одним із актуальних питань криміналістики є використання терміну «технологія» у криміналістичній діяльності. Так, у юридичній літературі можна зустріти такі словосполучення: «слідчі технології» [1, с. 38–39], «технологія злочинної діяльності» [2, с. 9; 3, с. 42–48], «технологія слідчої дії» [4, с. 598], «криміналістичні моделі технології досудового провадження як процесу пізнання» [5, с. 35].
На сучасному етапі розвитку криміналістики термін «технологія» використовується як для характеристики злочинної діяльності так і для визначення окремих аспектів діяльності по розслідуванню злочинів.
У тлумачному словнику суспільствознавчих термінів «технологія» визначається як система способів і шляхів поступового досягнення бажаного результату в будь-якій діяльності [6, с. 430].
Ми підтримуємо точку зору Р. С. Бєлкіна, котрий вважає, що схожу з технологією роль у криміналістиці відіграють тактика і методика. Автор криміналістичну методику називає своєрідною технологією процесу розслідування [7, с. 84–85]. Порівнюючи поняття тактика й технологія вчений визначає, що фактично схожість закінчується тільки у цілях – досягнення ефективного результату.
Єдиної думки щодо використання та співвідношення понять технології і тактики, технології і методів розслідування у криміналістів не має. Одні автори розглядаючи тактику і технологію слідчої дії не виокремлюють тактичних та технологічних аспектів слідчої дії. При розгляді правил проведення слідчих дій лише замінюють слово тактика на технологію або добавляють у назву розділу слово технологія й розглядають традиційні аспекти тактики слідчої дії [4]. Інші вчені спробували виокремити елементи технології слідчої дії [8, с. 10].
Ми повністю підтримуємо точку зору В. В. Тіщенка, згідно якої розмежування понять й з’ясування сутності тактики і технології слідчих дій сприятимуть оптимізації їх проведення, досягненню цілей і завдань, що ставляться перед ними [9, с. 21].
Технологічний аспект був виділений також у злочинній діяльності Під технологіями злочинної діяльності більшість криміналістів розуміє комплекс злочинних діянь, які вчиняються з метою досягнення певної мети (найчастіше з метою злочинного збагачення). У комплексі злочинних діянь виділяють основні, допоміжні та супутні злочини [10].
У криміналістичній літературі значну увагу вчені приділяли методам розслідування злочинів, в тому числі й розробці загального методу розслідування. У зв’язку з цим постає питання розмежування методу розслідування та технології розслідування. Не вдаючись до дискусій щодо визначення поняття методів розслідування, їх видів зазначимо, що підтримуємо позицію Д. М. Лозовського, згідно якої метод розслідування злочинів – це науково обґрунтована, апробована практикою, доступна для масового використання, описана за допомогою засобів наукової мови система розумових та фізичних операцій, спрямованих на упорядкування діяльності по розслідуванню злочину з метою повного встановлення всіх обставин його вчинення [11].
|
Враховуючи вище викладене вважаємо, що термін «технології розслідування злочинів» варто використовувати у двох значеннях:
1. У широкому розумінні слова, коли до «технологій розслідування злочинів» можуть бути віднесені розроблені криміналістикою технічні, тактичні та методичні способи та прийоми отримання доказової інформації (способи та прийоми виявлення, вилучення, фіксації й дослідження слідів; способи та прийоми проведення слідчих дій, методи розслідування злочинів).
2. У вузькому розумінні слова. Під «технологіями розслідування злочинів» розуміти тільки певні комплекси методів розслідування окремих видів злочинів.
Список використаних джерел: 1. Щур Б. В. Теоретичні основи формування та застосування криміналістичних методик: монографія / Б. В. Щур. – X.: Харків юрид., 2010. – 320 с. 2. Волобуєв А. Ф. Наукові основи комплексної методики розслідування корисливих злочинів у сфері підприємництва: автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / А. Ф. Волобуєв. – Х., 2002. – 49 с. 3. Корж В. П. Технология организованной преступной деятельности в сфере экономики: понятие, структура и признаки / В. П. Корж // Вестник криминалистики. – 2007. – Вып. 2 (22). – С. 42–48. 4. Криминалистика / [Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Российская Е. Р.]. – М.: Норма – Инфра-М, 2000. – 990 с.
5. Образцов В. А. Криминалистика: модели средств и технологий раскрытия преступлений: курс лекций / В. А. Образцов. – М.: Изд-во ИМПЭ-ПАБЛИШ, 2004. – 400 с. 6. Яценко Н. Е. Толковый словарь обществоведческих терминов. / Н. Е. Яценко. – СПб.: Лань, 1999. – 528 с. – (Серия «Учебники для вузов. Спец. литература»). 7. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня: Злободневные вопросы российской криминалистики / Р. С. Белкин. – М.: Норма, 2001. – 240 с. 8. Еникеев М. И. Следственные действия: психология, тактика, технология / М. И. Еникеев, В. А. Образцов, В. Е. Эминов. – М.: Велби; Проспект, 2007. – 146 с. 9. Тіщенко В. В. Криміналістичні технології в теорії і практиці розслідування / В. В. Тіщенко // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 44. – 2008. – С. 18–24.
10. Степанюк Р. Л. Типові технології злочинної діяльності в бюджетній сфері України / Р. Л. Степанюк // Форум права 2011. – № 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/
e-journals/FP/2011-1/11crlbcu.pdf. 11. Лозовской Д. Н. Криминалистическое учение о методах расследования преступлений и его реализация в практике борьбы с организованной преступностью: автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 [Электронный ресурс] / Лозовской Д. Н. – СПб., 2011. – Режим доступа: http://dissers.ru/avtoreferati-dissertatsii-yuridicheskie/a1.php.
