Література для самостійного опрацювання

1. Алпатов В.М. История лингвистических учений. - М., 1998.

2. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. - М., 1989.

3. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. - М., 1996.

4. Леви-Стросс К. Структурная антропология. - М., 1985.

5. Структурализм: «за» и «против». М., 1975.

6. Тодоров Ц. Теории символа. - М., 1999.

7. Фуко M. Надзирать и наказывать / Пер. с фр. В. Наумова под ред. И. Борисовой. - M., 1999.

Філософський словник

Абсолют - те, що нічим но зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога, субстанцію, ідею (Гегель). Абсолютне протилежне відносно­му (зумовленому, залежному).

Абстракція - мисленє відокремлення окремих властивостей предметів і перетворення їх на самостійні об'єкти (наприклад, електропровідність, твердість, вартість тощо). Більшість наукових понять утворені в такий спосіб.

Абсурд - нісенітниця, по­збавлена сенсу дія. У філософії Камю - одне з головних понять, яке харак­теризує життя людини.

Агностицизм - напрям у філософії, при­хильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізна­ваний) і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору, не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують утилі­тарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.

Аксіологія - вчення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу - етичне, есте­тичне, релігійне та ін.

Аксіома - тверджен­ня, яке при побудові теорії приймається за очевидну істину, на якій грунту­ються інші твердження.

Аксіоматичний ме­тод - спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням).

Алогізм - непослідовність у міркуваннях, зумовлена порушенням законів логіки.

Альтернатива - вибір між двома супе­речливими можливостями.

Альтруїзм - моральний принцип, в основі якого бажання блага іншому. А. протилежний егоїзму.

Аморалізм - нігілістичне ставлення до моральних норм.

Аналіз - метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.

Аналітична філософія - напрям у сучасній західній філософії, який зво­дить філософську діяльність до аналізу мови.

Аналогія - умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх можливу схожість за іншими ознаками. А. складає основу моделювання.

Андрогінізм – поняття філософії статі, яке відображує глибинну екзистенційну гармонію чоловічого та жіночого.

Антиномія - суперечність між двома твердженнями, в основі якої не логічні помилки, а обмеженість сис­теми тверджень, з якої вони виводяться. Зустрічаються у філософії (Кант) і математиці. Поняття А. близьке до апорії.

Антитеза - твердження, яке запе­речує тезу (вихідне твердження).

Антитетика - метод зведення суперечливих тверджень (тез, антитез) жодному з яких неможливо надати переваги.

Антропологізм - філософ­ська концепція, яка всі світоглядні проблеми (що таке світ, суспільство, Бог та ін.) розглядає крізь призму людини. Людина є мірою всіх речей (Протагор).

Антропологія філософська - філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.

Антропоцентризм - філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.

Апологети - ранньохристиянські письменники (Юстін, Тертулліан, Оріген) ІІІ ст., які захищали від критики хри­стиянське вчення; захисники певних течій, учень.

Апорія - проблема, що важ­ко піддається вирішенню, пов'язана із суперечністю між даними спосте­реження і досвідом та їх аналізом у мисленні; суперечність у міркуванні, корені якої перебувають за межами логіки. Відкрив А. Зенон з Елеї (апо­рії руху - Ахілл і черепаха, простору і часу). Поняття А. близьке за зміс­том до антиномії.

Апостеріорі - знання, набуте в про­цесі досвіду.

Апріорі - ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до А. є поняття апостеріорі.

Архетип - первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми об­разів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й апріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської сим­воліки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо.

Аскетизм - моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життє­вих благ. Протилежне гедонізмові.

Атараксія - стан душевного спокою і незворушності, яке використовували давньогрецькі мислителі для позначення ідеального стану душі, кінцевої мети блаженного життя, до якої повинна прагнути людина.

Атман -одне з базових понять індуїзму й індійської філософії, яке позначає вічну та незмінну сутність, суб’єктивну духовну першооснову сущого, вище «Я».

Атрибут - невід'ємна властивість речі, субстанції. За Декартом, А. матерії є протяжність, душі - мислення.

Атрибутивні відношення - різновид змісту самосущого буття або субстанції в інтерпретації Арістотеля.

Безкінечне - протяжність, кінець якої безперервно віддаляється. Діалектично пов'язане з конечним, складається з конечного.

Безодня -філософське поняття,яке позначає межі буття, життєвого довкілля (ойкумени).

Безперервність - зв'язок, стирання граней між розрізненим, дискретним (роздільним), перервним.

Брахман - світова душа, духовне абсолютне начало в індійській ведичній філософії.

Буддизм - одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого лежить бажання, буддизм пропонує свій шлях подолання страждань. Учить про перевтілення душі (сансара); про закон відплати за вчинені проступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани - злиття з божественною першоосновою Всесвіту.

Буття - 1) найзагальніша визначеність речей, з якої розпочинається процес пізнання (Гегель). Перш ніж визначати, яка річ, відбувається конста­тація її буття; 2) найзагальніша властивість всього сущого (і матеріальні речі та ідеї, і цінності мають буття й об'єднуються людиною в єдиний світ); 3) буття як об'єктивне існування на противагу фантому, ілюзії.

Верифікація - у неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Неопозитивісти прийшли до висновку, що релігійні та філо­софські твердження, на відміну від наукових, не підлягають верифікації. Поппер розвинув принцип В. до фальсифікації.

Відчуження - стан напруги, ворожості щодо суб'єктивного і об'єктивного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і сус­пільного. У загальному значенні - це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалось і живе власним життям, нав'язуючи свою логіку творцю; термін широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фейєрбах) і марксизмі.

Відчуття - відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.

Віра - не обґрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, до­лі, моральних чеснот іншого, Атлантиди, наукових об'єктів) за істину та дії, що відповідають цим прийняттям.

Волюнтаризм - течія в метафі­зиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного життя лю­дини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші представники - Шопенгауер, Ніцше, які проголосили основою всіх явищ світу і людського життя волю.

Всесвіт, універсум - увесь світ, нескінченний у часі і просторі та безмежно багатоманітний за формами, що їх набуває матерія у процесі розвитку.

Вульгарний матеріалізм - течія в матеріалізмі XVIII-XIX ст. (Кабаніс, Бюхнер, Фохт), яка спрощено зводила свідомість людини до фізіологіч­них процесів. Особливості мислення вони визначали залежно від клімату, їжі та ін.

Гедонізм - етичне вчення, яке проголошує метою життя людини насолоду (Епікур, просвітники та ін.).

Генетичний метод - метод досліджен­ня явищ на основі аналізу їх розвитку.

Географічний детермінізм - напрям у соціальній філософії і соціології, що обгрунтовує залежність розвитку суспільства від природно-географічних умов.

Герменевтика - філософ­ський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх залежності від контексту культури, в якому він існував, і від культури су­б'єкта, який здійснює інтерпретацію.

Гілозоїзм - погляд, згідно з яким мате­рія наділена чуттєвістю, яка різною мірою властива неживим, живим тілам і людині (Бруно, Спіноза).

Гіпотеза - форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фак­тів, але це знання є невизначеним і потребує доведення.

Гіпотетико-дедуктивний метод - спосіб теоретичного дослідження, жий передбачає створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпо­тез, з яких виводять твердження про емпіричні факти.

Гносеологія - теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Громадянське суспільство - суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань.

Гуманізм - 1) ідейний напрям у культурі Від­родження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світсь­кої культури; 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з «вічних цінностей» і «природних прав». Г. долає національні, расові, релігійні та соці­альні обмеженості у ставленні до людини.

Дао - одне з основних понять китайської філософії, означає першопричину, що породжує речі, шлях, долю, пустоту.

Даосизм - філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному божественному законові дао.

Дедукція - метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одиничного.

Деїзм - філософське вчення, згідно з яким Бог ство­рив світ, дав першопоштовх і надалі не втручається у справи.

Декадентство - загальна назва настроїв безнадії; несприйняття життя, індивідуалізму.

Детермінізм - пояс­нення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип Д. є провідним у науці та матеріалістичній філософії.

Дефініція - визначення поняття через під­ведення під ширше (родове) поняття і вказівку видових особливостей. На­приклад, «береза - дерево з білою корою».

Дилема - судження за принци­пом або... або.

Дискретність - розподільність, перервність.

Діалектика - один з мето­дів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Геракліт, Гегель, Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроник­нення протилежностей і заперечення заперечення.

Діалектичний матеріалізм - термін, яким позначалась філософія К. Маркса в радянському марксизмі. Діалектика Гегеля була ідеалістичною, а матеріалізм Фейєрбаха був недіалектичним (метафізичним). Маркс поєднав матеріалізм і діалектику.

Догма – положення, ідея (чи система положень або вірувань), все те, що сприймається безальтернативно, поза будь-яким сумнівом та можливістю критичного перегляду.

Досвід - сукупність переживань людини. Виділяють зовнішній досвід, зумовлений відносинами з іншими людьми чи речами світу, і внутрішній, в зснові якого - саморефлексія, роздуми.

Дуалізм - світогляд, який вихідними вважає два рівноправні та протилежні начала (матерію і дух, світле і темне).

Дух - ідеальне начало (принцип) на противагу природі як матеріально­му началу. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність психіч­них процесів) і дух - настанова на всезагальне - моральні, релігійні та пра­вові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.

Евдемонізм - античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці - принцип тлумачення й обгрунтування моралі, за яким щастя (блаженство) є найвищою метою життя.

Евристика - наукова дисципліна, яка до­сліджує процес творчості й намагається віднайти його закономірності.

Егоїзм - спосіб мислення і поведін­ки, в якому вихідними є власні інтереси.

Екзистенціалізм - суб'єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.

Еклектика - поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів. Е. свідчить про кризу в духовному розвитку, відсутність довершеної системи, яка б подолала ці суперечності.

Елеати - представники давньогрецької філософської школи VI-V ст. до н. е., яка протиставляла мислення чуттєвому сприйняттю, висунула вчення про ілюзорність всіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну сутність справжнього буття. Виникла в м. Елеї.

Елемент - прийнятий уданій системі найпростіший компонент (атом, слово, норма і т. ін.). Взаємозв'язок елементів називається структурою. В сучасній науці на зміну дослідженню одноканальних причинних зв'язків при­ходить багатоканальний (системний або системноструктурний) метод, який допомагає найповніше відтворити всі зв'язки елементів.

Еманація - у вченні неоплатоніків «ви­промінювання» вищими формами буття нижчих.

Емансипація -тенденція соціального розвитку, яка репрезентує звільнення людей від тих чи інших форм несвободи, дискримінації, гноблення.

Емпіризм - філософський напрям, який ос­новою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).

Енциклопедисти - французькі мислителі-просвітники (Дідро, Даламбер, Монтеск'є, Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у виданні «Енциклопе­дії» - першого твору, що систематизував наукове знання того часу.

Епістемологія - частина філо­софії, що вивчає загальні риси процесу пізнання та результат знання: осно­ви і межі; достовірність і недостовірність. Вживається переважно як вчення про наукове пізнання.

Еристика -мистецтво дискутувати; вчення про логічну структуру, функції та правила ведення суперечки.

Естетика - філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності. Основні категорії Е.: «прек­расне», «трагічне», «комічне». Основна проблема - специфічне оцінне став­лення людини до дійсності.

Есхатологія - вчення про кінцеву долю люд­ства і світу; складова частина будь-якої релігії.

Етатизм - активне втручання дер­жави в економічну, політичну, духовну та інші сфери суспільства.

Етика - філософське вчення про мо­раль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування в су­спільстві; теорія моралі.

Закон - об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відношення між явищами.

Заперечення - протиставлення твердженню (тезі) протилежного за змістом твердження (антитези). Наприклад, теза «Ця подія - випадкова»; антитеза «Ця подія - не випадкова».

Заперечення заперечення - один із основних принципів діалектики Гегеля, який полягає в тому, що друге заперечення (синтез) знімає проти­лежності тези і антитези. (Ця подія і випадкова, і не випадкова.)

Зміст - категорія філософії; те, що підлягає «формуванню» - елемен­ти (складові) певної системи (форми). В процесі пізнання відбувається фор­малізація змісту (переведення його в графіки, формули).

Знак - предмет, який для людини заміщує інший предмет. Завдяки зна­кам отримується, зберігається і передається інформація.

Значення - зміст, пов'язаний з певними знаками; зокрема з мовни­ми виразами.

Ідеал - взірець досконалості, який є орієнтиром діяльності людини.

Ідеалізація - один з методів наукового пізнання, який полягає в абсолютизації певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об'єк­ти, наприклад, абсолютно чорне тіло тощо.

Ідеалізм - напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне начало - Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем сві­ту. Відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) ідеалізми.

Ідеальне - протилежне матеріальному. До сфери ідеального відносять­ся поняття, цінності, ідеї, Бог. Матеріальні речі характеризуються речовин­ністю, просторовістю, часовістю, причинністю; ідеальне позбавлене цих рис. Відношення між ідеальними предметами засноване на логічності.

Ідеологія - сукупність поглядів нації, класу, суспільної групи на їх місце в світі, на розвиток історії та ін. І. подібна світській релігії, вона цементує соціальну одиницю, підносить її у власних очах.

Іманентний - вну­трішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їх приро­ди; напрям у філософії, який проголошує об'єктивний світ іманентним (внут­рішнім) змістом свідомості суб'єкта.

Індетермінізм - заперечення детермінізму, причинності.

Індивідуалізм - тип світогляду, сутність якого є абсолютизація позиції окремого індивіда в його протиставленні суспільству.

І ндукція - логічний умовивід від частково­го, одиничного до загального.

Інструменталізм - різновид прагматизму, прибічники якого вважають свідомість (за Дьюї, інтелект) одним із засобів пристосування до мінливих умов середовища, а тому логічні поняття, ідеї, наукові закони, теорії - лише інструменти (звідси й назва), знаряддя, «ключі до ситуації», «плани дії».

Інтеграція - момент розвитку, який по­лягає в поєднанні розрізненого в ціле.

Інтенція - спрямованість акту свідомості на певний предмет. Наприклад, у сприйманні дерево, будинок, в міркуван­ні - числа, в фантазії - русалки і т. ін.

Інтерсуб'єктивний - такий, що існує лише в межах взаємодії суб'єктів. Інтерсуб'єктивними є, наприклад, моральні чи правові норми: вони не су­б'єктивні і не об'єктивні.

Інтроспекція - спостережен­ня за перебігом власних психічних процесів. Один з допоміжних методів пізнання в психології.

Інтуїтивізм - течія у філософії, яка абсолютизує роль інтуїції в пізнанні (Шопенгауер, Бергсон).

Інтуїція - безпосереднє охоплення сутно­сті предмета. В основі І. вроджена здатність (талановитість), тривалий досвід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки.

Ірраціоналізм - вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання - інтуїція, почуття.

Істина - адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знан­ня дійсному стану речей (див. конвенціоналізм і прагматизм). Гегель вва­жав, що І. є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.

Історизм - принцип пізнання, згідно з яким будь-яке явище слід роз­глядати в розвитку. І. почав активно пробиватися в науку після Дарвіна.

Історичний матеріалізм - соціальна концепція марксизму, згідно з якою історичний розвиток суспільства визначається економічними факто­рами. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, згідно з Марк­сом, визначає основні етапи (формації) історії людства - первісний лад, ра­бовласництво, феодалізм, капіталізм і майбутній комунізм.

Історичного коловороту теорія - історичні концепції О. Шпенглера, А. Тойнбі та ін., згідно з якими існують окремі ізольозані культури (єгипет­ська, вавилонська, китайська, індійська, греко-римська, західноєвропейсь­ка, російська та ін.), що розвиваються по циклу - дитинство, юність, зрі­лість, старість і занепад.

Історія філософії - галузь філософських знань, предметом яких є за­кономірності та особливості пізнання відношення людини і світу на різних етапах розвитку філософії.

Карма - в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту.

Картезіанство - напрям у філософії у XVII-XVIII ст., теоретичною осно­вою якого було вчення Декарта (латинізоване ім'я - Картезіус), що обстою­вало раціоналізм у теорії пізнання та механістичний матеріалізм у пояснен­ні явищ природи.

Категоричний імператив - безумовний моральний обов'язок, веління. Термін, запроваджений Кантом. Суть його Кант формулював так: пово­дься так, щоб правила твоєї поведінки могли стати законом для діяльності всіх людей.

Категорії - загальні структури або властивості сущого - речей, процесів, живого, ідеальних предметів (всьо­го, що утворює світ; загальні форми мислення.

Каузальність - те ж, що і причинність.

Кількість - число, величина, чисельна визначеність; відмінність речей однієї якості (вага, довжина) або міра сукупності речей однієї якості. Згідно з Гегелем, К. на певному етапі переростає в якість.

Конвенціоналізм - філософський на­прям, згідно з яким наукові теорії та поняття є наслідком довільної угоди [конвенції) між ученими, укладеної за принципом «зручності», «економії мислення».

Конечне - філософська категорія, яка характеризує обмеженість речей і процесів; протяжність, яка почалась і закінчилась. Конечне діалектич­но пов'язане з безкінечним: містить безкінечність (його можна ділити до без­кінечності) і, навпаки, безкінечне складається з конечного.

Конфуціанство - філософське вчення, яке у відношеннях людини і світу проголошує верховенство добра, захищає непорушність установлених не­бом суспільних понять.

Космополітизм - вчення, в основу якого покладено заклик відмовитися від національного суверенітету, національних традицій і культури задля абстрактного поняття вселюдської культури і традицій.

Креаціонізм - вчення, що пояснює походжен­ня і різноманітність світу божественним творчим актом.

Культура - увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтворений і «репрезентований» (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різ­номанітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та са­мої себе.

Лібералізм - вільнодумство, переконання, що виступають проти традицій, звичаїв і догм. У політиці Л. протистоїть консерватизму, в економіці виступає за вільну конкуренцію проти втручання дер­жави. Підкреслює цінність особистості.

Лінгвістична філософія - напрям у сучасній філософії, який вважає основним завданням аналіз буденної мови (Райл, Остін, пізній Вітгенштейн).

Логіка - наука про закони та форми людського мислення. Арістотель відкрив основні її закони: закон тотожності; закон несуперечності; закон ви­ключеного третього. Дотримання законів і правил Л. є запорукою істинного мислення.

Логос - у давньогрецькій філософії - світовий розум, закон (Геракліт); у неоплатоніків і гностиків - думка і слово Бога.

Марксизм - ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну еко­номію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в со­ціалістичне і комуністичне (так званий науковий соціалізм).

Матеріалізм - напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. М. був притаманний давньогрецьким філософам (Демокріт), Просвітництву XVII-XVIII ст. (Дідро, Ламетрі), Марксу.

Матерія - філософська категорія, протилежна ідеї, ідеальному. Матеріальність речей чи процесів визначається їх речовинністю, просторово-часовим буттям, причинними зв'язками з іншими речами і процесами. В деяких філософських системах М. як неживе протиставляється живому.

Метафізика - умоглядне вчення про найзагальніші види буття - світ, Бога й душу.

Метод - сукупність правил дії (на­приклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприя­ють розв'язанню теоретичних чи практичних проблем.

Механіцизм - спрощений підхід до складних біологічних і соціальних явищ, який намагається зрозуміти їх на основі законів механіки. Властивий мислителям XVII-XVIII ст.

Мислення - активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять.

Міра - філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармонію кількісних і якісних ознак предмета. М. - це протяжність (інтервал) кіль­кісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. Бути в мірі означає не виходити за межу, не переходити в іншу якість.

Містицизм - релігійно-філософський світогляд, який вважає можливим осягнення божествен­ного (трансцендентного, надприродного) буття шляхом відходу від світу і занурення в глибини власної свідомості, віра в можливість безпосеред­нього спілкування з Богом через злиття з ним власної свідомості. Харак­терний для багатьох релігійних культів, філософських вчень (Беме, Сведенборгта ін.).

Міф - світогляд родового і ранньо-класового суспільства, в я кому одухотворені й персоніфіковані природні си­ли та соціальні явища. Міфологічне відтворення дійсності зумовлене низь­ким рівнем розвитку матеріального виробництва. В М. синтетично злиті за­чатки науки, релігії, філософії, моралі, мистецтва. М. - засіб духовного контролю роду над індивідом.

Мова - спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираженя думки, мислення, свідомості.

Натуралізм - філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом усього сущого.

Нація - духовно-соціальний різновид стійкої люд­ської спільності, що склалась історично на певній території і характеризуєть­ся глибоким внутрішнім відчуттям, самоусвідомленням власної належності до певної етнічної групи та спільністю мови, культури, побуту й звичаїв, істо­ричних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, еко­номічних інтересів утворенні матеріальних цінностей, території («життєвого простору»). Неоплатонізм - напрям античної філософії, який систематизував учен­ня Платана, поєднавши їх з ідеями Арістотеля щодо єдиного абсолюту та ієрархічної будови буття.

Неопозитивізм - один із основних напрямів філософії XX ст., сучасна форма пози­тивізму.

Номіналізм - філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсаліи (загальних понять), стверджуючи, що універсали існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

Об'єкт - те, що пізнається (природа, суспільство, людина тощо).

Об'єктивний ідеалізм - філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна субстанція. Ця субстанція існує об'єктивно, незалеж­но від суб'єкта. Представниками О. і. є Платан, Гегель, неотомісти.

Об'єктивність - відтворення об'єкта за його власною мірою (вимірювання твердості, теплоти об'єкта, тощо за певними еталонами). Характери­зує відношення суб'єкта до об'єкта.

Онтологія - вчення про першооснови буття.

Операціоналізм - вчення, згідно з яким значення понять зводяться до сукупності операцій, за допомогою яких воно було сформоване. Автор його - професор Гарвардського університету Персі-Вільям Бріджмен.

Опис - етап наукового пізнання, який полягає у фіксації даних експерименту, спостереження мовою науки. Розрізняють емпіричне й теоретичне (напр., математичне) описування явищ.

Оцінка - ставлення людини (суспільства) до суспільних норм і цінностей, яке полягає в схваленні чи осуді їх, а також в субординації їх за важливістю.

Очевидність - вихідний принцип деяких філософських систем (Декарт, Гуссерль), який полягає в прийнятті певних істин за безумовні та безсумнів­ні, побудові на них усієї системи філософії. За Гегелем, будь-яке знання є безпосереднім (очевидним) і опосередкованим.

Панлогізм - філософський принцип, за яким дійсність тлумачиться як логічне вираження ідеї, саморозкриття спекулятивного поняття, як мисляча себе субстанція, «сам себе пізнаючий розум» (Г. Гегель).

Пантеїзм - філософське і релігійне вчен­ня про присутність Бога у єстві самої природи, ототожнення Бога з приро­дою, розчинення Бога в природі, або, навпаки, природи у Богові.

Парадокс - в широкому ро­зумінні - неочевидне висловлювання, істинність якого встановлюється до­сить важко; в такому смислі парадоксальними вважають будь-які неочікувані висловлювання, особливо коли неочікуваність їх смислу виражена в дотепній формі. В логіці парадоксом називають висловлювання, які в точно­му сенсі слова суперечать логічним законам.

Патристика - сукупність філософських доктрин хри­стиянських мислителів (отців церкви) II-VII ст.

Первинні - згідно з вченням матеріалістів XVII-XVIII ст. (Гоббса, Локка) - якості, притаманні самим речам і можуть бути описані механікою (про­тяжність, величина, фігура).

Перервність (дискретність) - категорія діалектики, що характеризує квантовість, дробність, порційність просторово-часових параметрів речей, фізичних сил.

Перипатетики - учні та послідовники Арістотеля. Назва походить від звички мислителя викладати своє вчення підчас прогулянки в саду.

Персоналізм - релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону - людину, Бога (американське відгалуження Боун, Хокінг, французьке - Муньє, Лакруа). Світ - сукупність духовних персон (на зразок монад Лейбніца).

Підсвідоме - одне з основних понять психоаналізу Фрейда, яким позначають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим конт­ролем. Проявляється в снах, обмовках та ін.

Пізнання - процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною ді­яльністю і зумовлене суспільним буттям людини.

Піфагореїзм - напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизував та обожнював поняття числа і проголошував його першоосновою світу та сутністю речей.

Плюралізм - філософські вчення, які визна­ють множинність субстанцій (Демокріт, Лейбніц); вчення, які визнають мно­жинність поглядів на світ, істин. Характерний для соціологічних течій Заходу.

Позитивізм - філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософ­ських знань, теоретичного мислення.

Поняття - форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'яз­ки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.

Постулат - вихідне твердження, яке при по­будові теорії приймається без доведення. Те ж, що й аксіома.

Правова держава - держава, в якій панує право, метою якої є утвер­дження правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвладними структурами як су­б'єктами права, визнання і надійне гарантування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина.

Правова рівність - рівність вільних і незалежних суб'єктів права за загальним для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою.

Правовий закон - адекватне вираження права в його офіційному ви­знанні, загальнообов'язковості, визначеності й конкретності.

Прагматизм - філософська течія, яка зво­дить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколиш­нього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

Праксеологія - наукова дисципліна, що вивчає умови і методи ефек­тивної практичної діяльності.

Практика - цілеспрямована предметна діяльність людини щодо пере­творення світу. Практична діяльність — спосіб існування людини.

Причинність (каузальність) - взаємовідношення речей і процесів ма­теріального світу, за якого одні (причини) породжують інші (наслідок). При­чинність - основний принцип наукового пояснення світу, протистоїть диву (в релігії) - явищу, яке не має природних причин. В історії філософії Юм і Кант, а також неопозитивісти заперечують об'єктивність П., зводять її до су­б'єктивної форми упорядкування досвіду.

Проблема - форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання.

Провіденціалізм - тлумачення історії як вияву волі зовнішніх сил, Божого провидіння, остаточної перемоги добра над злом.

Прогрес - зміни явищ у природі чи суспільстві від нижчого до вищого, від простого до складного.

Просвітництво - ідеологія молодої буржуазії XVIII ст., яка продовжува­ла гуманістичні традиції Відродження. Представники Локк, Вольтер, Монтеск'є, Дідро, Руссо та ін.

Простір - одна з основних ознак матеріальності речей, форми існуван­ня матерії, що фіксує їх протяжність і порядок розташування. Субстанціина концепція простору і часу (Ньютон) визнає можливість існування їх без ма­терії, реляційна (Лейбніц, Ейнштейн) вважає, що простір і час є характерис­тиками матерії, які без неї не існують. Простір взаємопов'язаний з часом, визначається через час і навпаки. Якісно відмінним структурним рівням ма­терії притаманні якісно відмінні просторово-часові характеристики.

Протилежність - поняття, що відображає такі відношення між сторонами взаємодії, за яких вони взаємозумовлюють і взаємовиключають одна одну. Наприклад, полюси в електриці.

Психоаналіз - один із методів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить ви­знання домінуючої ролі підсвідомого в житті людини.

Раціоналізм - філософський напрям, який визнає центральну роль в аналізі розуму, мислення.

Реалізм - філософський напрям, згід­но з яким загальні поняття (універсалії) існують реально як сутності речей.

Редукція - дії, процеси, які призводять до спрощення структури будь-якого об'єкта.

Релігійна свідомість - система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенсом і значенням яких є здебільшого віра в надприродне.

Релігійний культ - один із основних елемен­тів релігійного комплексу, система дій і засобів впливу на надприродне.

Релятивізм - підхід, який абсолютизує мін­ливість, суб'єктивність істини. Притаманний суб'єктивістським напрямам фі­лософії (софісти, сенсуалісти-суб'єктивісти).

Рефлексія - акт пізнання, пред­метом якого є пізнавальна діяльність свідомості, «Я». Пізнання можна дослі­джувати через результати - зміну наукових ідей, теорій - об'єктивний ме­тод, або через аналіз суб'єктивної діяльності пізнання - рефлексія. В цьому розумінні використовується Декартом, Локком, Гуссерлем.

Розсудок - початковий рівень мислення, де оперування абстракція­ми відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми.

Розум - вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Романтизм - філософська течія, представники якої розглядали природу як художній витвір духу, проповідували культ генія, відводили провідну роль у пізнанні мистецтву, інтуїції.

Самосвідомість - здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших.

Свідомість - відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Можлива лише як суспільне яви­ще, існує на основі мови. Феноменологія розглядає С. як потік актів (сприй­мання, пригадування, міркування та ін.), спрямовані на певні предмети (інтенціональність) і певним чином організовані часовим потоком свідомості.

Свідомість людини - нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Світогляд - система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Свобода - одна з характерних рис людини, яка полягає в тому, що во­на (подібно до Бога) може діяти (чи не діяти) з власної волі, не детерміную­чись обставинами. С. є підставою моральності людини. В політичній сфері розширення свобод передбачає посилення відповідальності.

Семантика - розділ логіки, що вивчає відношення виразів мови (знаків) до позначуваних ними об'єктів і смислів, які вони виражають.

Семіотика - наука про знакові системи. Основоположник - Ч. Пірс.

Сенсуалізм - напрям у гносеології, згідно з яким відчуття є єдиним джерелом пізнання. Представники Локк, Берклі, Мах та ін. Поняття близьке за змістом емпіризму.

Силогізм - дедуктивний умовивід, в якому з двох су­джень (засновків) робиться висновок.

Силогістика - розділ формальної логіки, що вивчає силогізми: дедуктивні умовиводи, в яких з двох суджень, що називаються засновками, одержують зумовлене ними третє судження - висновок.

Синтез - метод пізнання, який полягає у поєднанні.частин у ціле.

Скептицизм - філо­софські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здій­снення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа IV-III ст. до н. е., яка сповідувала ці ідеї (Піррон, Секст Емпірик).

Соліпсизм - форма суб'єктив­ного ідеалізму, в якій справжньою реальністю визнається лише суб'єкт, що мислить, а все решта оголошується таким, що існує лише у свідомості ін­дивіда.

Софізм - хибний силогізм (умовивід), якому надано видимість пра­вильної форми для навмисного введення співбесідника в оману.

Софісти - давньогрецькі мислителі Vст. до н. е. (Протагор, Горгій та ін.), які вперше поставили людину в центр філософського пізнання (людина - міра всіх речей). Суб'єктивізували і релятивізували істину, не гребували різ­ними засобами, щоб збити з пантелику суперника.

Соціальна роль - сукупність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статус у соціальній системі.

Спіритуалізм - інша назва ідеалізму, вчен­ня, яке вважає, що основою світу є духовне начало.

Сприйняття - цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.

Стоїцизм - на­прям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя.

Структура - закономірний зв'язок, усталене відношення між елементами системи (наприклад, відношення між словами в реченні).

Структуралізм - напрям у сучасній (переважно французькій) філософії, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філо­софії. Розглядає структуру як вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. С. мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Пред­ставники К. Леві-Стросс, М. Фуко та ін.

Суб'єктивізм - філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта.

Суб'єктивний ідеалізм - напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне пе­реживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний су­б'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неокантіанці, феноменологи, екзистенціа­лісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.

Суб'єктивність - нав'язування свого мірила об'єкта, не узгоджене з його властивостями

Субстанція - незмінна першооснова всьо­го сущого. Згідно з уявленням прихильників субстанційної моделі світу С. породжує всі явища світу і є їх об'єднуючим началом. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, ідеалісти - Бога.

Судження - форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.

Суперечність - порушення закону несуперечності, згідно з яким два судження, що суперечать одне одному, не можуть бути одночасно істинними. У філософії Гегеля (діалектиці) С. розглядається як відношення між проти­лежностями і як джерело руху, розвитку.

Сутність - внутрішні, усталені, суттєві риси, які осягаються розумом. Одні філософи стверджують, що людина здатна пізнати лише явище (Берклі, Юм, Кант, позитивісти), діалектики ведуть мову про взаємозв'язок і взаємопро­никнення явищ і сутності.

Схоластика - філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістич­ною методикою та формально-логічними проблемами.

Сцієнтизм - абсолютизація науки (на­укових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості взагалі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності й розглядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття «на­туралізм».

Телеологія - вчення про мету, доцільність, згідно з яким все для чогось призначене, має свою ціль.

Теологія - богослов'я, вчення про Бога, система християнських догматів.

Теорія - найрозвинуті­ша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення зако­номірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності.

Теоцентризм - принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується аб­солютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл іс­нування всього живого.

Томізм - філософське богословське вчення Ф. Аквінського і його послідовників. Наприкінці XIX ст. трансформоване в неотомізм.

Трансцендентальне - поняття, яким в деяких філософських системах позначаються пра­вила (принципи) функціонування свідомості. В свідомості можна вичленити індивідуальні чуттєві (психічні) акти та однакові для всіх людей правила, схеми функціонування свідомості, які кантіанство та феноменологія нази­вають трансцендентальними. Вони, отже, є потойбічними щодо чуттєвого «матеріалу» свідомості. Кант, зокрема, вважав трансцендентальними ка­тегоріальні схеми, за допомогою яких синтезувався чуттєвий досвід.

Трансцендентальний ідеалізм - ідеалізм, який досліджує трансцендентальне - категорії, правила діяльності свідомості як джерело конститу­ювання об'єктивної дійсності.

Умовивід - форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

Універсали - загальні родові поняття. Питання про природу У. було предметом дискусії між номіналістами і реалістами.

Універсум - філософський термін, що позначає всю буттєву реальність (як досяжну, так і недосяжну для людини) у часі й просторі.

Утилітаризм - етичне вчення, згід­но з яким основу моральних вчинків людини складає вигода. Засновни­ком У. є французький просвітитель П. Гольбах та англійський філософ Є. Бентам.

Уявлення - узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який спра­вляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз.

Фальсифікаціонізм - принцип демаркації науки від «метафізики» (як альтернатива принципу верифікаціонізму), згідно з яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, яке логічно випливає з нього, не є хибним. Запропонований К. Поппером.

Феномен - в буденній мо­ві - унікальне явище; у філософії - чуттєві дані, взяті безпосередньо, як са­мі по собі. Наприклад, для художника яскравий захід сонця є Ф., і він сприй­має його як самоданість. Для вченого - це явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

Феноменологія - філо­софське вчення про феномен, який постає не чим іншим, як з'явою певної реальності, її самовияв і саморозкриття. Ф. не розкриває реальності, а за­свідчує її такою, якою вона є.

Фетишизм - викривлене відображення в суспільній свідомості певних явищ, за якого речі наділяються не притаман­ними їм властивостями (фетишизація грошей, золота, символів влади іт. ін.).

Філософія - теоретичний сві­тогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільст­ві. Філософія вибудовується із сумнівів і обґрунтовувань, доведень, живе у вільних дискусіях, а тому по-справжньому можлива лише в демократичному суспільстві. Філософськими дисциплінами є метафізика, онтологія, гносео­логія, філософська антропологія, логіка, етика, естетика та ін. Ф. вивчає всі феномени культури під кутом зору всезагальності, тобто їх суті, місця та функції в культурі.

«Філософія життя» - напрям у так званій некласичній філософії кінця XIX - початку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній чи психологічній формах) основним предметом філософії. Представники - Ніцше, Дільтей, Бергсон, Фрейд.

Філософія історії - сфера філософського знання про загальність і сутнісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства.

Філософія культури - філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архетики, закономірності та перспективи розвитку.

Філософія права - розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі ужитті люди­ни, держави, суспільства.

Філософія релігії - сукупність актуальних і потенційних філософських установок щодо релігії і Бога, філософське осмислення їхньої природи, сут­ності та сенсу.

Філософська антропологія - вчення про природу та сутність людини.

Форма - зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структу­ра, певний порядок предмета або перебігу процесу.

Формалізація - відображен­ня змістового знання у формалізованій мові, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості неоднозначного розу­міння.

Цивілізація - в широкому розумінні - те ж, що й культура; у вужчому - певний рівень розвитку культури, який пе­редбачає наявність державності, письма, техніки тощо. Представники «фі­лософії життя» (Шпенглер) Ц. тлумачили як раціональні здобутки культури (бюрократію, науку, техніку), що легко передаються від народу до народу і є свідченням занепаду культури.

Ціле - інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окре­мим частинам, але виникають в результаті їхньої' взаємодії у певній системі зв'язків.

Цінність - значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибору, надання переваги тощо). Цінність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цін­ностей. Цінності мотивують поведінку людей. Проблему цінностей досліджу­вали неокантіанці (Ріккерт), М. Вебер, М. Шелерта ін.

Частина (або елемент) - див. елемент.

Якість - сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, відмінних від неї, і споріднює з подібними.