Система соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини — це взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці і спрямована на регулювання умов трудового життя.

Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичнісоціально-трудові відносини і як соціально-т удові правовідносини. Фактичні соціально-трудові відносини діють на об'єктивному і суб'єкгивному рівнях, тобто передбачають взаємодію конкретних суб'єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, що виникають усоціально-трудовій сфері. Соціально-трудові правовідносини являють собою проекцію фактичних соціально-трудових відносин на законодавчий і нормативний рівні.

Елементи системи соціально-трудових відносин:

- суб’єкти і рівні соціально-трудових відносин;

- предмет соціально-трудових в ідн осин;

- принципи і типи соціально-трудових відносин.

Основні суб'єкти соціально-трудових відносин:

- найманий працівник;

- підприємець (роботодавець);

- держава.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом. Найманим працівником може виступати як окремий працівник, так і група працівників. Розвиток ринкових відносин передбачає існування інститутів, які виступають від імені найманих працівників і захищають їх господарсько-трудові інтереси. Найпоширенішим між ними є професійні спілки — масові організації, об'єднання найманих працівників, у кі пов'язані з громадськістю.

Роботодавець — це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного або багатьох осіб. Зазвичай це власник засобів виробництва, але не обов'язково, роботодавцем вважається також і керівник підприємства державної форми власності, наприклад, директор заводу:

Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулюючу функції. Крім того, держава виступає у ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджена певна частка підприємств.

Рівень соціально-трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб'єкти соціально-трудових відносин. Залежно від кількості учасників та напрямів взаємозв'язків між ними виділяють індивідуальний, груповий та змішаний рівні соціально-трудових відносин.

На індивідуальному рівні відбувається взаємодія суб'єктів соціально-трудових відносин за напрямами: робітник — робітник; робітник — роботодавець; роботодавець — роботодавець. Тобто індивідуальний рівень характеризується взаємозв'язками між окремими найманими працівниками; окремим найманим працівником і окремим роботодавцем; окремими роботодавцями.

Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об'єднань найманих працівників з об'єднаннями роботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою: найманий працівник — держава; роботодавець — держава.

Залежно від територіального критерію виділяють рівень підприємства; рівень галузі і рівеньрегіону.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-економічні процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері. Усі їх можна поділити на три структурних блоки:

- соціально-трудові відносини зайнятості;

- соціально-трудові відносини, які пов'язані з організацією та ефективністю праці;

- соціально-трудові відносини, які виникають у зв'язку з винагородою за працю.

Тип соціально-трудових відносин визначається їх характером, способами їх регулювання, методами вирішення проблем, тобто тим, яким конкретно чином приймаються рішення у соціально-трудових відносинах. Основну роль у визначенні типу соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності і нерівності. Від того якою мірою комбінуються ці принципи, залежить тип соціально-трудових відносини. Основою соціально-трудових відносин можуть бути принципи: солідарності та субсидіарності, відносини за принципом “пани — підлеглі”, рівноправного партнерства, конфлікту, конфліктного співробітництва, конфліктного суперництва; дискримінації.

Принцип солідарності передбачає сумісну відповідальність людей, яка ґрунтується на особистій відповідальності і згоді, однодумності і спільності інтересів. Наприклад, солідарність профспілок, які покликані компенсувати негативні соціально-економічні наслідки ринкових відно­син.

Патерналізм, або державний патерналізм, характеризується тим, що головна роль у соціально-трудових відносинах відводиться державі. Однак патерналізм може сформуватися і на рівні підприємства на основі жорсткої регламентації соціально-трудових відносин. В окремих випадках патерналізм може бути високоефектівним, як наприклад, на підприємствах.Японії, але він має і негативні наслідки, приміром, пасивність у трудовій поведінці.

Принцип субсидіарності полягає у тому, щоб зберегти прагнення людини до самостійності і самореалізації і покликаний запобігати перенесенню відповідальності на інших суб'єктів соціально-трудових відносин.

Партнерство — в розвинутих економічно країнах соціальне партнерство проявляється у формах двупартизму та трипартизму.

Конфлікт — випадок загострення протиріч у трудових відносинах. Конфлікт може проявлятися у таких формах: мовчазне незадоволення; відкрите незадоволення, сварка, страйк та інші. З одного боку, конфлікт є бажаним, оскільки він виступає фактором соціального розвитку, сприяє формуванню нового рівня взаєморозумння і співробітництва, але з іншого — він виступає фактором руйнування соціально-трудових відносин. Тому спільно з трудовим конфліктом має виступати соціальне партнерство — згода. Причому конфлікт повинен бути тимчасовим явищем, в той час як соціальне партнерство має носити пс стійний характер.

Дискримінація — це обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин, якеперешкоджає їх доступу до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінація може бути за віком, статтю, за національними, расовими ознаками.

Визначають два основних типи соціаіьно-трудових відносин: патерналізм та соціальне партнерство. Останнє, безумовно, є більш прогресивним.