Порівняння з пророками

Доказ істинності синівства Бога Ісуса Христа Святий апостол починає з протиставлення Його місії служіння пророків: "Бог, Багато разів і багатьма здавна батькам в пророків, в останні дні говорив до нас через Сина" (Євр.1:

). Святий письменник тут порівнює два великих одкровення - старозавітне, котре з'явилося в давнину різночасно та через багатьох пророків, і - новозавітне, месіанське, котре з’явилося в Сина Божого одного разу, і як останнє. Цим зіставленням Павло показав, з одного боку, їх духовну єдність і спадкоємність, оскільки вони мають одне джерело - Бога. З іншого боку, подав думку про те, що древні пророцтва були лише приготуванням до приходу месії. Говорячи "спрадавна", Павло увазі тут всі попередні часи божественних одкровень, починаючи з Адама до останнього пророка. Слову "спрадавна" протиставлено вираз "в ці останні дні". Дні пришестя Христа називаються останніми не тільки в хронологічному сенсі, а й по суті, як завершення часу пророчих одкровень виконанням того, про що вони сповіщали. У посланні до галатів про настання цих днів апостол Павло каже: "Коли прийшла повнота часу" (Гал.4: 4).

Словами "багато разів і" автор висловлює неповноту та обмеженість розрізненого за часом пророчого служіння давнини. В давнину Бог відкривав істину частинами, настільки, наскільки вона могла бути прийнята народом. При цьому слово "багаторазово", очевидно, треба віднести до різних періодів старозавітного одкровення. Тому що Бог в давнину сповіщав Свої одкровення по різному: через одного пророка - одне, через іншого - інше. Наприклад, через пророка Ісаю - народження Месії від Діви, Його страждання, через Данила - час Його пришестя, через Йону - Його поховання, через Малахію - пришестя Предтечі Христового і т.д.

Слово "різноманітне" вказує на різні способи та різну міру пророчого одкровення для кожного періоду. Тобто у Старому Завіті Бог відкривав істину різним способом. "Я говорив до пророків, і видіння розмножив, і через пророків Я притчі" (Ос.12: 10), говорить Бог устами пророка Осії. Пророки сприймали одкровення від Бога то в благодатних осяяннях, то в сонних видіннях, то безпосереднім таємничим навіюванням Святого Духа. І повідомляли вони божественні істини та пророцтва людям не тільки прямими ясними словами, але часто завуальовано - то у вигляді притчі, то якоюсь особливою прообразотворчою дією.

Колишні божественні одкровення в старозавітні часи з'являлися, як рідкісні відблиски світла, на зразок миготіння блискавок - горизонт лише на мить висвітлювався, і потім знову згущувалася загальна тьма. У Новому Завіті Бог відкрив у Сині всю повноту відвертої істини, й у Христі вона з'явилася вже подібно підняттю високо до сонцю, розігнавши всяку темряву. Істина відкрилася тепер істотно, відчутно та мабуть - у втіленому Сині, який є сама Істина. Як пояснює Іоанн Златоуст, важливою відмінністю новозавітного одкровення було те, що ніхто з пророків не бачив Бога, "а Син єдинородний бачив". [7] І одкровення Його відбувається не за особливим навіюванню Святого Духа, а з Своєї Сутності, як Сина Божого, ніколи нерозлучного ні від Отця, ні від Духа.

Першими пророками, через яких Бог наставляв ще допотопний рід, були Адам, Енох, Ной. Через них Господь намагався утримати нащадків Адама від подальшого падіння та притягнути їх до покаяння. Через Ноя божественне повчання продовжилося і в людей, які вижили після потопу, та на самому початку його (божественне повчання) було оновлено згідно з тодішнім віком і станом людства. З плином часу за планом божественного домобудівництва стала необхідність відокремити із загальної маси людей окремий рід для зберігання істинної віри. Для обраного роду спочатку пророками були його родоначальники, - патріархи Авраам, Ісак, Яків. Вони отримували одкровення у снах і видіннях, керувалися ними у своєму житті, іноді бачили для Божу волю своїм синам. Наприклад, Яків, благословляючи дванадцять патріархів - родоначальників дванадцяти колін Ізраїлевих, дав знаменне пророцтво про Спасителя патріарху Іуді, праотцю Давида, Йосипа - обручника та Діви Марії (Богородиці).

Мета пророчого служіння в богообраному єврейському народі вказана Самим Богом в словах покликання пророка Єзекіїля: "Син людський! Я поставив тебе вартовим для Ізраїлевого дому, і ти почуєш ти слово з уст Моїх і будеш навчати їх від Мене" (Єз.3: 17; 33: 7). Закон часто забувався, а нерідко й свідомо зневажаються свавіллям і буйством тугошиїми Ізраїлю, проти яких опинявся безсилий авторитет первосвященика. Але людинолюбством і правосуддям Божим викривачами пороків і беззаконь, і проповідниками покаяння поставлялися пророки. Вони були охоронцями правди, поборниками благочестя і були серед народу юдейського як безсторонній голос совісті для всього суспільства. У часи Суддів існували громади Ізраїлевих або учнів пророчих, які давали з середовища своєї щирих і успішних захисників благочестя і закону. Але головною темою пророчого служіння було одкровення про майбутнє пришестя Спасителя світу. Особливо багато про Христа було відкрито через пророка Ісаю, якого за це іноді називають старозавітним євангелістом.

Незвичайним і найбільшим серед пророків давнини, безсумнівно, є пророк і божий свідок Мойсей. Йому було довірено особливе посередницьке служіння між Богом і людьми, спрямоване на улаштування святого народу, як надбання Божого. Життя Мойсея та його справи містять безліч духовних прообразів. Вже при обранні його Богом для великої місії Господь сказав Мойсеєві: "Дивися, Я поставив тебе замість Бога для фараона, а твій брат Аарон буде пророк" (Вих.7:1). Він був для народу божого і царем, і пророком, і люблячим Отцем, і безстороннім суддею. Через нього Бог вивів народ з єгипетського рабства, дав закон і встановив богослужіння. З усіх пророків ізраїльських Мойсей один удостоївся говорити з Господом Богом прямо, обличчям до обличчя: "І не появився вже в Ізраїлі пророк, як Мойсей, що знав лицем до лиця" (Друг.34: 10).

При пророці Мойсеї одного разу Бог Сам безпосередньо говорив ізраїльтянам на Синаї. Правда, це виявилося для них майже нестерпно, - так вже розбещені були нащадки Якова в серцях своїх, що ледь витримали недовге слово Бога - вислів десяти заповідей. "І сказали Мойсеєві: Говори з нами, і ми будемо слухати, але щоб не говорив з нами Бог, щоб нам не померти" (Вих. 20: 19). Спогад про цю подію збереглося на всі віки та оселив у народі міцну впевненість, що все, що заснував Мойсей, істинно дано від Бога. Ця впевненість стояла також в народі і до Христа Господа, Якому вони говорили: "Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог" (Ін.9: 29).

Задовго до пришестя Христа Господь відкрив Мойсею: "Поставлю пророка із середовища братів їх, такого як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, та Він їм говоритиме все, що Я накажу а хто не послухає слів Моїх, що пророк той буде говорити Моїм ім’ям, Я покараю того" (Друг.18: 18, 19). Це одкровення благовістило ізраїльтянам про пришестя на землю Сина Божого. Пророцтво про Христа, як про останнього та подібного йому пророка, Який з’явиться після нього, Мойсей перед розставанням передав ізраїльському народу: Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, як я, поставить тобі Господь Бог Твій, Його слухайте" (Друг.18: 15).

Тепер апостол Павло доводить, що втілений Син і є той пророк, про якого пророчили, як про подібного Мойсеєві, та Він незмірно перевершує не тільки всіх пророків, а й навіть самого Мойсея. Порівнянням новозавітного посланника з Мойсеєм довершується Павлом доказ переваги Христа над пророками. Мойсей був вірним служителем Господнім в улаштуванні основи Його будинку. Таких повноти служіння та влади в ізраїльському народі згодом не мав жоден з пророків. Без сумніву, він був вищим з пророків, які не мають собі рівних в усьому Святому Письмі. І святий апостол Павло вбачає найбільшу схожість його з Ісусом Христом: "поважайте апостола та Первосвященика нашого сповідання, Ісуса Христа, що вірний тому, як і Мойсей у всьому домі Його" (Євр.3: 1,2).

Але Мойсей, пише апостол Павло, був вірний, "як служитель, а Христос - як Син, у Його домі" (Євр.3: 5). І, як Мойсей, поставлений Богом "для засвідчення того, що сказати повинно" (Євр.3: 5), був вірним упорядником старозавітній теократії і ходитиме за свій народ (Чис.12,7), так і Христос був вірний у всім домі Його - народі Божому - "дім Його - ми". Але якщо по служінню своєму обидва вони - і Мойсей, і Ісус Христос - порівняні між собою у вірності своїй настановив їх, то по суті осіб та грандіозності справи Ісус Христос незмірно перевершує Мойсея: "Бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, чим більшу честь має в порівнянні з будинком той, хто влаштував його" (Євр.3: 3). Пояснюючи свою думку, апостол пише, що "всякий дім хтось будує" (Євр.3: 4). Але Мойсей не був упорядником в повному розумінні, бо й сам був одним з цього будинку - людиною, як інші. Хоча і святим, але рабом разом з ними, так само, як і піклувальники в будинках - хоча вони і перевершують інших, однак вони слуги разом з іншими. Тому Мойсей був тим, хто передбачав майбутній устрій. А "все влаштоване є Бог" (Євр.3: 4), тобто, тут - Син Божий, який прийняв на себе людську плоть.

Отже, апостол Павло вчить, що Христос є істинний Син Божий і Бог, що втілився і що став між людьми для виконання та завершення пророкувань пророків, щоб "влаштувати все", тобто стати посередником примирення між Богом і людьми. Він - Той, якому доручено увінчати справу пророків, позбавити людей від влади гріха і смерті і відкрити їм шлях до спасіння. Ісус Христос став посланником Господа Бога до людей і, разом, вірним Заступником перед Богом за людство, Царем і Первосвящеником, котрий здобував народам землі прощення за давнє відступництво (гріхопадіння), а також повернув у світ милість та правду як благодатний дар Божий. Про це писав також святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов: "Бо закон даний був через Мойсея, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа" (Іоан.1: 17). Але Ісус Христос при цьому ясно сказав, що прийшов на землю не порушити чи змінити закон, а виконати його.