Проблематика прийняття рішень щодо невідповідностей в законодавстві

На підставі вищевикладеного можна підбити невеликий підсумок.

По-перше, норми, що містять у п. 18.3 “Закону про прибуток” і Перелік, суперечать актам законодавства України більш високої юридичної чинності. Отже, мало того, що застосування їх безпідставно, будь-яке керівництво вищезгаданими актами з боку будь-яких державних органів може розглядатися як пряме порушення частини другої ст. 19 Конституції України.

Таким чином, які-небудь «переплати» суб'єктами підприємницької діяльності сум податку з прибутку в результаті «штучного» зменшення розмірів валових витрат на підставі вищезгаданих актів будуть нічим іншим, як безпідставних перерахуванням у бюджет грошових сум.

Пункт 21.3 ст.21 “Закону про прибуток” (Пункт 21.3 ст.21 “Закону про прибуток” і ст.10 Декрету КМУ від 21.01.93 р. №8-93 “Про покарання не внесених у потрібний час податків та податкових платежів”.) у цього зв'язку оперує терміном «сума податкових платежів, що зайво була перерахована в бюджет». Таке могло стати результатом як «невірного нарахування» так і «порушення платником податків установленого порядку сплати податку». Пригадаємо, що п. 18.3 “Закону про прибуток” встановлює особливий порядок нарахування і сплати податку з прибутку при операціях із «офшорними» контрагентами. Таким чином, очевидно, що в нашому випадку підставою для виникнення «зайво перерахованої суми» виступають одночасно обидва фактори.

Отже, потрібно звернутися до “Закону про прибуток” і пошукати там відповідь на животрепетне питання: «як тепер жити далі?» А в Законі говориться (п.21.3), що потрібно, по-перше, визначитися, чого ми хочемо — повернення цієї суми з бюджету на розрахунковий рахунок (протягом 10 робочих днів) чи ж її заліку в рахунок зменшення платежів майбутніх періодів у цей бюджет. Який би варіант ми не обрали, подальша дія одна - подача заяви у відповідний податковий орган (якщо не минув термін іскової давнини, що складає один рік і переривається, зокрема, подачею такої заяви).

В українському законодавстві, а саме, у ст.34 і 39 “Закону про ВЕД”, передбачена ще одна можливість — залучення до відповідальності України як держави. Цікаво помітити, що тут відповідальність України не обмежується і переплаченою сумою податку, а включає й інші можливі прямі і непрямі збитки, а також моральний збиток. Однак органом, компетентним розглядати справа, є суд загальної юрисдикції, а не арбітражний.

Залишається сподіватися, що надалі КМУ при розробці нових переліків офшорних зон буде брати до уваги міжнародно-правові зобов'язання України, перш ніж опубліковувати розпорядження, що викликають здивування з боку багатьох держав.

Cписок використаної літератури:

1. Водянников А., Перестюк Н. Оффшорные коллизии в украинском законодательстве //Бухгалтерия. – 05.03.2001. - №10(425).- с. 66 - 72.

2. Налоговый рай / під ред. Business International Group. – New York., 1994.

3. Практическая энциклопедия международного налогового и финансового планирования / під ред. Джон Пеппер. – М., 1999. – с. 6 – 9.

4. Гаркуша В. Прощенный оффшор // Компаньон. – 26.03.2001.-№12(216). – с.17-18.

5. Уманцив Г. Создание зарубежных дочерних фирм //Бухгалтерия. – 12.03.2001. - №11(426).- с. 93, 94.

6.  Уманцив Г. Создание зарубежных дочерних фирм //Бухгалтерия. – 19.03.2001. - №12(427).- с. 90, 91.

7.  www.offshoring.kuban.su // www.offshoring.kuban.su/econ/TEXTS/DOC28.HTM

8. zfn.nizhny.ru // zfn.nizhny.ru/archive/991214/s15.shtm

9. www.offshore.ru