Розділ 2. Інтерактивні методи навчання на уроках географії

інтерактивне навчання урок географія

Введення у сучасну школу інтерактивних методик у вивчення фахових дисциплін дає можливість докорінно змінити ставлення до об'єкта навчанні перетворивши його на суб'єкт, тобто зробити учня своїм співавтором на уроках чи під час інших форм навчання. За такими методиками підхід до учня який знаходиться у центрі процесу навчання, базується на повазі до його думки, на спонуканні його до активності, на заохоченні до творчості. Цей підхід добре відомий ще з робіт Л.Виготського, П.Гадьперіна, В.Шаталова, В.Д'яченка, С.Шевченка, Ш.Амонашвілі та ін. Він полягає, насамперед у підвищенні навчально-виховної ефективності навчальних занять і, як наслідок у значному зростанні рівня реалізації принципів свідомості, активності й якості знань, умінь і навичок, які набули учні. Інтерактивне навчання у школі передбачає, передусім, докорінно змінити методичні стереотипи вчителів[Варакута О. М., 34 ].

Витоки інтерактивного навчання започатковані в афінській і ямській школах. Дітей вчили обмінюватися думками, вести переговори, вступати в діалог. Полемізуючи зі старшими, учні демонстрували не лише знання з риторики, а й уміння слухати співрозмовника, швидко реагувати на репліки, знаходити правильні рішення чи переконливі аргументи в будь-якій ситуації.

Сократ спонукував своїх слухачів знаходити «істину» шляхом навідних запитань і відповідей. Платон радив навчати і розвивати дітей шестирічного віку за допомогою ігор, бесід, казок, пісень тощо.

У І ст. нашої ери римський філософ Сенека з метою глибокого проникнення у сутність речей радив навчати інших. На його думку, у процесі такого навчання відбувається самонавчання і самопізнання.

У XVII ст. чеський гуманіст Я. А. Коменський зазначав, що міцнішими є ті знання, які в процесі взаємного навчання передаються іншим учням [Коменський 136 - 137].

Педагог запропонував груповий спосіб навчання, який нині має назву «навчаючи вчуся». Такий метод є одним з тих, що активно використовується в інтерактивних технологіях.

У XVIII ст. ідеї навчання у співпраці під керівництвом учителя були реалізовані у моніторіальній системі А. Белла і Дж. Ланкастера. Учнів поділяли на групи, які мали свого наставника - монітора. Він суворо стежив за місцем кожної дитини у групі, яке визначалося успіхами в навчанні. Монітор навчав лише найсильнішого учня, а той - відповідно того, хто був слабшим у групі. Хоча така система навчання була примітивною, проте виявилося, що учні здатні були навчати один одного краще, ніж учителі. Прийом отримання знань від сильнішого до слабшого часто використовувався у шкільній практиці [ Мудрик 27].

Наприкінці XX ст. пожвавилася педагогічна думка: активно пропагувався передовий педагогічний досвід, активізувалися групові форми роботи, інтенсивно використовувалися ігрові методи, проблемне навчання тощо.

На сучасному етапі вітчизняні та зарубіжні педагоги доводять, що саме інтерактивне навчання сприяє оптимальному засвоєнню матеріалу, оскільки активно впливає на свідомість, волю та почуття учня [Освітні техн.. 28]

Навчання як процес цілеспрямованої передачі і засвоєння визначеного досвіду можна здійснювати по-різному, обираючи відповідну форму навчання. Категорія "форма навчання" належить до основних у дидактиці. М.М. Скаткін, І.Я. Лернер, В.К.Дяченко визначають загальні форми навчання (фронтальна, групова, індивідуальна), та конкретні (урок, семінар, екскурсія, тощо). І.Я.Бурлака, В.О.Вихрущ пропонують поряд із загально родовим поняттями "форма організації навчання" видові - "форма навчальної діяльності". Фронтальна, індивідуальна та групова форми навчання пронизують увесь навчальний процес. Ці форми відрізняються одна від одної кількістю учнів і способами організації роботи. На Заході розроблено багато методик, що застосовуються в інтерактивному навчанні. Це і робота в малих групах, і дискусії, турніри, диспути, дебати, ''міні-уроки'', брейн-ринги, ділові ігри, імітаційні ігри, ситуаційні вправи, задачі, проблеми, вправи та ін. Ці методики можна застосовувати на різних етапах макроструктури уроків та позаурочних виховних заходів [Варакута 34].

Використання інтерактивних технологій дає змогу педагогам значно активізувати та раціоналізувати процес навчання. Спільні діяльність учнів під час засвоєння матеріалу передбачає обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Це відбувається в атмосфері доброзичливості, взаємної підтримки, що дає змогу не тільки отримувати нові знання, а й розвивати пізнавальну діяльність, переводити її на вищі форми кооперації і співробітництва [Освітні технології 26].

  Залежно від мети уроку та форми організації навчальної діяльності учнів розрізняють:

• інтерактивні методи кооперативного навчання(«Робота в парах», «Ротаційні трійки», «Два - чотири - разом», «Карусель» «Робота в малих групах», «Акваріум», «Снігові кулі» та ін.);

• інтерактивні методи ситуативного моделювання(«Імітації» «Розігрування ситуації за ролями», «шість капелюхів», «Громадські слухання», «Спрощене судове слухання», «Магазин самообслуговування», «Диктант для розвідника», «Упізнай мене», «Хокей» та ін.);

• інтерактивні методи опрацювання дискусійних питань(проектний метод, метод дискусії, дебати, метод «ПРЕС», «Займи позицію» та ін.).

Характеристика інтерактивних методів і прийомів

«Робота в парах»

Метод ефективний на початкових етапах роботи учнів у малих групах. Він використовується для досягнення будь-якої дидактичної мсти: засвоєння, закріплення і перевірки знань тощо. Працюючи в парі, учні мають можливість говорити, висловлюватись, обмінюватись ідеями з партнером, озвучувати свої думки перед класом.

Організація роботи:

1. Запропонуйте учням завдання, поставте запитання для дискусії чи аналізу гіпотетичної ситуації.

2. Об'єднайте учнів у пари, попросіть обговорити свої ідеї один з одним, визначте хто з них буде висловлюватися першим.

3. Після закінчення часу (1-2 хв.) попросіть учнів представити результати роботи.

«Два - чотири -разом»

Метод кооперативного навчання, є похідним від парної роботи. Ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати партнера та вести дискусію.

Організація роботи:

1. Поставте учням запитання для обговорення.

2. Об'єднайте учнів у пари і попросіть їх обговорити свої ідеї один з одним. (Пари приймають одне спільне рішення).

3. Об'єднайте пари в четвірки і попросіть їх обговорити попередньо прийняті рішення щодо поставленої проблеми. (Прийняття спільного рішення обов'язкове).

Об'єднайте четвірки в більші групи та перейдіть до колективного обговорення проблеми. [Осв. Техн.. 28 - 30].

ВИСНОВКИ

 

Дискусія як навчальна форма роботи з учнівським колективом повинна бути проблемною. Світовий педагогічний досвід накопичив низку прийомів організації обміну думок, які представляють собою згорнуті форми дискусії [Кларин, 134-149]. До них належать: "круглий стіл": бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група учнів (до 5 чоловік) та під час якої відбувається обмін думками як між ними, так і з "аудиторією" (решта групи); "засідання експертної групи" ("панельна дискусія"): спільне обговорення висунутої проблеми учасниками групи (4-5 учнів з визначеним заздалегідь головою) та обговорення Доповіді (досить стислої) кожного з них, у якій доповідач висловлює свою позицію; "форум": обговорення, що нагадує "засідання експертної групи", у ході якого ця група обмінюється думками з "аудиторією"; "дебати": формалізоване обговорення, яке побудоване на основі заздалегідь фіксованих виступів учасників - представників двох протилежних команд-суперників та заперечень.

Навчальна дискусія містить питання вчителя і відповіді студентів. Тому головна роль в ході дискусії належить вчителеві, його вмінню задавати питання, вести діалог, тримати паузи, очікуючи відповіді. Протягом дискусії роль вчителя не повинна зводитися до директивних реплік або висловлювані, особистих суджень. Правила дискусії:

1. Доброзичливе відношення і увага до кожного учасника.

2. Утримання від схвальних або несхвальних висловлювань.

3. Зосередження всієї дискусії на її темі, фіксація уваги учасників на питаннях, які обговорюються.

4. Стислість, змістовність, аргументованість як у процесі дискусії, так і при підведенні підсумків.

5. Загальний висновок - не кінець роздумам над проблемою, а наступний крок у дослідженні нової теми [Варакута О.М.].