Методи лікування злоякісних пухлин

Лікування злоякісних пухлин залежить від цілої низки факторів, зокрема:

· біологічних властивостей пухлини та стадії її розвитку (розмір, локалізація, форма та темп росту, гістоструктура, місцево-регіонарне розповсюдження, патогенетичний тип і т.і.);

· особливостей організму хворого (стать, вік, фізіологічний період, стан ендокринно-обмінних процесів, супутні хвороби тощо);

· адекватності проведеного лікування індивідуальним особливостям всіх проявів захворювання у конкретного хворого.

В залежності від мети та поставлених завдань розрізняють такі види лікування: радикальне, паліативне та симптоматичне.

З клінічних позицій радикальним слід називати те лікування, яке скероване на повну ліквідацію всіх вогнищ пухлинного росту та повне вилікування хворого.

Лікування є паліативним у тих випадках, коли з тих чи інших причин (найчастіше пов’язаних з розповсюдженістю процесу) вилікування свідомо є недосяжним, а мета його полягає у покращенні якості життя та його максимальному продовженні шляхом  прямого або непрямого впливу на пухлинні вогнища для зменшення їх маси та затримки росту (часткова або повна циторедукція).

Симптоматичне лікування не передбачає досягнення будь-якого протипухлинного ефекту, а скероване лише на усунення або послаблення найбільш важких, таких, що загрожують життю хворого проявів основного захворювання та його ускладнень.

Радикальне і паліативне лікування здійснюється за допомогою різних протипухлинних впливів, які умовно поділяють на 3 основні групи:

1. протипухлинні впливи місцево-регіонарного типу – хірургічне лікування, променева терапія, реґіонарна перфузія протипухлинних препаратів, таргетна терапія;

2. протипухлинні впливи загального типу – системна хіміотерапія, гормонотерапія;

3. допоміжні протипухлинні впливи – імунотерапія, біотерапія, обмінно-метаболічна реабілітація, використання модифікуючих факторів (гіпертермія, гіперглікемія, гіпероксигенація).

Для лікування злоякісних пухлин багатьох локалізацій найчастіше застосовується не один будь-який метод, а їх поєднання – послідовно або одночасно.

Для визначення таких ситуацій використовуються спеціальні терміни – комплексне, комбіноване та поєднане лікування. Згідно М.П. Напалкову [1989], комбінованим доцільно вважати таке лікування, при якому використовуються два або більше різних методів, які мають однакову скерованість (наприклад, поєднання двох місцево-регіонарних впливів – оперативного та променевого).

Комплексне лікування складається з місцево-регіонарного та загального впливу на пухлину (наприклад, оперативне втручання та системна хіміотерапія).

Під поєднаним лікуванням слід розуміти застосування в рамках одного методу різних способів його проведення або використання протипухлинних препаратів, які розрізняються за механізмом дії (наприклад поліхіміотерапія, поєднання зовнішнього і внутрішньотканинного опромінення).

Хірургічне лікування онкологічного хворого можливо проводити тільки після отримання точних даних про місцеві критерії захворювання (локалізація пухлини, анатомічний тип її росту, гістологічна будова і стадія захворювання). При відсутності повної інформації про патологічний процес операція може бути запланованою як діагностична, і при уточненні критеріїв може перейти в лікувальну. Плануючи хірургічне лікування, слід передбачити збереження якості життя пацієнта та, при можливості, - відновлення працездатності. Але збереження функції того чи іншого органу не повинно забезпечуватись за рахунок зниження радикалізму операції.

Операбельність - це стан хворого, який дозволяє виконати хірургічне лікування. Іноперабельність - стан, що виключає можливість хірургічного лікування. Ці поняття умовні, вони залежать від багатьох критеріїв захворювання і загальних порушень в організмі, що викликані пухлинним процесом і супутніми хворобами. Операбельність встановлюється до операції і характеризує можливість оперувати даного хворого.

Можливість видалити пухлину (резектабельність) встановлюється під час операції. Існує анатомічна і фізіологічна неприпустимість операції. Неможливість виконати хірургічне втручання, що виявляється під час операції, повинна бути доведена гістологічно або цитологічно.

В основу хірургічного лікування злоякісних пухлин покладені два основних принципи - абластика і антибластика. Під абластикою розуміють такий спосіб оперування, при якому видаляють всі пухлинні елементи в межах здорової тканини.Абластичне оперування на сучасному рівні можливе у всіх випадках раку in situ, у 80% раку І стадії. Із збільшенням розповсюдженості пухлинного процесу можливість точного виявлення пухлинних клітин в межах первинного вогнища і поодаль від нього стає досить проблематичною і тому можливість абластичного оперування зменшується.

Підвищення до оптимальних меж ступеня абластичності хірургічних втручань слід можливо досягти шляхом дотримання таких методик оперування, як зональність і футлярність. Поняття “ зональність хірургічного втручання ” уявляє собою методику оперування, при якій враховані особливості місцевого розповсюдження первинної пухлини та передбачуваних або виявлених метастазів пухлини до реґіонарних лімфатичних вузлів. Обсяг оперативного втручання обумовлюється стадією процесу і анатомічною формою росту. Так, при І та ІІ стадіях раку виконуються звичайні радикальні операції, а при ІІІ - розширені. Екзофітні форми росту дозволяють зменшити обсяг оперативного втручання, ендофітні потребують його розширення. При плануванні оперативного втручання необхідно знати зони ортоградного метастазування, які включаються до видаленого препарату.

Забезпеченню абластики оперативного втручання і радикалізму операції сприяє також оперування в межах анатомічних фасціально-жирових та серозно-жирових футлярів, як анатомічних бар’єрів, що обмежують розповсюдження пухлини, тобто з дотриманням такої методики, як футлярність.

Антибластика - це комплекс заходів, направлених на попередження розсіювання ракових клітин у рані та на їх знешкодження. Це досягається застосуванням таких методик, як першочергова перев’язка венозних судин, які відводять кров від пухлини; перев’язка трубчастих органів вище і нижче пухлини; обкладання ураженого пухлиною органа марлевими салфетками; часта зміна інструментів і рукавичок. Ефективність антибластики підвищується при застосуванні електроножа і електрокоагуляції.

Для зрошення рани з метою антибластики використовують ацетон, спирт, але ефективність хімічної антибластики досить низька.