Поняття та види володіння

У римському праві (як і в сучасному багатьох країн) по няття «володіння» (possessio) мало двояке значення: 1) са­мостійний правовий інститут, незалежний від права влас­ності; 2) одна з правомочностей власника. У першому зна­ченні мають на увазі саме володіння, а в другому - право володіння Навіть зараз ці поняття ототожнюються: воло­дільця не відрізняють від власника, а власника - від воло­дільця Разом з тим такі різні правові категорії змішувати не можна Слід завжди пам'ятати: володілець - це фактичний володар речі, незалежно від наявності права на неї; власник - фактичний володар речі й має право власності на неї.

Римські юристи слово «володіння» - possessio - виводили від sedere - сиджу як володар.

Римські юристи розуміли володіння як фак­тичне обладання річчю поєднане з наміром вважати її своєю. При цьому вони розуміли під фактичним обладанням не короткочасне, а стабільне, тривале, що склалося внаслідок більш-менш давніх відносин. Таке визначення містить два істотних елементи: 1) об'єктивний - corpus possessions - володіння, тобто фактична наявність речі; 2) суб'єктивний - animus possessionis - вважати дану річ своєю, володіти від свого імені.

Фактичним обпаданням річчю вони розуміли нормаль­не відношення до речі і речі до володільця, в якому звичайно знаходяться власники щодо об'єктів своєї власності.

Другий елемент володіння (animus possessionis) характери­зує суб'єктивне ставлення обладателя до речі. Володілець повинен вважати річ своєю.

Володіння - це фактичне обладання річчю, поєднане з наміром вважати її своєю, а держання - фактичне обла­дання річчю без наміру вважати її своєю (наприклад, облада-тель речі на підставі договору).