Модель публічної бібліотеки в сучасній системі соціальних комунікацій

Розвиток процесів глобалізації, поширення сучасних інформаційних технологій і телекомунікацій супроводжуються змінами фундаментальних постулатів; характеризуються помітним прискоренням темпів розвитку системи соціальних комунікацій. У цих умовах відбувається формування нового типу комунікаційних форм, засобів, структур, процесів. Створення нового середовища соціальної взаємодії зумовлює проблеми щодо функціонування та розвитку бібліотек, їхньої подальшої інтеграції до системи соціальних комунікацій суспільства. У зв’язку з цим посилюються протиріччя між: рівнями розвитку системи соціальних комунікацій та інтегрованості бібліотек до світового інформаційного простору; розмаїттям комунікаційних засобів і рівнем їхньої репрезентації в комунікаційній інфраструктурі сучасного суспільства; новітніми інформаційними технологіями та можливостями збереження культурної ідентичності; виробниками і споживачами інформації та знання; загально-цивілізаційною тенденцією до інтелектуалізації суспільної діяльності та рівнем створення умов діяльності бібліотечних установ. Подолання означених протиріч потребує осмислення нової моделі публічної бібліотеки в системі соціальних комунікацій.

Сучасна публічна бібліотека посідає важливе місце в інфраструктурі знань, у соціокультурному просторі кожної країни, трансформує та розвиває свою роль у системі соціальних комунікацій. Водночас варто зазначити, що в нинішніх умовах розвитку інформаційного суспільства та економіки знань публічні бібліотеки України знаходяться у кризовому стані в економічному та концептуальному аспектах. В українському бібліотекознавстві відбувається активний пошук нових моделей розвитку бібліотеки як соціальнокомунікаційної структури, зокрема розроблено концептуальні положення розвитку наукової бібліотеки, запропоновано системно-функціональну модель бібліотеки, що інтегрує взаємовплив бібліотечних функцій, структури, технологій та управління [3,4]; визначено послідовність зміни моделей функціонування у системі наукової комунікації: лінійна, що відтворює процеси документалізації; інтеракційна, пов’язана з актуалізацією інформаційно-бібліотечних ресурсів; інтеграційна, спрямована на кооперацію та координацію роботи бібліотек, а також бібліотек й структур системи соціальних комунікацій; аналітико-когнітивна, яка відображає посилення аналітичної бібліотечної діяльності та застосування інтелектуальних технологій. Всі вони взаємодоповнюють одна одну та ілюструють багаторівневість сучасної бібліотеки як структури соціальних комунікацій.[5]

В Україні протягом останніх років також визначено перспективи розвитку регіональної бібліотеки [6]; узагальнено моделі бібліотеки вищого навчального закладу[7]; запропоновано концептуальну модель бібліотеки суспільства знань, що базується на поєднанні традиційної бібліотечної діяльності з наукоємними процесами опрацювання інформації та виділенням знання [8]; обґрунтовано необхідність пошуку шляхів розвитку бібліотеки на засадах врахування соціально-психологічних особливостей її користувачів [9].

Обґрунтовується роль публічної бібліотеки як культурного, соціального та інформаційного, багатофункціонального центрів [10;11]. Існуючі моделі розвитку публічної бібліотеки на національному та зарубіжному рівнях мають спільні та відмінні ознаки. Зокрема, розрізняються моделі за ступенем розвинутості бібліотечних функцій, механізмами їхньої реалізації, державними гарантіями практичного втілення. До спільних ознак сучасної моделі в різних країнах можна віднести те, що вони базуються на розвиткові техніко-технологічних, соціальних, культурних та комунікаційних принципів діяльності, спрямованих на просування іміджу бібліотеки в суспільстві. Важливим завданням сучасної ПБ визначено сприяння інтелектуалізації суспільства завдяки створенню відповідного соціально-комунікаційного середовища. Варто зауважити, що її діяльність і в Україні спрямована на формування соціально-комунікаційного простору на засадах розширення бібліотечних послуг; розвиток партнерства між державними та недержавними установами; на подолання протиріч між виробниками культурних цінностей та їхніми споживачами, між корінним населенням та емігрантами, між домінуючою культурою в державі та носіями субкультур, між збільшенням обсягу інформації та падінням моралі й духовності членів суспільства.

В вітчизняні моделі публічної бібліотеки особлива роль приділяється організації соціально-комунікаційного бібліотечного простору. Його формування залежить від інформаційних ресурсів за рівнем когнітивної насиченості потоку інформації, а також віддачі в різних сферах суспільства; від техніко-технологічного оснащення та якості організації бібліотечної діяльності; умов використання інформаційних продуктів і послуг, рівня інформаційно-бібліотечних послуг. Важливим у цьому контексті є зосередження уваги на ролі бібліотеки у розвитку творчої активності кожної особистості, що викликає необхідність аналізу інформації, її відбір та формування нового знання. Зазначене повністю узгоджується з визначенням напрямів консолідації інформації та знання як предметно-структурних одиниць у процесі бібліотечно-інформаційного забезпечення[12]. У цьому контексті сфера задоволення потреб суспільства ґрунтується на створенні єдиного інформаційного простору для структурованих та неструктурованих даних як інтелектуального активу, що потребує залучення методів контент-аналізу, моніторингу, удосконалення інформаційно-аналітичної діяльності в публічних бібліотеках, які, надаючи доступ до різноманітної інформації, сприяють суспільному розвиткові.

В українській моделі ПБ пріоритетними напрямами залишаються техніко-технологічне оснащення, організація доступу до віддалених ресурсів, упровадження нових бібліотечних послуг. Розширення доступу до інформації потребує постійного підвищення освітнього рівня членів суспільства. Безперервність освіти й навчання стає невід’ємною складовою збереження соціального статусу особистості. Ось чому головним результатом у цьому напрямі є не просто нагромадження знань, а уміння відбивати його та формувати власне; знаходити й аналізувати інформацію, виділяти з усього різноманіття ключову проблему та переносити на нову ситуацію.

Пріоритетним напрямом нової моделі публічної бібліотеки залишається системне вивчення читацьких інтересів, потреб, запитів, тенденцій зміни контингенту користувачів, їхнього складу, розроблення перспектив підвищення якості обслуговування, розширення асортименту послуг. Виникає потреба в навчанні користувачів бібліотек процесам відбору й оцінювання інформації, що тісно пов'язується з формуванням навчально-освітнього простору, спрямованого на задоволення потреб в освіті, організації доступу, використанні інтерактивних та соціальних зразків навчання, виробленні соціальних та культурних навичок. Тобто бібліотека бере участь в освітніх процесах як з точки зору трансляції культурних норм і цінностей, так і шляхом надання інформаційної підтримки, забезпечує єдність загальнокультурної й професійної освіти протягом життя. В практичній діяльності українських бібліотекарів зазначений напрям набув розповсюдження завдяки ініціативі Української бібліотечної асоціації та участі в міжнародних проектах.

Публічні бібліотеки встановлюють та розширюють співпрацю з органами влади, інформують населення про діяльність місцевої влади, надають доступ до офіційної, правової, екологічної, наукової, освітньої інформації. Основними формами, що застосовуються в українських ПБ, є неформальні навчальні курси, освітні послуги, е-навчання, тренінги. Розвиток зазначених просторів тісно пов'язаний із формуванням комунікаційного простору. Бібліотека належить до складних систем, що не існують поза загальнокультурним соціально-комунікаційним процесом [4]. Важливим напрямом її діяльності є створення комфортних умов для використання інформаційно-бібліотечних ресурсів, взаємовідносин з їхніми споживачами, що ґрунтуються на довірі та здатності фахівців бібліотеки оперативно й у повному обсязі задовольняти потреби членів суспільства в знаннях.

Діяльність сучасної ПБ спрямована на підтримку принципу рівності для всіх користувачів незалежно від соціального статусу, національної належності, віку, мови, місця проживання тощо; на подолання розриву в забезпеченні доступу до інформації та знань. Таким чином проголошується спрямування на консолідацію суспільства. Стратегічним інструментом визнається розвиток партнерства з іншими структурами суспільства. Безперечно, бібліотеки мають давні традиції співробітництва з різними партнерами: навчальними закладами, культурними установами, місцевими громадами, владою. В сучасних умовах така співпраця набуває нового змісту. В нинішній системі соціальних комунікацій створюються передумови для реалізації спільних проектів бібліотеки з різними інституціями; відбувається розширення взаємодії бібліотечних установ з нетрадиційними партнерами, зокрема комерційною сферою. Важливим напрямом їхньої діяльності є взаємодія з малим інноваційним бізнесом, що передбачає інформаційне забезпечення його діяльності насамперед через організацію виставок, консультацій, доступу до інноваційного досвіду, доведення до структури малого бізнесу організаційних, технологічних, виробничих, управлінських інновацій. З цією метою бібліотеки розширюють свою діяльність у напрямі дослідження сегментів зовнішнього та внутрішнього ринків; виявлення кола бізнесових структур, які потребують інноваційної інформації; здійснюють її аналіз. Поглиблення зв’язків бібліотеки і малого бізнесу ставить перед її працівниками завдання постійного підвищення компетентності, адаптації установи до сучасних потреб суспільства. Розширення меж взаємодії пов’язується зі створенням стратегічних альянсів, співробітництво в рамках яких характеризується гнучкістю, залученням до них різних категорій користувачів із державних та недержавних установ. Успішність формування простору комунікацій залежить і від розуміння психологічних факторів, що є основою взаємодії тих, хто спілкується, сутності інформаційно-когнітивних процесів, які реалізуються як користувачами, так і бібліотекою. Зміни, що відбуваються, впливають не тільки на технології, вносячи в них корективи, а й на користувачів, які їх застосовують, утворюються нові зв’язки, нові засоби і канали. Змінюється їхнє ставлення до засобів та форм одержання інформації та здобуття знань. Розвиток електронних ресурсів розширює сферу багатозначного образного контексту, поглиблює відмінності від логічних моделей однозначного. Це змінює організаційну структуру комунікацій, сприяє використанню гетерогенної інформації, потребує врахування індивідуальних характеристик користувачів, складності та багатозначності їхніх особистих та групових відносин у соціумі. Сучасна модель публічної бібліотеки передбачає також її соціокультурну складову, пов’язану передусім з кумуляцією соціально значущої інформації та знань, соціально-культурними комунікаціями і поширенням культурних явищ, виробництвом нового знання й соціально-історичним відтворенням культурних форм [11]. Пріоритетним напрямом бібліотечної діяльності є розвиток культурного різноманіття, збереження й розповсюдження культурної спадщини. Особлива роль ПБ полягає в культурному розвиткові суспільства через залучення громадян до читання. Процес засвоєння культурної спадщини здійснюється як традиційними способами, пов'язаними з формуванням книжкових фондів, нагромадженням інформаційних ресурсів, розширенням доступу до них та створенням умов для комунікацій на всіх рівнях, з максимальним використанням усіх напрямів бібліотечної діяльності. Тобто формування простору комунікацій сприяє розумінню й пізнанню різних культур та підтримці культурного різноманіття. Характерною ознакою публічних бібліотек стало створення комфортного соціокомунікаційного середовища для творчої атмосфери.

Отже, в загальному на національному рівні сучасна модель публічної бібліотеки спрямована на системний розвиток внутрішньої та зовнішньої складових бібліотечної діяльності через посилення механізмів взаємодії: співробітництва, кооперації, консолідації, партнерства. З одного боку, динамічність розвитку бібліотеки поєднується з внутрішнім традиційним середовищем. З іншого – багатосторонність її зв’язків викликана відкритістю установи до нових умов існування системи соціальних комунікацій. Тобто модель публічної бібліотеки має ознаки загального соціально-комунікаційного простору, оптимальність функціонування якої визначають принципи координації, інтеграції, динамічності, нелінійності, доповненості.