Література для самостійного опрацювання

1. Аббаньяно Н. Введение в экзистенциализм. – Спб., 1998.

2. Арендт Х. Хайдеггеру - восемьдесят лет // Вопросы философии. - 1998. - № 1.

3. Бердяев Н. Философия свободы // Бердяев Н. Судьба России. -М.; Х., 1998. – С. 29-242.

4. «Бытие и время» Мартина Хайдеггера в философии XX века // Вопросы философии. - 1998. - № 1.

5. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному. – М., 1997.

6. Гайденко П.П. От исторической герменевтики к «герменевтике бытия». Критический анализ эволюции М. Хайдеггера // Вопросы философии. - 1987. - № 10.

7. Гуссерль Э. Картезианские размыщления. – Спб., 1998.

8. Камю А. Изнанка и лицо. – М.; Х., 1998.

9. Кьеркегор С. Страх и трепет. – М., 1993.

10. Поздняков М.В. О событии (Vom Ereigms) М. Хайдеггера // Вопросы философии. - 1997. - № 5.

11. Сартр Ж.П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов. – М., 1989. – С. 319-344.

12. Сиоран Э. Искушение существованием. – М., 2003.

13. Фалев Е.В. Истолкование действительности в ранней герменевтике Хайдеггера // Вест. Моск. ин-та. Сер.7. Философия. - 1997. - № 5.

14. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1994.

ЕРМЕНЕВТИКА

«Інтереси людства постійно

зверненні в сторону життя почуттів».

Вільгельм Дільтей

Герменевтика – спосіб філософствування, центром якого є тлумачення, розуміння текстів. Найчастіше предметом дослідження в герменевтиці виступає текст. Таким чином, провідна проблема – проблема розуміння витлумачення, інтерпретації тексту. Головна теза герменевтики: існувати – означає бути зрозумілим.

Формування мови, виникнення писемності стимулювали розвиток герменевтики, актуалізували проблему розуміння з найдавніших часів. Цей процес набуває нового звучання на початку ХІХ ст., коли Ф. Шлейермахер створює власне філософську герменевтику. Основні твори: «Розмови про релігію», «Монологи»,

Фрідріх Шлейєрмахер 1768 - 1834 рр.

«Діалектика» та ін. Герменевтика тлумачиться насамперед як мистецтво розуміння чужої індивідуальності, «іншого», причому предметом герменевтики виступає навіть не зміст, а перш за все аспект виявлення, бо саме виявлення є втіленням індивідуальності. Необхідною умовою розуміння вважається подібність і різниця між автором тексту і читачем.

Якщо автор і читач абсолютно «споріднені», то будь-яка герменевтика стає зайвою, якщо ж вони абсолютно різні – вона неможлива. Для того щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра «чужородності» і «спорідненості» між автором і читачем.

Розуміння – це мистецтво, бо конкретний текст не може дати ні «цілковитого знання мови», ні «повного знання автора», тому розуміння не може бути зведена до механічного застосування певних правил.

Як метод історичної інтерпретації герменевтику розробляв В. Дільтей. Основні твори «Вступ в науку про дух», «Побудова історичного методу в науках про дух» та ін. Центральним у Дільтея є поняття життя як способу буття людини, культурно-історичної реальності. Завданням філософії, за Дільтеєм, є розуміння «життя», виходячи з нього самого. У зв’язку з цим філософ обґрунтовує метод «розуміння» як безпосереднього осягнення певної духовної цілісності (цілісного переживання). Розумінню, що близьке інтуїтивному проникненню в життя, Дільтей протиставляє метод «пояснення», що

Вільгельм Дільтей 1833 - 1911 рр.

широко застосовується у природничих науках, що мають справу із зовнішнім досвідом. «Розуміння» власного внутрішнього світу досягається за допомогою інтроспекції (самоспостереження), розуміння чужого світу – шляхом «вживання», «співпереживання». Стосовно культури минулого «розуміння» виступає як метод інтерпретації, названий Дільтеєм «герменевтикою – тлумачення окремих

явищ як моментів цілісного душевно-духовного життя, що реконструюється.

Провідним представником філософської герменевтики ХХ ст. є Ганс-Георг Гадамер. Основні твори: «Діалектична етика Платона»,

Ганс-Георг Гадамер 1900 - 2001 рр.

«Істина і метод», «Діалог і діалектика» та ін. Філософ у герменевтиці вбачає універсальну філософію сучасної доби, яка має знайти власну відповідь на основоположне філософське питання: як можливе розуміння навколишнього світу і як у цьому розумінні втілюється істинне буття? На думку Гадамера, істинне розуміння вимагає доконечного врахування історичної ситуації та істо-

ричної традиції, що робить істину спів мірною людському духові, а людину – долученою до істини. Герменевтична постановка проблеми включає також відмову від чіткого розмежування суб’єктивності тлумача та об’єктивності того, що підлягає тлумаченню (тексту), постійного діалогу сьогоденного світу зі світом історичним.

Розуміння – це не пізнавально-розсудковий акт, а онтологічний, екзистенційно насичений процес самоідентифікації людини і суспільства, що закріплюється і виявляється у такій специфічній формі єдності суб’єкта і об’єкта, як культурна традиція. Світ людського буття не стільки пізнається за допомогою суто раціонально-теоретичних засобів, скільки осягається через співпереживання, випробування, дослідження, набуття життєвого досвіду. Вихідні схеми життєдіяльності, поведінки і орієнтації у світі людина здобуває в процесі засвоєння мови, тобто ще на стадії до понятійної інтеріоризації надбань культури. На цій стадії формуються глибинні підвалини людського досвіду, які відкладаються у мовних структурах. Мова – це головна засада самої можливості людського буття, здійснення буття як розуміння.