Питання для самоконтролю

1. Місця пов’язані з життям Котляревського

2. Місця пов’язані з життям Г. Сковороди

3. Місця пов’язані з життям Кропивницького

 

Тема 10. Медико-екологічні проблеми України

Знати роль рекреаційного господарства у поліпшенні медико-географічної ситуації в Україні

Уміти проаналізувати відповідність профілю санаторно-курортних закладів України структурі захворюваності населення

План

1. Природний рух населення України

2. Вплив соціально-економічних та природно-географічних умов на структуру захворювання

3. Географія забрудненості території України та їх вплив на здоров’я населення окремих регіонів

4. Шляхи покращення медико-екологічної ситуації

 

Природний рух населення України. Рівень та структура захворюваності. Фактори, що обумовлюють стан здоров'я населення України. Рівень смертності та основні його причини. Вплив соціально-економічних та природно-географічних умов на структуру захворювань. Епідемічна ситуація на українських землях: історичний аспект. Вплив епідемій на демографічні процеси в Україні. Екологічний стан території України. Регіональні та покомпонентні відмінності в забрудненні земель. Аварія на ЧАЕС і медико-біологічні проблеми українського суспільства. Географія забрудненості території України основнцми ізотопами та їх вплив на здоров'я населення окремих регіонів. Рівень медичного обслуговування в областях України. Шляхи покращення медико-екологічної ситуації.

Здоров'я більшою мірою залежить від наших звичок і харчування, а ніж від майстерності лікаря.

Д. Леббок

Проблема збереження здоров'я має безпосереднє відношення до сфери рекреалогії і є базовою при проектуванні розвитку рекреаційного господарства країни. В найбільш сконцентрованому вигляді виражена в таких показниках:

> рівень народжуваності і смертності;

> природний приріст населення;

> рівень захворюваності.

За показником народжуваності — 8,6 народжених на 1000 чол. (2002 р.) Україна посідає одне з останніх місць у Європі. Найсприятливішою в цьому сенсі є ситуація в Рівненській обл. (12 народжених на 1000 чол.), найгіршою — в Донецькій та Луганській областях (7,1 народжених на 1000 чол.). Київ посідає 12 місце серед адміністративних одиниць України (8,6 народжених на 1000 чол.).

За показником смертності — 15,9 померлих на 1000 чол. — Україна має чи не найгіршу ситуацію у Європі. Серед регіонів України найкращою є ситуація в Києві (10,6 на 1000 чол.) і в Закарпатській області (11,9 на 1000 чол.), найгіршою — в Чернігівській обл. (20,3 померлих на 1000 чол.). Смертність серед немовлят коливається в межах: від 6,6 у Вінницькій до 12,6 в Запорізькій обл. Ситуація в Києві за цим показником належить до найбільш неблагополучних у країні.

Таким чином показник, природного скорочення населення України досягає — 7,3: від 0,1 у Закарпатті до 13,1 в Чернігівській обл. Цей показник перевищує середньоукраїнський у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Полтавській, Сумській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській областях. Природне скорочення населення в Україні надзвичайно прискорилося з кінця 80-х років минулого століття. Така ситуація, обумовлена цілим рядом економічних, демографічних, екологічних, політичних чинників, і є найбільш загрозливою з-поміж усіх європейських держав, які мають подібні тенденції. Вона ускладнюється через неконтрольований відтік населення на заробітки за кордон. Починаючи з 2005 року ситуація з природним приростом почала змінюватися на краще.

Рівень здоров'я населення залежить від таких основних факторів:

> умови і спосіб життя (бідність, психосоціальний стан, фізична активність, професійна діяльність, куріння, алкоголь, наркотики та ін.) - 50-55%;

> якість навколишнього середовища (глобальні зміни довкілля, транспорт, виробнича діяльність, безпечність харчових продуктів, забруднення води тощо) — 20-25%;

> генетичні чинники — 15-20%;

> рівень медичного обслуговування.

На фоні зменшення у світі частки інфекційних захворювань, у середині XX ст. окреслилася протилежна тенденція — зростання частки неін- фекційних хвороб внаслідок забруднення навколишнього середовища, прискорення темпу життя, емоційних перевантажень, одноманітного харчування тощо.

Структура захворювань населення України обумовлена різким погіршенням рівня та якості життя. Набувають поширення захворювання органів дихання (на першому місці в усіх регіонах країни), системи кровообігу, нервової системи, шкіри.

Найбільш поширеними причинами смертності є захворювання системи кровообігу та злоякісні новоутворення. Перші протягом останніх десятиліть досягли максимальних показників у Черкаській, Кіровоградській, Полтавській, Вінницькій, Сумській та Чернігівській областях, а мінімальні мають — у Закарпатській обл.

Забруднення довкілля, в т. ч. аварія на ЧАЕС, стало головною причиною значного зростання у структурі захворюваності і смертності частки злоякісних новоутворень. Особливо тривожною є ситуація в Одеській, Кіровоградській, Полтавській областях та АР Крим, дещо кращою — в Карпатському регіоні та на Волині.

Зміна соціально-економічних умов дуже швидко позначається на динаміці венеричних захворювань, за якими ситуація в Україні відображає центральноєвропейські тенденції. Тоді, як у Західній Європі кількість захворювань зменшується, в Центральній Європі вона збільшується.

Серед інфекційних і паразитарних хвороб, які у структурі смертності становлять лише 1,7%, провідне місце займають туберкульоз (74,6%) і СНІД (12,1%). При цьому, так звані «фонові» хвороби залишаються досить поширеними і мають тенденцію до зростання темпів.

У попередні історичні періоди медико-екологічна ситуація на території України обумовлювалась тим, що населення не володіло елементарними гігієнічними навичками, а також відсутністю каналізації в містах, частими війнами, великим скупченням неорганізованих прочан при відвідуванні святих місць. Це спричинялось до поширення таких інфекційних хвороб, як малярія, холера, дизентерія, тиф, чума і — як наслідок — до значного уповільнення зростання чисельності населення.

Окремі регіони, в тому числі й Київ, зазнавали епідемій чуми в 1090 - 1092, 1342, 1366, 1375, 1419, 1424, 1652, 1704, 1710, 1738, 1770-71 роках. Наслідком епідемії чуми, що спалахнула в Європі в 1342 р. і тривала майже десятиліття, стала загибель 25 млн. чол. (майже чверть її тогочасного населення).

Значні людські втрати пов'язані також з іншими захворюваннями. В першу чергу, тими, які пов'язані із вживанням води. Адже, в першій половині XIX ст. міста країни не мали водопроводу. Так, у Києві, було близько 300 колодязів. Джерелом питної води був також Дніпро. Це спричинило спалах епідемій холери в період з 1830 по 1873 рр., загинуло 15% населення міста. Заболочені території, поширені у значній частині України (в Києві такими місцями були Солом'янка, Шулявка, Деміївка, Куренівка, Поділ), були вогнищем інфекцій, що викликало епідемії тифу та малярії. В останній третині XIX ст. медико-екологічна ситуація покращується внаслідок розвитку медицини і появи в містах, як центрах великого скупчення населення, комунальних зручностей.

У XX ст. основні епідемії були викликані світовими війнами і загальною ситуацією в Європі. Так, Перша світова війна спричинила епідемію «іспанки», висипного типу, холери. В 1928 р. спалахнула епідемія скарлатини; 1931 — 32 рр. — висипного тифу.

Наприкінці XX ст. окреслилась тенденція до зменшення частки інфекційних захворювань. Поодинокі їх спалахи в Україні на рубежі століть пов'язані з недотриманням санітарно-гігієнічних норм окремими (переважно дитячими) закладами та міськими службами. Поширенню інфекцій сприяють також неконтрольована міграція, сміттєзвалища, стихійні базари, байдужість до власного здоров'я тощо. Остання причина є чи не найголовнішою в різкому зростанні у структурі захворювань ВШ/СНІДу, за темпами якого Україна посідає одне з провідних місць у Європі. Так, якщо в 1995 р. було зареєстровано 1,5 тис. ВІЛ-інфікованих і 0,1 тис. хворих на СНІД [3], то в 2005 — відповідно близько 80,0 і 7,0 тис.

Урбанізовані території містять у собі й іншу небезпеку, пов'язану із психологічним сприйняттям житлових масивів, будинків, що мало відрізняються один від одного за формою, розмірами, архітектурним стилем, кольоровим вирішенням. Це негативно впливає на нервову систему, створюючи психологічний дискомфорт і сприяючи розвитку захворювань очей (так, у містах людей, які страждають короткозорістю, удвічі більше ніж у сільській місцевості).

Вплив природно-географічних умов на виникнення і поширення захворювань в Україні є сьогодні мінімальним. Хоча слід звернути увагу на взаємозв'язок між серцево-судинними захворюваннями і метафізичними факторами: їх зростання відзначається в міжсезоння. Пік захворюваності на пневмонію та інші хвороби органів дихання припадає на грудень-січень; органів травлення — на липень-серпень.

Окреме місце належить захворюванням, що передаються тваринами і комахами. Серед них — лептоспіроз, хвороба Лайма, сказ, енцефаліт тощо. Серйозну небезпеку для людей з ослабленим імунітетом становлять отруйні та алергенні представники флори (болиголов, чорнощур, переступень, ваточник, кропива, амброзія полинолиста, тополя та ін.) і фауни (змії, каракурти, скорпіони, кліщі тощо), які мають значний ареал поширення

В загальносвітовому контексті смертність в Україні має специфічну картину, обумовлену соціокультурними чинниками і рівнем соціального та економічного розвитку, однак співпадає із загальноєвропейськими показниками. Інфекції та паразитарні захворювання у світі стають причиною 32,1% летальних випадків, неінфекційні хвороби — 58,8% (в т. ч. серцево-судинні — 29,3%, злоякісні новоутворення — 12,5%, респіраторні захворювання - 6,5%, цукровий діабет — 1,7%), травми — 9,1% [дані на 2002 рік].

Відчутний вплив на стан здоров'я населення України справляє забруднення навколишнього середовища. Якість довкілля в останні роки погіршилась у всіх без винятку регіонах України. Головними джерелами забруднення повітря є підприємства паливно-енергетичного комплексу та будівельної індустрії, а також харчової, хімічної та нафтохімічної промисловості, транспорту. Лише в Києві налічується 24 тис. джерел забруднення повітря шкідливими речовинами. У 2002 р. викид в атмосферу забруднюючих речовин склав 31,6 тис. т, з яких 36,1% — оксид азоту, 28,8%— оксид вуглецю, 11,7% — тверді речовини, 11,4% — сірчистий ангідрид, 7,9% — летючі органічні сполуки [4]. Серйозним джерелом забруднення повітря є транспорт, який лише в межах Києва викидає в атмосферу 119,3 тис. т окису вуглецю, 19,3 тис. т вуглеводів. Найбільш забрудненими є Московська, Ленінградська, Бесарабська і Харківська площі, вулиці О. Теліги, Ю. Гагаріна, Набережно-Хрещатицька, проспект Возз'єднання, бульвари Дружби Народів та Лесі Українки, Харківське шосе та ін. Надзвичайною забрудненістю повітря відзначаються Кривий Ріг (465,2 тис. т викидів із стаціонарних джерел), Маріуполь (370), Донецьк (168), Луганськ (133,8), Щастя (128,3), Дніпродзержинськ (126,7), Бурштин (126,6), Запоріжжя (123,8), Дебальцеве (123,6), Світлодарськ (115,8), Новий Світ (112,8), Макіївка (109,4), Дніпропетровськ (108,6), Зе- ленодольськ (107,8), Комсомольськ (100,5) та ін.

Промислові викиди в поєднанні з технологічними відходами сільського та комунального господарства є головними факторами забруднення водних басейнів, серед яких найбільшого антропогенного впливу зазнали річки басейнів Сіверського Донця, Кальміусу, Інгульця, Західного Бугу та малих річок Приазов'я.

Негативний вплив на здоров'я людини має забруднення ґрунтів важкими металами, особливо зважаючи на тривалість розпаду таких сполук. Загалом у результаті забруднення ґрунтів в Україні 6% розвіданих запасів підземних вод мають загрозливий для здоров'я людини вміст шкідливих речовин, а 24% їх перебувають під загрозою якісного виснаження.

Важливим чинником формування медико-екологічної ситуації в Україні стала аварія на Чорнобильській АЕС. При споживанні забруднених радіонуклідами продуктів цезій потрапляє практично в усі тканини організму, а стронцій осідає переважно в кістках, у результаті чого накопичується «внутрішня доза опромінення». Виділяються також «зовнішня» та «інгаляційна» дози. В міській зоні радіаційна небезпека є меншою, ніж у сільській, завдяки проведенню відповідних заходів з дезактивації, а також забезпеченню постачання чистих продуктів харчування і води.

Радіоактивне забруднення стронцієм, цезієм, плутонієм призводить до зростання числа захворювань щитовидної залози (особливо у дітей і у жителів районів передаварійної йодної недостатності), онкологічних захворювань шкіри, молочної залози, органів дихання, шлунку. Однак, попри невтішні наслідки аварії на ЧАЕС, ситуація з онкологічними захворюваннями в Україні не перевищує в цілому середньоєвропейського рівня, тоді як лідерами в цьому статистичному переліку виступають Австрія, Чехія, Норвегія, Швеція, Данія, Італія, Велика Британія, Ірландія.

Найбільш забрудненими, тими чи іншими важкими сполуками є наступні райони Києва:

> Осокорки, Печерськ, Райдужний, Воскресенка, Русанівка, Стара Дарниця, оз. Єремине — цезій-137;

> Печерськ, проспект Науки, Совки, Вітряні Гори, Виноградар, Труханів острів, Воскресенка, Русанівка, окремі плями на вул. Кудрі, Монтажників, Кибальчича, Космонавтів — стронцій-90;

> Вітряні Гори, Сирець, Солом'янка, Печерськ, Совки, Березняки, Лісовий масив, ДВРЗ — плутоній-239, радіоактивність якого продовжуватиме зростати, протягом 70 років.

Загальна площа територій, рівень забруднення яких цезієм-137 перевищує 1 Кі/км², досягає 37 тис. км² (6% території України). Високий рівень забруднення іншими радіонуклідами зафіксовано в межах 30-кіло- метрової зони ЧАЕС, хоча є відомості про окремі «плями» також за її межами. За рівнем радіоактивної забрудненості ізотопами цезію в Україні виділяють такі території:

> пересічного радіоактивного контролю — 0,5-1,0 Кі/км² (північний, центральний та західний регіони);

> посиленого радіоактивного контролю — 1,0-5,0 Кі/км² (північні та південні райони Київської обл.; північ Житомирської, Рівненської, Чернігівської, Сумської, Чернівецької; південь Хмельницької, Вінницької; схід Волинської; північ, центр і захід Черкаської обл.);

> гарантованого добровільного відселення — 5,0-15,0 Кі/км² (переважно населені пункти Красятицького, Іванівського, Богуслав- ського районів Київщини; північної частини Житомирщини; Дуб- ровицького і Рокитнянського районів Рівненщини; Чернігівського та Ріпкинського районів Чернігівщини; центральних та південних районів Вінничини; Кіцманського і Заставнівського районів на Буковині);

> відчуження — більше 15,0 Кі/км² (30-ти кілометрова зона навколо ЧАЕС у Красятицькому та Іванівському районах Київщини, окремі ареали на півночі Житомирщини).

З огляду на територіальну концентрацію виробництва і населення, господарське освоєння земель, забруднення довкілля, міру ураження території несприятливими екзогенними процесами, умови проживання населення в окремих ареалах України можна оцінити як:

> катастрофічні або напружені (забруднення повітряного басейну у 20-25 разів перевищує норму, водного басейну — у 20-25 разів, ґрунтів - у 1,5-8,5 разів) — у 99 містах Донбасу, Придніпров'я, східної частини Причорномор'я; в зоні впливу ЧАЕС; у приміських зонах Львова та Чернівців;

> погіршені — в окремих ареалах півдня України та Полісся (переважно внаслідок аварії на ЧАЕС), приміських зонах обласних центрів (крім Ужгорода і Луцька), в західній частині Південного берега Криму;

> задовільні та помірно сприятливі — в центральній частині України, західних областях (крім Полісся), північно-східних районах;

> сприятливі — в окремих районах Карпат, у східній частині Південного берега Криму, західних районах Полтавської, південних — Рівненської, південно-східних — Черкаської, північно-східних Чернігівської, північних — Сумської, Тернопільської та Луганської областей.

Рівень забруднення навколишнього середовища являє собою небезпеку для самого існування деяких курортів, розміщених неподалік або безпосередньо в зонах інтенсивного забруднення. Це стосується курортів та курортних зон у передмістях Києва, Львова, Харкова, Черкас, Маріуполя; в районах розвитку хімічної і нафтохімічної промисловості в Перед- карпатті та на півночі Луганщини; гірничовидобувної та металургійної — в Донбасі та середньому Придніпров'ї; портового господарства — в Одесі, Миколаєві, Севастополі та ін.

Зростання рівня захворюваності, відновлення деяких «фонових» хвороб і поширення нових протягом останнього десятиліття значною мірою обумовлені зниженням рівня медичного обслуговування. Витрати на охорону здоров'я в Україні виражаються одним із найменших показників у Європі і є співставними з відповідними показниками для Єгипту, Болгарії, Гватемали, Кірібаті, Малайзії, Нікарагуа, Марокко, Свазіленду, Туркменістану.

Наведемо окремі цифрові дані (станом на 2002 рік), які дають уявлення про рівень медичного обслуговування в Україні:

> 46,9 лікарів усіх спеціалізацій на 10000 тисяч чол. населення (проти 44,0 у 1990р.);

> 110,0 середніх медичних працівників на 10000 тисяч чол. населення (відповідно 177,5);

> 97,3 лікарняних ліжок на 10000 чол. населення (відповідно 135,5);

> 7,4 тис. амбулаторно-поліклінічних установ (відповідно 6,9);

> 205,0 місць в амбулаторно-поліклінічних установах на 10000 чол. населення (відповідно 173,1).

Територіальна диференціація окремих показників наведена на рис. 7.2. Зокрема, в Києві в 2002 році діяло 234 державні медичні установи і 1200 приватних. У підпорядкуванні Головного управління охорони здоров'я та медичного обслуговування Київської міської держадміністрації знаходиться 165 лікувально-профілактичних закладів, у яких налічується 63,7 тис. медичних працівників [4]. Саме ці заклади, доступні для більшої частини населення, не можуть забезпечити належної якості медичного обслуговування.

Порівняно з середньоукраїнською, ситуація у сфері охорони здоров'я має вищі показники в АР Крим, у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Львівській, Полтавській, Тернопільській, Харківській, Чернігівській областях, а також у Києві і Севастополі.

Отже, медико-екологічна ситуація в окремих регіонах України, в т. ч. в рекреаційних зонах, є досить неоднозначною і ареально диференційованою. Рівень її напруженості обумовлюється близькістю від екологічно шкідливих підприємств. Аналіз стану захворюваності населення вимагає переакцентування пріоритетів у системі охорони здоров'я на користь профілактичного напряму з можливою зміною структури санаторно-курортних закладів.

Екологічної ситуації: розробка жорсткого законодавства, спрямованого на досягнення екологічної безпеки в функціонуванні підприємств; рекультивація забруднених територій; розвиток екологічно чистих галузей господарства, в т. ч. туризму і санаторно-курортного господарства; підвищення рівня життя населення; достатній рівень фінансування сфери охорони здоров'я, належне соціальне забезпечення медичних працівників тощо. Однак у контексті погіршення якості навколишнього середовища, соціально-економічних умов життя, рівня медичного обслуговування та фінансування медичних установ, покращення стану здоров'я населення країни можливе лише за умови пропаганди здорового способу життя і розвитку санаторно-курортної бази шляхом залучення приватного капіталу.