Розкрити становлення психотерапії як науки

Історію розвитку психотерапії можна розглядати в межах двох основних періодів: донаукового (до ХІХст.) та наукового (ХІХ-ХХст.). Донауковий період пов'язаний здебільшого з релігійними та магічними практиками, основаними на міфологічних та теологічних віруваннях, інтуїтивних знаннях і магічних обрядах. На цьому етапі активно використовували такі засоби психологічного впливу, як навіювання, самонавіювання, введення в трансові стани тощо. Поширена практика екзорцизм – вигнання злих духів. Людей із психічними розладами вважали одержимими. Психотерапевтичні практики здійснювались високоосвіченими і кваліфікованими фахівцями: цілителями, жрецями і шаманами.

У XVIIIст. Закладено наукові передумови розвитку психотерапії. Саме в цей час почали звертати увагу на несвідомі причини симптомів психічних і психосоматичних розладів. Так, у 1776р. австрійській лікар Ф-А. Месмер здійснив спробу науково пояснити лікувальний вплив навіювання, створив теорію «тваринного магнетизму» - особливої психічної активності, зумовленої дією флюїдів, які надсилає людина. Він першим спробував експериментально дослідити психотерапевтичні стосунки, а його вчення дало поштовх для використання з лікувальною метою гіпнозу, ефектів навіювання, самонавіювання, а також рапорту (позитивного емоційного зв’язку, контакту між людьми).

Виникнення психотерапії як науки пов’язане з ім’ям Й.-К.-А. Хейнрота, який був призначений у 1811р. на посаду професора психотерапії у Лейпцигу. До середини ХХ ст. психотерапією займалися переважно лікарі-неврологи, а потім психіатри. Поява психодинамічної теорії Жане стала суттєвим етапом у розумінні психіки та психічного і відобразилась у вченнях Фройда, Адлера, Юнга та ін. Першою фундаментальною школою психотерапії став психоаналіз. Паралельно розвивалися когнітивний, біхевіористичний,гуманістичний та гештальтпідхід. Назріла необхідність порівняння ефективності різних психотерапевтичних методів. Однак дотепер нікому не вдалося довести переваги жодного з них. Більшість погоджуються щодо так званого парадоксу еквівалентності, згідно з яким різні за теоретичними концепціями і технікою методи психотерапії виявляють приблизно однакову ефективність.

За час розвитку психотерапії як науки сформувалося багато варіантів та форм теорії та практики психотерапевтичної допомоги, які фахівці Європейської асоціації психотерапії об’єднують у такі основні групи: 1)психоаналітична психотерапія, що розглядає життєві проблеми як наслідки неусвідомлених конфліктів та аспектів розвитку; 2) когнітивна і поведінкова терапія, яка визначає джерелом життєвих проблем неправильні навчання і мислення; 3) гуманістична психотерапія, що розглядає життєві проблеми як наслідок блокування почуттів; 4) системна психотерапія, котра вбачає причини життєвих проблем у порушенні функцій системи або групи, до якої належить особистість; 5) екзистенційна психотерапія, що пояснює життєві проблеми як наслідок недостатнього розуміння умов людського існування.

Важливою закономірністю розвитку психотерапії як науки є її спрямованість на вироблення єдиної теорії, яку досі ще не розроблено.