Чистота мовлення – це повна відповідність нормам літературної мови. Для чистоти мовлення важливими є правильна літературна вимова, вживання слів, що відповідають літературній нормі. В чистому мовленні не вживаються діалектизми, лайливі слова, слова-паразити тощо. Чистота мовлення на рівні вимови досягається суворим дотриманням орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень, наголос у словах). Чистота мовлення залежить від дикції (чіткої, виразної вимови).
Найпоширенішими помилками у вимові, що заважають чистоті мови, є неправильні наголошення, невиправдане “акання” та впливи інших мов, переважно російської мови. Руйнують чистоту мовлення лексичні засоби, якщо використовуються неточно, стилістично невмотивовано. Діалектні слова використовуються в розмовному і художньому мовленні, але з певною метою. Просторічні слова мають згрубіле, іронічне забарвлення, через те вони можливі у повсякденному, побутовому спілкуванні. Наприклад: бешкетник, брехун, швендяти, насобачитись, горлати, охламон.
|
|
Такими особливостями вживання відзначаються жаргонізми – слова, пов’язані з певною професією, родом занять. Слова професійної і ділової лексики можуть засмічувати мову, якщо вони вживаються в текстах розмовного та інших стилів невмотивовано.
Надмірність канцеляризма і професіоналізмів засмічує мову, робить її громіздкою, важкою для сприймання. Тому у повсякденному мовленні їх треба уникати, використовуючи синоніми чи описові звороти. Наприклад: відсоток (замість процент).
Чистота мовлення вимагає уникати вульгарних і лайливих слів, які не відповідають нормам літературної мови і людської поведінки.
Іншомовні слова теж засмічують мову, якщо вживаються надмірно й недоречно. Особливої шкоди завдає так зване суржикове мовлення, в якому змішуються українські і російські слова. Чистота мовлення – це його краса й ознака культури кожної людини.