Права та обов’язки сторін договору гарантії

Гарант зобов’язаний:

· негайно повідомити боржника про вимогу кредитора щодо сплати суми гарантії та передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами (ч. 1 ст. 564 ЦК). Цей обов’язок передбачений, щоб унеможливити безпідставне збагачення бенефіціара шляхом стягнення санкцій за невиконання зобов’язання і з тієї суми, що була покрита гарантією;

· розглянути вимогу бенефіціара разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності – в «розумний» строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії (ч. 2 ст. 564 ЦК). «Розумний» строк, для розгляду вимоги бенефіціара гарантом є оціночною категорію, і його тривалість залежить від усіх нюансів цієї справи. Проте чітке встановлення строку для відповіді гаранта на вимогу бенефіцара (якщо він не зазначений у самій гарантії) має важливе значення, оскільки перевищення цього строку є моментом, з якого гарант є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов’язання, щодо сплати суми гарантії.

Згідно зі ст. 7 ГПК^[3] претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. Отже, відповідно до норм ГПК «розумним» строком для відповіді гаранта на вимогу бенефіціара є строк, що не перевищує одного місяця;

· негайно повідомити бенефіціара про відмову від задоволення його вимоги (ч. 2 ст. 565 ЦК). Підставою для відмови може бути лише недодержання умов гарантії кредитором. Імперативність норми, що фіксує обов’язок гаранта негайно сповістити бенефіціара про відмову у задоволенні вимоги щодо спалити суми гарантії, необхідна для того, щоб бенефіціар встиг усунути всі недоліки за вимогою і повторно її подати в строк дії гарантії;

· при наявності відповідної достовірної інформації негайно повідомити кредитора і боржника про недійсність основного зобов'язання або про його припинення (ч. 3 ст. 565 ЦК)

· сплатити грошову суму, обумовлену договором гарантії, у разі отримання відповідної юридично обґрунтованої вимоги бенефіціара;

· негайно повідомити принципала про припинення гарантії. Цей обов’язок також сприяє запобіганню незаконному збагаченню бенефіціара.

Гарант має право:

· відмовитися від задоволення вимоги бенефіціара (кредитора), якщо:

Ø вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії;

Ø вимога або додані до неї документи подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч. 1 ст. 565 ЦК);

· на оплату послуг, наданих ним принципалу (ст. 567 ЦК). Обов’язок сплатити винагороду гаранту виникає у принципала у момент укладання договору гарантії, і необхідність сплати цієї винагороди не залежить від того, чи сплачував гарант суму за гарантією, чи боржник належним чином виконав своє зобов’язання, і гарантія як спосіб забезпечення виконання цього зобов’язання не була використана. Слід зазначити, що вимагати оплату послуг за гарантією є правом гаранта, що дозволяє припустити можливість безоплатного надання цієї послуги принципалу. Також на підставі домовленості між гарантом та боржником (принципалом) погоджується сума та порядок цієї оплати, тобто законодавством ці питання не регламентуються;

· на зворотну вимогу (регрес) до принципала вмежах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником (ст. 569 ЦК). Текст цієї статті дозволяє припустити можливість, що на підставі домовленості між принципалом та гарантом останній може бути позбавлений права на зворотну вимогу.