Християнське подружжя

Говорячи про подружнє життя, святий Павло, цитуючи книгу Буття [64], додає: „Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву“ (Еф. 5, 32). Ці твердження, які постійно повторюються у всіх Церквах, вводять нас у розуміння багатогранного багатства подружнього життя.
Подружнє життя пригадує цілий акт творення всесвіту, який досягає своєї вершини в людині, створеній за образом і подобою свого Творця, і підкреслює вимір спілкування: особа не створена, щоб бути самотньою. Покликана, щоб працювати та опановувати землю, вона потребує помічника, подібного до неї, з якою творить одне тіло.
Таїнство це є ще глибшим, якщо воно „відноситься до Христа і до Церкви“: у тайні Христа, в дійсності, відкриваються у повноті стосунки створіння зі своїм Господом, який перевищує його і за Його образом воно було створене; Він покрив його своєю славою перед падінням і таємно супроводжує його в усі дні цього життя; Він же ж безпосередньо осяє його у небесному Єрусалимі (пор.: Од. 21, 23).
Літургійні тексти виражають цей вимір спілкування у різноманітних видах, в яких проситься для наречених миру, досконалої любові, згоди і добробуту; відтак поміркованості, чистого ложа, бездоганної поведінки, правди; і ще вірності даному слову та постійності у святому союзі. Цей союз походить від Господа, згідно зі взірцем, який повинен не лише характеризувати подружнє життя, але й надихати співжиття усієї людської сім’ї, за прикладом Господа, який прийшов собою знищити ворожнечу, зібрати в одно роз’єднаних, і примирити всіх з Богом, взявши Церкву за обручницю, віддаючи себе за неї та очищаючи її так, щоб показати її святою та непорочною (пор.: Еф. 5, 25-27). Любов між чоловіком і жінкою стає плодовитою і веде до участі у ділі створення через народження дітей; а це є здійсненням обіцянки, даної Авраамові, якого вибрав Бог, щоб стати отцем численних народів; усі вони покликані почитати живого Бога в дусі й правді.

Обов’язок приготування

Кан. 783 § 1 Кодексу Канонів Східних Церков нагадує душпастирям про їхній обов’язок дбати про вірних, які готуються до подружнього стану, щоб вони були приготованими та поінформованими про значення християнського подружжя, про притаманні йому ознаки єдності і нерозривності, на образ бездоганної злуки Христа з Церквою, і про обов’язки подругів щодо себе і щодо їх дітей.
Кан. 784 звертається до партикулярного права Церкви свого права у справі іспиту наречених та опитування стосовно їхнього вільного стану та їхнього хрещення. Потрібно відзначити, що на відміну від латинського Кодексу Канонічного Права (кан. 1065), Кодекс Канонів Східних Церков вживає лише термін хрещення і не посилається на миропомазання. Як вже було згадано раніше, миропомазання повинно у східній традиції уділятися разом з хрещенням [65].

Згода і форма подружжя

Невід’ємним елементом для встановлення подружжя є згода, якою чоловік і жінка взаємно себе віддають і приймають одне одного (кан. 817). Названа цілковита згода душі має відповідати словам або знакам, які вживаються у чині вінчання (кан. 824 § 1).
Тільки ті подружжя правосильні, які укладаються згідно зі священним обрядом, тобто у присутності і за благословення місцевого ієрарха чи пароха або священика, якому від першого або другого було надане повноваження благословити подружжя (кан. 828 §§ 1 і 2). Можна правосильно й дозволено заключити шлюб у присутності самих свідків, якщо не можливо покликати або з поважної причини доступитись до компетентного священика, згідно з приписом, або в небезпеці смерті, або якщо розсудливо передбачається, що такої можливості не буде ще через місяць. У такому випадку, якщо можливо, треба покликати іншого священика, навіть некатолицького, щоб поблагословив подружжя (кан. 832 §§ 1 і 2).

Обов’язок дотримання священного обряду

Потрібно зазначити, що обов’язок дотримуватися священного обряду, тобто одержати благословення священика для важності подружжя характерне тільки для східного права. У Латинській Церкві вимагається лише присутність місцевого ієрарха або пароха, або уповноваженого священика чи навіть диякона [66]. У східній традиції священик не тільки має бути присутнім, але й має поблагословити подружжя. Благословляти — означає діяти як правдивий служитель таїнства, завдяки своїй владі по-священичому освячувати так, щоб подруги були з’єднані Богом на образ бездоганного шлюбного союзу Христа із Церквою й могли бути посвяченими один одному таїнственною благодаттю.
Кан. 832 § 3 Кодексу Канонів Східних Церков також уточнює, що коли, через виняткові обставини, подружжя відбулося лише в присутності свідків, то супруги повинні якнайскоріше одержати від священика благословення подружжя.