Соціальна робота в Україні: перші кроки /під редакцією В. Полтавця.— К.,2000. — 236 с. — С.5

«Социальная работа — это работа с отдельными людьми, семьями, группами и целыми сообществами. Она может проводиться в самых разнообразных местах, например: дома, в местных органах управления, школах, больницах, фабриках, тюрьмах — где угодно».

Шардлоу Стивен «Определение социальной работы» /Что такое социальная работа. — К., 1996. — 30 с. — С. 7.

«Социальную работу и социальную педагогику можно определить как специфическую форму государственного и внегосударственного воздействия на человека с целью обеспечения культурного, социального и материального уровня жизни населения…

Социальная работа направлена на практическое решение социальных проблем, на помощь социально не защищенным или малозащищенным группам населения».

Нойфельд И. «Методы социальной работы» /Теория и прак­тика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт, том. 1, Москва – Тула, 1993.— 460 с.— С. 135–136.

«Так называемое «ядро» социальной работы очень неоднородно и может быть описано лишь такими общими функциями, как «работа с детьми и семьями», «работа с правонарушителями», «консультирование и терапия». В некоторых странах и языках социальные работники называются по характеру их деятельности (воспитатель, «аниматор»), в других — по сфере работы (работник с молодежью) или по агентству (работник пробационной службы), причем один и тот же работник часто может называться по-разному, хотя тут имеется некоторая шкала предпочтений. Описание характера деятельности, названия, учебные программы, трудовые договоры и взгляды клиентов представляют разные стороны социальной работы, но не схватывают ее сущности».

Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. — К., 1997. — 199 с. — С. 17.

«Задача социальной работы — в обеспечении радикальных изменений. Как полагают сторонники этой точки зрения (Langan and Lee, 1989), роль социального работника состоит в оказании помощи в организации сообществ, в освобождении индивида от притеснений и в предъявлении требований к социальным структурам».

Что такое социальная работа. — К., 1996. — 30 с. — С. 6.

«У вітчизняному суспільствознавстві, де прийнято умовно виділяти теоретичний і практичний рівні (аспекти, розділи), переважає соціально-педагогічний ухил. Одним із перших в Україні спробу її методологічного обгрунтування зробив на початку 1990-х років донецький дослідник В. Сидоров. Він визначив її як «професійну роботу щодо надання допомоги особі, сім’ї, різним віковим та соціальним групам (клієнтам) у розв’язанні їхніх психолого-педагогічних, медичних, правових, економічних та інших проблем»; її реалізують у взаємодії клієнтів та спеціалістів «з метою поліпшення чи відновлення здатності перших до життєдіяльності». У цьому визначенні чітко відбито сутність і специфіку соціальної роботи як галузі суспільної практики. Для її теоретичного обгрунтування за умов суспільства перехідного типу багато зробили барнаульські та московські вчені. Наприклад, очолюваний І. Зайнишевим колектив запропонував розглядати теорію соціальної роботи в широкому плані як «систему поглялів і уявлень щодо використання чи пояснення явищ та процесів, соціальних відносин, що виникають під упливом діяльности соціальних служб та органів соціального захисту й допомоги населенню». У вузькому ж, спеціальному, плані вона, на думку вчених, є вищою формою організації наукового знання про найсуттєвіші зв’язки та стосунки, що виникають у процесі цієї діяльності.

Група московських учених, очолювана П. Павленком, розвиває цільовий підхід до теоретичних засад соціальної роботи і на підставі американського досвіду пропонує інтегроване тлумачення цієї категорії. Її розглядають як різновид людської діяльності, що має на меті «оптимізувати здійснення суб’єктивної ролі людей в усіх сферах життя суспільства в процесі життєзабезпечення й діяльного існування особистості, сім’ї, соціальних та інших груп і верств у суспільстві».

А. Кравченко соціальну роботу розуміє як спеціальну професійну галузь, що є сферою практичного застосування соціологічних та психологічних принципів до розв’язання проблем, які визначають суспільні чи індивідуальні негаразди.

Аналогічної точки зору дотримується В. Жмир. Він визначає соціальну роботу як теорію і практику соціальної політики правової, соціальної, демократичної держави й громадянського суспільства, що спрямована «…на окремі соціально неповновартісні групи та індивідів з метою соціальної адаптації їх до існування за пересічних (середньостатистичних) умов конкретного суспільства».

Мигович І. Становлення соціальної роботи як науки в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. — 1998. — №1–2. — С. 70–71.

«В літературі зустрічається декілька поглядів на соціальну роботу.

Рефлексивно-терапевтичні погляди. Вони розглядають соціальну роботу як таку, що відшукує найкращий з можливих добробут для індивідуумів, груп та громад у суспільстві шляхом просування, сприяння розвитку та самореалізації. Постійний процес взаємодії з іншими змінює їхні уявлення та дозволяє їм впливати на інших. Цей процес взаємного впливу є тим, що робить соціальну роботу рефлексивною. Такими шляхами здобувають владу над власними почуттями та способом життя. Через цю особисту владу вони стають спроможними здолати чи піднятись вище страждань або незручностей.

Цей погляд є основним для багатьох уявлень щодо природи соціальної роботи як діяльності, але два інші погляди модифікують та оспорюють його.

Соціально-колективістські погляди. Вони розглядають соціальну роботу як пошук співробітництва та взаємної підтримки в суспільстві, щоб найбільш пригнічені та злиденні люди могли здобути владу над своїм власним життям. Соціальна робота сприяє цьому, надаючи людям можливості брати участь у процесі навчання та співробітництва, створювати інституції, якими всі можуть володіти, в яких можуть брати участь. Еліти накопичують та увічнюють на власну користь владу та суспільні ресурси. Роблячи це, вони створюють пригнічення та злидні, що їх соціальна робота намагається витіснити більш егалітарними відносинами в суспільстві. Пошук особистої та соціальної реалізації, як у рефлексивно-терапевтичних поглядах, неможливий, тому що інтереси еліти суперечать тим багатьом можливостям, що їх мають пригноблені, і які не будуть реалізовані без досягнення істотних соціальних змін. Лише прийняття соціального устрою, що його передбачають рефлексивно-терапевтичні та індивідуалістично-реформістські погляди, підтримує та посилює інтереси еліт. Отже, це перешкоджає можливостям пригноблених людей, які повинні бути головними одержувачами здобутків соціальної роботи.

Індивідуалістично-реформістські погляди. Вони розглядають соціальну роботу як аспект послуг загального добробуту індивідуумам у суспільстві. Соціальна робота відповідає потребам індивідуумів та покращує послуги, частиною яких вона є. Тому й соціальна робота, і послуги можуть працювати ефективніше. Намагання змінювати суспільства, робити їх більш рівноправними чи створювати особисту та суспільну реалізацію через особисте зростання та зростання у співтоваристві можуть бути розумними ідеалами. Тим не менш, вони нереалістичні у щоденній практиці. Це тому, що до найбільш практичних цілей діяльності соціальної роботи належать дрібні індивідуальні зміни, які не можуть призвести до кардинальних соціальних змін. До того ж депозитарії соціальних послуг, які головним чином фінансують діяльність соціальної роботи, хочуть кращої відповідальності суспільства та індивідуума. Вони не прагнуть соціальних змін».

Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи. — К., 2000. — 438 с. — С. 5–6.

«Социальная работа выполняет различные функции в плюралистических обществах развитых стран. Некоторые тоже утверждают, что социальная работа является своеобразной смазкой, которая обеспечивает подвижность механизма общества (Davies, 1984). Говоря более прозаическим языком, социальная работа поддерживает status quo, помогая наиболее уязвимым членам общества адаптироваться к окружающим социальным структурам. Таким образом, эти люди получают возможность максимально использовать свой человеческий потенциал».

Что такое социальная работа. — К., 1996. — 30 с. — С. 6.

«Робота соціальна — професійна діяльність, направлена на допомогу людям у переборенні серйозних соціальних проблем, в якій використовується широкий спектр спеціалізованих прийомів та методів».

Звєрева І. Д., Козубовська І. В., Керецман В.Ю., Пічкар О.П. «Соціальна робота з дітьми і молоддю (теоретико-методологічні аспекти), частина I: навчально-практичний посібник для дистанційного навчання, Ужгород, 2000.— 192 с. — С.105.

«В Древней Греции социальная работа была известна как «филантропия» (что в переводе с греческого означает «проявление любви в отношении человечества»), в Риме — как «народная традиция».

Терерский С.В. «Введение в социальную работу: учебное пособие для высшей школы, Изд-во «Академический проект», 2001.— 496 с. — С.17–18.

«Взагалі соціальна робота є комплексом різноманітних видів допомог: соціально-побутової, медико-соцільної, соціально-правової, соціально-педаго­гічної тощо».

Малько А.О. «Соціальна робота і соціальна педагогіка» /

Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції (Ужгород, 21–22 жовтня 1999 року), частина II, Ужгород, 1999. — 368 с. — С.53.

«В учебной программе «Теория и методика (технология) социальной работы» Н. Данакин определяет социальную работу как «содействие людям в решении их личных проблем.

Свое отражение понятие «социальная работа» находит и в официальных государственных документах. Так, в Концепции развития социального обслуживания населения в Российской Федерации дается следующее определение социальной работы: «…профессиональная деятельность, осуществляемая профессионально подготовленными специалистами и их добровольными помощниками, направленная на оказание индивидуальной помощи человеку, семье или группе лиц, попавших в трудную для них жизненную ситуацию, через информирование, диагностику, консультирование, прямую натуральную и финансовую помощь, уход и обслуживание бальных и одиноких, педагогическую и психологическую поддержку, ориентирующую нуждающихся в помощи на собственную активность по разрешению трудных ситуаций, помогающих им в этом».

Фирсов М.В. «История социальной работы в России»,
Москва, 1999. — 256 с. — С.199–201.

Соціальна робота (Соц. р.) — процес визначення та надання допомоги тим, хто її потребує (індивідам, групам та сім’ям), щодо сприяння вирішенню та вирішення їх життєвих проблем (економічних, медичних, медико-соціальних, правових, психолого-педагогічних, інформаційно-консультатив­них та інших) з метою відновлення, поліпшення чи спонукання самовіднов­лювати та самополіпшувати власні здатності до життєдіяльності.

Наприклад, наші відомі співвітчизники-сучасники Л. Г. Коваль та І. Д. Звєрева вважають, що:

«Соціальна робота — професійна або волонтерська діяльність, спрямована на гарантовану підтримку і надання соціальних послуг будь-якій людині. У широкому розумінні слова Соц. р. — це діяльність соціальних служб (державних, приватних); у вузькому — вплив спеціалістів із соціальної роботи на особистість із метою надання допомоги у самовиявленні».

Ш. Рамон та Т. Шанін, англійські вчені, визначають Соц. р. як:

«організацію особистісної служби допомоги людям. Вона заснована на альтруїзмі і спрямована на те, щоб полегшити людям повсякденне життя в умовах особистої та сімейної кризи, а також, за можливістю, кардинально вирішувати їх проблеми. Крім того, Соц. р. є важливою ланкою, що пов’язує людей, котрим необхідно допомогти, з державним апаратом, а також законодавством…»

Шведські спеціалісти Г. Бернер та Л. Юнсон вважають, що Соц. р. — одна із форм діяльності, спрямована на досягнення індивідуальних чи суспільних змін. Підкреслюють при цьому, що в Швеції розрізняються два напрями (або дві частини змісту) Соц. р. — психосоціальна та структурна. Метою психосоціальної роботи, на їх думку, є позитивний розвиток суспільних умов життя та особистих ситуацій людей, у той час, як структурна соціальна робота орієнто­вана на допомогу різним соціальним групам, які потребують підтримки, на опти­мі­зацію соціальної політики, діяльності закладів соціальної роботи.

Чимале розмаїття трактувань Соц. р., її цілей є в північно-американській літературі, в основі яких — різні концептуальні підходи їх авторів:

 

Концептуальні підходи	Визначення/мета Соц. р.
1. Біхевіористичний підхід 2. Втручання в кризових ситуаціях   3. Когнітивна терапія     4. Проблемно орієнтова­ний підхід.     5. Психосоціальний підхід	Зміна поведінки клієнта (-ів)   Пом’якшення впливу на клієнта стресової події шляхом надання йому безпосередньої емоційної допомоги, мобілізації всіх його зусиль і можливостей для переборювання кризи, повернення клієнта на попередній чи підняття на вищий рівень життєдіяльності.   Допомогти клієнту змінити свої когнітивні (пізнавальні) процеси і тим самим впоратися з емоційними та поведінковими проблемами.   Вирішення проблем, що усвідом­люються клієнтами, з акцентуванням на стимулювання і підтримку їхніх власних здатностей та ресурсів   Підтримувати рівновагу між внутрішнім психологічним життям клієнта та міжсистемними (зовніш­німи) стосунками, що впливають на його життєдіяльність
6. Системний підхід   7. Соціальне навчання     8. Трансактний аналіз     9. Ексзистенціальний підхід     10. Екологічний підхід		Надання допомоги людям у їхній взаємодії з оточуючим середовищем за допомогою виділення, підтримки або зміни відповідних систем їх зв’язків, реалізація дій щодо визначення та підключення існуючих суміжних систем.   Навчання клієнтів соціальних умінь і навичок, необхідних їм як для вирішення наявних проблем, так і для попередження їх появи.   Вирішення життєвих проблем клієнта (невпевненості, залежності, життєвих невдач) шляхом зміни його Его-станів: Батька, Дорослого, Дитини, досягнення їх оптимального представництва в емоційній, когнітивній та поведінковій системах клієнта.   Соц. р. — допомога великій кіль­кості найрізномантніших людей, котрі переживають які-небудь утруднення, хронічним невдахам, тим, хто “загубився” в житті, засудженим. Її мета — позбавити цих людей жахів, вдихнути в них надію, змінити стиль життя, навчитися отримувати від нього задоволення.   Посилення адаптивних здатностей людей. При цьому адаптація (біологічна, пізнавальна, емоційна, соціальна) визначається як актине зусилля, спрямоване або на досягнення особистісних перемін з метою приведення особистості у відповід­ність із вимогами оточуючого середовища та отримання можливих переваг, або зміну впливу навколишнього середовища, щоб його соці­альна та фізична частини більше відповідали потребам, правам та цілям людей.

 

Соц. р. не можна не наголосити про наявність широкого спектру російських розробок у цій галузі.

Так, В. Г. Бочарова, котра є родоначальницею соціально-педагогічного підходу в соціальній роботі, в одній із перших своїх публікацій визначає Соц. р. як «сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків, активізації зусиль клієнтів (індивідів, груп, общин) щодо вирішення власних проблем. Головна мета Соц. р., — вказує вона, — турбота про добробут та розкриття можливостей особистості, сім’ї та суспільства».

На думку С. І. Григор’єва, Соц. р. є «процес формування, здійснення та реабілітації життєвих сил людини, її індивідуальної та соціальної суб’єк­тивності». В основі цього трактування Соц. р. лежать соціологічні споглядання автора у контексті так званої «соціології життєвих сил людини».

І. Г. Зайнишев розглядає Соц. р. як «процес виявлення (очевидно, включає й реалізацію, — В.С.) внутрішніх і зовнішніх факторів впливу на перехід об’єкта Соц. р. із однієї якісної визначеності в іншу».

На думку В. Іваннікова, Соц. р. — «це індивідуальна допомога людині, групі людей, кінцева мета якої — підтримка впевненості людини в своїх силах».

У визначенні суттєвого змісту Соц. р. А. М. Панов висловлює солідар­ність із точкою зору, загальноприйнятою, на його думку, в багатьох країнах світу, де «Соц. р. розуміється перш за все як професійна діяльність у наданні допомоги людині на особистісному рівні в період її кризових станів, в період, коли вона стикається з якимись життєво важливими проблемами».

Разом із тим, одну із використовуваних характеристик Соц. р. — «професійну діяльність» — автор розуміє безпідставно вузько, оскільки ототожнює з діяльністю виключно держструктур, на відміну від організацій громадських, благодійницьких чи релігійних, що займаються, на його погляд, непрофесійною Соц. р. Більш ніж суперечливе судження, бо ж загальносвітова практика наочно показує, що професійність у діях соціальних служб визначається не приналежністю до державного чи недержавного сектору, а, перш за все, рівнем спеціальної підготовки співробітників, носіїв конкретних соціальних послуг.

Холостова, характеризуючи теоретико-методологічні основи Соц. р., використовує дуальний підхід до визначення її сутності, що полягає у спробі смислового розмежування понять «Соц. р. — професія» та «Соц. р. — наука». Говорячи про Соц. р. — професію, автор стверджує, що в суспільній свідомос­ті деяких країн вона утвердилася як «організаторська робота в сфері, що є особливим соціальним механізмом, який здатний гнучко реагувати та компетентно вирі­шувати соціальні проблеми на всіх рівнях суспільної структури, аж до конкретного члена суспільства. Метою визначеної таким чином соціальної роботи є «матеріалізація, опредмечування інтересів людини, досягнення соціально та особистісно значимих результатів, закріплення або зміна соціаль­ного становища особистості, групи чи общини в суспільстві».

Косянчук С., Сидоров В. «Вступ до курсу «Соціальна робота»: частина 1, Інтерв’ю як один із основних методів індивідуальної соціальної роботи». — Донецьк-Херсон, 1997. — 47 с. — С.4–8.

«Існує думка, що соціальна робота — це просто сучасний варіант релігій­ної благодійності, яка своїм корінням сягає до середніх віків.

Насправді благодійність і соціальну роботу об’єднує лише спільна альтруїстична установка людини. За всіма іншими параметрами — цілями, методами і структурою, пов’язаними із спеціальною підготовкою працівників-вико­навців, вони істотно різняться. Соціальна робота — це якісний ривок уперед.

Головне завдання соціальної роботи й полягає в тому, щоб повернути «клієнту» здатність діяти самостійно в певних соціальних умовах».

Капська А. Й. «Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю».— К.:УДЦССМ, 2001.— 220 с. — С.6.

«Соціальна робота — це вплив професіоналів, громадськості і соціальних інститутів на соціальне суспільство шляхом формування і реалізації соціальної політики, спрямованої на створення сприятливих умов життєдіяльності кожної людини і її сім’ї».

Капська А.Й. «Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю».— К.:УДЦССМ, 2001.— 220 с. — С.13.

“… орієнтація допомоги на здійснення, посилення та відродження соціальних функцій індивіда чи групи виступає сутнісною характеристикою соціальної роботи практично в більшості її визначень у літературі: в такому контексті соціальна робота перебирає на себе функцію допомоги у здійсненні процесу соціалізації, який саме і націлений на підготовку людини до реалізації нею соціальних функцій у широкому діапазоні різноманітних сфер соціального життя.

Таким чином, узагальнюючи розглянуті аспекти розуміння поняття «соціальна робота», слід звернутись до більш широких, базових понять і категорій, якими є поняття «соціалізація».

 Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. «Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади.» Навчальний посібник  — К.: МАУП, 2001. — С. 34.

«Основним механізмом такої взаємодії (соціалізація) розглядалося наслідування, регульоване суспільством через соціальні інститути — систему освіти й виховання, сім’ю, громадську думку та ін.

У такий спосіб суспільство підтримує своє існування як цілісність, забезпечує розуміння індивідами своїх соціальних функцій та створює умови для успішної їх реалізації.

У випадку, коли створені умови забезпечують успішну соціалізацію, або (і) особистісний потенціал людини відповідає нормі, соціальних проблем з соціалізацією практично не виникає. Вона протікає без особливих відхилень. Проте, коли одна з груп факторів — суспільні умови соціалізації, або стан фізичного, психічного чи духовного здоров’я людини — відхиляються від необхідного для успішної соціалізації рівня, то перебіг соціалізації відбувається з ускладненнями. Отже, людина і навіть окремі соціальні групи потрапляють при цьому у складні життєві ситуації і потребують соціальної допомоги від держави, її інститутів або інших суб’єктів специфічної діяльності, яка називається соці­альною роботою.

Під «соціальною роботою» надалі будемо розуміти професійну діяльність соціальних інституцій, державних і недержавних організацій, груп і окремих індивідів з надання допомоги у здійсненні успішної соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутності належних умов у суспільстві або особистих вад їх соціалізація утруднюється, призупиняється або набуває зворотного напряму (десоціалізація)».

Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. «Соціальна ро­бота в Україні: теоретико-методичні засади». Навчальний посіб­ник — К.: МАУП, 2001. — С. 36.

«Соціальна робота — діяльність уповноважених органів, організацій та підприємств незалежно від їх підпорядкування та форм власності, окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та всебічного розвитку дітей, молоді, сім’ї, захист їх конституційних прав та свобод, задоволення культурних та духовних потреб, попередження негативних проявів у молодіжному середовищі».

Концепція діяльності ЦССМ (наказ УДЦССМ від 3.03.00 р. № 24)

«В той же час ми розглядаємо соціальну роботу і як своєрідну управ­лінську діяльність, спрямовану на зміну сукупності умов функці­онування і розвитку соціальних процесів з метою досягнення оптимальної відповідності інтересам і потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Таке широке тлумачення дозволяє сприймати соціальну роботу як феномен, метою якого є здійснення корекції соціальних відносин, соціальних процесів розвитку і становлення особистості».

Соціальна робота — це інтегроване, цілісне утворення, яке включає такі структурно-змістові компоненти: ціль, дії, мотивацію, відносини, комуні­кацію”.

Капська А.Й. «Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю».— К.:УДЦССМ, 2001.— 220 с. — С.34–35.

«Социальная работа состоит из:

–  Помощи людям, столкнувшимся с повседневными проблемами, найти пути их решения. Круг проблем, входящих в компетенцию социальных работников, охватывает: сложности во взаимоотношениях с другими людьми; самоощущение; заработок, недостаточный для стандартного уровня жизни; неспособность к выполнению различных социальных ролей, например, родительской; невозможность ухаживать за собой по какой бы то ни было причине.

–  Помогать людям, помогать себе. Важный элемент хорошей практической социальной работы — работать с людьми, чтобы помочь им в достижении их собственных личных целей».

Что такое социальная работа. — К., 1996. — 30 с. — С. 7.

«… социальным работникам необходимо иметь достаточные знания:

– о конкретном кризисе и возможных ответах на него в рамках специфического культурного контекста, в котором имеет место кризис;

– о том, как продемонстрировать сочувствие;

– о стратегиях и возможностях;

– о способах подачи информации и помощи людям в выборе решения о преимуществах и недостатках различных вариантов;

 

– об уже имеющихся «сетях» и о создании новых.

Некоторые из этих типов знаний скорее подпадают под категорию навыков, чем концептуальных знаний, поскольку они в большей степени направлены на реализацию способности (например, выражение сочувствия). Однако в основе навыков тоже лежат знания, поскольку нам необходимо понимать природу сочувствия и знать, что будет воспринято как истинное сочувствие, прежде, чем мы попытаемся выказать его конкретному лицу».

«Роль социального работника в том, чтобы:

– понимать природу кризиса и ответ на него;

– сочувствовать;

– поддержать уверенность в способности справиться с проблемой, предлагая наилучшие стратегии;

– если еще кто-то оказался в этой же кризисной ситуации, в настоящее время столкнулся с похожей проблемой или пережил ее в прошлом, то познакомить этих людей, создать из них «сеть».

Что такое социальная работа. — К., 1996. — 30 с. — С. 14.

«Дослідники виділяють від 7 до 20 функцій соціального працівника, головні з яких ми об’єднали в два класи: базисні та спеціальні

 

Базисні функції	Спеціальні функції
Діагностична (оціночна) Прогностична Перетворююча Комунікативна	Правозахисна Психотерапевтичн Рекламно-пропагандистська Соціально-медична Соціально-педагогічна Соціально-економічна

 

Сидоров В. Діяльність соціального працівника: рольовий аспект // Соціальна політика і соціальна робота. — 1999. — №3, 4. — С. 70.

«Головна мета соціальної роботи полягає у регулюванні правових, економічних стосунків людини з суспільством, наданні допомоги та підтримки в подоланні проблем, що виникають, та гідному самоутвердженні й повноцінному житті. Отже, в центрі її уваги є громадянин, що стає клієнтом соціального працівника за власною ініціативою або на пропозицію останнього».

Мигович І. Соціальна робота: наука і професія // Віче. — 1998. — №5. — С. 79.

«У своєму розвитку вона спирається на біологію, медицину, статистику, соціологію, педагогіку, антропологію, психологію, економіку, право та інші науки, на власний досвід, здобутки інформації, сучасні технології. Це дозволяє їй успішно справлятися з головною тріадою: вивчення, діагноз і лікування соціальних виразок суспільного організму».

Мигович І. Соціальна робота: наука і професія // Віче. — 1998. — №5. — С. 75.