Неокласицистична та неоромантична стихія образного мислення Лесі Українки. Прометеїзм як провідна риса творчості поетеси

Леся Українка як митець сформувалася в бурхливц епоху революцій і воєн, змін в українській і світовій історії, що привело до пошуків нової особистості – борця і героя, мислителя, мрійника. В українській літературі цей період мав свої особливості. Тут взаємодіють і оригінально трансформуються художні здобутки і досвід різних часів і поколінь.

В творчості Лесі Українки яскраво виділяються новаторські тенденції в поєднанні з традиційними. Як щирий патріот, вона не могла ігнорувати в своїй творчості цю тему. В її творчості звучать теми героїчного і трагічного революційного народництва, загибелі його героїв, життя українського селянства, його бідніших верств, доля жінки, рукрутчини та ін. Вона глибоко переживала за свій народ і співчувала йому.

Одночасно з цим, їй були властиві й модерністські настрої. В ліриці її визначає естетика романтизму, яка згодом трансформується в неоромантизм.

В кінці 19 ст. вплив романтичних ідей був дуже значним. Саме романтизм давав можливість пізнати світ цілісно, унезалежнити мистецтво від практичних цілей і злоби дня, а відтак і свободи суспільної, зі зростанням визвольних рухів дедалі більше виходить наперед, посідає провідні позиції.

Одним з провідних мотивів творчості поетеси є сама творчість, неосяжні можливості й завдання митця, творчий екстаз, коли поет проникає думкою і почуттям в душу людини й душу світу і робить їх кращими. Тож від імпресіонізму Леся впевнено перейшла саме до романтичної поезії і романтичного ліро-епосу.

Значення людини як суспільної істоти Л. Українка розглядала під кутом зору людської особистості, піднесення її гідності як найвищої цінності в загальнолюдських і національних вимірах, відбиття в ній духу Прометея. Образ Прометея став для неї узагальнюючим образом роздумів про людину і сенс її буття, взаємини особи і суспільства, пошук шляхів побудови нормального суспільства, боротьби проти невільницького становища і національного гноблення.

Для Л. Українки прометеїзм поставав символом усього поступового, сміливості думки, доброго серця, твердості духу та безстрашності, силою, яка скріплює готовність йти на муки і смерть в ім'я правди та надії. За алегоричними символами та сюжетами вона прагнула показати зв'язок минулого з сучасністю, їх трансформацію в майбутньому.

При розгляді цих питань безперечним у творчості Л. Українки є протиставлення авторитету громади — сміливої людської індивідуальності, діяльній особистості — пасивності маси. Звідси випливало її розуміння призначення видатної особи (пророка, месії). На думку Л. Українки, воно полягає в тому, щоб пробудити народ, роздмухати надію на майбутнє визволення, не лити сліз, а шукати в людях "живий вогонь", щоб таким способом здолати лихо і негаразди. Людина, передбачаючи ті чи інші події в суспільному житті, не повинна залишатися пасивною до них, а своїми діями впливати на перебіг історичного процесу, збуджувати народ до дії.

Л. Українка усвідомлює, що значна частина суспільства є масою рабів. Однак при всій своїй пасивності вони є нащадками Прометея, який прикутий до землі. Настане час і ця маса рабів повстане, стане "вояками одважними". Треба лише знайти оту "прометеївську іскру", яка присипана дріб'язковим існуванням, роздмухати її, розбудити сміливість і гординю бунтівника, дух його протесту. І тоді ця колишня пасивна маса змете тиранію, доб'ється звільнення, здолає невільницьке гноблення як особи, так і всього народу.