Література для самостійного опрацювання

1. Баумейстер А. Трансцендентальний ідеал як несуперечливе мислення безумовного перетлумачення першопринципу метафізики у критичній філософії І. Канта // Кантівські студії 1999. Щорічник Кантівського товариства в Україні. – К.: 2000. – С. 110–118 с.

2. Виндельбанд В. От Канта к Ницше. – М., 1996.

3. Волков Г. Сова Минервы. – М., 1973.

4. Гайденко П.П. Философия Фихте и современность. – М., 1979.

5. Гегель Г.-В.-Ф. Энциклопедия философских наук. – Т. 1-3. – М., 1973.

6. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1986.

7. Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності та держави // Маркс К., Енгельс Ф. Товри. – Т. 21. – С. 101-119.

8. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії // Маркс К., Енгельс Ф. – Твори. – Т. 21.

9. Иммануил Кант. Критика чистого разума. - М., 1994.

10. Иммануил Кант. Сочинения в шести томах. - М., 1963-1966.

11. Кант І. Критика чистого разуму. – К., 2000.

12. Кузнецов В.Н., Мееровский Б.В., Грязнов А.Ф. Западно-европейская философия ХVІІІ века. – М., 1985.

13. Марксизм: pro i contra. – М., 1992.

14. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 42. – С. 88-178,

15. Ойзерман Т.И. Экотеология Канта и ее современное значение // Вопросы философии. – 1997. - № 3.

16. Фейербах Л. Сущность християнства // Избранные философские произведения. – В 2 т. – Т. 1. – М., 1955.

17. Фихте И.Г. Факты сознания. Назначение человека. Наукоучение. – Минск-Москва, 2000.

18. Шеллинг Ф.В.И. Система трансцендентального идеализма // Соч. в 2 т. – Т. 1. – М., 1987.

Західноєвропейська філософія ХІХ-ХХ

Західноєвропейська філософія характеризується наявністю великої кількості різноманітних напрямків та шкіл зі своїми специфічними ідеями, принципами, підходами до реалій життя. Першим виступом, антитезою раціоналістичній традиції стала творчість представників так званої «філософії життя».

Ф

Ілософія життя

«Існує право, за яким ми зможемо

забрати у людини життя, але немає права,

за яким ми могли б забрати у неї смерть».

Ф. Ніцше

Філософія життя – напрям у некласичній філософії кінця ХІХ – початку ХХ ст., представники якого проголосили життя (в біологічній, психологічній формах) основним предметом філософії.

Видатним представником цього напряму був Артур Шопенгауер.

Артур Шопенгауер 1788 - 1860 рр.

Його перу належать такі твори: «Світ як Воля і уявлення», «Про Волю у природі» та ін. Специфічною особливість його вчення є волюнтаризм. «Воля» становить абсолютний початок будь-якого буття, вона породжує явища або уявлення. Як річ в собі, воля завжди абсолютно вільна. Вся сукупність явищ природи навпаки, підкоряється закону достатньої причини і існує, тобто є необхідною.

Людина теж явище, тому її дії в емпіричному світі необхідні. Це означає, що всі акти волі визначаються мотивами, незалежними від суб'єкта. Характер кожної людини фатально реагує на всі мотиви та спонукання, виключаючи будь-які довільні дії. Людина - раб свого характеру.

Людське життя неодмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою — страждання, задоволення страждання швидко переповнює людину, ціль видається примарною, володіння нею втрачає привабливість. Як тільки потреба задоволена, в життя привходять перенасичення і нудьга, які залишають відбиток відчаю навіть на забезпечених і щасливих. Те, що називають щастям, завжди негативна характеристика і зводиться лише до позбавлення страждання. Але далі або нове страждання, або нудьга. Страждання притаманне життю, і від випадку залежить усунення не страждання, а лише його конкретної форми.

Філософські традиції Шопенгауера продовжив представник біологічно-натуралістичного варіанту філософії життя Ф. Ніцше.

Фрідріх Ніцше 1844-1900 рр.

Основні його праці: «По той бік добра і зла», «Так сказав Заратустра», «Антихристиянин». Центральним поняттям ніцшеанства є «воля до влади» як найбільш значний критерій кожного типу поведінки, кожного суспільного явища. «Воля до влади» - основа права сильного. Це вище за всі моральні, релігійні та інші нормативні настанови.

Людину Ніцше розглядає як біологічну, недовершену, хвору істоту, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підмінені розумом. Сучасна людина – це «перехід і загибель», тому образ «надлюдини» розглядається як символ довершеності культури та породження нових людських перспектив. «Надлюдина» - це представник нової аристократії духу, що протистоїть не злій людині, а ницій та кволій. Вона формується в результаті вдосконалення, розвитку і відбору сильної породи. Ніцше вважав, що іудео-християнська мораль перешкоджає повному самовираженню людини, і тому необхідно провести переоцінку цінностей з метою відродження «моралі пануючих». Мораль повинна бути спрямована на культивування сильної людини. «Слабкі і невдахи повинні загинути - перша заповідь людинолюбства. І потрібно ще допомагати їм в цьому», - проголошував він. На його думку, сильна людина сама вирішує, що таке добро, а що зло, не перекладаючи це на Бога.

Ірраціоналістичні тенденції «філософії життя» продовжує та поглиблює психоаналітична філософія. Її емпіричною базою став психоаналіз. Психоаналіз – вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі підсвідомого в житті людини. Основоположником психоаналізу є З. Фрейд. Його основні праці: «Тотем і табу», «Я і

Зигмунд Фрейд 1856-1939 рр.

Воно», «Психологія мас і аналіз людського Я» та ін. Центральним поняттям філософії Фрейда є «позасвідоме», яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. Для прояснення динаміки взаємодії свідомості та позасвідомого Фрейд використовує поняття «витіснення» та «сублімація». «Витіснення» - це повернення табуйованих бажань,

мрій, переживань у глибини позасвідомого; «сублімація» - їх символічне «здійснення» у царині культури. Методологічним осердям творчості Фрейда цього періоду є теорія дитячої сексуальності, згідно з якою існуючі у суспільстві репресивні щодо неї заборони й вимоги породжують психічні травми і комплекси; головними серед цих комплексів є «комплекс Едипа» (потяг сина до матері) та «комплекс Електри» (потяг доньки до батька). У процесі дорослішання та набуття зрілості ці комплекси дедалі більше витісняються у позасвідоме, хоча продовжують діяти, провокуючи невротичну поведінку індивіда.

Людську психіку Фрейд розглядав як динамічну систему, що складається з «Воно», «Я», і «Над-Я». «Воно» - біологічне поривання людини, націлене на задоволення, нехтуючи норми культури. «Над-Я» - засвоєні людиною моральні норми, культурні цінності, які стали регулятивними чинниками її свідомості. «Я» мовби затиснене між цими крайніми полюсами – біологічним і культурним. Його функція полягає в усуненні біологічних потреб. Якщо «Я» не справляється зі своєю функцією, настає психічний зрив.