Література для самостійного опрацювання

1. Брентано Ф. Избранные работы. - М., 1996.

2. Брентано Ф.О. Многозначности сущего по Аристотелю // Богословие. Философия. Культурология. Вып. 4. - Спб, 1997.

3. Брентано Ф.О. происхождении нравственного познания / Пер. А. А. Анипко. - Спб., 2000.

4. Вдовина И.С. Памяти Поля Рикёра // Вопросы философии. - 2005. - № 11.

5. Вдовина И.С. Поль Рикёр: феноменолого-герменевтическая методология анализа произведений искусства // Теория художественной культуры. - Вып.10. - М., 2006.

6. Зотов А.Ф. Поиски синтеза: Поль Рикёр // Современная западная философия. - М., 2004.

7. Клименкова Т.А. Проблема культурно-исторического творчества в феноменологической герменевтике Поля Рикёра // Французская философия сегодня. - М., 1989.

8. Мееровский Б.В., Бирюков Б.В. Ф. Брентано - историк философии Аристотеля // Историко-философский ежегодник 1991. - М., 1991. - С.146-152.

9. Мотрошилова Н.В. Идеи Эдмунда Гуссерля как введение в феноменологию. - М., 2003.

10. Поль Рикёр - философ диалога. - М., 2008.

11. Прехтль П. Введение в феноменологию Гуссерля. - Томск, 1999.

12. Рикёр П. Герменевтика и психоанализ. Религия и вера. - М., 1997.

13. Рикёр П. Герменевтика. Этика. Политика. - М., 1995.

14. Рикёр П. История и истина / Пер. с фр. И.С. Вдовина, О.И. Мачульская. - Спб., 2002.

15. Рикёр П. Конфликт интерпретаций: Очерки о герменевтике / Пер. с фр. И.С. Вдовина. - М., 1995.

16. Рикёр П. Память, история, забвение / Пер. с фр. И.И. Блауберг и др. - М., 2004.

17. Рикёр П. Справедливое / Пер. Б. Скуратова при участии П. Хицкого. - М., 2005.

18. Рикёр П. Человек как предмет философии // Вопросы философии. - 1989. - № 2. - С. 41-50.

19. Твардовский К. Ф. Брентано и история философии / Пер. с польск. Б.Т. Домбровского // Логико-философские и психологические исследования. - М., 1997.

20. Херрман Ф.В. Понятие феноменологии у Хайдеггера и Гуссерля. - Томск, 1997.

Е

Кзистенціалізм

«У можливому віруючий зберігає вічну

і надійну протиотруту від розпачу;

тому, що Бог може усе в будь-яку мить».

С. К’єркегор

Екзистенціалізм – суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.

Джерела сучасного екзистенціалізму сягають ХІХ ст., вони пов’язуються з іменем С. К’єркегора. Основні його твори: «Страх і

Сьорен К’єркегор 1813 - 1855 рр.

трепет», «Хвороба до смерті», «Войовничий нейтралітет» та ін. Філософ стверджує, що екзистенція є те, що завжди вислизає від понять. Звідси висновок, що наукові методи непридатні для самопізнання людини і наука може запропонувати адекватних засобів. Висунувши ідею «екзистенціального мислення», пов’язаного з внутрішнім життям людини, з її найін-

тимнішими переживаннями, К’єкегор вважає, що зовнішнє буття людини є «недійсним існуванням». Дійсне існування людини – її «екзистенція». Досягнення екзистенції передбачає здійснення людиною вирішального вибору, завдяки якому вона переходить від «недійсного буття» до «самої себе», єдиної і неповторної, до буття «дійсного».

Філософія повинна «вдивлятися» в людське життя, людські страждання, а філософ – розуміти процес вибору індивідом свого «Я», вибору між добром і злом. Слід допомогти людині знайти свою правду, тобто таку істину, заради якої їй хотілося б жити і померти.

Засновником сучасного екзистенціалізму вважають М. Гайдеггера. Основні твори: «Буття і час», «На шляху до мови», «Що є думка» та ін. До «екзистенціалів» людського буття, тобто до умов,за яких людина може стати тим, чим вона є, Гайдеггер відносить покладеність і розуміння. Покладеність мислитель тлумачить так: людське буття визначається не мисленням, а фактом своєї присутності у світі, наявністю людини. Людина спочатку є (покладена), а потім мислить, отже, людина одвічно втягнута у буття, що й становить зміст «покладеності».

Мартін Гайдеггер 1889 - 1976 рр.

Сутність другого екзистенціалу – «розуміння» полягає в тому, що утягнута в буття (покладена) людина знаходить себе, «пере знаходить» себе у світі, в певному місці, в певний час. Людина виявляє, що вона є засобом розуміння. Існуюча у світі людина стає розуміючою, а розуміння реалізується завдяки тлумаченню та інтерпретації. Отже, людське буття споконвічно герменевтичне. Мислитель обстоює по-

ложення про те, що лише на основі розуміння (коли світ і людина нероздільні) формується свідомість, мислення (коли людина перетворюється в суб’єкт, а світ – в об’єкт, і вони розділяються). Спочатку покладеність і розуміння, а потім мислення, свідомість, рефлексія.

На екзистенціальних традиціях будує своє філософію і К. Ясперс.

Карл Ясперс 1883 - 1967 рр.

Основні твори: «Філософська віра», «Про виникнення і ціль історії», «Доля і воління» та ін. На думку Ясперса екзистенція нерозривно пов’язується з «трансценденцією», Богом. Трансценденція виступає як буття, яке перетворює екзистенцію з простого самоствердження, «свавілля» на носія буття, більш високого, ніж усе, що визначається розумом як най-

вище. Тобто трансценденція – це вище буття.

Екзистенція і свобода у Ясперса – поняття тотожні. Характеристика свободи полягає в тому, що її не може бути «знайдено» на жодному рівні людського буття: ні на рівні емпіричного буття, ні на рівні свідомості взагалі, ні на рівні духу.

Ясперс вважає, що людина не може бути до кінця пізнана наукою і, таким чином, не може до кінця стати предметом соціального маніпулювання, оскільки завжди залишатиметься деякий непізнаний «залишок» - екзистенція. З цього випливає висновок: пізнання – справа науки, свобода – справа філософії.

Нові ідеї в екзистенціальну філософію привніс Жан-Поль Сартр.

Жан-Поль Сартр 1905 - 1980 рр.

Основні філософські праці: «Буття і ніщо», «Екзистенціалізм – це гуманізм» та інші. Перший принцип екзистенціалізму – положення: людина є те, що вона робить. Саме людське життя – це можливість. Немає раз і назавжди даної та незмінної людської природи, немає детермінізму, людина вільна, людина є свобода.

Ядром екзистенціалізму Сартра є «філософія свободи». Свобода ставить людину поза закономірністю і причинною залежністю, вона виражає розрив з необхідністю. Свобода не терпить ні причини, ні основи, вона не визначається можливістю людини діяти відповідно до того, якою вона є, оскільки сама її свобода є вибір свого буття: людина така, якою вона себе вільно обирає. Свобода передбачає незалежність стосовно минулого, заперечення його, розрив з ним.

Людина вільна незалежно від реальної можливості здійснення своїх прагнень. Уже сама постановка завдання, саме прагнення, сам вибір мети достатні для утворення свободи. Свобода міститься в самому спрямуванні. «Проект» - не шлях до неї, а її вираження, він є свобода, що проектує сама себе.