Кредитна політика банку, її зміст, елементи і параметри

Одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика розробляється правлінням банку (або кредитним комітетом) і затверджується радою акціонерів банку. Кредитна політика призначена встановити ключові принципи, яких мусять дотримуватися мене­джери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів.

Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковос­ті кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку

Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структу­ру кредитної політики. Кредитна політика може бути: слабкою; помірною;агресивною.

Якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку складає до 30%, то це означає, що банк провадить вкрай обережну кредитну політику і забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Така кредитна політика більш бажана для новостворених банків, які не мають досвіду кредитної роботи.

При помірній кредитній політиці частка кредитів у робочих активах складає 30-50%. Така політика притаманна стабі­льним і надійним банкам, які мають досвід кредитної роботи.

Частка кредитів, що перевищує 50% робочих активів, свідчить про агресивну кредитну політику. Вона може бути обґрунтова­на тільки надприбутками і не повинна бути досить тривалою.

Оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника та основні джерела інформації для її визначення (юр. та фіз., банки)

Кредитоспроможність позичальника - здатність юридичної чи фізичної особи повністю й у зазначені терміни ви­конати всі умови кредитної угоди.

Кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розв'язання питання про можливість та умови кредитування і дає змогу перед­бачити ймовірність своєчасного повернення позик та їх ефектив­ного використання.

У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використову­ються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки тощо. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливості побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей.

Метод коефіцієнтів, який дає змогу визначити ва­жливі показники діяльності клієнта.

Кордони вивчення кредитоспроможності залежать від: розміру позики; терміну позики; результатів минулої діяльності позичальника; забезпечення кредиту, взаємини банку з клієнтом.

Основне джерело внутрішньої інформації — фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки). Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дає змогу глибше проаналізувати справжній стан справ потенційного позичальника, оці-1 нити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Банківські працівники, котрі ухвалюють рішення про креди­тування, приймають відразу три рішення:

- виявлення/оцінка ризику;

- мінімізація/уникнення ризику;

- компенсація ризику.

Основними критеріями оцінки банком кредитоспроможності по­зичальників є показники, що характеризують ліквідність балансу.

Активи підприємства залежно від ступеня ліквідності поділя­ються на чотири групи.

Найбільш ліквідні активи — всі статті грошових коштів клі­єнта і короткострокові фінансові вкладення. Сюди відносяться: каса, поточний рахунок, валютний рахунок, інші грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення.

Активи, що реалізуються швидко — дебіторська заборгова­ність та інші активи. Сюди відносяться: розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав; розра­хунки з дебіторами за векселями отриманими; розрахунки з бю­джетом; розрахунки з персоналом за іншими операціями; розра­хунки з дебіторами за авансами виданими; розрахунки з дочір­німи підприємствами; розрахунки з іншими дебіторами; інші оборотні активи.

3. Активи, що реалізуються повільно — вкладання у виробничі запаси і витрати.

Пасиви підприємства залежно від ступеня терміну їх оплати] поділяються також на чотири групи.

Невідкладені зобов'язання — кредиторська заборгованість та позички (довгострокові та короткострокові), не погашені в строк.

Короткострокові пасиви — короткострокові кредити і запо­зичені кошти.

Довгострокові пасиви — довгострокові кредити і запозичені
кошти, а також розрахунки за майно.

Стійкі пасиви — це джерела власних коштів, за винятком
розрахунків за майно.

Величина цієї групи пасивів визначається як різниця джерел власних та прирівнених до них коштів і розрахунків з персоналом | за іншими операціями і витрат майбутніх періодів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним: якщо найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладні ним зобов'язанням (група 1 активу > групи І пасиву).

Баланс ліквідний, якщо: найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним
зобов'язанням (група 1 активу > групи 1 пасиву).

активи, що реалізуються швидко, більше або рівні коротко­
Баланс вважається достатньо ліквідним, якщо: найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним 1 зобов'язанням (група 1 активу > групи І пасиву).

Баланс неліквідний, якщо: найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладних
зобов’язань (група 1 активу > групи ] пасиву).

Баланс абсолютно неліквідний, якщо: найбільш ліквідні активи менше невідкладних зобов'язань (група 1 активу < групи 1 пасиву).

активи, що реалізуються швидко, менше короткострокових
При аналізі ліквідності балансу клієнта найбільшу цікавість для банку, з погляду повернення виданого кредиту, мають перші дві гру­пи активів — найбільш ліквідні та активи, що реалізуються швидко.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та від­повідні бали для кожного показника залежно від його вагомості серед інших показників.