Порядок створення підприємства

Створення нового підприємства (товариства, об'єднання) є ініціативною діяльністю засновників (юридичних, фізичних осіб) і здійснюється згідно чинного законодавства України таким чином. На початковому етапі створення нового підприємства визначається склад засновників і розробляються статутні документи.

У сукупності статутні документи (Статут і Статутний договір) повинні містити таку інформацію: вид підприємства (чи товариства);предмет і цілі його діяльності;склад засновників і учасників;найменування і місцезнаходження;розмір і порядок утворення статутного фонду;порядок розподілу доходів і збитків;склад і компетенцію органів підприємства (товариства); порядок прийняття ними рішень, в тому числі перелік питань, з яких необхідна одноголосність чи більшість голосів;порядок внесення змін в статутні документи;порядок ліквідації і реорганізації підприємства (товариства).

Крім того, у Статут можуть вноситись положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства (товариства);

- про трудові відносини, що виникають на підставі членства;

- про повноваження, порядок створення підрозділів (філії, представництва) підприємства; про товарний знак і т.п.

Поряд з цим оформляється протокол № 1 зборів засновників підприємства (товариства) про призначення директора та голови ревізійної комісії. Потім відкривається тимчасовий рахунок у банку, куди протягом З0 днів після реєстрації підприємства повинно надійти не менш 50% статутного капіталу. Далі підприємство реєструється за місцем свого розташування в місцевому органі влади.

Для державної реєстрації у відповідний орган додаються такі документи: заява засновника (чи засновників) про реєстрацію;статут підприємства;рішення про створення підприємства (постанова зборів засновників):статутний договір про створення і діяльність підприємства;свідоцтво про оплату державного збору.Після завершення реєстрації й одержання свідоцтва про реєстрацію вся інформація про нове підприємство передається в Міністерство фінансів для внесення підприємства до Державного реєстру підприємств.   Тут підприємству при­власнюються коди Державного класифікатора підприємств і організацій. На заключному етапі створення нового підприємства учасники його повністю вносять свої внески (не пізніше ніж через рік після реєстрації), відкривають постійний розрахунковий рахунок у банку, підприємство реєструється в районній податковій інспекції, замовляє й одержує круглу печатку та кутовий штамп. З цього моменту підприємство функціонує як самостійна юридична особа.

Білет №6

Основна і додаткова заробітна плата.

Заробітна плата являє собою винагороду, виражену, як правило, у грошовому еквіваленті, яку згідно з трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Номінальна заробітна плата - це сума грошових коштів, яку отримує працівник за виконання певного обсягу робіт відповідно до кількості та якості затраченої ним праці. Реальна заробітна плата грошові кошти, які працівник отримує за свою працю, відображає купівельну спроможність   Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідливість, а також за особливі умови праці.   Мінімальна заробітна плата являє собою гранично допустиму величину оплати праці, нижче якої не можна платити працівникові за виконану ним норму робочого часу. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Мінімальні норми та гарантії в оплаті праці.

за працю у позаурочний час; у святкові,неробочі та вихідні дні,у нічний час; за час простою не з вини працівника; при виготовленні бракованої продукції не з вини працівника; працівникам,яким не виповнилось вісімнадцять років,при скороченій тривалості їх щоденної роботи. До державних гарантій в оплаті праці оплата

щорічних відпусток; часу виконання державних обов'язків;

часу підвищення кваліфікації працівника;  службових відряджень.

 

Державне регулювання діяльності підприємства.

Державне регулювання підприємництва – це вплив держави на діяльність підприємницьких структур із метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функціонування. Підприємництво, як і ринкова економіка, не має природженого імунітету проти монополізму, інфляції та спадів ділової активності. Основні функції державного регулювання підприємництва такі:

1) підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;

2) підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;

3) перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

За засобами впливу на підприємництво можуть застосовуватись як прямі адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і система непрямих економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські проценти, кредити, пільги, санкції та ін.).

До інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать:

· фіскальні (податково-бюджетна система);

· монетарні (кредитно-грошове регулювання);

· цінове регулювання;

· зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

Органами державного регулювання підприємництва є центральні органі виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади та органів самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва.

Білет №7