Розділ 1. Розуміння про особистості Христа

ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ: ТЕОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Магістерська робота

На здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра богослов’я (теології)

Спеціальність: 8.02030103 Богослов’я (Теологія)

 

Хахалін Олександр Олександрович

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Кралюк Петро Михайлович

 

 

Острог - 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розуміння про особистості Христа

1.1 Найменування Сином

1.2 Порівняння з пророками

1.3 Порівняння з Янголами

1.4 Спадкоємець всього

1.5 Сяйво (відображення) Бога Отця

2.2 Образ терпіння

2.3 Перемога над смертю

Розділ 3. Священик на віки за чином Мелхіседека

3.1 Первосвященик Нового завіту

3.2 Аналогія та прообраз скинії

3.3 Христос - жертва умилостивлення

Висновки

Примітки та посилання

Вступ

Актуальність обраної теми магістерської роботи обумовлена зростанням інтересу до християнства в сучасному суспільстві та виникненням у зв’язку з цим потребою в досить ясному та догматично бездоганному викладі найважливіших положень православного віровчення. Христологія собою є одним з найбільш важливих і важких для розуміння напрямків християнської богословської науки. У той же час вчення Церкви про другу Особу Святої Трійці є як би центром і основою для всього православного світогляду та тісно пов’язане з православною сотеріологія. Спотворення його суттєво впливають на багато уявлення морально-догматичного характеру. Богословські дослідження бувають особливо плідні, коли в основу їх покладається Богом відкрите апостольське свідчення, що міститься у Священних Книгах Нового Завіту. Господь Ісус Христос говорив невіруючим в Нього іудеям: "Дослідіть Писання, бо ви думаєте через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене" (Ін.5: 39).

Метою даного дослідження поставлено послідовний виклад найважливіших положень вчення апостола Павла про пришестя на землю Сина Божого.

Об'єктом дослідження є послання апостола Павла до євреїв.

Предметом дослідження є христологічні фрагменти послання апостола Павла до євреїв, на основі яких можна вирішити головну задачу наукового дослідження - догматичний аналіз виявлених фрагментів, а також узагальнення його результатів.

Завдання даного дослідження полягає в розкритті вчення апостола Павла про особу Христа, про Його втілення та жертовному служінні щодо порятунку нащадків занепалого Адама та відновлення початкового задуму Божого про людину.

Джерела, які складають предмет дослідження, є різноманітними за характером і змістом.

Магістерська робота написана на підставі вивчення трьох основних груп джерел, котрі є основою християнських традицій, а саме:

. Біблійні та патристичні тексти.

. Роботи християнських теологів.

. Культурологічна та історична література.

Різноманітність джерел підкреслює особливості підходу в дослідженні даної теми.

Методологія дослідження:

Літературний стиль послань апостола Павла досить складний і відрізняється скупим на слова, але ємним за змістом складом. Буває важко точно простежити весь хід його думки, позначений лише короткими виразами, у зв'язку, з чим потрібна крайня обережність у умовиводах і висновках. Для більшої достовірності зроблених у цій роботі висновків обраний порівняльний метод дослідження, коли міркування апостола Павла про Сина Божого, що викладаються їм у посланні до євреїв, зіставляються з його висловлюваннями на подібні теми в інших його посланнях, а самі передумови і висновки звіряються з духоносним вченням про Христі святих отців Церкви.

Послання апостола Павла до євреїв є найавторитетнішим і невичерпним джерелом для християнського богослов'я. Не дивно, що протягом століть воно було об'єктом пильної уваги та має багату історію вивчення. Лаодикійський собор 360 р. в 60-му правилі визнав канонічне достоїнство послання та авторство апостола Павла. Отці першого Aнтіохійского собору (268 р.) користувалися ним (II, 14. IV, 15. XI, 26) в якості апостольського авторитету проти Павла Самосатського. [1] У стародавній церкві послання до євреїв найбільш часто згадується в працях богословів Александрійської школи. Так само його тлумачили такі великі отці Церкви, як святитель Іоанн Златоуст і преподобний Єфрем Сирин, коментували блаженні Екуменій, Феодорит Кирський і Феофілакт Болгарський.

У наш час написано безліч праць, присвячених розбору цього послання. У більшості це дослідження переважно екзегетичної чи археологічної спрямованості. Серйозну увагу посланню до євреїв приділено в католицькому та особливо в протестантському богослов'ї, хоча саме там особливо піддається сумніву його приналежність перу апостола Павла. У Руській Православній Церкві над екзегетичним розбором послання до євреїв попрацювали професор Глубоковський, архієпископ Ніконор Каменський, архімандрит Петро (Звєрєв), відомі викладачі духовних шкіл Микола Розанов, протоієрей Михайло Херасков, архієпископ Аверкій (Таушев). Почав, але не встиг закінчити свою працю святитель Феофан Вишенський, екзегетичне дослідження котрого були впорядковані та викладені окремою книгою протоієреєм Миколою Рудинський. Докладний екзегетичний і частково текстологічний коментар на послання до євреїв представлений у Тлумачної Біблії спадкоємців Лопухіна. Однак, спеціального та достатньо повного, а також ґрунтовного богословсько-догматичного аналізу послання до євреїв поки не існує. Почасти це викликано, мабуть, тим, що більшість догматичних питань православної христології досить добре розглянуто та дозволено в святоотецькій літературі. Проте не можна сказати, що дослідники та тлумачі послання абсолютно вичерпали його богословський потенціал.

Дана праця не претендує серйозно заповнити цей пробіл, але може бути корисною як догматичний нарис христологічного змісту послання апостола Павла до євреїв. Структура магістерської роботи вибудувана відповідно поставленого завдання проведеного дослідження та складається з трьох розділів, присвячених, відповідно, вченню апостола Павла про особистості Спасителя, про Його втілення в людину та служіння щодо порятунку світу.

апостол павло єврей послання

Розділ 1. Розуміння про особистості Христа

 

Найменування Сином

 

Головні риси христологічної концепції апостола Павла цілком і виразно викладені ним на початку першої глави послання до євреїв. Говорячи про особистість Заступника Нового Завіту, апостол Павло показує, що мова йде не просто про нового посланника, подобного тим, яких з найдавніших часів неодноразово посилав Господь богообраному народу, і не про небесного ангела, що виявився в людському образі. В Особі Заступника Нового Завіту святий письменник бачить втілившогося Сина Божого, що прийшов очистити гріхи людські, і, спокутувавши людей з давнього рабства, повернути у втрачене ними спадщину. Це є головне положення христологічного вчення апостола Павла, яке він ґрунтовно розкриває в посланні до євреїв.

Божественне достоїнство Ісуса Христа чітко виражено вже в перших чотирьох віршах послання. Святий апостол пише: "Бог, Багато разів і багатьма здавна отцям у пророків, в останні дні говорив нам через Сина, що поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величності та висоті, будучи ліпший понад Янголів, оскільки славніше за них успадкував ім’я" (Євр.1: 1 - 4). У цих кількох рядках богонатхненний письменник викладає тут вельми глибоке та змістовне вчення.

Називаючи Христа Сином Божим, він характеризує Його якостями, досі не доданими нікому від початку творіння, крім Самого Бога. Найменування "Син Божий" зустрічається в деяких місцях Святого Письма та вживається іноді по відношенню до Янголів [2], іноді по відношенню до пророків, священикам чи іншим праведним людям [3], іноді щодо всього народу Божого [4]. Тому, щоб Новозавітного Посланника не вважали одним із пророків, автор послання негайно наводить ряд визначень, що показують незаперечну перевагу Ісуса Христа над усіма відомими досі з Писання "Синами Божими". Апостол Павло ставить Його вище пророків і ангелів, повідомляє про спадкування Їм усього, нарешті, називає "сяйвом слави та образом іпостасі" Отця, що тримає "все словом сили Своєї". Отже, називаючи Христа Сином Божим, апостол іменує Його так в дійсному, всеосяжну та істинному сенсі, каже про Нього як про природний Сина Божого.

Коротким виразом "що Ним і віки створив" апостол відкриває, що Син Божий є прямим і безпосереднім учасником творчих справ Отця, Творцем світу. Святий письменник не випадково вживає тут таке виразне поняття, як "повіки". Створити повіки - значить створити та все, що існує - і час, і простір, і матерію (пор. Кол. 1:15,16). Цим же словом автор послання вказує на те, що Син існує перш початку всіх століть, і що Сам Він як Творець видимого світу не тільки не належить часу, а й Сам є початком його. А раз Син не належить часу, то, зрозуміло, не належить і простору, тобто не відноситься до створеного світу. Отже, Син не має іншого походження, як тільки із сутності Отця. Таким чином, апостол вчить, що Син Божий єдиносущний Отцю і перш вічності перебуває в Ньому, як у джерелі Свого буття, і всі властивості Отця, крім ненародженості, належать і Сину. У людських поняттях це означає, що Син рівний Отцю і народжується Їм перш століть, і подібно Отцю не має початку, вічний і нескінченний.

У той же час немає підстав думати, що Отець і Син - два різних Бога. Сказавши: "через Якого", апостол Павло поставляє першопричиною творіння Отця, так як творча сила Сина має початок в предвічному Отці. Творить Син, але Творцем називаємо Отця в силу того, що Отець є джерелом буття Сина. Про це засвідчив і Сам Господь у Євангелії від Іоанна, коли сказав апостолу Пилипу: "Отець, що в Мені, Він творить діла" (Іоан. 14:10). І оскільки Отець є причина та початок Сина, то, відповідно, Отець причина і початок усього, що сталося від Сина. Подібно пояснює в тлумаченні на послання до євреїв блаженний Феофілакт: "Так як Отець винуватець Сина, то справедливо, що Він винуватець і всього, що сталося від Сина. Тому апостол каже: через Нього. Бо Отець є робимо тому, що Він породив Сина - Творця". [5]

Існуючи поза часом і простором, Бог Отець і Бог Син по Своїй божественній природі абсолютно безтілесні та не мають будь-якого місця перебування. Тому народження Сина слід розуміти, як дія чисто духовне, яке не змінює та не додає нічого до найдосконалішої божественної сутності Отця, не применшує та не віднімає нічого від рівної Отцю божественної сутності Сина. Таким чином, Син Божий, народжуючись від Отця, не відділяється від Нього, але нерозлучно та вічно перебуває в лоні Отця, маючи тотожну Йому божественну природу.

Для пояснення властивостей таємничого незлитно - нерозлучного співперебування Отця і Сина духоносними, проповідник божественної величі Христа застосовує також вельми виразне подобу: "Цей, будучи сяйвом слави та образом істоти Його" (Євр. 1:3). Цим красивим і багатозначним порівнянням апостол Павло прекрасно пояснив взаємовідношення та рівність двох Осіб Святої Трійці. Подібно сяйву, що відбувається від джерела світла, Син невпинно народжується та не має самостійного існування поза Отця. Це прекрасно узгоджується зі словами Спасителя про Своє буття: "Як послав Мене живий Отець, і Я живу Отцем" (Йо. 6:57).

Апостол говорить не про сяйво світла, а про сяйво слави, вказуючи на важливу якість творчих справ Отця і Сина, що не мають ні в чому межі, що наповнюють всесвіт нескінченним благом: "В Ньому було життя, і життя було світлом людей. І світло в темряві світить, і темрява не обгорнула його" (Ін.1: 4,5). Отже, апостол Павло представляє Ісуса Христа як другу Іпостась триєдиного Божества, характеризує Його властивостями в абсолютній згоді з формулюванням Нікео-Царгородського Символу Віри, мовця про Сина народженого, не створене, єдиносущного з Отцем і що все сталося існує.

Наступна частина виразу "і тримаючи все словом сили Своєї" зображує тепер Сина всемогутнім і всевідаючим Промислителем світу, невпинно тримає все творіння силою Свого божества. Син, будучи спадкоємцем усього, невимовно та нескінченно панує над Своїм надбанням. В Євангелії це панування над всім існуючим і всім, що відбувається у світі - передається наступними словами Ісуса Христа: "Чи не два горобці продаються за гріш? - І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же й волосся на голові пораховано" (Мф.10: 29,30). Тобто нічого на землі не відбувається без Божого нагляду, в якому один тільки Бог всьому встановлює міру та може за Своїм хотінням змінювати хід земних подій. У Священному Писанні це відображено, наприклад, в захопленому свідоцтві псалмоспівця Давида, який каже, що всі тварі земні "чекають Тебе, щоб Ти дав їм поживу у свій час. Даєш їм - приймають, відкриваєш руку Свою - насичуються благом; скоріше обличчя Твоє - вони перелякані, забираєш їм духа - вмирають і вертаються до свого пороху; Ти духа Свого - вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі" (Пс.103: 27-30).

Святий письменник говорить про Христа, не "тримає силою", але "що тримає словом сили", ніж показує слово Сина всемогутнім, повним творчої сили, яка підвладна лише божеству. Святитель Іоанн Златоуст в коментарі на це місце послання додає: "Словом тримаючи, він висловлює також легкість цієї справи (для Господа). Не сказав "керуючи", але вжив переносне вираз, запозичене від рушійних небудь і що звертають одним пальцем. Разом з тим висловлює величезну великість створення і те, що ця велика нічого не означає для Нього". [6]

Все вищесказане про божественну природу Сина в певній мірі відноситься до Христа та по людству. Бажаючи показати іпостасну єдність божественної і людської природи втілився Сина Божого в боголюдської Особистості Спасителя, святий апостол не поділяє Його Іпостась за властивостями природ. Він пише про Ісуса Христа, що Він "був принижений перед Ангелами, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх. Бо належало, щоб Той, що все ради і від Якого все, привів багато синів у славу, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання. Бо Хто освячує, і ті, хто освячується все - від Єдиного; не соромиться Він звати братами, кажучи: сповіщу ім'я Твоє браттям своїм, посеред церкви буду хвалити Тебе. І ще: Я буду сподіватися на Нього. І ще: Ото Я та діти, яких Бог Мені дав. А що діти стали плоті і крові, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола" (Євр.2: 9 - 14).

В цьому фрагменті, як і в багатьох інших місцях протягом усього послання, апостол Павло, торкаючись то божества, то людства Ісуса Христа, скрізь одне говорить про Нього, як про одну Особу, висловлюючи властивості Його божественної та людської природи в єдиній Іпостасі. Христос представляється по людству "приниженим перед ангелами", "витерпіли смерть", що приносить "зголосінням великим та слізьми. благання й молитви Його міг спасти від смерті", але Він і "Той, що все ради і від Якого все". Із слів апостола Павла можна зрозуміти, що всі відбувалося Їм по дії невід'ємною благодаті Святого Духа (Євр.1: 9; 2: 9; 9: 14; 10: 29), тобто по людству - відповідно властивостям людського єства, а за Божеством - обмірковано та абсолютно самовладно. У наведених фрагментах духоносним автором послання затверджується така важлива думка, що в з'єднаній дії божества та людства Спаситель в обох природах нероздільно є єдиним і істинним Сином Божим.

Святий Павло не стосується в посланні до євреїв питання походження Єдинородного Сина Божого ні по божеству, ні по людству. Але подібно до того, як властивості передвічного народження Сина випливають з слів апостола про участь Його у творенні світу, так і деякі властивості тілесного народження Спасителя в часі можна вивести, виходячи з міркувань про невід'ємні якостях Його боголюдської сутності. Із слів апостола виразно випливає висновок, що Христа не можна вважати Сином Божим тільки по божественну природу, бо якщо це заперечувати, то доведеться заперечувати та Боговтілення. У людської природи Христа немає окремої іпостасі - вона втілена в Іпостась Сина. Таким чином, Спаситель і по людству є істинний Син Бога Отця, про що, як про найважливішому властивості Христа, особливо наполягає святий апостол Іоанн Богослов (1Іоан.4: 2-3, 9, 14-15). Апостол Павло ніде в посланні не поділяє особистість Сина, а вказує, що Христос по людству є істинним чином Іпостасі Отця та сяйвом Отчої слави. Цю саму таємницю відкрив власно Господь у розмові з учнями на Таємній вечері: "Я і Отець - одно" та "Я в Отці і Отець у Мені" (Іоан.14: 11), говорив Він їм, і "бачить Мене бачить Того, Хто послав Мене" (Іоан.12: 45). А так як відомо, що "Бога не бачив ніхто і ніколи" (Іоан.1: 18), то слова Спасителя "бачить" і "бачив" необхідно віднести до людської природи Христа, "Він є образ невидимого Бога". (2Кор.4: 4).

Тому походження Боголюдської Особистості, на підставі вчення апостола Павла, представляється наступним чином: Бог Син незбагненно та невимовно народжується від Бога Отця, по божеству - передчасно і невідлучно від Отця і від Духа, по людству - у певну годину дією вихідного від Отця Святого Духа. Головні ж властивості незбагненного народження як в часі, так і поза часом такі: причина народження - Отець, дія - Святий Дух, народжене - Син Божий, сяйво слави і образ Іпостасі Отця. Такі висновки згодні з євангельською розповіддю про благовіщення. Ангел, посланий благовістити Пресвятої Діві Богородиці, сказав Їй: "Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього осінить Тебе, через що й Святе, що народиться, буде Син Божий" (Лук.1: 35). Ангел не сказав: народжений людиною або народжений Бог, але сказав - Святе. І не сказав: буде Сином Божим, але: Сином Божим. Це сказано з тієї причини, що ім'я Син Божий вже існує і належить Йому перш народження Його по плоті. Тому ангел дуже точно виражається, кажучи, що народжене "Святе" - тобто людське єство Сина Божого, назветься (успадкує) ім'я Син Божий. Так вчить і апостол Павло: "Будучи ліпший понад Янголів, оскільки славніше за них успадкував ім'я" (Євр.1: 4). Успадковував законно та праведно, відразу в Різдві, а не після часу. І як Істинний Син Божий по єству абсолютно здійснений і святий і не має в Собі ніякого збитку або нестачі, ні в божественної Своїй природі, ні в людській.

Отже, в своєму вченні про особистість Ісуса Христа апостол Павло зі всією певністю показує Його як втілився Бога, що є і в людстві Своєму дійсним і істинним Сином Божим, які прийшли очистити гріхи людські. Це є головне положення христологічного вчення апостола Павла, яке він ґрунтовно розкриває надалі.