Розділ 1. Психолого-педагогічні аспекти використання методів у навчально-виховному процесі

КУРСОВА РОБОТА

Інтерактивні методи навчання на уроках географії

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Сутність поняття «метод навчання», «навчальний процес»

Класифікація методів навчання

Інтерактивні методи навчання

РОЗДІЛ 2. ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Навчання - це процес спільної двоєдиної діяльності вчителя, який навчає, і учня, який вчиться. Для успішної реалізації цього педагогічного процесу необхідна система методів навчання, які забезпечуватимуть високу якість знань учнів, сприятимуть їх розумовому розвитку і вихованню.

У педагогіці методи навчання - це способи передачі знань учителем і одночасно способи засвоєння їх учнями.

У методі навчання як способі упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителя й учня, спрямованої на розв'язання завдань освіти, відображаються об'єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Метод навчання має об'єктивну і суб'єктивну складові. Проблему системи методів навчання можна розв'язати шляхом створення єдиної або кілъкох класифікацій, які б адекватно відображали завдання і зміст цілісного процесу навчання. Обираючи метод навчання, потрібно враховувати причини-фактори, які охоплюютъ основні компоненти навчання: завдання, зміст, форми і засоби, а також відповідні умови.

Відповідь на питання дидактики «як навчати?» дає категорія методів навчання. Без них неможливо досягнути поставлених цілей, реалізувати зміст навчального матеріалу, організувати пізнавальну діяльність учнів.

Об'єкт: методи навчання.

Предмет: інтерактивні методи навчання.

Мета дослідження: вивчити інтерактивні методи навчання на уроках географії та їх ефективність у навчальному процесі.

Завдання: дослідити інтерактивні методи навчання.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

 

Географічна освіта в сучасній школі вимагає вибору оптимальних методів формування предметних знань, умінь і навичок. Будь-який метод являє собою спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на досягнення триєдиної мети: освітньої, розвивальної і виховної.

Український вчений-методист І. Підласий звертає увагу на визначення методу, яке формулювалося у дореволюційних дидактичних настановах: «Основний метод - мистецтво вчителя скерувати думки учнів у потрібне русло й організувати роботу за визначеним планом». Одна з плідних сучасних ідей вчених полягає в тому, щоб розглядати метод як багатовимірне явище, яке охоплює численні відношення, що існують у навчально-виховному процесі: мета навчально-виховної діяльності; шляхи, які вибирає вчитель для досягнення поставленої мети; зміст навчання у поєднанні з конкретним навчальним матеріалом; джерела інформації; логіка навчально-виховного процесу; система прийомів і засобів навчання; активність учасників навчально-виховного процесу; майстерність учителя тощо.

Організація пізнавальної діяльності учнів на уроках географії зобов'язує вчителя чітко уявити співвідношення внутрішньої і зовнішньої сторони методу. А.М.Алексюк визначає, що зовнішню сторону методів, яка безпосередньо спостерігається в різних способах здійснення взаємозв'язаної і цілеспрямованої діяльності учителя і школярів, складають: 1) словесно-слухова форма (учитель розповідає або запитує, а учні слухають, відповідають); 2) словесно-зорова форма (використання різних засобів наочності); 3) практично-дійова форма (виконання вправ, дослідів, практичних робіт); 4) зовнішні форми вияву компонентів управління вчителя та самоуправління учнів у процесі навчання; 5) форми прояву педагогічної техніки і педагогічної майстерності (постановка і сила голосу, педагогічних такт, манера спілкування і т. інше); 6) форма організації пізнавальної діяльності школярів: індивідуальна, групова, фронтальна.

При однаковій зовнішній стороні може бути різна внутрішня сторона методу. Внутрішню сторонускладають: 1) зміст навчального предмета; 2) логіко-процесуальна сторона розумової діяльності учнів (її склад та рівень сформованості, рівень узагальнення розумових дій, індукція, дедукція); рівень пізнавальної самостійності учнів у навчально-пізнавальній діяльності (репродуктивний, евристичний, дослідницький).

Щодо методів навчання географії, то під ними вчені розуміють систему послідовних дій вчителя, що організовує пізнавальну і практичну діяльність учнів, веде їх до засвоєння змісту географії як навчального предмета. Таким чином, вчитель за допомогою різних методів управляє умінням школярів, тобто, планує, організовує, стимулює, контролює, регулює, коригує, аналізує і оцінює кінцевий та проміжні результати, а учень - сприймає, усвідомлює, осмислює (узагальнює і систематизує), закріплює, застосовує на практиці засвоєні знання.

Оскільки процеси викладання й учіння здійснюються за допомогою методів, то суперечність між ними трансформується у суперечність між методами викладання й учіння. Роздвоєння методів навчання на дві протилежні складові призводить до виявлення джерел їх розвитку. Використання методів викладання у чистому вигляді формує авторитарний стиль навчання, в той час як методи учіння утверджують індивідуально-плюралістичний напрям. Основним інтегруючим чинником, який забезпечує взаємопроникнення організаційно-педагогічних дій учителя у навчально-пізнавальні дії учнів, є надання методам викладання елементів проблемності, які спричинюють пізнавальні мотиви і суттєво впливають на розвиток інтелектуальна здібностей, емоційно-вольової сфери. Зазначимо й те, що рівень взаємодії між методами викладання й учіння залежить ще й від постановки голосу вчителя, педагогічного такту, педагогічної техніки і майстерності.

Диференціація методів навчання залежить від індивідуальних і вікових особливостей учнів. Для дітей зі слабким розумовим розвитком найбільш дієвою є така структура методу, яка впливає на оптимальне число чуттєвих аналізаторів і максимально спричинює взаємодію вчителя і учнів (бесіда, метод вправлянь). Для здібних і обдарованих учнів доцільно поєднувати пасивні методи (лекція, розповідь) з евристично-дослідницькими, активними (проблемний виклад, евристична бесіда тощо) [Вар акута О. М. 25 - 26.]

Дидактика розглядає процес навчання в єдності двох різних, але взаємодіючих видів діяльності: пізнавальної діяльності учнів - навчання і педагогічної діяльності вчителя - викладання, направленого на оволодіння учнями системою знань, прийомів, умінь і навичок. У процес навчання включають такі компоненти: а) зміст навчання, тобто навчальний предмет, у якому систематизовані знання для засвоєння їх учнями певного класу; б) викладання, тобто діяльність вчителя, яка полягає у викладанні змісту предмета, в організації діяльності учнів, у формуванні в них світогляду, в керівництві їхніми самостійними навчальними заняттями і перевірці й оцінці їхніх знань і робіт, виконаних за завданням учителя; в) різноманітну діяльність учнів (розумову і фізичну).

Процес розвиваючого навчання включає активну пізнавальну діяльність учнів у навчанні і має на меті: а) свідоме засвоєння географічних знань, прийомів, умінь і навичок; б) розвиток інтелекту і формування діалектико-матеріалістичного світогляду та кращих моральних якостей гуманної людини. Всі ці сторони процесу навчання забезпечуються цілеспрямованою діяльністю вчителя.

Пізнавальна діяльність учнів спрямовується вчителем не тільки на засвоєння системи знань з основ предмета, а й на оволодіння раціональними прийомами розумової і практичної діяльності, які дадуть їм змогу самостійно поповнювати знання [Шипович, 45].

«В процесі навчання, як і в процесі наукового пізнання, учні проходять шлях від живого споглядання до абстрактного мислення і від абстрактного мислення до практики, але на відміну від наукового пізнання, у процесі навчання учні не відкривають нових знань, а лише оволодівають знаннями, уже добутими людством і узагальненими наукою», - пише А. В. Даринський [Дарйнскйй, 53].

У розвитку пізнавальної діяльності учнів велику роль відіграє вся система навчання, завдяки якій вони йдуть від простого до складного, від знайомого, близького до далекого, невідомого. Поступово ускладнюються підручники, завдання, зростає обсяг матеріалу, обов'язкового для даного класу, стають складнішими способи добування знань, в учнів формуються знання, виробляються прийоми, уміння і навички працювати з підручником, довідниками, додатковою літературою, картами, атласами, різними приладами.

Педагоги і психологи відмічають, що процес засвоєння знань іде одночасно в двох напрямах. З одного боку, протягом вивчення географії в школі кількість засвоюваних учнями понять поступово зростає і одночасно розширюється обсяг і поглиблюється зміст раніше засвоєних понять, з другого - засвоєння знань включає сприйняття нового матеріалу, його осмислення, запам'ятання і застосування. Всі складові частини процесу навчання тісно взаємопов'язані. Тому на різних етапах навчання різні поняття знаходяться й на різній стадії формування не тільки за досягнутим обсягом і глибиною, але і за ступенем засвоєння їх.

Поняття, будучи формою абстрактного мислення і відбиваючи сутність предметів і явищ, тісно пов'язані з уявленнями. Чуттєво-наочні образи включаються в розумовий процес у вигляді уявлень про предмети і явища, а також у вигляді слів і схем, якими оперує абстрактне мислення.

У процесі навчання географії велику роль відіграють живе слово вчителя, технічні засоби навчання, різні екранні і наочні посібники, а також спостереження учнів за явищами природи, що сприяє формуванню географічних уявлень і понять про предмети, явища природи і господарську діяльність людини.

Вчителю належить керівна роль у процесі навчання, під час якого він передає учням знання, формує прийоми і навички практичної і розумової діяльності. Він повинен організувати навчання так, щоб розвивалися розумові сили учнів, формувалися наукові знання, погляди і переконання, складався характер людини сучасного суспільства, виховувалось правильне ставлення до природи, до людей, до праці. Для цього вчитель відбирає основний і додатковий матеріал, засоби навчання, визначає дидактичні цілі уроку і екскурсії, обирає методи і прийоми передачі знань, форми організації розумової і практичної діяльності учнів, встановлює ступінь їхньої самостійності, намічає шляхи перевірки і закріплення здобутих учнями знань, умінь і навичок. самостійно поповнювати знання [Шипович, 46]