Очерки истории украинской литературы ХІХ века» М. Петрова

БІЛЕТ №14

Методологічна концепція «Історії української літератури» М. Возняка.

Вийшла у львові. Скл з трьох томів (1920, 1924, 1925). Це історія давньої літ як і у Груш.

Поєднує в собі ознаки і хрестоматії і історії літ. широке цитування першоджерел робить працю особливо затребуваною.

Методологічну концепція -Возняк дає наукове трактування історико-літ фактів а не приблизне їх тлумачення.

Дослідник подає синхронно події які відбув після берест. Унії. Зумів показати як відб європ. реформація Церкви і який вплив це мало на реформацію в Україні.

Іст літ Возняка є найкращим підручником для вищих шкіл і гімназій.

Зокрема слід візначити ґрунтовний наук. апарат праці- синхроністичні таблиці:таблиці письменства давньої доби,перегляд релігійної полеміки, бібліографічні покажчики літ, покажчики змісту та списки ілюстрацій…

методологічного х-р: „Виклад М.Возняка переважно фактографічний, описовий, позбавлений будь-якої оригінальності в освітленні фактів. М.Возняк будує свою „Історію..." на ідеї відрубності українського народу від російського.

Якщо говорити про методологічну базу, то принципи громадського слугування письменства народові знайшли тут своє повне відображення і втілення. Для автора „література народу — це внутрішнє духовне життя народу»

М.Возняк вважав народну творчість переходом від давнього письменства до нового, і про нього повинна була іти мова у четвертому томі його історії літератури. На жаль, пізніше вчений вже не повернувся до цієї роботи. Дуже близько підходив М.Возняк до народної творчості у розділах про двоєвір'я перших часів християнства. „Слово о полку Ігоревім" (І том), творчість мандрівних дяків, вертеп, різдвяні ігри, історичну пісню-думу та ін. (II том).

М.Возняк згромадив найбільшу кількість фактичного матеріалу, до якого неодноразово зверталися наступні дослідники. Його праця базувалася на кращих досягненнях європейського літературознавства.

Наукове життя “Історії української літератури” М. Возняка після першого її перевидання (1992) свідчить про те, що за охопленням матеріалу, доступністю викладу ця праця не має аналогів в українській культурі.

. Поставлені М.Возняком проблеми дослідження давньої української літератури актуальні й сьогодні, адже монографічна праця про того чи іншого письменника є найкращим матеріалом для відповідного розділу в синтетичній праці, якою є історія літератури. Навіть і тепер залишаються науково не опрацьованими цілі історичні періоди, скажімо, література українського середньовіччя.

 

БІЛЕТ № 6

2 Біо-бібліографічний характер праці О. Огоновського «Історія літератури руської»

Найвищим досягненням історіографії українського літературознавства у Львівському університеті кінця ХІХ ст. стала чотиритомна (у шести книгах) праця Омеляна Огоновського “ Історія літератури руської” (1887-1894)

Ог. Розумів завд- дати студентові підручник з іст. літ. для цієї роботи звернувся ще до живих на той час письм.

.Праця виходила по мірі написання з 1888. Друк. У часописі «зоря». З 1887- друк окремими книгами.

Ця книга не закінч. передчасна смерть 1894 р. не дала Ог. Завершити роботу.

Вперше вжив. «руський» як «укр». дає поштовх до вивч. Іст укр. літ.

Це скуртпульозна робота. Хоч ог не мав дару синтезувати, та був скрупульозним у дослідженні фактів.

В 1 томі періодизація

1-від зачатків письм руской від 11 ст до нападу дикой татарви на русь(1240). Назив цей період-словяяноруським.Вик термін Русь як Україна(з цього у груш- Історія України -Руси)

2од нападу татар до сполуч Полуднево-західної Руси з Польщею умовно до 1386

3 від сполуч Полуднево-західної Руси з Польщею до засн. Могилянс колегії до 1632 – «польськоруський» п

4 від засн. Могилянс колегії до 1632 до Котл кін 18 ст

«схоластичний»п

5 від котл до наших днів 1890рр.

У літературознавстві усталилася думка, якої дотримувався й І. Франко, про біобібліографічни й характер історії літератури 0. Огоновського. Так само вважав і С. Єфремов. Незважаючи на це, 0. Огоновський все-таки шукав свій дослідницький метод, який у нього виявився суто формальним.

Фр іст Ог«магази подій фактів»

Ог зверт до живих письм П.Куліш, П. Мирний з проханням надіслати йому бібліогр. своїх творів з додатком біогр..

Якшо у Петрова. нарисовий х-р то у Ог. – суц виклад.

Дехто назив. методол конц. Примітивно. Але такий підхід неточний.ог використав на свій час все що міг.

Історія літератури О. Огоновського — це не зібрання окремих розвідок із давньої літератури, не окремі нариси про українську літературу XIX ст, вона — систематичний виклад української літератури від її початків до XIX ст.

 

БІЛЕТ № 3

Очерки истории украинской литературы ХІХ века» М. Петрова

Проф. київ дух ак. Академік ВУАН. Етн росіянин!

1880 – очерки из ист укр. лит 18 века- смілива робота оскільки давню літ назвав укр..до того так не найменув.

Але найб. резонансу наб. Очерки истории украинской литературы ХІХ века. Вперше пробує скл. Класифікацію та періодизацію укр. літ 19 ст.

1….псевдокласицизм та пародійні реакції на нього. Котл Гул-арт та їх послідовники і попередники. Класицизм як напрям закінч. але автори звертались до цих традицій у худ тв..

2.сентименталізм – кс-осн

3-романт.-худ літ Метл. Забіла. Чужб.

4-періож нац.. літ. Нац літ бачить укр. літ в якій поєднані риси класицизму та романт. Максимович бодянський Гоголь Гребінка. Стороженко.

5- 1840-60 рр – укр. слов’янофільство. насправді словяноф. в укр. не булою. Це в 1 чергу через рос ідею. Але певні елементи слов. Були.Костомаров Книга битія.рос слов. Пересадж. На укр. грунт.(Кост., П. Куліш, Шевч)

6-1860-80 – найновіше українофіл. З його демократ напрямом

Його схеми не задов.. поет істориків. Зокрема зерова- підхід Петрова хибує схематичністю і неточністю і не відображає усіх ідей укр. літ.

Робота П.- 1-а серйозна спроба. Але все таки це нарисова робота.тому не врах. Всі нюанси розвитку того чи іншого літ. процесу і не можна побачити усі ідеї.

П. визнавав право укр. мати свою літ. вважав, що ця літ – виклад дух життя народу, відображає його прагнення і переживання. Але водночас перебуває під впливом 2-х сусідніх нар.- рос і пол.. з одного боку є наслідком дух розвитку а з іншого маючи таких двох сусідів вона відтворює те що відб у інших народів.

Про перебільшення впливів сусід народів гов. в 1 чергу дашкевич..

Дослідницький метод М. Петрова був залежним від концепції «літератури для домашнього вжитку». Українську літературу він вважав простонародною.. Замкнена у простонародності, українська література не може конкурувати з іншими, літературами. Виправдовуючи прагнення українських патріотів збагатити свою літературу перекладами, М. Петров не спромігся побачити це явище у загальноукр. Культурному контексті.

 

9.2 «Нарис історії української літератури» І.Франка. Як відомо, у 1882 р. німецький видавець Фрідріх Вільгельм запросив 1.Франка опрацювати для його видавництва історію української літератури. Зважаючи на короткий обсяг видання A0 аркушів), І.Франко подав такий план видання: загальний огляд народної творчості.. Другий розділ І.Франко планував присвятити оглядові писаної словесності від Нестора аж до монголів. Третій мав охопити літературу часу козаччини, четвертий І.Франко вважав за потрібне присвятити новітній літературі XIX ст., починаючи від.Котляревського.

Принцип підходу – розділи дає можливість говорити про вміння схопити основне і дати тому аналіз.

Франків план історії літератури майже цілком був

пізніше втілений в йрго „Нарисі українсько-руської літератури до 1891 року", вперше надрукований в 1910 р. Але написаний Франком у час хвороби, яка особливо загострилася після 1908 р., "Нарис...” не відходив від тих бібліографічних принципів аналізу літератури, за які свого часу І. Франко критикував О.Огоновського. Найкраще були опрацьовані перші розділи, присвячені давній літературі, незважаючи на їх короткий обсяг. Перші 35 сторінок тексту присвячувалися літературі до монголо-татарського нашестя, далі — до 84 сторінки — період до Котляревського. Огляд новітньої літератури до 1890 р. був здійснений надто конспективно і побіжно. З “Нарисом...” І.Франка пов’язана і наукова полеміка, яка виникла між уже хворим письменником та М.Грушевським, який “був свідомий усіх хиб цієї безперечно слабої речі...” (В.Дорошенко).

У «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року». Франко припустився деяких неточностей,

оскільки готував матеріал «по пам’яті». Деякі дослід-ники (І. Михайлин, В. Дудко) доречно наголошують на

потребі ґрунтовного сучасного коментаря під час перевидання «Нарису...», який би враховував сьогоднішню текстологічну роботу. Як з ’ясовано, у багатьох випадках Франко звертався до вторинних бібліографічних джерел, але не завжди коректно використовував їх, що й зумовило появу у «Нарисі...» частини фактичних помилок. Методологічні підходи І. Франка до історії літератури мали визначальний вплив для українського літературознавства початку XX ст.

 

 

БІЛЕТ № 8