Народний епос

Типологія епосу та його жанрів була розроблена Аристотелем, Лессінгом, Шеллінгом, Гегелем, Франком. Головне в їхніх працях – епос розкриває об΄єктивну картину навколишнього світу. У його основі лежить подія. Кожний епічний твір передає певний випадок або цілу історію життя героя або героїв. Це не означає, що людські настрої, емоції чи переживання випадають з поля зору письменника. Вони визначають поведінку героїв, спрямовують логіку розвитку людських характерів. Епос використовує в повному обсязі весь можливий арсенал зображувальних засобів (вчинки героїв, портрети, прямі характеристики, діалоги, монологи, полілоги, пейзажі, жести, міміку, інтер΄єри, умовність тощо).

Первісно епос розглядався як твір про подвиги легендарних і міфічних героїв, незвичайні пригоди й подорожі. Витоки такого розуміння епосу лежать в усній народній творчості різних народів.

Одним із джерел героїчного народного епосу українців є «Слово о полку Ігоревім» – пам΄ятка літератури доби Київської Русі. Інші жанри героїчного епосу українського народу – думи та історичні пісні з΄явилися орієнтовно в середині ХУ ст. Вони уславлювали високий громадянський обов΄язок козаків, їх мужність і вірність Батьківщині в умовах боротьби з поневолювачами («Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з Азова», «Перемога під Корсунем»).