Трудовий напрямок економічної думки

В цілому доіндустріальна епоха, включаючи рабовласницький лад, коли переважали методи прямого примушення до праці, й епоху феодалізму з властивою їй відсутністю особистої свободи виробника в умовах натурального або дрібнотоварного виробництва, не потребувала особливих методів управління людьми для покращання економічних результатів. Але деякі питання економіки праці, зокрема проблеми природи та оранізації заробітної плати, досліджувалися вже представниками класичної буржуазної політекономії.

Марксизм розвинув до досконалості й аналітичне вичерпав на рівні свого часу трудову теорію вартості, персоніфікував всю систему соціально-економічних відносин, створивши галерею економічних типів: капіталіста (торговця, фінансиста, підприємця, рант'є, землевласника), дрібного виробника, найманого працівника. Звичайно, з позицій сьогодення впадає в око спричинена ідеологічними цілями недооцінка Марксом розумової, творчої та підприємницької діяльності в створенні національного багатства, проте це не повинно заступати для нас значення його економічного вчення, зокрема в сфері дослідження економіки праці та людини.

З виникненням і розвитком ринкової економіки управління виробництвом, а разом з ним і управління людською працею, набувають все більшого значення.

На початку XX ст. виникла школа "наукового управління" або "наукової організації праці", основні положення якої викладені в роботах американського інженера Ф. Тейлора (1856—1915) 'Управління фабрикою" та "Принципи наукового управління". В аспекті дослідження проблем управління працею представники цієї школи шукали шляхи індивідуального розвитку працівників через зниження рівня втомлюваності, науко ий відбір для роботи по відповідних професіях; вивчали можливості забезпечення відповідності здібностей людей і вимог робочого місця; вдосконалювали систему стимулювання праці. Ф. Тейлор вважав, що праця — це передусім індивідуальна діяльність, а тому вплив трудового колективу на робітника звичайно має деструктивний характер, зменшує продуктивність його праці. Ф. Тейлор першим обгрунтував необхідність наукового підбору працівників. Він зазначав, що відбір людей не вимагає пошуку екстраординарних індивідів, але передбачає вибір серед звичайних людей тих небагатьох, які підходять саме для даного типу роботи'.

Роботи учня Ф. Тейлора Г. Ганта (1861—1919) характеризують провідну роль людського фактора в промисловості й висловлюють переконання в тому, що працівнику повинна бути надана можливість знайти в своїй праці не лише джерело існування, але і задоволення. В 1901 р. Г. Гант розробив першу систему оплати дострокового якісного виконання виробничих завдань. З її впровадженням на ряді підприємств продуктивність праці там зросла більш ніж вдвічі. Г. Гантмріяр про «провадження "демократії на виробництві", про гуманізацію управління, доводячи, що "проблема людського фактора є однією з найважливіших проблем менеджменту'".

Відомий американський вчений Г. Емерсон (1853— 1931), розробляючи штабний принцип управління, приділяв головну увагу персоналу, наполягаючи на необхідності управління кадрами. Передбачаючи виникнення в майбутньому професій менеджера персоналу, Г. Емерсон ще в 1912 р, в роботі "Дванадцять принципів продуктивною і"

Французький адміністратор і дослідник А. Файоль (1841—1925) виокремив основні принципи управління персоналом: винагорода персоналу, справедливість, постійність складу персоналу, підпорядкування часткових інтересів загальному, єдність персоналу’. Ф. та Л. Гілбрети займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливості збільшення випуску продукції за рахунок ефективнішого виконання операцій ручної праці без збільшення зусиль працівників. Вони першими застосували для вивчення робочих рухів кінокамеру і винайдений ними мікрохронометр. поклавши початок науковому нормуванню праці.

Концентрація виробництва і монополізація капіталу на початку XX ст. призвела до небаченого раніше скупчення великих мас працівників різних спеціальностей на великих підприємствах, до більш часткового поділу іраці, і зокрема до виділення функції управління персоналом. Г. Форд, намагаючись вирішити проблему плинності кадрів, організував на своєму підприємстві "психологічний відділ". Відомо, що перше "бюро найму" було організоване ще в 1900p., а перший відділ праці — в 1902 р. на підприметві. що виробляло касові апарати.

Важливим етапом розвитку управлінсько-трудового напрямку наукової думки став рух за людські відносини на виробництві (1930—1950). Американські вчені М. ГІ, Фоллет і Е. Мейо вважаються найбільшими авторитетами в цьому напрямку досліджень. Саме М. Фоллет першою дала визначення менеджменту як забезпеченню виконання роботи за допомогою інших осіб, а знамениті експерименти Е. Мейо довели зна^ізння для ефективності виробництва сили взаємодії між людьми. Подальші дослідження А. Маслоу, К. Арджиріса, Р. Лайкерга, Д. Мак-Грегора, Д. Мак-Клелланда, Ф. Герцберга, Л. Поргера, Е. Лоулера та багатьох інших вивчали різні аспекти соціально-трудової взаємодії людей, мотивації, характеру влади і авторитету, комунікації в організаціях, лідерства, змісту роботи та якості трудового життя тощо.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються роботи голови (патріарха) кількох поколінь радянських економістів академіка C.F. Струміліна (1877—1974), Працюючи в жорстких умовах радянського тоталітарного режиму, він практично об'єктизно, майже без ідеологічних нашарувань дослідив величезні масиви економічних проблем, пості: іно пов'язуючи наукові пошуки з вирішенням акту­альних практичних проблем народного господарства країни.

У роботі "До питання про класифікацію праці" С.Г. Струмілін всебічно розглядає процес праці з економічної, фізіологічної, психологіїної, соціальної та історичної точок зору. Зразком аналітичного підходу до однієї з найскладніших проблем економіки праці є розроблена С.Г. Струміліним класифікація професій і спеціальностей. Його роботи "Проблеми кваліфікації праці" та "Г осподарське значення народної освіти" і тали основою науки про економічну ефективність освіти, яка пізніше в США була розвинена в теорію "людського капіталу".

С.Г. Струмілін послідовно заперечував -.рівнялівку в оплаті праці. Розроблені ним методи класифікації і групування професій, велика робота по визначенню основних факторів диференціації оплати праці мали вирішальне значення для організації заробітної плати. С.Г. Струмілін вперше здійснив соціально-економічне дослідження Зюджету часу різних груп працівників. Під його керівництвом вперше в світі був розроблений перспективний плановий баланс праці на 1927/28— 1932/33 pp.

Великий внесок академіка Струміліна і в розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості

Помітний слід у радянській економіко-управлінській науці залишили й інші вчені "трудового" спрямування. O.K. Гастєв (1882—1938) — вчений і поет, організатор Центрального інституту праці (незаконно репресований і реабілітований посмертно), вважається засновником школи наукової організації праці. П.М. Керженцев (1881—19 -0) — економіст, історик, публіцист, а потім П.М. Ссманський, директор Таганрозького інституту наукової організації виробництва, досліджували спільні риси, що є в будь-якій роботі, пов'язаній з управлінням людьми, передбачаючи таким чином основну ідею праксеології.

Значну увагу дослідженню проблем управління приділяв Ф.Р, Дунаєвський, директор Харківського інституту праці; він акцентував увагу на проблемах добору персоналу, його підготовки і стимулювання. Науковий співробітник Інституту техніки управління (Москва) Е.К. Дрезен особливу увагу звертав на питання взаємодії людини і колективу, ролі керівника, підготовки резерву і навчання кадрів.

В першій третині XX ст. в СРСР, як і в і тших країнах, інтенсивно розвивалася психотехніка. Один із засновників прикладної психології німецький вчений Г. Мюнстерберг, визначаючи основні проблеми психотехніки, визнавав першочерговою з них "відбір підходящих людей", тобто проблему професійної придатності в широкому розумінні слова, включаючи профвідбір, профконсультацію і профорієнтацію.

У кінці 1950-х і остаточно в 1960-ті pp. управління людськими відносинами в організаціях виділилося у спеціальну управлінську функці о "управління персоналом". Її основним завданням стало забезпечення можливості кожному прщівникові працювати максимально ефективно на користь підприємства, що обов'язково пов'язується з підвищенням особистого добробуту працівника. Наукові дослідження в галузі управління персоналом пов'язані тепер передусім з методами добору, навчання і перепідготовки кадрів, а також з проблемами зайнятості, ефективноговикористання робочого часу й обладнання, іроцедурами урегулювання трудових конфліктів, новими поглядами на систему матеріального стимулювання працівників, відмовою від традиційних форм оплати, заснованих на жорсткому нормуванні.

Починаючи з 1960-х рр. спостерігається друга велика хвиля зростання інтересу до проблем управління через систему взаємовідносин людей. Управління економічними процесами розглядається як цілеспрямований вплив на людей і лише через них — на виробничі відносини. Важливим методом управління стають соціально-психологічні відносини.

У 1970—1980 рр. в науці управління розвинених країн поняття "людські ресурси", "людський капітал" і управління ними почати витісняти псняття "персонал", "управління персоналом", "робота з кадрами". Більшість фірм змінила також традиційні назви відділів кадрів на "відділи (служби) людських ресурсів", нова термінологія ввійшла і в службові документи, і в наукові праці, і в підручники, однак повної одностайності серед вчених з цього приводу поки що немає.

В Україні трудовий напрямок економічної думки нині розвивається кількома науковими центрами. Найвідоміші з них: Інститут економіки Національної академії наук (НАН) України (м. Київ); Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України (м. Луганськ); Науково-дослідний інститут праці та зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики НАН України (м. Київ); Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів); Рада по жвченню продуктивних сил України НАН України (м. Київ); Економічний науково-дослідний інститут Міністерства економіки України (м. Київ), Український науково-дослідний інститут аграрних проблем (м. Київ).