Розділ 7. Закон виключеного третього

 

 Цей логічний закон Аристотель формулює так: «Нічого не може бути проміжного між двома членами суперечності, натомість стосовно чогось одного необхідно що-небудь або стверджувати, або заперечувати». Філософ доводить за допомогою декількох аргументів неможливість невизнання цього закону. Наприклад, проміжніше між двома членами суперечності це щось на кшталт сірого, що перебуває між білим і чорним. Але біле виникає з небілого, бо немає іншої зміни, ніж як у протилежність і проміжне. Між тим цього наразі не видно: у ході зміни це не стало білим.

Засобом заперечення проти усіх тих, хто заперечує начала всякого доведення, має слугувати визначення. Останнє ґрунтується на необхідності того, щоб сформульоване в ньому щось значило, бо визначення є позначенням суті через слово.

                                    (1011в24-1012а28)

 

Розділ 8. Проти релятивізму софістів

 

Аристотель стверджує, що помиляються й ті, хто вважає все істинним, і ті, хто вважає все хибним. Засобом спростування й тих, і інших є вимога, щоб те, що вони говорять, щось означало, тобто треба виходити з визначень речі, домовившись, що є істинним, а що - хибним.

 Крім того, за Аристотелем, помиляються й ті, хто вважає, що все рухається, й ті, хто всьому приписує спокій.

 Втім є невірним, що все іноді перебуває у спокої або в русі, а вічно - не перебуває ніщо, бо є дещо, що завжди приводить до руху те, що рухається, і цей перший рушій є рухомим.

(1012а29 – 1012в34)

 

Книга Сьома. Вчення про сутність

Розділ 1. Про природу сутності

 

Спочатку Аристотель визначає різновиди сущого (буття). Суще-це:

1) Суть речі і визначене щось;

2) Якість;

3) Кількість або ж будь-який подібний рід висловлювання (наприклад, «сидіти», «ходити»,

    «бути здоровим»).

 Перше значення сущого це значення йото як суті речі, котра виражає її сутність. Коли ми, говорить Стагірит, хочемо сказати, чим ця річ є, ми не говоримо, що вона біла або тепла, або величиною в три ліктя, а що відноситься до сутності - кількістю, якістю, станом тощо. «Сидіти», «ходити», «бути здоровим» не існує за своєю природою саме по собі і не може відділятися від речі (сутності). Саме ж по собі існує те, що сидить, те що ходить або те, що є здоровим. Саме ці речі є сутностями, бо субстрат у них є чимось визначеним, а саме сутністю, або одиничним предметом.

Відтак сутність - це перше в усіх сенсах: і з визначенням, і за пізнанням, і за часом. З інших родів сущого жоден не може існувати окремо (тобто субстанційно), і лише сутність може. У визначенні будь-чого має міститися визначення сутності.

 

Розділ 2. Про суще і сутність

 

У цьому розділі філософ говорить про зв’язок усіх родів сущого в первинному і засадничому розумінні – з сутністю. Суще є а) сутністю; б) станом сутності і в) шляхом до сутності (тобто її становленням), або знищенням і позбавленістю її, або її властивістю, або її генетичним витокам, або чимось, що перебуває у певному відношенні до неї, або ж її запереченням (наприклад, про небуття ми кажемо, що воно є несущим). Те, що суще є сутністю, означає, за Аристотелем, що бути – означає бути смисловою визначеністю.

Предметом науки про сутність є перше – те, від чого залежить уся решта, і через те філософ має знати начала і причини сутностей. Між сущим і єдиним є необхідний зв’язок: вони тотожні, хоча і визначаються в різний спосіб. Єдине є предметом філософії, але таким предметом виступає і множина, бо протилежності осягаються одним і тим же пізнанням.

При цьому Аристотель говорить про відмінність між запереченням і позбавленістю: при другій завжди має існувати певний субстрат, чого немає при першому. Наприклад, коли говорять про позбавленістю єдності якоїсь речі, то цим передбачається наявність самої речі. Між тим єдність може заперечуватися і стосовно того, що взагалі не існує.

Далі Стагірит порівнює область філософії з цариною діалектики і софістики. Діалектика і софістика займаються тим же, що і філософія, але перша відрізняється від філософії способом застосування своєї здатності, а друга, нічого як слід не знаючи про сутності, котрі є первинними щодо властивостей, до того ж відрізняється від філософії вибором способу життя, є хибною філософією.

Нарешті робиться висновок про те, що й суще як таке, і необхідні його властивості є предметом однієї і тієї ж науки – першої філософії.

На завершення розділу Аристотель підкреслює, що ми знаємо найбільше про щось тоді, коли ми знаємо, чим воно є. І взагалі, питання про те, що таке суще - це питання про те, що

таке сутність.

                                     (1028а10-1028в8)

 

Розділ 3. Чотири основні значення сутності

 

За Аристотелем, існує чотири основні сутності: 1)Суть буття (Щойність, to ti en einai); 2)3агальне; 3)Рід; 4)Субстрат. Перший субстрат (субстанція) більш за усе визнається сутністю. Субстрат - це те, про що висловлюється все інше, тоді як він уже не висловлюється ні про що. Субстратом визнається (у різних випадках) матерія або форма, або їх з'єднання. При цьому форма «с чимось більш існуючим», вона «стоїть попереду» і матерії, і того, що складається з матерії і форми. Втім сутність не можна зводити до субстрату. Якщо субстрат - матерія, то вона не може бути сутністю. Доцільно з'ясувати, чи не може бути сутністю форма? Дослідити слід насамперед сутності, які сприймаються через відчуття; адже вони найбільш нам відомі (згідно з принципом від найбільш нам відомого до того, що осягається пізнанням «від природи»).

                                   (1028вЗЗ-1029в12).

 

Розділ 4. Суть буття

 

Аристотель визначає суть буття. Суть буття речі означає те, чим ця річ є сама по собі. Наприклад, суть буття освіченої людини є не те, що вона освічена, а що вона - людина. Суть буття речі - це її «Щойність»(to ti en еіnаі), це «що», а не «який», певне дещо. Коли ж одне висловлюється про інше в акцидентальний спосіб, то їхнє сполучення не є «певним дещо»; наприклад «бліда людина» не є за своєю сутністю певне дещо(тобто таким, що визначається через рід і видові відмінності). Відтак суть буття є лише для того, позначенням чого є визначення. Через це суті буття немає у того, що не є видом роду, а є лише у видів.

Суть буття, підводить підсумок Філософ, слід приймати як у сутностей, так - з відповідно зміненим характером - і в інших родах сущого (категоріях кількості, якості, місця, часу, відношення, дії і пасивності).

                                  (1029в13 - 1030вІЗ).